Мультфільм канадського і міжнародного виробництва The Breadwinner («Годувальниця») номінований на престижну премію американської кіноакадемії «Оскар» в номінації «Краща анімаційна стрічка».

Сценарій до стрічки, заснований на книзі канадської письменниці Дебори Елліс, написала 42-річна режисер і сценарист родом з Берегова Аніта Дорон, а продюсером виступила відома американська актриса Анджеліна Джолі.

Опубліковано в Кіно

Інформація про життя та творчость Марієтти (Марії) Капніст-Сірко

Опубліковано в Видатні українці

Маленькі українки перемогли на конкурсі краси у Греції.

Опубліковано в Українці в світі

Австралія – країна контрастів. А ще – це справжнє пекло для арахнофобів та людей, які бояться змій. На собі це перевірила тернополянка Анна, пише Терноград.

– Коли ти постійно живеш з тим, то з часом перестаєш боятися. Я ж колись страшенно боялася змій, павуків та іншої схожої живності, але звикла. Якби я істерила щоразу, як щось таке бачу, то, певно б, вмерла вже, – сміється зі своїх страхів Анна.

– Чому саме Австралія? Це ж так далеко…

– Все почалося як я ще була студенткою. Одного літа вирішила спробувати удачу й подала заявку на стажування за кордоном, а саме в Австрії. Проте не знати як, а мене відправили до Австралії.

Пам’ятаю, як ще дивувалася, мовляв нащо то через Київ летіти, коли можна автобусом через Львів. Документи мені всі робили в тій компанії, тому про те, що Австрія стає Австралією я дізналася за п’ять хвилин перед посадкою на літак. Тікати було нікуди.

Оскільки я вчилася на педагога, то й стажування було відповідним. Мене направили в заклад дошкільної освіти – це майже садочок, але з більшим рівнем освітньої підготовки. Два місяці пройшли надзвичайно швидко.

Там я познайомилася з хлопцем, який теж вчителював. Ми обмінялися контактами і навіть після мого від’їзду додому продовжували активно спілкуватися.

– А що було потім?

– Я вернулася в Україну, здобула вищу освіту і пішла вчителювати. А потім на один з моїх днів народження приїхав той друг з Австралії. То було великою несподіванкою. Саме тоді дружба переросла у стосунки.

Через кілька місяців він допоміг мені перевестися на роботу в Австралію. Правда спочатку потрібно було пройти відповідну перекваліфікацію – підтвердити свій диплом та скласти тест на знання мови. Ще через деякий час ми одружилися і Австралія стала моєю домівкою.

– До чого було найважче звикнути?

– Павуки, змії, крокодили, кажани, нереально великі жуки й інша живність. Я в нас, в Україні, того як вогню боялася, а тут, коли воно все довкола, то ледь не вмирала. Пам’ятаю, як нам одна змія заповзла до кухні – мало того, що в мене ледь нервовий зрив не трапився, так я після того місяць не могла заходити в ту кімнату та їсти. За той період я похудала майже на п’ять кіло – така собі ексклюзивна дієта.

– Боїтеся ту живність і до сьогодні?

– На диво, ні. Десь через півроку я почала відноситися до того спокійніше, а зараз й зовсім не звертаю уваги. Мені сусідка, бачачи постійні істерики та зриви, порадила, аби я берегла нерви. Адже від укусу змії чи павука ліки є, а от щоб повернути нерви – немає.

– Що ще вас дивувало?

– Не так щоб багато, але були свої нюанси.

По-перше, це дуже велика країна. Це там, на іншому континенті здається, «е, що там тої Австралії», але це не так! Щоб добратися зі східної точки до західної треба їхати чи не дві доби.

По-друге, густина населення. У великих містах шум-гам, а людей, як мурах. Проте чим далі, тим «глухіше». На сто кілометрів може бути одне невелике село, як хутір.

По-третє, майже у кожного ферма. Хто живе десь у селі, чи за містом – то має невелику, а то й велику ферму – рогатий скот, зайці, птиця тощо.

По-четверте, тут надзвичайно спокійно. Не знаю як у столиці та великих містах, проте в селах та невеличких містах настільки безпечно, тихо й спокійно, що аж дивно. Вже за сім років, що я тут живу, лише двічі чула кримінальні новини.

– Чим ви на сьогодні займаєтеся?

– Вчителюю, виховую двох доньок. Разом з чоловіком тримаємо кілька десятків кроликів та коней. Як є час, то шию одяг, бо він тут трохи дорогий.

– Хотіли б повернутися в Україну назавжди?

– Знаєте, я вже так звикла до цього спокою, що сама думка про переїзд мене лякає. До того ж, тут якесь незвичне відчуття – ти ніби на іншій планеті, так тобі добре. Тому, напевне, ні, не хотіла б.

Опубліковано в Власна думка

Українка Оксана Шадріна отримала відзнаку конгресу США за внески у бізнес та суспільне життя.

"Я народилася в часи Радянського Союзу, коли американці та радянське населення сприймали один одного як ворожі держави. Дуже приємно, що зі здобуттям Україною незалежності багато змінилось на краще. Для мене неймовірно велика честь, що Конгрес США відзначив мою діяльність в бізнесі та суспільному житті. Це дає натхнення продовжувати працювати в тому ж напрямку, - розповідає Оксана Шадріна. - Благочинність для мене - це можливість змінити життя на краще. І ще - це просто правильна річ".

Також Оксану Шадріну проголосили Амбасадором туризму від Конгресу США. А її кафе-морозиво Fantastic Flavours запросили на урочистий запуск трансатлантичних перельотів з аеропорту Корк до Сполучених Штатів."Поширювати інформацію про Ірландію, та зокрема Корк - почесна справа, що має довгострокові переваги для туризму між США та Ірландією. Я з нетерпінням чекаю на той час, коли я зможу взяти участь у розвитку зв'язків між Ірландією та Україною", - каже підприємиця.
Оксана Шадріна, яка живе та працює в Ірландії, отримала відзнаку конгресу США
Оксана Шадріна, яка живе та працює в Ірландії, отримала відзнаку конгресу США
Жінка родом із Кривого Рогу, два роки тому переїхала в Ірландію. В Україні працювала провідним спеціалістом з набору та навчання персоналу, бізнес-тренером у великій міжнародній компанії."В Україні познайомилась зі своїм майбутнім чоловіком. Він - американець ірландського походження. Після одруження вирішили жити в Ірландії. Це було оптимальним рішенням, враховуючи, якими мовами володіємо та наші плани стосовно бізнесу і родини, -розповідає Оксана Шадріна. - Мені подобається бути мамою і подобається бути бізнес-вумен. Вдало поєднувати обидві ролі - от що найскладніше. Мені дуже допомагає те, що ми з моїм чоловіком діємо як злагоджена команда - і в родинних справах, і на роботі. А також допомагає виділення пріоритетів. Ми на кожен день плануємо справи, які обов'язкові і робимо їх в першу чергу, а також справи, які можна зробити лише, якщо буде вільний час".
В Ірландії має власну справу - кафе-морозиво "Fantastic Flavours Ice Cream Parlour"
 
"Ми пропонуємо власноруч зроблене морозиво, каву, чай, холодні напої, десерти, млинці та піцу. Морозива на вибір є більш ніж 40 смаків. В його приготуванні використовуємо натуральні інгредієнти та унікальні рецепти, якими володіє мій чоловік. За багатьма рейтингами критиків та оглядами відвідувачів маємо відмінну репутацію. Були відзначені, як одне з чотирьох найкращих кафе-морозиво в Ірландії".За словами Оксана Шадріної, в майбутньому вона планує відкрити кафе-морозиво і в Україні."Це допоможе створити нові робочі місця та зміцнити зв'язки між Ірландією та Україною. Я не бачу причин, які б завадили ірландським компаніям активніше вести бізнес в Україні. Робота над вирішенням існуючих проблем в Україні, подолання корупції, кваліфіковані працівники - це те, що відкриє для України багато можливостей для економічного та соціального зростання та допоможе бути повноцінним учасником Європейської Спільноти", - каже українка.
 
Джерело: gazeta.ua
Опубліковано в Цікаво

14 вересня 2017 року у Талліні відбулося прощання з уродженкою України, акторкою талліннського Vene Teatr Софією Блюхер, яка померла на 90-у році життя...

"Вона любила творчість українських письменників та поетів, брала участь у заходах Українського земляцтва Естонії", - написала Віра Коник, голова Конгресу українців Естонії на своїй сторінці у facebook.

Опубліковано в Українці в світі
Понеділок, 11 вересня 2017 08:41

Українка стала сенатором США!

Вікторія Спартц, американка українського походження  стала новим сенатором  штату Індіана. В сенаті вона замінила 72-річного Люка Кенлі, який йде на пенсію.

Опубліковано в Українці в світі

Українка Ольга Гілл виїхала до Сполучених Штатів з України два десятки років тому та зараз проживає з сім’єю в Сан-Франциско, штат Каліфорнія. Це незвична жінка, яка повністю розриває стереотипи – мама семи дітей, блогер, професійна балерина, фотограф і креативний директор онлайн-платформи для сімей Living Notes. Ольга запрошує в свій маленький світ людей звідусіль: у соціальній мережі Instagram за її життям стежить більше 330 тисяч підписників.

Багатьох цікавить, як жінці вдається грати стільки ролей і справлятися з таким масштабом обов’язків. Про це Ольга розповіла в інтерв'ю для «Голосу Америки».

Ольга приїхала в США у 17-річному віці з наміром оволодіти новими техніками танцю, які тільки зараз починають з’являтися в Європі, та побудувати кар’єру професійної балерини. Незважаючи на перешкоди, які виникли одразу після приїзду, вона вирішила залишитися в Штатах і докласти зусиль, щоб досягти своїх цілей і реалізувати свої бажання:

«Я пробила собі дорогу. Це було дуже складно, але зараз я думаю, що ці перші роки, якими б важким вони не були, стали найкращими, щоб налаштувати мене на шлях, яким я йду зараз», – говорить Ольга.

«В Україні та Східній Європі загалом для людини все розплановано: ти йдеш у школу, потім в університет і так далі. Якщо випадаєш із цього потоку, стає важко вписатися. Тому в мене був вибір – або повернутися в Україну і спробувати «вписатися» не реалізувавши себе, або пробиватися і робити те, чого справді бажала. Я вибрала останнє, і це спонукало мене рухатися вперед».

Ольга зустріла свого майбутнього чоловіка в університетському коридорі через чотири роки після свого приїзду в Штати. Пізніше їх поставили в пару в танцювальній команді університету через те, що вони підходили одне одному за зростом. Так вони почали краще пізнавати одне одного.

Невдовзі після того Ользі потрібно було повертатися в Нью-Йорк, і Джастін повинен був діяти швидко. Він освідчився, і жінка прийняла пропозицію: «Все трапилося дуже швидко. Від дня, коли ми познайомилися, до дня нашого одруження пройшло тільки чотири місяці. Це було швидко, але точно правильно».

Майже все життя Ольги та її сім’ї – як на долоні для тих, хто стежить за нею на Instagram. У блозі жінка пише про свої почуття як мами, передає значні моменти життя її родини, показує напрямки своєї роботи. Лише одна сфера її життя захована від людських очей – це танцювальна діяльність: «Я так багато ділюся своїм життям як блогер і креативний директор, що хочу мати щось, що буде моє приватне. Тому намагаюся зберігати цю приватність, наскільки можливо».

Ольга підтримує танцювальну техніку, проте працює виключно як фрілансер. Вона роками була зв’язана контрактами, які, серед іншого, не забезпечували правом на декретну відпустку, а фрілансерська діяльність дає їй певну свободу і контроль над власними рішеннями.

Крім того, жінка намагається зробити плавний перехід від активної діяльності через вік (цього року Ользі виповнилося 37) і намагається не перевантажувати себе. Проте зауважує: «Я люблю танці. Це те, що завжди буде зі мною, те, без чого я не можу існувати. Іноді під час сезону, коли мені доводиться багато виступати, я відчуваю втому і хочу покінчити з цим. Але минає тиждень-два – і я знову хочу повернутися».

Свій блог Living Notes Ольга розпочала в далекому 2007-му, коли тільки з’являлися перші блоги і ще не існувало WordPress чи Instagram. Тоді це був її особистий онлайн-щоденник, у якому вона писала про свій досвід, поки очікувала третю дитину. У той час сім’я ще жила в Нью-Йорку.

На певному етапі її чоловік, експерт із маркетингу, вирішив застосувати певні техніки реклами і протестувати їх на речах, які робила Ольга. У процесі жінка перебрала на себе роль креативного директора. Зі свого досвіду жінка знала, як важко вибирати товари для дітей, коли нема достатньо інформації, але є засилля продуктів. Вона вирішила скласти своєрідний путівник для батьків, якого не вистачало їм, коли вони готувалися до появи їхнього первістка. Ольга почала виставляти інформацію про різні товари для дітей, які були корисними для неї самої, і отримувала позитивну реакцію від своєї аудиторії. З часом цей напрямок розширили, і зараз проводять дослідження ринку в США та Східній Європі.

Ольга вважає себе щасливою через те, що має дуже доброзичливу аудиторію. Блог на Instagram сприймає як спосіб єднання з людьми і щось дуже особисте: «Я справді багато ділюся, але це частково тому, що розпочала блог багато років тому, ділячись своїми роздумами. Моя мета – донести послання, яке я б сама хотіла почути на певному етапі свого життя. Якщо б я могла повернутися до себе 20-річної, зробила б деякі речі по-іншому. І якщо мої роздуми, знахідки яким-небудь чином допомагають іншим – я щаслива».

Багато людей справді тепло відгукуються на дописи Ольги, діляться власними думками і досвідом. Тим не менш трапляється і критика, не завжди обґрунтована та конструктивна. «Був час, – згадує Ольга, – коли негативні відгуки людей були дуже болісними для мене, особливо якщо я ділилася чимось дуже особистим, як, наприклад, історією моєї другої донечки, яка народилася передчасно. Багато людей запитувало мене про це, а я вагалася, чи розповідати. Але в якийсь момент зважилася, і певним чином це було зцілення – писати про свої переживання. Хоча було дуже болісно повертатися в спогадах у той час, але разом із тим, я звільнилася від цього, стало значно легше».

Проте багато людей не розуміло жінку, і деякі відгуки були жорстокими. Ольга болісно це сприймала. Водночас тисячі інших людей надсилали коментарі та повідомлення, в яких писали, що пережили подібне, але не знали, що ще хтось проходив через таке: «Ось чому варто ділитися пережитим – тому що це допомагає комусь іншому пройти через подібне. Як це був момент зцілення для мене, так само це було для когось іншого».

Найскладнішим завданням для Ольги при побудові її онлайн-бізнесу було навчитися не звертати уваги на негатив. «Більшість людей, які займаються такою діяльністю, – зауважує жінка, – приходять у цю сферу з великим бажанням ділитися. І це важко, коли тебе починають критикувати або шукати суперечки з тобою».

Ольга радить прийняти факт, що завжди буде хтось, кому не подобатиметься те, що ти говориш чи робиш: «І це нормально – ти не мусиш подобатися всім. Головне завдання – не дозволити негативним коментарям зупинити тебе в тому, що ти робиш. У мене було кілька моментів за ці роки, коли я хотіли перестати ділитися. Але тоді хтось сказав мені: «Ти знаєш, 98% людей люблять те, що ти говориш. Решта два відсотки не вартують твоєї уваги». І це мене переконало».

Ольга згадує, що найбільшим її страхом була думка про те, що вона не зможе продовжувати займатися улюбленою діяльністю, якщо матиме сім’ю: «Пам’ятаю, після народження мого першого сина, коли йому було чотири місяці, моя мама приїхала відвідати мене, і я показувала їй записи зі своїх виступів. Я тоді не мала контрактів чи стабільної роботи, тільки відвідувала танцювальні заняття. Це був такий етап – стала матір’ю, а всі говорять, що коли народиш дитину, потрібно залишати роботу.

Я почала плакати, і моя мама запитала: «Чому ти плачеш?» А вона взагалі не сприймала танці як справжню роботу, тільки як діяльність для загального розвитку. Проте тоді сказала: «Чому ти плачеш? Просто йди і роби. Ти все ще можеш це робити. Ти можеш брати дитину з собою». І почути це від неї стало тим поштовхом, якого я потребувала».

Ольга продовжувала працювати, беручи дітей із собою. Чоловік весь день перебував на роботі, і нікого з родичів не було поруч, щоб допомогти, тому покладалася лише на себе. У студії завжди був хтось, хто міг подивитися за дітьми. «Діти завжди були зі мною, і це дало мені можливість продовжувати займатися танцювальною діяльністю, – зізнається Ольга. – Вони завжди мали іграшки, єдине, що їм потрібно було поводитися тихіше. Те, що вони мали змогу перебувати в різних середовищах, підтримувало їхнє зацікавлення. А після закінчення роботи я віддавала весь час дітям, робила з ними те, чого потребували вони. Таким чином ми зберігали баланс. Те, що мої найстарші діти навчилися цьому, надзвичайно допомогло мені з усіма іншими».
 
З часом робочий графік Ольги та її чоловіка ставали гнучкішими, і вони могли водити дітей на позашкільні заняття, під час яких займалися власними справами. У певний момент вони почали будувати команду Living Notes і працювати в офісі/студії. Тепер діти приходять туди з нами, коли в них є час: «І це те, через що нам подобається велике місто: ми можемо планувати їхні заняття достатньо близько одне від одного, щоб нам не доводилося марно втрачати час. Це набагато важче робити в передмісті – ми пробували: потрібно їхати 20 хвилин в одну сторону, 30 хвилин в іншу. Тому жити в місті набагато зручніше», – ділиться ОльгаПара не користується послугами няні або покоївки.
Для Ольги важливо, щоб діти вчилися прибирати за собою: «Ми не закріплюємо за дітьми обов’язки, кожен долучається, як тільки є потреба. Це також формує характер. Мене змалку також вчили прибирати, і це мене навчило завершувати завдання і запевнюватися, що все виконано».
785358 1 w 590
Про стереотипи та упередження щодо багатодітних сімей Ольга знає не з чужого досвіду. «До нашої останньої дитини мої батьки не могли прийняти факту, що в нас велика родина, – зізнається Ольга. – Після другої дитини з кожною наступною ми чули те саме запитання: «Чому більше?»».Жінка переконана, що нема норми чи стандарту в таких питаннях: «Для деяких людей одна дитина – це все, що їм потрібно. Інші люди мають десять дітей, і вони щасливі. Нема правильної і неправильної відповіді, коли вибираєш, скільки дітей буде в твоїй сім’ї. Не варто рівнятися на інших чи підлаштовуватися під сучасні тренди. Потрібно дослухатися до внутрішнього голосу. Для нас це рішення між чоловіком, жінкою та Богом. Ми знаємо і відчуваємо, що є правильно для кожного з нас».
За матеріалами "Голосу Америки"
Опубліковано в Українці в світі

Українка Інга Малік (Токарчук) представить Австрію у фіналі міжнародного конкурсу краси «Місіс Всесвіт – 2017», який відбудеться в кінці серпня у Південній Африці.

Про це вона повідомила на своїй сторінці у Facebook.

«Я народилася в Україні. Згадую своє дитинство як прекрасний час, який я прожила в оточенні люблячих батьків. Завжди ставилася до них з повагою і вчилася в школі на відмінно. Я була дуже активною дитиною, відвідувала різноманітні гуртки та секції: гімнастику, театральний гурток і бальні танці. Спорт завжди відігравав велику роль у моєму житті», – поділилася українка у своєму блозі.

За її словами, після навчання у Київському національному університеті ім. Т.Шевченка, де вивчала юриспруденцію, вона переїхала до Австрії.

Також українка додала, що зараз отримує другу освіту у Віденському університеті.

«Після заміжжя моє життя кардинально змінилося. Сімейні цінності стали головним сенсом мого життя. Сьогодні я – щаслива мати обожнюваних дітей. Єлизаветі 3 роки, а Софії – вже 7», – розповіла вона.

Нагадаємо, «Місіс Всесвіт» – щорічний міжнародний конкурс краси, який вважається одним з найпрестижніших у світі. 

 

Опубліковано в Світ
Сторінка 1 із 2

Стрічка новин

FB