Письменник Олесь Дяк: «За Слово варто боротися!»

П'ятниця, 07 червня 2019 11:55 Автор  Богдан Залізняк
Оцініть матеріал!
(1 Голосувати)

29 травня у Львівському Палаці мистецтв відбулася урочиста церемонія вручення нагород переможцям ІV Обласної (нині – Всеукраїнської) літературної премії імені Катерини Мандрик-Куйбіди. Після її закінчення розмовляємо з письменником, заслуженим діячем мистецтв України, головою журі цього вагомого і потрібного Конкурсу Олесем Дяком, заступником голови Львівської обласної організації НСПУ.

  • Пане Олесю! Як виникла ідея літературної премії імені Катерини Мандрик-Куйбіди?

  • Кілька років тому вузьке коло друзів, родина Катерини Мандрик-Куйбіди, громадсько-політичні організації перейнялися ідеєю відзначення 90-річчя від дня її народження. Дві пропозиції виявилися найсуттєвішими. Це: видання її творчої спадщини (на сьогодні виданий тритомник Поетеси, до чого найбільше доклався син п. Катерини – відомий суспільно-політичний діяч Василь Куйбіда) і всім сподобалася ідея започаткування літературного конкурсу патріотичної поезії її імені. І раз я вже озвучив цю думку, то вирішили, що втілювати її в життя личить саме мені. З пієтетом згадую допомогу в організаційно-юридичних питаннях п. Петра Колодія – тодішнього голови Львівської обласної ради, який легко переконав депутатів у тому, що така премія, особливо в час війни Росії з Україною, вкрай необхідна. З часу заснування Конкурс став ще й всеукраїнським. А з перших його кроків ми оголосили наше кредо – «літературно-патріотичний рух».

  • Добре, прошу ближче познайомити читачів з постаттю Катерини Мандрик-Куйбіди!

  • Мені дуже цікава ця жінка як особистість, з якою познайомився і заприятелював ще в кінці вісімдесятих минулого сторіччя. Розумію і знаю, що таких, як вона – простих і героїчних водночас (інакше б наша нація не вижила), в історії визвольних змагань чимало. Але є в ній і щось особливе, відмінне. Насамперед – це великий літературний дар, поетичний дар, феноменальна пам’ять. Вона – пісенна енциклопедія визвольних змагань і водночас – носій величезного обсягу народно-пісенної творчості. Я ще люблю її і поважаю за те, що довірила мені свою рукописну поетичну творчість – і це в далекі, ще радянські часи кінця вісімдесятих. Відтак підготував з власною передмовою її першу поетичну добірку. І коли з’явилася можливість опублікувати, – зробив це ще в тодішньому часописі «Жовтень». Ну і варто для нашого сучасника нагадати, що Катерина Мандрик-Куйбіда – багатолітній в’язень радянських концтаборів, як зв’язкова УПА була засуджена до десятьох років позбавлення волі. Відійшла у потойбічний світ 14 березня 2004 р. і похована у Львові на Личаківському цвинтарі.

  • Письменницьке середовище, громадськість, очевидно, схвально сприйняли даний Конкурс. Чи не так?

  • З перших днів існування Конкурсу увага преси, письменницького середовища, громадськості була дуже великою. Адже ми задекларували увагу на найкращих зразках поетичної творчості українського письменства, основу яких становлять поезії на громадянську тематику. Виринула на поверхню літературна праця й малознаних, проте дуже талановитих і патріотичних письменників. Достатньо назвати ім’я того ж таки поета і політв’язня з Херсона Миколу Василенка, який у нашому Конкурсі отримав другу премію за 2018 рік. А ще одна із причин уваги, гадаю, є те, що кожного року за результатами конкурсу ми видаємо Антологію патріотичної поезії, куди входять вибрані твори як лауреатів, так і вартих уваги фіналістів. Отже, маємо вже видавничий ужинок – тритомник Конкурсу.

  • Чи відчуваєте допомогу владних інституцій?

  • Так. Нам вдається тісно співпрацювати зі Львівською обласною владою. Вона ж наша, рідна, бо у всі часи була чи не найпатріотичнішою серед обласних адміністрацій України. Скажімо, спільно з обласною радою ми утвердили нагородний фонд для переможців – на сьогодні ця сума становить 50 тис. грн. А ще облдержадміністрація щорічно закуповує Антології на потреби місцевих бібліотек. Владі сподобалася і наша пропозиція активних творчих виступів з презентаціями в районах області. Так народився проєкт «Літературно-патріотичний десант Олеся Дяка», до якого долучаються і члени журі Конкурсу, і переможці різних років. Не можу не назвати найактивніших. Це: Любов Проць, Левко Різник, Анатолій Марущак, Петро Шкраб’юк, Микола Петренко, Богдан Смоляк та інші. Сподіваюся, що підтримка влади цього проєкту буде систематичною.

  • Чи можемо говорити про активну боротьбу за Слово в українському контексті?

  • Як же мені відповісти на ваше запитання? Може, я процитую фрагмент виступу-привітання заступника голови Львівської обласної державної адміністрації Романа Филипіва на цьогорічній церемонії нагородження переможців Конкурсу, що недавно відбулася у конференц-залі Львівського палацу мистецтв. Це слово, як на мене, дуже суголосне з думками багатьох письменників. Отже: «Нема в світі потужнішої зброї, ніж Слово. Коли говоримо про українських письменників, то Слово набуває особливої ваги, тим паче, коли йдеться про національно-патріотичне виховання. Сьогодні роль митців Слова в суспільстві без перебільшення є ще вищою, аніж роль політиків та управлінців різних рівнів…»

 

Тож за таке Слово і варто боротися!

 

  • Чи є нині в суспільстві увага до літератури?

  • І так, і ні! Просто часи змінилися. І стосовно професійної, визначальної літератури – не найкраще. В основному знають, масово читають твори письменників, я б сказав, рухливіших за інших, більш пристосованих до викликів зглобалізованого світу, – тих, що «вміють жити» за міжнародні гранти, а, отже, і писати «на замовлення». Це я про деяких, вибачте. А є великі таланти, які не вміють і не хочуть «працювати ліктями»…, просто творять майбутнє української літератури.

  • Що скажете про молодь і творчість? Чи відчувають хлопці та дівчата потребу в тому, щоб самим жити літературою?

  • Молодь і творчість? Я правильно почув запитання? О, це тема окремої розмови. А у нашому випадку все дуже просто. Ми започаткували окрему номінацію і назвали її – «Молода надія». Зрозуміло, для підтримки молодих, що не цураються цієї теми. Цього року «прогримів» молодий і талановитий львів’янин Назар Данчишин, а минулого року – Сергій Сіваченко із Житомирщини. Тож за молодь ми дбаємо і не забуваємо. Зрештою, ми все це затіяли для їхнього ж щасливого майбутнього.

  • Отже, хто переміг в нинішньому, четвертому, Конкурсі?

  • Про це вже чимало було сказано в пресі. Та й імена переможців досить відомі. Хіба ще раз назву їх. Тож першу премію отримала Ольга Яворська зі Львівщини, другу – Юрій Хмелевський з Вінничини, а третя – в Ірини Вовк.

  • DSC 2359 1527605158 800x533 1 01
  • Як виникла ідея нагороди – «Гордість нації»?

  • Номінація «Гордість нації» – це вже моя гордість. Ми ж повинні на когось орієнтуватися у своїх діях! Але до створення цієї номінації мене підштовхнув випадок, а саме: пропозиція долучитися до проєкту увічнення пам’яті політв’язня – письменниці Ірини Сеник. Нагадаю, що ця мужня жінка зазнала російсько-імперських поневірянь сумарно аж 34 роки і не зламалася. Я брав участь у численних вечорах її пам’яті передусім як бард, виконуючи власні пісні на її вірші. Тож вона і стала володарем цієї номінації в найперший рік існування Конкурсу. Журі було одностайне у своєму виборі. А почесний диплом став експонатом краєзнавчого музею районного Борислава, де Ірина Сеник доживала свій вік на цій землі.

  • Ще кілька слів про проведений захід. Яке у Вас відчуття?

  • Церемонія нагородження цього року відбувалася за дуже незвичних обставин. Дощі лили такі, що подекуди вода сягала до колін. Але змінити вже нічого не можна було. І я так зрадів, коли побачив стільки зацікавлених людей у залі. Це таки певне визнання наших патріотичних зусиль.

 

Приємно, що нас тепло привітали. Від депутатського корпусу – Мирослава Бабінська. Свої промови також виголосили представники обласної влади: Роман Филипів, Іван Собко. Від наукового товариства – відомий дослідник визвольних змагань Юрій Зайцев, а від мистецько-естрадної еліти – заслужений артист України, колишній соліст легендарної «Ватри», гість із Канади – Ігор Богдан. Тож все у нас гаразд.

 

  • Дякую, пане Олесю, за ті позитиви, які прозвучали в нашій розмові.

 

DSC 00571Спілкувався Богдан Залізняк,

 

 

керівник прес-центру наукової журналістики

 

 

Західного наукового центру НАН України і МОН України,

 

 

член НСПУ і НСЖУ

 

м. Львів

Прокоментувати:

Переконайтесь що ви заповнили усі поля, відмічені зірочкою (*). HTML код не допускається