Академік Ігор Юхновський: «Я справді весь час вчуся!»

Вівторок, 08 січня 2019 07:41 Автор  Богдан ЗАЛІЗНЯК
Оцініть матеріал!
(1 Голосувати)

20 грудня 2018 року в Актовій залі Львівського національного університету імені Івана Франка відбулася Урочиста академія на відзначення 40-річчя заснування Львівської обласної Малої академії наук України (МАН). З головною доповіддю виступила директор МАН Іванна Бородчук. Після Іванни Антонівни слово взяв перший Президент МАН академік Ігор Юхновський, розмову з яким і пропонуємо вашій увазі.

«МАН є зародком тих, майбутніх, дітей…»

  • Ігоре Рафаїловичу! Що відчували Ви, 93-річний чоловік, на святкуванні 40-річчя МАН, першим Президентом якої Ви були?

  • Неймовірну радість, що така важлива організація для розумної молоді продовжує працювати.

  • Львівська організація МАН була створена в жовтні 1978 року й отримала назву «Мала академія наук старшокласників м. Львова «Еврика». Як так сталося, що саме Вас обрали першим Президентом МАН?

  • Запросили. Перший секретар Львівського міському партії Бандрівський, завідувач відділу науки і освіти Іван Нестор, з якими ми дуже успішно працювали.

  • Тобто, влада сприяла становленню майбутніх науковців серед членів МАН?

  • Так, влада була надзвичайно помічна. Влада – і місцева, і вища – була безпосередньо зацікавлена. Всі були дуже прихильні.

  • З Вашої ініціативи почалось відродження «Пласту» у Львові. Як Вам це вдалося? Як молодь ставилась до створення такої україноцентричної організації?

  • Багато чого відродилось з моєї ініціативи. Я був делегатом ХІХ Всесоюзної партконференції. Бо перший секретар Львівського обкому партії Погребняк був дуже порядною людиною, він мене всюди висовував. Не раз дещо доручав мені зробити.

  • 1300 обдарованих школярів міста і області вчаться в МАН. Як Ви вважаєте, це – достатньо?

  • Це дуже багато. Хоча для області – це добре.

  • «Мені було приємно прийти сюди», – так розпочали Ви свій виступ на святкуванні вагомої дати для МАН. Прошу розповісти, – чому?

  • Знаєте, мушу сказати, що зустрічі з розумними дітьми – такими теплими і сердечними – дуже приємні. Діти мають дуже гарні теплі очі. І оця аура дітей має величезну силу. І вона була приємна для всіх.

  • Ви сказали, звертаючись до молоді з МАН: «Навколо вас є новий український люмпен, який вічно плаче, який краде всюди – там, де можна вкрасти». Що Ви мали на увазі – про який люмпен йшлося? Може, краще говорити про систему, яку негайно потрібно змінювати?

  • Я б відповів так: змінювати треба не систему, народ повинен змінюватися. Бо ж систему створює народ. На жаль, я спостерігаю в народі державну невихованість, тобто намагаються максимально одержати, мовляв, влада все повинна зробити для нього. Але ж влада – це він сам. Не можна вимагати від когось. Отак розвивається люмпен. Це означає в Україні – безсовісний споживач. Таких безсовісних споживачів, які нічого особисто не створили для держави, які не дуже звертають увагу на потреби інших, чимало: основна мета їх – збагатитися. Це і є люмпен. Він і в прошарках зовсім бідних людей, і в прошарках зовсім багатих, грошовитих людей.

Без допомоги народу влада не може існувати. І без співчуття, пошани, слухняності з боку народу – також.

  • «Талановиті люди – ті, які працюють над чимось і не втомлюються» – почули присутні Вашу тезу. Прошу сказати, в якому віці Ви відчули, що вже не втомлюєтеся, тобто ставали талановитою людиною?

  • Дуже рано. Може, ще за часів «перших совітів», десь так у тридцять дев’ятому, коли навчання почалося українською мовою. А особливо – за німецьких часів, німці на Волині були жорстокими: діти не могли вчитися. І я займався самоосвітою. Книжки були в хаті, батько приносив. Я вивчив англійську мову під час німецької окупації, хоча німецьку знав дуже добре.

  • «Ви повинні дякувати Богові, що Вам подобається робота, що Ви стали багатими духом людьми, що ви – гідні люди» – ці слова молодь сприйняла дуже близько до серця. Прошу сказати, чи діти, які вчаться в МАН або вже й закінчили її, можуть вважати себе гідними людьми?

  • Я впевнений в тому, що незабаром у світі будуть ходити нові гроші, які будуть оцінюватися створеним вашим продуктом. І ще варте те, що ви створюєте. З цієї точки зору МАН є зародком тих, майбутніх, дітей. Багатство народу складається з кількості грошей і з цінності знань, – багатство людини у випадку здатності щось зробити.

І добрий майстер, і вчений – багачі. Майстер маніпулює руками, добрий вчений – головою, розумом. Це дає завжди змогу відчувати себе гідним. А відчуття гідності – це наслідок відчуття самодостатності.

  • «Ці діти не допускали дурних до себе». Ви впевнені в цьому?

  • Так, я це бачив. Безумовно це було видно під час дитячих вакацій. Виїжджали в Карпати, в табори, в будинки відпочинку, де пропонували місця членам МАН. Там діти мали погуляти, але й – і посперечатися між собою. Мене вражало те, що вони з увагою слухали своїх товаришів, які знали те, про що говорять. Всі вони думали і розуміли. Але іноді зустрічалися галайки, які вміли кричати. А коли їх почали слухати, впевняєшся, вони не знали, про що говорять. З ними не цікаво було говорити. І таким чином малограмотні діти автоматично відсіювалися.

  • «Законодавство Української держави має бути надзвичайно жорстким. А ви маєте бути на чолі цієї держави!» А як Ви думаєте: влада пропустить розумних молодих якраз на чоло держави?

  • Держава – це багатошарова система – з точки зору наказів, підвладності. Накази є різного рівня масштабу (Президента, уряду, парламенту). Це накази, які мають дуже широку межу свого існування. А накази «внизу» торкаються дуже вузьких проблем – скажімо, громади. Я ж казав, що держава – це широке поле. І десь вони знайдуть своє відповідне місце.

  • Керувати країною – це й політична справа. Свого часу Василь Стус писав: «Ще – зневажаю політиків!» То як маємо ставитись до них? До тих, хто при політиці?

  • Саме по собі питання – стратегічне. Її (політику) можна самому створювати і змушувати інших її робити. А можна її розуміти, і за цією стратегією працювати. Усе це разом – політика. Політика – є план певної дії, яка має оприлюднюватися і за виконанням якої треба спостерігати. Багато хто думає, що політика – говорити лозунгами, часто кричати, не думаючи про те, що саме ти кричиш. Такі політики є, безумовно, дурні. Все залежить від бази, на якій та політика будується.

«Я мрію, щоб влада зрозуміла вагу науки…»

  • Олег Михайлович Синютка, голова Львівської облдержадміністрації, побажав молодим та й, очевидно, усім присутнім: «Щоби ви в армії побачили символ сили в собі». Мені видається, точно сказано: армія українська нині вже стала справжньою армією, чи не так?

  • Армія створена для того, щоб відстоювати силою державу, певні принципи державності. Армія сильна тоді, коли перемагає супротивника. А боротьба – це наступ і оборона, можливий, звичайно, і відступ. То ж армія у всьому цьому бере участь. Ми зараз воюємо супроти сильного противника. Росія сильна супроти будь-якої держави. Є, щоправда, країни, яких Росія може боятися, це – США, Китай… Але завдання армії зараз – оборона. А оборона – дуже тонка справа. Бути в обороні – бути терплячим і не допустити наступу супротивника. Дуже тяжко бути довго в обороні з таким супротивником, як Росія. Наша армія нині виконує це завдання.

  • Міський голова Львова Андрій Садовий сказав молоді так: «Не слухайте нікого. Не слухайте старих. Робіть те, що ви хочете. Слухайте себе. Бог дав вам мудрість. Ми сьогодні живемо в світі постправди». Пане Ігоре, таке враження, що пан Андрій – також Ваш вихованець? Чи він однаково з Вами мислить?

  • Ні. Розумна людина – та, яка вміє слухати.

  • Голова Західного наукового центру НАН України і МОН України академік НАН України Зіновій Назарчук сказав: «Я радий, що є тісна співпраця між НАН і МАН! Це прекрасно, чи не так?»

  • Звичайно. Якщо підтримуються контакти, – це дуже добре.

  • «Мені – 90 років. Але я хочу вчитися», – впевнено сказали Ви аудиторії. Розшифруйте, будь-ласка, свою думку.

  • Я вчуся безперервно. Я роблю певну нову наукову роботу – це буде певний крок вперед в тому плані, яким я займаюся. Але я помиляюся, багато чого не знаю. І про це я хочу читати в книжках чи текстах.

Я – в неперервному запиті. Хтось мені допоможе. Бо неможливо зробити все повністю самому. Взагалі: не можна жити без того, щоб не запитати. І ви постійно запитуєте. А ті, з ким раджуся, говорять певну свою думку. І я часом в них знаходжу ту ниточку, якої вони можуть і не бачити.

Я справді весь час вчуся.

  • «МАН – це величезне сховище дорогоцінностей нації. І тому МАН має існувати вічно». Пане Ігоре! Ви впевнені, що Вас почують наступні покоління молоді?

  • Колись, дуже давно, я вивів два принципи: вдосконалення та знищення. Принцип вдосконалення полягає в тому, що від Сонця на Землю йде постійно потік енергії. Земля частину її засвоює, а частину – випромінює в космос. За тепловим еквівалентом ці енергії є однакові, але мають різну якість. Якість енергії, що від Сонця на Землю, – є набагато вищою… Якість енергії визначає кількість інформації, яка в ній закладена. Інформація, яку Земля використовує, збільшує нашу досконалість. Чим більше енергії від Сонця ми засвоюємо, тим ми сильніші.

  • Що вважаєте найважливішим в своїй діяльності: наукові дослідження чи внесок у національне відродження і побудову незалежної держави?

  • Обидві – взаємно пов’язані. Зокрема, маю три головні задачі. Перша: закінчити вже давно, упродовж шістьох років, задачу з фізики – про фазові переходи. Друга: ми тут зібралися разом – юристи та інші спеціалісти, щоб завершити побудову нової Конституції України. Над тим працюю. І – третя: питання сміття у Львові. Знайти спосіб найбільш раціонального вирішення сміттєвої проблеми у Львові. Я б хотів, щоб Львів став найчистішим містом України. Всі три ці задачі є різні за своїм характером. Але всі три – цікаві.

  • Котра нагорода, яких у Вас чимало, для Вас найвагоміша: звання Героя України чи «За заслуги» І ступеня, чи …?

  • Маю різні. За радянських часів – орден Трудового Червоного Прапора. А найвищою нагородою є Герой України. Я маю і медалі за навчання. Я маю Золотий Хрест дивізії СС «Галичина». Я був головою Всеукраїнського об’єднання ветеранів, і до цих ветеранів ми зарахували і ветеранів дивізії СС «Галичина». Я тоді вів консолідовано всіх, хто взяв участь у Великій Вітчизняній війні, – незалежно від того, по якому боці він воював.

  • Чи легко було фізикові-теоретикові входити в громадсько-політичну діяльність, зокрема понад 20 років працювати над побудовою держави?

  • Просто. Коли мене вибрали депутатом ВР, я дуже хотів бути депутатом України. Я готував, цілий місяць писав програму депутата, намагався вивчити економіку України. За рекомендацією Івана Драча, мене обрали головою опоблоку. Івашко, перший секретар ЦК КПУ, тоді – голова Верховної Ради, дуже багато зробив для становлення України, допомагав, щоб виникли «Пласт», УГКЦ. Я був досвідчений чоловік у житті, директором Інституту фізики, був на війні.

У 1989 році я мав велику, чудову наукову інституцію. Але я вважав, що найважливіше – створення Української держави. І питання створення Української держави для мене було і є найважливішим.

  • Про що мрієте?

  • (Думає). Щоб мій онук добре вчився… А взагалі я мрію, щоб Україна була визнаною у світі. Не про формальне визнання йдеться, а про духовне. І я мрію про те, щоб влада нова, яка буде в Україні, зрозуміла, що з ідеологічного, виробничого і політичного боку найважливішою для України є наука. Я мрію, щоб рівень науки в Україні був настільки високий, щоб перед її авторитетом схилились інші народи світу. Бо народи будуть схилятися перед наукою і силою. Та найбільше мрію, щоб влада зрозуміла вагу науки як найвищої цінності для України.

  • Щиро вдячний Вам, пане Ігоре, за розмову. Думаю, що Ваша мрія здійсниться. Нехай Бог Україні помагає.

Спілкувався Богдан Залізняк,

керівник прес-центру наукової журналістики

ЗНЦ НАН України і МОН України,

член НСПУ і НСЖУ

м. Львів, 24.12.2018 р.

Прокоментувати:

Переконайтесь що ви заповнили усі поля, відмічені зірочкою (*). HTML код не допускається