Андрій Добрянський: "Пан Путін не відпочиває, то я теж не можу відпочивати"

Четвер, 14 лютого 2019 13:04 Автор  Стожари
Оцініть матеріал!
(1 Голосувати)
Андрій Добрянський: "Пан Путін не відпочиває, то я теж не можу відпочивати" Фото - "Укрінформ"

Андрій Добрянський, представник Українського Конгресового Комітету Америки, розказав про виклики, які сьогодні стоять перед українською громадою Америки.

Інтерв'ю подає інформаційний портал українців світу "Стожари" з посиланням на "Укрінформ".

Українська громада у Сполучених Штатах Америки відігравала вирішальну роль у багатьох подіях української історії. Чого вартий лише доленосний 1991-й рік. Історик Сергій Плохій у книжці “Остання імперія: розпад Радянського союзу” доводить, що саме вплив української діаспори схилив тодішнього президента США Джорджа Буша-старшого визнати результати референдуму про незалежність України 1-го грудня 1991 року.

Рішення не видавалося очевидним. Всього чотири місяці перед тим, виголошуючи промову у Верховній раді, американський президент закликав українців триматися Москви, не проголошувати незалежність, пам’ятати про загрозу “самовбивчого націоналізму”. Що ж змінилося у ці чотири місяці? За свідченнями, зібраними Плохієм, радники переконали Буша-старшого, що йому вкрай необхідні симпатії мільйонної української діаспори - традиційних республіканських прихильників - аби переобратися на президентских виборах, які насувалися вже наступного року.

Доленосного 1991-го юний ньюйоркець з відомої і шляхетної української сім’ї Андрій Добрянський лише вступив до школи в Іст-сайді на Мангеттені. Його батько, Андрій Всеволод Добрянський, був відомим українсько-американським оперним співаком, зіркою Метрополітен-опери. У сім’ї розмовляли виключно українською.

1991-го рік приніс надію, що Холодна війна завершилася, Україна нарешті незалежна, а боротьба за виживання, у якій свою частку фронту тримає і громада в Америці, більше не потрібна. Очікування не справдилися. Вже за 23 роки історичні випробування знову випадуть на долю України - і Андрієву також.

У час російської збройної агресії проти України він став одним з найбільш впізнаваних публічних осіб, які представляють українську позицію в американських і  світових ЗМІ. На посаді директора з комунікацій і представника найбільшої організації українських американців, він агітує виборців українського походження реєструватися на американських виборах (зростання кількості виборців певного походження привертає увагу і прихильність майбутніх конгресменів), зв’язками громад зі своїми обранцями, розробкою законопроектів,  що стосуються України, у Конгресі США.

Ми зустрічаємося у приміщенні Українського Конгресового Комітету Америки в East Village (“Східне село” - англ.), одному з престижних районів Нью-Йорка у нижньому Мангеттані. Іноді його також називають “Ukrainian Village ” (“Українське село” - англ.) через велику кількість українців, які компактно мешкають у цій частині міста вже щонайменше сто років. Тут само, на Другій авеню, окрім УККА розташовані історичні Українській Народний Дім, Українська кредитівка “Самопоміч”, Пласт, Український спортовий клюб, радіо “Домівка”, ресторан “Веселка”, та й сучасні українські організації, такі як “Razom for Ukraine”.

ГОЛОС УКРАЇНСЬКОЇ ГРОМАДИ

- Український Конгресовий Комітет Америки - давня й авторитетна організація. Однак передбачаю, що не всі в Україні достатньо обізнані про неї. Чи могли би ви розповісти, чим саме вона займається?

- Найважливіша мета комітету - мати в Америці постійну організацію. Довголітню, як ви правильно зазначили. Аби рік за роком, десятиліття за десятиліттям американський уряд на федеральному, штатовому або місцевому рівні міг звернутися до єдиного українського органу. Який вже своєю чергою поширить інформацію іншим.

Наша організація була створена 1940-го року. Але ще з 1922-го існувало Об`єднання українських американських організацій. Отже, вже більш-менш сто років існує таке постійне представництво. «Репрезентанти» - як вони про себе казали 1922-го року - українців в Америці.

Громада не схиляється одноголосно в ту чи іншу сторону. Але у деяких справах ми здатні домовитися і звертатися до американської влади, американської преси одним голосом.

До нашого складу від початку і донині увійшли великі, численні товариства. Професійні - наприклад, лікарі чи українсько-американські ветерани. Об’єднання - такі, як Український народний союз, Українсько-американська організація католиків провидіння. Усілякі релігійні чи професійні, культурні, наукові організації. Ми прагнемо, аби всі вони мали змогу збиратися разом. Крайова рада збирається двічі на рік. Конгрес українців в Америці збирається щочотири роки. Там вдається обговорити, що відбувається у різних частинах країни, чим живе та чи інша громада чи культурний центр, обмінятися ідеями.

- Скільки організацій нині входять до УККА?

- Нині до УККА входять понад двадцять крайових організацій. Минулоріч долучилися ще дві організації, тобто загалом вже двадцять дві. До нашого найвищого органу, Крайової ради, входять голови локальних дільниць. У Нью-Йорку свої організації, у штаті Огайо - свої. Всі з них можуть мати й своїх локальних учасників. До Крайової ради також входять голови найбільших українських віросповідань в Америці, Українська католицька церква, Українська православна церква. Ми також співпрацюємо із баптистами та протестантами, маємо дуже близькі зв’язки із кримсько-татарським об’єднанням в Америці.

- А які дві додалися минулоріч?

- Центр українсько-американських відносин у Вашингтоні долучився як наукова організація. Ми з ними організуємо всілякі конференції. І також одна з наших найдавніших організацій тут в Америці - Організація державного відродження України. Вона була створена у 1930-х роках після візиту полковника Коновальця. Стародавня патріотична організація, яка донині має, якщо не помиляюся, шість відділів у всій Америці. Протягом довгого часу вони не входили до комітету, були самостійною організацією, яка лише входила до Світового конгресу українців, але нині повернулися до складу УККА. З часів Майдану все більше організацій прагнуть об’єднуватися, аби ми могли разом звертатися до президента чи Конгресу зі спільною думкою з низки питань.

- Кримські татари також входять до УККА?

- Ні, у них немає дільниць у всій Америці, проте вони мають одну велику організацію у Брукліні. Майже всі кримські татари, які приїжджають до Америки, прибувають до бруклінського культурного центру. Там розташована і їхня мечеть. Я щороку ходжу із ними на Рамадан. Щороку у травні ми спільно відзначаємо роковини геноциду кримськотатарського народу.

ЧАС НАЙБІЛЬШИХ ЗМІН У КОНГРЕСІ США

- Нещодавно український кокус (група дружби з Україною - ред.) у Конгресі США обрав нового співголову. У верхній палаті до аналогічної групи долучився новий сенатор-республіканець. З точки зору підтримки України, які ваші очікування від 116-го Конгресу?

- Загалом нині час найбільших змін. За шість років, з 2012-го до 2018-го, не було стільки змін у Конгресі, як спостерігаємо нині. Демократи перебрали у Палаті представників посади голів комітетів, натомість ціла низка багатолітніх конгресменів минулоріч не балотувалися. Помічники, які працюють у комітетах, здебільшого залишилися, новачків серед них небагато. Отже, ми нині все одно знаємо, хто готує законопроекти у кожному комітеті. Але крім зустрічей з окремими конгресменами, ми ще не мали офіційних візитів. Чи, наприклад, не зустрічалися поки з комітетом з іноземних справ. Або ж із комітетом з військових справ, з яким нам важливо мати гарні зв’язки. Вони формують військовий бюджет, який включає і військову допомогу Україні, яка з 2014-го року постійно зростає. Америка надала Україні вже понад $1,5 млрд. і ми не хотіли б, аби нині, доки триває відкрита війна, ця допомога скоротилася.

Нині робота Конгресу лише розпочалася. Поки не йдеться про військовий бюджет чи то фінансування Держдепартаменту.

Є різний підхід до роботи з державними органами. Деякі активісти, наскільки мені відомо, хотіли би щодня мати революцію, і завжди чимдуж кличуть на барикади. Але для тих, хто представляє свою спільноту день за днем, іноді краще мати друзів, які залишаються, а не суттєві зміни у складі виборних політиків.

Звісно, ми будемо звертатися якнайбільше до старих друзів - демократів чи республіканців - за підтримкою, коли настане час. Коли укладатиметься бюджет і ми побачимо, чи не зникли там гроші. Або ж певні слова на підтримку України. Кожний законопроект проходить багато щаблів. Від підкомітетів до комітетів, згодом - до Палати представників, а потому - до Сенату. На всіх рівнях можна вносити зміни. У тому числі, додавати чи поправляти лексику.

- Конгресмен Біл Паскрелл, який цього тижня слухав промову Дональда Трампа із українським прапорцем у руках, взяв його із власної ініціативи чи хтось підказав?

- О, ні-ні-ні. Цей конгресмен все знає. І де наша громада, і де наші церкви, культурні центри, відвідує нас. Його двері завжди відкриті, коли українці приходять до Конгресу, для зустрічі. Він навіть не завжди чекає нашої ініціативи. Іноді конгресмен Паскрелл сам телефонує і каже: “Я маю таку й таку ідеї у Конгресі”. Він дуже гарний друг України та українців в Америці. Більше б таких. Щобільше розмов ми матимемо з такими конгресменами, як новими членами Палати представників, так і новими сенаторами, то краще. Ми нині працюємо над зустрічами з новими обранцями. На нашій сторінці міститься інструкція, як виборцям зустрітися із новообраними конгресменами. Бо що два роки із кожним новим Конгресом знову і знов потрібно ставати до роботи із групою підтримки України.

- Дехто в Україні вважає, що у світі втомилися від України, ця “тема” вже всім набридла. Чи відчуваєте такі настрої тут?

- О, ні. Нині тут просто багато змін і з’являється багато людей, які насамперед не знають про Україну. Вони не втомилися. До них просто треба звернутися, що ми і робимо. Наша група підтримки найбільше зросла після 2014-го року, до близько 60-ти членів. І ми здатні додати й більше. Я не журюся за втому, а лише переймаюся тим, як додати більше і більше членів до нашого кокусу.

АМЕРИКА, УКРАЇНА І СВІТ ПІСЛЯ СЕНАТОРА МАККЕЙНА

- Минулого року Україна втратила одного великого друга, сенатора Джона Маккейна. Ви його, мабуть, особисто знали?

- Так.

- Наскільки це велика втрата для України і для Штатів?

- Для Штатів, та й для цілого світу. Для всіх, хто вірить у сильну Америку, яка надає пріоритет своєму війську. Аби не лише Україна та Європа, а цілий світ мав, наприклад, достатньо американських кораблів. Щоби, серед іншого, Китай не міг перешкодити в односторонньому порядку свободі судноплавства, як це зробила Росія поблизу Керчі. Це ж може повторитися і деінде у світі. Я особливо переймаюся тим, що минулий військовий бюджет може бути останнім з тих, які ми бачили протягом попередніх десяти років. Не знаю, хто перебере роль Маккейна на себе. Ми вже знаємо, хто буде головою комітету з військових справ. Але чи буде лідер, який битиметься за підтримку Америки на високому військовому рівні?

Ми і наші друзі, Ізраїль, Британія, на думку сенатора Маккейна, складали одну спільну систему. Гадаю, Америці не варто відмовлятися від такого підходу, чого декотрі, можливо, хотіли би.

- Натомість бачимо, що у Білому домі, навпаки, прагнуть меншого залучення до світових справ. Ви гадаєте, у таких умовах військовий бюджет може бути скорочений?

- Білий дім не вносив особливих змін в останні бюджети, у створенні яких брав участь сенатор Маккейн. Бо він дуже тісно співпрацював з Пентагоном. Ще побачимо, що діятиметься у Пентагоні за нового міністра оборони. Це ще одна точка, у якій бачимо зміни. Джеймс Меттіс особисто відвідував Україну. Що буде за нового кандидата, якого президент Трамп запропонував, поки не знаємо. У Сенаті до нього будуть певні питання, бо він ніколи не займав державних позицій і походить з приватного сектору.

Американські військові підтримують Україну вже багато років, і за часів Обами, і за часів Буша. Вони бачать, що Україна - це центр Європи, вона має бути включеною до світової системи безпеки, яка не працюватиме без України. 

ГОТУВАТИСЯ ДО ВІЙНИ І НА МОРІ, І В ПОВІТРІ

- Україна з минулого року почала отримувати зброю зі США. Якими бачите подальші перспективи розвитку співпраці в секторі оборони?

- Гадаю, навіть ті в Америці, хто хоче меншої залученості США до воєн у світі, все-таки розуміють важливість продажу зброї. Україна мусить насамперед мати власні фабрики, і українці мусять виробляти все, що можуть, самостійно. Це сприятиме і розвитку технологій та інновацій. Військові, які брали активну участь у боях, ліпше знають потреби українського війська.

На мою думку, тренування є ще важливішим за продаж зброї. Це не лише підвищує рівень українського війська, Національної гвардії, допомагає досягти рівня НАТО. Дуже цінно, що прості американці, скажімо, з Теннессі, побувають, наприклад,  у Яворові. Минулого разу Україну відвідали військові з Сіракуз (район у Нью-Йорку - ред.) та Оклахоми. Прості американські хлопці та дівчата. Вони їдуть, бачать Україну, закохуються у неї. У людей, у землю, у країну, її культуру. Декотрі з них згодом стануть представниками влади, мерами, конгресменами. Вкрай важливо, щоб американці знайомилися з українцями, закохувалися в Україну, стали вірними друзями простих українців. За 20-30-50 років ми побачимо, що з того вийде.

- Бо військо у США також є соціальним ліфтом до урядових посад?

- Так, безсумнівно.

- Сполучені Штати вже надають Україні протитанкові ракетні комплекси Javelin, морські катери класу “Айленд”. Чи йдеться нині про розширення співробітництва і на іншу, більш грізну зброю?

- Наприкінці лютого у Вашингтоні ми матимемо ще одну конференцію  з українсько-американських військових справ із нашою членською організацією, Центром українсько-американських відносин. Минулоріч, майже за рік до нападу на українські кораблі в азовсько-чорноморському басейні, ми попереджали про загрозу на морі. Адже Росія не лише будувала міст, а вже почала перешкоджати українським кораблям. Цього року я хочу почути міркування про те, що буде за рік і потому. Американські військово-повітряні сили нині більше і більше тренують українців. Думаю, ми ще не бачили війну у повітрі, а вона можлива. Хто міг подумати, що війна у Донбасі та Криму розповсюдиться на море?

Америка має дуже багато старих кораблів, які вони тримають у резерві на випадок великої війни. Так само тримають старі літаки і танки, про всяк випадок.

Треба звернути першочергову увагу на розбудову українського флоту. І також на можливість війни у повітрі. Чи обмежиться вона дронами чи будуть справді українські літаки воювати проти російських?

ГОЛОВНА МЕТА ПУТІНА - РОЗДІЛИТИ УКРАЇНСЬКИЙ НАРОД

- Які цілі, на вашу думку, переслідує Росія у період виборів в Україні?

- Найголовніше - розділити ворога. Найбільша стратегічна проблема Путіна полягає у тому, що внаслідок подій останніх років він об’єднав Україну. Чи то активістів проти корупції, чи то простих військових проти військової агресії. Все більше українців бачать Росію ворогом, а не близьким другом.

Таких відносин з Росією, які колись були, вже не буде. Може, за два-три покоління повернуться якісь розумні розмови. Нині Україна об’єднана, і як Путіну розділити цих людей? Військовим нападом? За попереднім досвідом, це лише об’єднує українців. Хоча задля застрашення він буде зберігати його можливість, проводячи військові навчання або перекидаючи війська до Білорусі, виробляючі нові ракети.

Водночас найважливіше для нього - розділити український народ. Коли ж найлегше цього досягти як не у час виборів?

- Це зрозуміло, але у чому практичний результат, якого вони прагнуть? Зірвати ці вибори в принципі? Спровокувати масові протести?

- Безсумнівно, протести. Можливо, вони прагнуть підсилити деяких дійсних борців з корупцією. Наприклад, ГРУ чи ФСБ дістане певну інформацію на якогось певного кандидата і передасть її українцям. І вони б мали про це знати, але чи знатимуть? Може бути розповсюджена якась інформація, яка буде не брехливою, але спрямованою на те, щоб розділити людей. На жаль, Україна досі чекає на мирний, спокійний час, коли українці могли би разом працювати для реформ і ліпших законопроектів.

В Америці - та сама поляризація. Громада була найбільш об’єднана за весь час (після подій 2014-го року - ред.) Проте коли почалася тут пропаганда за Трампа чи за Клінтон, навіть у нашій громаді - це можна було побачити у соціальних мережах - багато українців в Америці були розділені. І це при всьому попередньому об’єднанні. Саме тому я кажу, що для нашого ворога вибори дають нагоду розділити українців, змусити їх воювати між собою.

Загалом, якщо Путін прагне надалі втручатися у вибори у світі - цей рік для нього буде знаменитим. Цьогоріч відбудуться вибори в Україні, Ізраїлі, Канаді, Польщі, Словаччині, вибори до Європейського парламенту. Він буквально може вибирати, де втручатися. Це буде дуже активний рік.

ЯКИХ СПОСТЕРІГАЧІВ НА ВИБОРАХ ОСТЕРІГАТИСЯ

- Коли ми опублікували ваш коментар щодо 100-150-ти спостерігачів, яких УККА відправить на перший тур президентських виборів в Україні, багато російських пропагандистських ЗМІ передрукували його з коментарями, мовляв, “Америка контролюватиме українські вибори, все вирішено” і т. ін.

- Так-так-так! Ви бачите, який контроль має страхітлива українська діаспора! Ми такі ефективні! Але я гадаю, ви вже трохи познайомилися тут з громадою, і бачите, що вона дуже розкидана, а ми всі здебільшого працюємо на волонтерських засадах. Якби ж то пан Сорос дав нам грошей - Богу дякувати! Та ніколи не станеться такого. Лише українці мають самі себе підтримувати. От ми і воюємо за кожну копійку.

Чому ми організовуємо спостереження на виборах? Коли я вперше приїхав до України 10 років тому, я за один день об’їхав, здається, тринадцять селищ. Коли я повернувся до готелю, там були спостерігачі ОБСЄ. Вони сиділи допізна і пили чай. Вони не їдуть повсюди, а лише центральними дорогами, найбільше залишаються в готелях. Це для них немов відпустка. Коли ж приїжджають американські українці, вони не сидять, як у відпустці. Нам  ніхто не платить. Ми приїжджаємо на особливу роботу, і працюємо, доки дільниця не завершить роботу - до другої, третьої, четвертої ранку.

- Багато українських високопосадовців заявляли, що російських спостерігачів не допускають до роботи на українських виборах. Тим не менш, ОБСЄ все одно включило до списку двох жінок-росіянок. Чи ви погоджуєтеся із забороною російським громадянам брати участь у спостереженні на українських виборах, і яка ваша думка щодо рішення ОБСЄ?

- Я згідний з тим, що така заборона має бути під час війни. Пускати свого ворога відкрито через двері аби вони мали можливість створити якийсь скандал?

Декотрі члени ОБСЄ - це реальні люди… (посміхається - ред.) Насправді, як і у будь-якій міжнародній організації, є перманентний вплив ворога. Ми бачимо його і в ООН.

ЯК РОСІЯ КОРУМПУЄ СВІТОВИЙ ЛАД

- Нещодавно у Wall Street Journal вийшла стаття про вплив Росії на міжнародні організації, і як Кремль корумпує світовий лад. Як гадаєте, цей вплив нині міцнішає чи слабне?

- Він сильний нині й стане ще сильнішим. На жаль, коли закінчилася Холодна війна, протидія ставала все меншою й меншою, особливо на рівні пропаганди. Експерти говорять останні п’ять років: “Чому Америка не відновлює - не “Голос Америки” - але щось нове, якусь інформаційну протидію?”

Я іноді шокований, коли відвідую інші країни. Я був минулого року в Англії. Вони відкрито транслюють Russia Today у кафе. Тут в Америці ви такого не побачите. До нас звертається українська громада в Аргентині, і кажуть: “Ми не можемо навіть попасти на телебачення, Андрію. Нас не будуть слухати. Вони все говорять за Росію”. Російський вплив - це не лише зв’язки з офіційними урядами у світі. Росіяни використовують також усі інші можливості. Бізнес, наприклад. Або неурядові організації. Ви не уявляєте, який вплив вони мають, не лише в ООН чи в інших країнах.

Якби ви подивилися на список неурядових організацій, які зареєстровані в ООН, ви би побачили, як мало там українських організацій, - та й всіх інших країн - і наскільки багато там росіян. Коли ми приходимо на форум корінних народів, ми бачимо скільки там корінних народів з Росії, тувинців та інших. І вони всі приходять з “колорадськими” стрічками на одязі... Росія ж нападала на вас, чому ви славите її?

Або скільки Росія пхає у міжнародні організації своїх агентів. Я не кажу, що вони обов’язково входять до ГРУ чи ФСБ, але, скажімо так, вони мають “приємні відносини” із російськими лідерами.

- Вас часто запрошують на великі міжнародні телеканали представляти українську точку зору. Які хибні уявлення доводиться чути в ефірах?

- Найбільші стереотипи зазвичай полягають у тому, що люди просто не знають нічого про Україну. Вони могли щось вивчати про Російську імперію чи Радянський союз. Але про Україну, на жаль, багато не знають. Деякі журналісти, які запрошують мене на телебачення, чесно зізнаються: “Я нічого не знаю про Україну, і навіть не знаю, яке питання поставити”. Коли ж питають, іноді виникає дивна ситуація, бо вони бачать війну в Україні з точки зору рівноцінних “обидвох сторін”. Найчастіше доводиться пояснювати, що Україна - суверенна країна, на яку Росія напала і залишається на її території з танками, ракетами та ін. Яка ж тут рівність сторін? Не можна казати Україні: “А що ви могли би зробити, щоби допомогти Росії?” Ну, збудувати готель, мабуть (посміхається - ред.). Таке справді питали. Немовби конфлікт почався з обидвох сторін. Та ж війна не йде на російській території! Крапка.

ВИРВАТИСЯ ІЗ ЗАМКНЕНОГО КОЛА ІСТОРІЇ

- В історії України вже були періоди, коли внаслідок національно-визвольних змагань вона виривалася з орбіти Кремля. Останнім був, мабуть, період 1917-1920-го років. На жаль, вони завершувалися трагічно, у тому числі, поверненням до російської зони впливу. Чи не станеться так і нині?

- Весь час може статися. Я постійно відвідую нашу спільноту в Америці, і коли нещодавно готувався до відзначення сторіччя УНР, я дізнався, що тоді, коли Україна намагалася стати незалежною, в Америці чотири чи п’ять років поспіль - я це вичитував навіть у конгресових газетах - вона мала дуже багато голосів на свою підтримку. Сам президент Вілсон мав окремий “День допомоги Україні” 1917-го року. Були створені всякі комітети на підтримку країн Балтії, Польщі, України. У той час була така об’єднана група підтримки. Чотири-п’ять років поспіль була допомога. Всі казали, що будуть підтримувати Україну. І все це пропало.

Тому я нагадую людям, що тоді теж були можливості, але все раптом пропало. Справа була не лише у ворогові. Так, радянські агенти були не лише в Україні, але й по всьому світі. Але американська підтримка зникла раптово.

Тому ми не можемо думати, що ця військова допомога, яку ми більше і більше висилаємо до України з року в рік, тренування, катери класу “Айленд”, - ми не можемо думати, що це надалі відбуватиметься саме собою, без важкої, кропіткої праці. Зокрема, відвідання кожного тижня, кожного дня конгресменів та інших.

Це все може розпастися, бо ворог ніколи не відпочиває.

Я так пояснюю дружині, чому ми нікуди не їдемо: “Пан Путін не відпочиває, то я теж не можу відпочивати”. На жаль, доки не настане мир в Україні, доки ворог не відійде з України, ця робота не може зупинитися. Це наш обов’язок - захищати Україну.

Я не ходжу із закритими очима, думаючи, що до цього не дійде. Я весь час переймаюся, що це може статися день за днем. Що Крим буде окупований, теж ніхто не гадав. Впродовж років я говорив у Держдепартаменті про Будапештський меморандум. Вони відповідали: “Андрію, цього ніколи не станеться! Все підписане і нічого не зміниться”. Але російський напад відбувся.

Ми маємо свою історію тут у діаспорі. Ми вже століття тут організуємося. Наші предки походили з Української народної республіки, з УПА, з “шістдесятників”, з пізніших часів, коли до 1980-х років нападали на наших лідерів та активістів. Я маю дуже приязні стосунки з Мустафою Джемілевим, і щасливий, що ми з ним близько познайомилися в останні роки. Ми звертаємося до них, питаючи, як все було тоді. Аби бути готовими нині.

Георгій Тихий, Нью-Йорк.

Прокоментувати:

Переконайтесь що ви заповнили усі поля, відмічені зірочкою (*). HTML код не допускається