"Будьмо бадьорими!": у Львові проходить ХХ фотовиставка газети «День»

Середа, 29 травня 2019 11:02 Автор  Богдан Залізняк
Оцініть матеріал!
(4 голосів)

22 травня у Національному університеті «Львівська політехніка» відбулася вже двадцята фотовиставка газети «День». ЇЇ в рамках днів «Дня» у Львові відкрила головний редактор Лариса Івшина. На відкритті фотовиставки виступили: заступник директора Міжнародного інституту освіти, культури та зв’язків з діаспорою НУ «Львівська політехніка» (ведучий акції) Андрій Яців, ректор цього університету професор Юрій Бобало, заступник міського голови Львова з питань розвитку Андрій Москаленко, голова Львівського обласного об’єднання організації роботодавців Іван Ривак, головний редактор ІА ЗІК Тетяна Вергелес, проректор Львівської національної академії мистецтв і постійний автор «Дня» професор Роман Яців, видатний науковець, письменник і перекладач професор Андрій Содомора, студентський мер Львова Олександр Никоняк.

Виступаючі дякували Ларисі Івшиній, а Лариса Олексіївна – всім присутнім і особливо Політехніці: «Я страшенно люблю все у Львівській Політехніці, ту ідею – підтримувати острови здоров’я, консерватизму, поєднання національної сутності з модернізацією… Ми щасливі, що вдалося зробити Україні щось корисного».

2648392498568692 5348669421072154624 o1

«Фото першої шпальти» ХХ міжнародної фотовиставки (саме такою була її назва цього року) – особливі. Вони, ці фото, як правило, нікого не залишають байдужим. Я це можу стверджувати, оскільки маю радість і потребу читати газету «День» від початку її виходу. Врешті, понад дві години детального огляду фото засвідчують: фото «Дня» – це показ українського національного буття, це розкриття критеріїв нашої міці і краси, нашої гідності, це показ розмаїтих миттєвостей життя нашого, української ідентичності країни. Яка була Європою ще тоді, коли нинішня Європа, сформулюємо так, ще не знала, що вона – Європа, в нинішньому розумінні цього географічного (і не тільки) терміну.
Спробую подати кілька характеристик зображеного на цих фото. «Свою Україну любіть» (постаті біля портрета Тараса Шевченка, автор Михайло Марків, Київ), «Таки-так» (Петро Порошенко тримає в руках книжку з написом «Дівчата можуть усе» і збирається її передати своїй дружині – Марині, автор Михайло Марків), «Наш «Дід Левко» (хтось тримає книгу Левка Лук’яненка з його портретом на обкладинці, автор Артем Сліпачук), фото Аліни Комарової з Маріуполя («Широкине», «Розстріляна школа в Широкиному»), «Дорога на війну» (дорога в ямах і у воді, зліва і справа – те, що від природнього стану ще залишилося, автор Інна Домбровська), «Стіна сліз і пам’яті» (жінка, військові портрети, автор Артем Сліпачук), «Історична правда про «Україна INCOGNITA» (Ярослав Грицак з колегою гортають цю прекрасну книгу, за публікацію якої належить глибоко подякувати Ларисі Івшиній, автор Руслан Канюка), «Що після Томосу?» (Різдво в храмі Св. Іоанна Богослова Київського Патріархату, автор – В’ячеслав Мадієвський з Харкова), «Молитва» (бабця молиться при свічках, автор Олег Нич – смт. Чечельник Вінницької області). І – на закінчення: просто – диво: «Білий на білому» (білий лебідь на чомусь білому – чи то річка з кригою, чи – озеро, автор Роман Наумов з Білої Церкви).
Фото «Дня» – це світлини житейського моря нашого, порухи нашого життя, – абсолютно точно сконстатував Андрій Содомора, додавши бачення видатного римського філософа Сенеки: «День – це крок життя». Погодьтеся: символічно звучить це висловлювання, обіймаючи і дні нашого життя, і «День» видатної українки Лариси Івшиної.
Я мав змогу і цікавість читати і більшість з тих книг, які абсолютно обґрунтовано, якщо можна так сформулювати, видає Лариса Івшина. Вони формують у нового (нових) покоління, передусім, найвагоміші риси національної ідентичності, збагачують знаннями нашої історії. Про це говорила Лариса Олексіївна в рамках інтелектуальної бесіди зі студентською молоддю, львівською інтелектуальною спільнотою, яка відбулася в іншому корпусі Політехніки на вул. Академіка Колесси, 2. Головний редактор «Дня», зокрема сказала: «Хіба не ідентичність і модернізація – це особливість України в транзиті від пострадянського, постколоніального, і, що найгірше, постгеноцидного стану до твердого розвинутого суспільства в сьогоднішньому розбурханому світовому морі? Найбільше ми можемо опиратися на те, що випробувано часом. Цивілізація – це те, що відібрала вічність для нас. Відкритий світ дає нам великі випробування – великими можливостями, безмежним океаном спокус, поганих смаків, всього, чого може вивернути світ на незміцнілий організм. І тут дуже важливими є ті, хто має лоцію, хто поведе через океан до твердих островів, намитих, укріплених».
Справді, і газета «День», і книги, які виходять з-під крила Лариси Івшиної, наприклад, «AVE. До століття Гетьманату Павла Скоропадського», про яку згадала вона у своєму виступі, – це підручники з національної освіти. І завдання інтелектуалів, викладачів університетів, інститутів, гуманітарних науковців (і не тільки) – працювати над поширенням тих знань, які потрібні для практичного виживання української нації. «Я вважала, додала Лариса Олексіївна, – що головне – приходити в мізки людей. І це дало свій хороший результат – дерево проектів газети «День».
Під час розмови йшлося і про діяльність соратника Скоропадського В’ячеслава Липинського, і про Маннергейма, який вчився разом із Скоропадським, і про відкриття, які зробив для пересічного українця Джеймс Мейс, який писав свої цінні колонки в газеті «День», який відкрив перед західною аудиторією сторінку про український Голодомор-геноцид, а також колонку – «Свічка в вікні».
Під час відповідей на запитання присутніх Лариса Олексіївна нагадала виступ Маргарет Тетчер в українському парламенті: «Якщо ви так вирішили, то маєте взяти на себе усю повноту відповідальності. А це те, чого у вас так довго не було». Адже ми, українці, в широкому плані, впродовж тривалого часу не відважувалися це зробити – таки взяти відповідальність на себе за свою долю. Це ще й нині чутно інколи. Сподіваємось, що нам допоможуть в нашій боротьбі з московством, яка й далі продовжує посягати на нашу долю, і США, й країни Західної Європи. Мовляв, нам це не так просто. Та не просто, але треба працювати, треба щоразу питати себе: «А що я зробив для своєї країни?»
Власне, Лариса Івшина наголошувала й ще на одній ноті: «Ми не повинні себе поводити далі як колонія. Адже, на жаль, ми продовжуємо вчити свої покоління в колоніальному дискурсі».
Часи змінилися. Ми, в принципі, намагаємося працювати над тим, щоб зберегти себе. То ж маємо належним чином виховувати нові покоління. А це залежить і від середовища, яке з часом обов’язково повинно ставати живильним в національному дусі.
Замість післямови. 2014 року, беручи інтерв’ю в письменника Левка Лук’яненка, я запитав Героя України: «Як Вам вдається бути таким бадьорим?» Левко Лук’яненко відповів: «Мушу. Поки не закінчиться війна з Росією». Левко Лук’яненко таким і був, поки не відійшов у вічність.
Отже, шановні читачі, маємо, власне, мусимо і ми всі бути бадьорими і своїми діями позитивно впливати на долю України. Адже війна триває!

Богдан ЗАЛІЗНЯК,

керівник прес-центру наукової журналістики

Західного наукового центру НАН України і МОН України,

член НСПУ і НСЖУ, м. Львів

26.05.2019 р.

Прокоментувати:

Переконайтесь що ви заповнили усі поля, відмічені зірочкою (*). HTML код не допускається