Сучасними пріоритетами патріотичних стратегем української національної ідеї ми приречені вимостити цю дорогу.

Опубліковано в Власна думка

Нещодавно, 5 липня, на зустрічі-дискусії, що відбулася у Львові, Роман Безсмертний, один з кандидатів у Президенти України, наприкінці сказав: “Нам не обійтися без процедури перезавантаження Української держави. Нам треба сидіти, говорити, говорити, слухати. А ще – й чути… Цю розмову – якою ми хочемо бачити Україну, - треба вести постійно. Маємо отримувати відповідь: яку Україну хочемо будувати?”

Словом, Романа Безсмертного ми почули. А тепер пропонуємо вам, шановні читачі, почути відомого українського науковця зі Львова – Степана Вовканича.

Опубліковано в Власна думка

Кожна країна, яка турбується майбутнім свого народу, прагне опрацювати національну стратегію суспільного розвитку. Стратегія розвитку України має передбачати побудову національного, духовно-інтелектуального, демократичного, культурно-розмаїтого, креативно-інформаційного модерного суспільства з активними горизонтальними і вертикальними зв’язками, інноваційно-динамічною системою вітчизняної освіти, науки, соціальної економіки тощо. Метою такої стратегії є допомога українському народові забезпечити соборність, історичну суб’єктність як суверенній нації, а окремій особистості – як громадянину держави – зберегти національну ідентичність, уможливити всебічну самореалізацію, соціалізацію та досягнення гідного рівня життя, безпеки, охорони здоров’я, спорту, відпочинку тощо. За час Незалежності чинні українські уряди певною мірою, точніше за залишковим принципом займалися наукою, освітою, культурою, медициною, охороною фізичного здоров’я населення та іншими сферами, які традиційно входять, власне, в сферу так званої гуманітарної політики. Є навіть відповідні урядові структури, відповідальні за цю політику. Свого часу її очолювала Віце-Прем’єр-Міністр Світлана Богатирьова, яка нині з Януковичем “в бігах”.

Отже, останні події в Криму, на Сході України, глобалізація гібридної війни Росією свідчать, що неможливо гарантувати цілісність та суверенітет країни, інтеграцію нації у вільний світ та її безпеку в ньому без належного функціонування вітчизняного інформаційного простору, без забезпечення консолідації українського соціуму на фундаменті національної ідеї як ідеологічної духовно-інтелектуальної основи державотворчих процесів. Не може корінна нація зберегти українськість, мати перспективу розвитку, коли вона є не на чужій, але, за Шевченком, не своїй землі, в її інформаційному, але не національному просторі – далі упосліджується мова, культура, герої народу, що дав назву державі. Її патріоти чи не щодень гинуть, адже їх нація – в смертельній небезпеці. У її вітчизняному просторі не тільки окупант, а й антиукраїнська семіотика, дезінформаційна неправда та гібридна чума ХХІ сторіччя – державно-церковна ідеологія «русского міра». Водночас імператив ідеологічного забезпечення розбудови національної держави Україна – не розроблений і до світу належним чином не доносяться месиджі національної Ідеї.

Усе це актуалізує проблему опрацювання ідеологічних засад державотворення і становлення нації, які ґрунтувалися б на сучасних складових національної ідеї як платформі нової соціогуманістичної політики України, що зайняла б ключове місце у стратегічній візії соціально-економічного, духовно-інтелектуального, етнокультурного розвитку і національної безпеки держави, формування належного мас-медійного і кіберпростору, передавання правдивої інформації, зменшення споживацької психології, корупції, злодійства та інших форм девіальної поведінки. Українська нація має усвідомлювати, що попереду «русского міра» йдуть не «зелені чоловічки» і не танки, а – шовіністична російська Ідея з імперсько-демагогічними, самодержавно-накресленими приписами: «Как обустроить Россию». Звісно, за рахунок «всего міра», але України – насамперед! І від «дез» гібридизації Україні не захиститися ні «стіною Яценюка», ні толерантністю. Вони, якщо не мати національного імунітету імперській русифікації, механізму донесення світові правдивих сенсів Ідеї власного розвитку, далі проникатимуть в соціум на капілярному рівні, одурманюючи його і чи не весь цивілізований світ.

Опубліковано в Власна думка

Про гібридну війну Росії проти України та наше можливе майбутнє розмовляємо з провідним науковим співробітником відділу регіональної економічної політики ДУ «Інститут регіональних досліджень ім. М. І. Долішнього НАН України» доктором економічних наук, членом-кореспондентом Української академії інформатики, професором Степаном Вовканичем.

Опубліковано в Україна у вогні