Роксоляна Тим‘як-Лончина: «Природа – це митець. А я – фотоспотерігач!»

Четвер, 14 лютого 2019 12:52 Автор  Богдан ЗАЛІЗНЯК
Оцініть матеріал!
(1 Голосувати)

7 лютого у Фотогалереї Василя Пилип‘юка відбулось відкриття виставки робіт фотохудожника з Чикаго Роксоляни Тим‘як-Лончини – «Від Романа до Йордана». Цікаво, що мисткиня представила свої фотознімки морозяних візерунків та зимових пейзажів, надруковані на металі.

Це – не перша фотовиставка пані Роксоляни в Україні. Адже вона постійно думає про Батьківщину. Час від часу прагне якомога більше пробути на рідній землі, допомагаючи дітям-сиротам.

Про життя і фотожиття мисткині розмовляємо з Роксоляною Тим‘як-Лончиною ще до офіційного відкриття виставки.

«Життя дає нагоду робити поправки»

  • Пані Роксоляно! Звідки Ви походите?

  • З Чикаго. Звідти приїхала. А народилась в Нью-Йорку, звісно, в українській родині.

  • Хто Ви за фахом?

  • Лікар-стоматолог. Закінчила біологічний факультет університету в Сиракузі, штат Нью-Йорк, а стоматологію завершила в університеті Лойола, що в Чикаго.

  • Коли вперше відвідали в Україну?

  • У 1992 році – як учасник гуманітарної медичної місії. Потім кілька разів приїжджала в Україну. Лікувала дітей, зокрема дітей-сиріт. Потім захотіла їх сфотографувати.

  • І коли була Ваша перша фотовиставка?

  • У жовтні 2002 року – в Українському Національному Музеї в Чикаго.

  • Тепер – кілька запитань дещо філософського характеру. Що таке життя?

  • (Думає). Я не філософ… Боже милий! А взагалі, для кожного життя – щось інакше.

  • Наприклад?

  • Спостереження і радість.

  • Чи знаєте Ви себе – так би мовити, чи знайомі зі собою?

  • Кожного дня себе запізнавай і відшліфовуй – таке моє правило.

  • Чи турбують Вас думки про старість?

  • (Сміється). Ні. Бо ми всі, доки вдається, живемо… Ну, хіба колись щось заболить.

  • Яку книжку прочитали останнім часом?

  • Про Кублакан – про історію монголів.

  • Чим для Вас є Час?

  • Час – це дуже добра річ. Бо я дуже люблю себе організовувати.

  • Чи завжди знаходите злагоду зі собою?

  • Рідко коли. Життя дає нагоду робити поправки. Людина ж завжди робить помилки.

  • Чи часто згадуєте своє дитинство?

  • Згадую. Дітям своїм про нього розповідаю.

  • Скільки у Вас дітей?

  • Дві доні.

  • А чоловік Ваш – хто?

  • Василь Лончина – кардіохірург. Викладає в Українському Католицькому Університеті.

  • Чи пам‘ятаєте завжди про свою відповідальність перед Богом і Україною?

  • Перед Богом має бути найперша і найвища відповідальність. То навіть не є питання. А щодо України – аякже. Батько мій з Глинян, мама – з Зібранівки, що біля Ходорова. Про Україну думаю завжди.

  • Про що мрієте нині?

  • Щоб мої діти були здорові і щасливі.

  • Як Ви вважаєте Добро завжди перемагає Зло?

  • Я стоматолог, а не філософ.

  • Як сприймаєте критику?

  • Колись – сприймала тяжко. А сьогодні – одверто. І навіть прошу, щоб люди мене критикували.

  • Державу свою збережемо?

  • Так. Я в цьому переконана. Часто подорожую по Україні, спілкуюся і з новою генерацією. Знаєте, я вірю в нову генерацію – в молодь.

  • Світова політика – річ моральна чи цинічна? Чого більше?

  • Цинізму більше.

  • Чи часто Вас охоплює нудьга?

  • Ні. Я думаю, що це гріх.

«Фото морозів я почала у 1992 році»

  • Ви оптиміст?

  • Бачите, я цілий час себе переконую, що я оптиміст. А в родині вважають, що я песиміст…. Дуже реалістично на все дивлюся. Кожна людина, врешті, має свій хрест. Я уважаю, що я б хотіла зрозуміти, хто я є… Я бажаю всім людям добра, щастя, здоров‘я. І щоб Україна наша стала сильною, могутньою державою. Я радію, що тут, з вами є. Що мої стежки простяглися в цей край.

  • Як часто приїжджаєте в рідну країну?

  • Що три або що чотири місяці. Два роки тому ми тут жили протягом року.

  • Як Ви думаєте, чому так багато українців виїжджають зі своєї країни?

  • З економічних проблем. Мої батьки – політичні емігранти. А тепер – то все економіка.

  • А що: Україна економічно слабка?

  • Може, дехто хоче більше, ніж потрібно. Сьогодні ж, бачите: телевізор, Інтернет…

  • Вважаєте, що це певний привід – поїхати?

  • Думаю, що так. Бо ж роботу не так легко знайти.

  • І в Америці - також?

  • Уявіть собі: і в Америці теж нелегко знайти. Лікарі є, що на будовах працюють. Не все є щасливо.

  • Як ви дійшли до відкриття виставок своїх фото?

  • Я приготувалася. Бо фотографую кожного дня.

  • Чому віддаєте перевагу морозам – саме їх зображенням?

  • Знаєте, два роки тому я не думала про це. Мої фото є вже десь у моїх архівах. Фото морозів я почала у 1982 році. Я почала спостерігати природу. В мене з‘явилися сотки різних морозів. На папері мені не хотілось робити. То ж у мене така новація: фото на склі, на блясі я видрукувала і так назбирала. Виставка, бачите, називається – «Від Романа до Йордана». Морози. Творчий процес ішов вперед: вершики якісь придумати.

  • Та я бачу: під фото вірші Максима Рильського, Ліни Костенко, Володимира Сосюри, Андрія Малишка та ін.

  • Власне, я доповнила, як мені здається, своє мистецьке вираження природи творчістю видатних українських поетів. Я себе вважаю фотожурналісткою, фотографую дітей-сиріт, неповносправних. Знимкувала у Товаристві глухих і німих, сліпих – на Україні, допомагала їм. Брала участь у Майдані, у всіх виборах, що відбувались в Україні. Хотілося ще й щось казкове, магічне – для душі. Природа – це митець. А я – фотоспостерігач.

  • Дякую, пані Роксоляно, за розмову. А головне – за фотовиставку – оригінально морозну.

Замість післямови.

Під час відкриття виставки – виступи Наталі Гумницької (з ініціативи якої й була проведена фотовиставка), Володимира Пилип‘юка, директора фотогалереї Василя Пилип‘юка, проректора з наукової роботи Львівської національної академії мистецтв професора Романа Яціва, директора МІОК Національного університету «Львівська політехніка» Ірини Ключковської, заслуженого художника Миколи Тинкалюка, скульптора Василя Ярича, співака Павла Табакова, а також міні-концерт Квінтету Гарнізонного храму Петра й Павла аудиторія сприйняла надзвичайно схвально. Виставка «Від Романа до Йордана» на це, безперечно, заслуговує.

Спілкувався Богдан Залізняк,

керівник прес-центру наукової журналістики
ЗНЦ НАН України і МОН України,

член НСПУ і НСЖУ

м. Львів

Прокоментувати:

Переконайтесь що ви заповнили усі поля, відмічені зірочкою (*). HTML код не допускається