Все більше українців думають про майбутнє

Вівторок, 24 вересня 2019 12:50 Автор  Богдан Залізняк
Оцініть матеріал!
(1 Голосувати)

Двадцять шостий раз за 26 останніх років (сподіватимемося усе ж, що в житейській парадигмі автора цього матеріалу вони таки не будуть останніми), вдалось побувати на Форумі видавців у рідному Львові (нині його назва в офіційному вигляді – Book Forum), що відбувся упродовж 18-22 вересня.

З чого складався наш огляд-вивчення?

По-перше, опитав власників (чи представників) стендів, розкладених, як завжди, у приміщенні Палацу мистецтв, так і в двірці між тим Палацом і Палацом Потоцьких. Запитання виглядало так: «Прошу сказати: організація Форуму цього року чимало відрізняється від попередніх років, читачів більше чи менше, як минулими роками? Словом, краще чи – не зовсім?» Із 141 опитуваного вдалося почути: «не можу сказати» – 50; «краще, ніж в інші роки» – 22; «перший раз на Форумі» – 20; «дещо гірше» – 17; «так само» – 12; «як завжди» – 9; «менше читачів» – 2. А ще почув по одній відповіді від зацікавлених і відповідальних видавців: «прекрасно»; «не буду говорити»; «чудова організація»; «не була кілька років»; «бажано краще»; «не гірше»; «не погано»; «ми задоволені»; «на спаді».

Упродовж п’ятьох днів пощастило відвідати 14 акцій, послухати, зокрема, 40 письменників, науковців, видавців, громадських діячів, серед яких – Михайло Слабошпицький, Ірина Фаріон, Віра Соловйова, Андрій Кокотюха, Василь Щеглюк, Олесь Дяк, Петро Шкраб’юк, Володимир Парубій, Мирослав Маринович, Євген Глібовицький, Йосип Зісельс, Євген Магда, Микола Княжицький, Сергій Жадан, Василь Шкляр.

З Тетяною Таїровою-Яковлєвою, що зі Санкт-Петербурга, і Лесею Степовичкою, з Дніпра, вдалося домовитись про інтерв’ю, а виступ Василя Шкляра вже пропонуємо вашій увазі.

1209363 95614211«Вітаю Вас, дорогі Львів’яни, шановні читачі. Сьогодні пропоную презентацію свого нового роману «Характерник». Після циклу своїх історичних романів – «Чорний ворон», «Маруся», «Троща» – я вирішив написати щось веселе. Я вже казав: читачам мене вже болить серце від тих історій.

Я вирушив у XVII століття, щоб написати козацький роман. Мене цікавило таке явище як характерництво. Знаю про нього масу легенд, фантазій. І я почав шукати. Гортаючи історичні матеріали, розшукав виняткову історію.

Це 70-ті роки XVII століття, епоха Сірка. З одного боку, епоха Руїни, з другого – українська історія була повна історичною звитяжністю. Події ці дуже перегукуються з днем сьогоднішнім. В яку епоху не занурся, бачиш ці спіралі. Навіть – часто ті самі.

Здається, люди не помінялись навіть у XXI столітті. До морозу на шкірі я бачив, як Іван Брюховецький поїхав до московського царя і почав підлабузнюватись. Після того московські воєводи рушили в Україну – і народ тим дуже обурився. А правобережний гетьман Дорошенко казав: підемо під турка. Ми там не асимілюємося – мова інша, віра. Тому краще: геть від Москви! Але Брюховецького розтерзали.

Це роман про який я не можу говорити. Бо відкрию вам багато сюжетних таємниць.

У 1672 році на Січі з’явився царевич Симеон Олексієвич, якого козаки прийняли. Москва захвилювалася, щоб він видав цього царевича Москві. Починається гра. Особливу роль відіграли хлопці-характерники. Це були справді люди, які діяли надприродними здібностями. Я навіть не знаю, на чому мені ще зосередитись, щоб розповісти про книжку.

З відповідей на запитання зацікавлених читачів

Фільм «Чорний ворон» з’явиться 6 грудня цього року на всіх екранах. Я вже подивився остаточний варіант фільму – він мені сподобався. Автором фільму є не письменник, а режисер. Хочу вас налаштувати: передано дух Холодного Яру. Я повторюся: екранізація – це була епопея. Скільки я мав обіцянок – від президентів до олігархів. Тепер вона практично закінчена, бо «Чорний ворон» має чимало опонентів.

Але одного разу Тарас у Львові сказав мені: «Я розіб’юся, і знайду гроші для фільму». Минув час – і цей хлопець дотримав свого слова. Сценарій бралися написати. І найкраще написав таки Тарас Антипович. Зробив цей фільм Тарас Ткаченко. Головна роль – остання: також Тарас, Цимбалюк. І другий режисер – також Тарас. Таке враження, що хто не звався Тарас, того не допускали.

Такі люди (характерники. – Б. З.) були у всі часи. Обставини і певна місія їх виявляє. Є такі хлопці, які творять дива… Словом, герої не вмирають. Це не якесь гасло, це – родинна істина.

Як я «докотився» до романів про кажана? Раніше був такий елітарний журнал «Сучасність». Продавався у США, поки його в Києві не взявся редагувати з Іваном Дзюбою Ігор Римарук. Одна пані прочитала про кажана і сказала, що зрікається журналу «Сучасність». Люблю довго розгойдуватися перед кожною книжкою. Я вдячний редактору. Як казав Довженко: «Ця проклятуща українська лінь відібрала від нас дуже багато творів». Письменник – це стиль.

Шевченківська премія – вона такого імені святого для нас, що не можна її ганити, хоч в радянські часи її отримували й люди, які того не заслуговували. Є такі речі, що й не розкажеш. Ви мене, сказав би Сірко, загнали в сліпий кут. Від Шевченківської премії відмовлятись теж не гарно. Я сказав, що від цієї влади премію не візьму, а візьму в кращі часи. А кращі часи ще не настали».

Мабуть, і справді. Але все ж таки – Форум видавців у Львові – це свято. З кожним роком маємо змогу переконатися, що все більше львів’ян і гостей міста (з України і не тільки) вважають за потрібне поглянути на книги, придбати їх, познайомитися один з одним. Часи (не годинник, ні, а дні, місяці, роки) таки змінюються. Все більше з’являється потрібних народові книг, які в буквальному сенсі пробуджують нас, українців, до руху в напрямку розбудови цивілізованого українського суспільства.

А знаєте, що найрадісніше? Прибуття дітей, в яких, попри «телефонні зацікавлення», засвічуються очі, коли бачать це книжкове багатство. Це – український Рух. Недаремно книга Лесі Степовички з Дніпра, в якій йдеться про захист кордонів Батьківщини під час російсько-української війни протягом 2014-2019 років, називається «За Україну, за Дніпро. 2014-2019…».

Повірте, процес пішов. Кажемо про це щиро, бо якщо порівнювати в комплексі цей процес з іншими роками, можемо стверджувати: книги читаються, покоління виховуються. Все більше українців думають про майбутнє. І діють.

 

59ae3c3e670661

1DSC 005711Підготував Богдан Залізняк,

керівник прес-центру

наукової журналістики

ЗНЦ НАН України і МОН України,

член НСПУ і НСЖУ

м. Львів

Прокоментувати:

Переконайтесь що ви заповнили усі поля, відмічені зірочкою (*). HTML код не допускається