Ось вам роль української діаспори у світі! Українська студентка, закінчила Копенгагенську Міжнародну Школу з відзнакою, написавши випускний проект-дисертацію про Голодомор, як способу придушити повстання українців проти більшовиків.

Опубліковано в Українці в світі

Січень 1919 року для України був дуже непростий. Коли 22 січня 1919 року в Києві урочисто проголосили Акт Злуки то в місті панували не лише піднесено-святкові настрої, а й невизначеність, бентежність і мало не паніка. Адже у цей час до Києва наближалися більшовицькі війська. Набирала обертів друга війна між Українською Народною Республікою та більшовицькою Росією.

Опубліковано в Історія

29 січня ввечері до штабу Гайдамацького Коша на ст. Бобрик зголосилося кілька учнів, що прохали відправити їх додому в Київ.

Це були підлітки від 14 до 16 років з обвітреними червоними обличчями, з задубілими руками, в шкільних убраннях, поверх котрих уже були накинуті звичайні стрілецькі плащі, якими їх прикрила дбайлива рука гайдамаків; юнаки, що розігрілись чаєм, ззавзяттям оповідали свій бій.

Не можна було добитися від них докладного опису бою, бо вони були дуже зденервовані і змучені.

А коли наприкіці почали питати їх, що сталося з їх товаришами по куреню, то нерви одного з них не витримали, і він почав гірко плакати, а крізь сльози чути було: "побили всіх... я бачив, як такий-то був забитий кулею, другого (прізвища не пригадую) заколов москаль, та багато лежало ранених".

З короткого допиту все ж вдалося уявити картину бою…

29 січня ешелони червоної армії підійшли до ст. Крути і висадили десант. Певно, червоному командуванню було вже відомо, що якась українська частина зайняла позиції під ст. Крутами і перегороджує їм шлях на Київ.

Москалі розпочали наступ. Студентський курень, що займав позицію з обох боків колії, вступив з ними в бій.

Це було біля 10-ї години ранку. Мороз доходив до 12–15 ступнів.

Місцевість, на якій лежала лава, не давала майже жадного укриття. Юнаки лежали на голому снігу. Шанців не було.

Не відкриваючи вогню, москалі широкою лавою пішли на курень. Останньому була подана команда відкрити вогонь. Залунали стріли бойців, які квапливо стріляли, наладовуючи рушниці одубілими руками.

Певно, вогонь юнаків, хоч і безладний, наносив москалям втрати, бо їх лава залягла і теж відкрила вогонь. Далі бій продовжувався своїм нормальним шляхом.

Москалі перебіжками почали наближатися до лав юнаків. З одного боку до 1000 досвідчених бойців, з другого – не більш 150 чоловік молоді, що вперше була в бою.

Розпалені обставинами бою, юнаки безупинно стріляли. Тим часом москалі своїм лівим крилом обходили ріденьку українську лаву.

Серед юнаків були вже перші жертви – це забиті, що нерухомо лежали на снігу; чути було стогін ранених, але ж юнаки з рідкісною впертістю і відвагою боролися далі.

Ніхто з них не думав про відворот, усі продовжували лежати і стріляти в той час, як небезпека оточення була вже явна.

Ось і ворожий бронепотяг зробив кілька стрілів і замовк. Тим часом маневр червоних – обход нашого правого крила закінчився. Відступати було вже запізно.

Напівзамерзлі юнаки з великими труднощами володіли мало їм відомою зброєю – рушницею, а ноги, що зовсім замерзли, відмовлялись рухатись.

З останніх сил боронилася молодь від ворога, який на короткій віддалі розстрілював її, а, наблизившись, почав колоти багнетами.

Біля 15 годин все було вже кінчено і тільки залишились на снігу трупи юнаків.

Майже п’ять годин жменя дітей стримувала наступ тисячного загону ворога. Трупи юнаків ще довго лежали на полі, аж поки жалосливі селяне не прибрали їх.

Так трагічно закінчився запал українських дітей – послужити своїй Батьківщині.

Скільки треба мати відваги, щирості, аби вмерти в такий спосіб, в той час, коли в Києві тисячі здорових, сильних українців байдуже ставилися до наших бойових чинів.

Українські діти сміло і відважно пішли битися з ворогом. Наша молодь у свойому завзятті, любові до своєї Батьківщини випередила дорослих….

Олександр Удовиченко
генерал-хорунжий Армії УНР, віце-президент УНР в екзилі

Військова справа. – 1928. – Ч. 2. – С. 5–8.

Джерело

Опубліковано в Цей день в історії

29 січня 1918: Dulce et decorum est pro patria mori!

Опубліковано в Цей день в історії

23 січня 1921 року в домі свого батька у селі Марківка на Вінничині пострілом з рушниці вбито композитора і хорового диригента Миколу Леонтовича. Подробиці цього злочину, який кілька десятиліть радянська пропаганда покладала спочатку на невідомого грабіжника, а потім – на «петлюрівців», вдалось з’ясувати лише у 1990-і роки.

Опубліковано в Цей день в історії
Вівторок, 07 листопада 2017 19:15

Армія, народжена у боротьбі

«Землі імперії завершуються там, де завершується її зброя», – писав у XVIII ст. голландський юрист Корнеліус ван Бінкершок. Майже два століття по тому цей вислів відомого голландця згадав один з громадсько-політичних діячів доби Української революції, член Української Центральної Ради Микола Ковальський у своїй статті «22-ге січня», опублікованій у паризькому тижневику «Тризуб». За 10 років після IV універсала Української Центральної Ради, вже перебуваючи в еміграції, М. Ковальский поставив питання: чому, відзначаючи десятиліття проголошення незалежної держави, українці цієї держави не мають, і чому так само не мають збройної сили, яка є необхідною умовою існування кожної держави?

А ще майже сто років по тому, залишивши другу частину питання незмінною, можемо трохи переформулювати першу: чому напередодні 25-ї річниці незалежності Україна опинилася перед загрозою втрати суверенітету?

Опубліковано в Цікаво

Юрій Рейт, Петро Тима, Роман Дроз, Олександр Колянчук

Опубліковано в Власна думка