Богдан Горинь: «Для Святослава Гординського було головне – дотримуватися принципу максималізму в усьому»

Понеділок, 11 вересня 2017 07:30 Автор  Богдан Залізняк
Оцініть матеріал!
(4 голосів)

Роки Хрущовської відлиги подарували Україні примарливий ковток свободи, який дав сили українському народу протриматись у зашморгу радяньких репресій. Беззаперечно, що люди, яких згодом назовуть 60-тниками, дисидентами - саме вони зробили все, щоб згодом Україна повстала як держава. Зберегти своє українське єство, свою людську гідність попри все - це приклад мужності та наслідування. Ці люди ще живі, ще серед нас, тож давайте скористаємось можливістю дізнатись від них більше. Один з таких легендарних людей  - Богдан Горинь. Попри поважний вік, Богдан Миколайович Горинь не припиняє своєї активної творчої діяльності. Нещодавно у видавництві «Ярославів Вал» вийшла друком його нова книга «Святослав Гординський на тлі доби».  

«Як до творчої мистецької праці треба зворушення серця й розбудженого почуття, так до оцінення мистецького твору треба відчути це тремтіння душі, яке відчував хоч би перед 1000 роками мистець, що в мармур закував дрижання власного серця. А може просто треба розрізнити те, що тільки назверх подобається розумові, що сам ум холодною комбінацією признав за красу – і те, що своєю красою діє й на серце. Цебто піти за Аристотелем, що розрізняє музику, яка тільки подобається, і музику, що діє на обичайність».

Це вияв унікального підходу Митрополита Андрея Шептицького до роздуму над вічною проблемою «твір – глядач», висловлений у книжці Богдана Гориня «Святослав Гординський на тлі доби» (книга перша), розгляд якої став квінтесенцією зустрічі з мистецтвознавцем, письменником-документалістом Богданом Горинем, що відбулася у Палаці Потоцьких Львівської національної галереї мистецтв імені Бориса Возницького 5 вересня цього року.

Власне, таким тремтінням душі, за точним висловом Митрополита Андрея, сповнений був і виступ – розповідь п. Богдана про свою творчість, а найповажніше – як про самого Святослава Гординського, митця і поета, перекладача і мистецтвознавця – словом, феноменальну постать української культури ХХ ст., так і про добу, в якій він жив і творив.

Книжка Богдана Гориня «Святослав Гординський на тлі доби», що побачила світ у видавництві «Ярославів Вал» (директор – літературознавець, критик, прозаїк, публіцист Михайло Слабошпицький) 2017 року, - це есе-колаж про життя і творчість видатної особистості української нації серед подій ХХ століття, історії цієї нації. Про це і йшлося на зустрічі з Богданом Горинем, також автором книг «У пошуках берега» (1996), «Туга Віктора Цимбала (2005), «Олександр Архипенко» (2007), «Не тільки про себе» (у трьох книгах: 2006, 2008, 2010), «Любов і творчість Софії Караффи-Корбут» (у двох книгах: 2013, 2015), «Графічна Шевченкіана Софії Караффи-Корбут» (2014).

У передмові під назвою «Історія написання есе-колажу «Святослав Гординський на тлі доби» письменник розповідає про те, як і обставини, і колеги п. Богдана, по суті, спонукали до праці над грунтовним дослідженням життєвого і творчого шляху С. Гординського. Це і професор Арсен Зінченко, і Роман Корогодський, і Надія Світлична, і Лариса Гординська – дочка Святослава Гординського.

Читач цього унікального есею-колажу дізнається і про початок шляху С. Гординського, який народився в Коломиї, а потім вчився і працював у Львові, мистецьке життя якого визначали перед Першою світовою Іван Труш, Микола Івасюк, Іван Северин, Михайло Бойчук і Олекса Новаківський, митець, який створив Мистецьку школу О. Новаківського, в якій історію мистецтва викладав Митрополит Андрей Шептицький, використовуючи також знання з історії, філософії, психології. Потім митець цікавиться німецьким і французьким мистецтвом в Берліні та Парижі, у 1931 році повертається до рідного Львова, де відбулось створення Асоціації Незалежних Українських Мистців (АНУМ). Далі – Краків, окупований німцями, виставкова діяльність в окупованому ж німцями Львові, де на той час досягнення видатної особистості в різних векторах духовного життя стане національним надбанням.

Отже, слово бенефіціарові Богданові Гориню,

виголошене на цій зустрічі

«Людське життя рухають дві групи чинників: матеріальні і духовні. Між ними йде невидима боротьба. Бувають випадки, коли спалахує духовне життя. Іноді навіть важко пояснити – чому. У буремні 1960-ті роки – після того, як сталася хрущовська відлига, наче з котла вибухнуло відчуття свободи. Великою популярністю тоді користувалися книги про Ваг Гога, про Гойю, Фейхтвангера (почав читати в 1952-му). Я з жадібністю читав ті книги, як вагомі дослідження психології творчості, думав, як і мені написати про якогось художника. Михайло Рудницький, Ярослава Музика, Григорій Смольський – усі мене заохочували писати книжки і про художників. З Іваном Северою звела мене доля. Він запросив мене до себе і, наче рідному синові, розповів мені свої перипетії. Він вірив, що я можу про нього книжку написати. І розповів мені про свої мандри. З Новосілок приїхав до Львова. Потім – Москва, Санкт-Петербург, Кубань, Прага, Рим, знову Прага. І тут совєтська агентура умовила його приїхати в совєтську Україну. Репресії в ній відбуваються, бачить картини страшного голоду. Бачить все – і тікає в Киргизію. А звідти вирішив поїхати до Москви, зустрітися зі Сталіном і переконати його, що хоче отримати совєтське громадянство. «С каких это пор Сталин говорит женским голосом?» – питає по телефону, чуючи, звісно, відповідь секретарки Сталіна. Зрозуміло, що його чекало в подальшому: висилають на «101-й кілометр», в Можайськ, туди німці зайшли, завозять його в Берлін, де займався скульптурою, їде до Львова, де займається мистецтвом, виховує спеціалістів. Такий матеріал ліг в основу моєї книжки «У пошуках берега». Книжка розійшлася.

Наступна книжка – документальний роман-есе «Туга Віктора Цимбала». Тут і його публічні виступи. Вважаю своєю знахідкою жанр, який я обрав, - «есей у колажі». Він дає найкращу можливість для будування книги. Будівельний матеріал: листи, спогади, публікації в пресі, репродукції спогадів.

Нова книжка – про Софію Караффу-Корбут. Мені пощастило, що вона залишила велику кількість листів. Це – високий літературний стиль, вміння передати свій душевний стан. Вона вірила, як і Севера, що я про неї напишу. І дарувала мені всі свої твори. Переходить на графіку. ЇЇ закривають – ту графіку. Іде на кераміку. Дарує все мені. Пише листи. Це знову стало будівельним матеріалом документального роману-колажу у двох книжках «Любов і творчість Софії Караффи-Корбут».

Колаж в есеї колажу супроводжує тут кожну сторінку. Збираю ілюстративний матеріал, який наростає-наростає. І я ставлю час творення. Залишається тільки розмістити його. Це Мирослав Левицький зробив – завдяки йому на кожній сторінці розміщений той ілюстративний матеріал.

Наступна моя робота – «Святослав Гординський на тлі доби». Я завдячую всім давнім добродіям, з якими склалися добрі стосунки, які обдаровували мене каталогами, студіями, книгами, репродукціями і підказували мені, як опрацьовувати ілюстративні матеріали 20-30-х років. Коли я майже закінчив книжку про Северина, - мене тоді арештували, в 1955-му. І рукопис книги пролежав до 1996-го, коли вона, нарешті, вийшла. А про мистецьке життя Львова 30-40-х років рукопис довго лежав – вир політичного життя захоплював. І мистецьке життя відійшло на другий план. А після приїзду Святослава Гординського до Києва – такий потужний талант треба було видати. Роман Корогодський «В обороні культури» вирішив видати, запропонував мені написати передмову. Я написав. Донька Гординського Лариса побачила це і намовила мене приїхати до Верони (Америка). Але я тоді мав проблеми з очима, треба було зробити операцію.

Через якийсь час підійшов той момент, коли треба було вже писати«Святослав Гординський на тлі доби».Треба було максимально висвітлити і добу, і постать Гординського. Знайшлися, зокрема, матеріали про його політичні плани, а також – стосунки з митцями. Гординський познайомився з Іваном Крушельницьким, ровесником, талановитою особистістю… У 10 років Гординський втратив слух. І взявся за вивчення мов: пише, перекладає з англійської, французької, німецької, іспанської, з латини. Це було дивовижне явище. Він вчиться у Відні і у Празі.

Агентура московська намовляла Крушельницького, щоб він переїхав на совєтську Україну. Там, мовляв, розквіт. Але перед тим мусить себе проявити. Приїжджає до Львова, стає членом прокомуністичного «Альманаху лівого мистецтва». І до цього має приготуватися і Гординський. Зійшовся з Миколою Глущенком, агентом Москви. Він вірить, що в радянській Україні справді розквітає життя. Але сумніви його мучать. І він стримався. А запросили Смольського, родину Антона Крушельницького – всі вони там загинули. Тарас та Іван кричали перед розстрілом: «Тату, нащо ти нас сюди привіз?»

Святослав Гординський пише, дочекався, нарешті, того моменту, коли після Кракова почав працювати у львівському видавництві. Львів захопили німці. Бідота. І раптом – розмах велетенської енергії: виставка за виставкою, літературна творчість в журналі «Наші дні». Гординський пише літературознавчі, мистецтвознавчі статті. Але радянська влада наступає… Збираються на Янівському цвинтарі. І їдуть на Захід різними дорогами – через Словаччину, через інші країни. Це – тема другої книжки. Отже, Гординський – поет, літературний критик, мистецтвознавець, графік, перекладач, видавець. Уроки для Гординського: як нарощувати свої сили, свою вправність. Для нього головне – дотримуватися принципу максималізму в усьому. Залишив після себе міцний світ. Бо його метою було служіння Україні. Ми часто забуваємо це слово – служіння. Служити Богові і Україні кожен з нас зобов’язаній. Гординський переміняв багато різних праць. Він залишив вічну пам'ять по собі і Україні: оздобив у Римі Софію Київську…

Ми повинні виходити до читача зі словами правди. Ті, хто взявся за перо, мають писати правду. Я не соромлюся ні за одну з книжок, які я сьогодні виставив. Дякую вам, сердечно!»

І ми всі, читачі, творів письменника- документаліста, мистецтвознавця, також сердечно дякуємо Богданові Гориню, надзвичайно творчій людині, громадському і політичному діячеві, активному учасникові руху шістдесятництва, організаторові самвидаву, правозахисникові, учасникові національно-визвольного руху кінця 1980-х – початку 1990-х років.

Про це говорили у своїх виступах на цій творчій зустрічі з Богданом Горинем кандидат філологічних наук Данило Ільницький (Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України), директор видавництва «Каменяр» Дмитро Сапіга, член-кореспондент НАН України, письменник, завідувач кафедри теорії літератури та порівняльного літературознавства ЛНУ імені Івана ФранкаМикола Ільницький, поет-шістдесятник Ігор Калинець, кандидат історичних наук Юрій Зайцев (Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України), тележурналіст Василь Глинчак.

Замість післямови: «Богдан Горинь – майстер творення найширших контекстів подій. Це – виразна особливість його попередніх книжок, хоч би до якого жанру вони належали. Це особливо виразно помітно в його творі про Гординського…

Читаючи Гординського в інтерпретації досвідченого науковця й майстра біографічного жанру Богдана Гориня, ловиш себе на бажанні повторити слова друкарки, якій Томас Манн віддиктував свій роман «Йосиф і його брати»: «Тепер я, нарешті, знаю, як воно все насправді було!...»

Чи може бути більший успіх для автора? (Директор видавництва «Ярославів Вал» Михайло Слабошпицький).

Маємо, річ ясна, погодитися: слова друкарки, повторені Михайлом Слабошпицьким, абсолютно справедливі – есе-колаж Богдана Гориня – вагоме інтелектуальне дослідження унікальної постаті української національної культури, про яку ми ще так не багато знали, а тепер вона (ця постать) нам відкрилася у всій її повноті. Дякуємо панові Богдану!

Богдан ЗАЛІЗНЯК,

керівник прес-центру наукової журналістики

Західного наукового центру НАН України і МОН України

член НСПУ і НСЖУ, м. Львів

Прокоментувати:

Переконайтесь що ви заповнили усі поля, відмічені зірочкою (*). HTML код не допускається