Тетяна Шаленко: «Ми не вміємо світові переконливо розповісти про свою культуру»

Вівторок, 27 листопада 2018 07:17 Автор  Богдан Залізняк
Оцініть матеріал!
(1 Голосувати)

У неділю, 4 листопада, у Палаці мистецтв (Львів) відбувся святковий концерт з нагоди 100-річчя проголошення УНР та ЗУНР. В’язанку пісень січових стрільців виконувала Капела хлопців-бандуристів «Гамалія» Центру творчості дітей та юнацтва Галичини. Після їхнього виступу мені вдалося познайомитись з керівником «Гамалії» Тетяною Шаленко. Домовились з часом зустрітись і поговорити. Можливо, у вас, шановні читачі, виникне думка: чим зацікавила автора пані Тетяна. Читайте. Зрозумієте, які люди в особі Тетяни Шаленко прагнуть проявити максимум зусиль, щоб Україна впевнено йшла у своє майбутнє.

«Людина вчиться все життя…»

Пані Тетяно, коли Ви створили Капелу хлопців-бандуристів «Гамалія»?

У 1989-му.

Що робили до цього?

У 1983-му закінчила Дрогобицьке державне музичне училище, потім – викладач класу бандури в Капелі «Дзвіночок». Нині – керівник Капели хлопців-бандуристів «Гамалія» Центру творчості дітей та юнацтва Галичини. У співпраці з завідувачем Народного музею Тараса Шевченка Львівського палацу мистецтв Зеновією Філіпчук проводили відзначення пам’яті тих, хто загинув у Бабиному Яру (70-ліття і 75-ліття), вечір Г.Хоткевича, вечір пам’яті Григорія Нудьги. Щороку проводимо Шевченківські вечори.

А 4 листопада Ви мали нагоду побачити наш Святковий концерт з нагоди 100-річчя проголошення Української народної республіки та Західноукраїнської народної республіки.

Так, був прекрасний концерт. А головне – у Конференц-залі Львівського палацу мистецтв ми мали нагоду побачити і почути нашу зміну – юнаків та дівчат.

Бачите, я вже 38 років працюю з дітьми.

І головна підстава для цього?

Хочеться дописати справжню історію. І робити це для того, щоб заряджати молодь. Ми разом з п. Зеновією підготували і видали три книжки про Кобзарство: «Кобзарство XXпоч. XXI ст. В іменах: його творці та хранителі» (Львів: Коло, 2016); «Тарас Шевченко та Кобзарство» (Львів: Видавництво «Львівська політехніка», 2013); «Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції. 14-16 квітня 2010 року».

А ще ми співпрацювали з Євгеном Сверстюком, – вступає у розмову Зеновія Філіпчук і показує дві книжки: Ювілейне видання «Кобзар і Україна» (Апріорі, 2014) з передмовою Євгена Сверстюка – «Зоря над українським вертепом» та книгу Євгена Сверстюка «Блудні сини України» (Апріорі, 2015).

Дякую, п. Зеновіє. А тепер продовжу інтерв’ю з п. Тетяною на Шевченківській базі: подаю слова Т. Шевченка і прагну почути відповіді про сучасність. Отже,

«Та не однаково мені,

Як Україну злії люде,

Присплять, лукаві, і в огні

Її, окраденую збудять…

Ох, не однаково мені…»

Як Ви вважаєте: в якому стані нині Україна – ще «приспана» лукавими чи просто тими, хто не розуміє, як Україна має йти далі в світовому просторі? Чи, все ж таки «будять» її?

Будять тяжко, але таки будять, бо є надія на молоде покоління іншого цивілізаційного виміру. Дуже стрімко почались процеси на зламі тися­чо­літь. Молоде покоління (та й, часом, не тільки молоде) іншими очима дивиться на світ. У них прискорюється мислення.

Якби Шевченкові вдалося збудувати свою власну хату біля Канева, про що мріяв не один рік Тарас Григорович, і там би оселився, - чи не перейшов би він на прозу або активізував своє листування зі знайомими?

З віком людині властиво змінюватися. Могло статися й так, що перейшов би на прозу. Врешті, людина вчиться все життя. Так могло би бути і в цьому випадку.

Чию поезію – з українських поетів – Ви назвали би близькою до Шевченкової?

Передусім Ліни Костенко. Хоча і Василь Стус десь ішов за Шевченком. Стиль дещо відмінний, але дух Шевченка присутній… Ігор Калинець…

«Бо де нема святої волі,

Не буде там добра ніколи».

У нас нині вже є свята воля, аби в Україні було добро?

Тільки в поодиноких людей – у тих, які над собою працюють, які здобули волю. Але над багатьма тяжіє посткомуністичне мислення. Проблема, яка стосується кобзарства, є основним больовим моментом: багато науковців не позбулися стереотипів. Після Жовтневої революції нищили все надбання заможних людей – так їм вбивали в голови пролетарське мислення…

В кобзарстві є велика проблема: ті, які грають на старосвітських бандурах, не сприймають сучасних бандур. Якщо брати з давніх часів, то кобзарство було поширене в усіх середовищах. «Думи», «псалми» писали освічені люди. І Леся Українка, і Туптало, і Ст. Яворськиий, і Григорій Сковорода писали псалми. А це – репертуар Кобзарів. Репертуар поповнювався новотворами. Про це, зокрема, писала Тальві Робінсон – американська дослідниця, яка на початку XIX ст. жила в Харкові.

«Шевченко був справжній…»

- «І оживе добра слава,

Слава України».

Чи можемо стверджувати, що добра слава України таки ожила (чи – оживає) нині?

- Ще не ожила. Нам ще потрібно вчитись, як розповідати світові про нашу культуру. От, висів на Львівській опері банер «Шекспір і Шевченко» (до 200-річчя Тараса Григоровича), було також і «Шопен і Лисенко». Це – комплекс неповноцінності! Має бути, своє – попереду. Бандура – не азійського походження. І тут також є проблема правильно розставити акценти. Ми не вміємо світові переконливо розповідати про свою культуру. Нам треба ставити мету: щоб був український стиль у літературі, в музиці. Г. Хоткевич створив унікальний твір – симфонічну поему «Байда»…

- «І на оновленій землі

Врага не буде, супостата,

А буде син, і буде мати,

І будуть люде на землі».

Через скільки років ми позбудемося одвічного нашого врага-супостата?

- Прогнозів, напевно, ніхто не дасть… Кожен з нас повинен працювати над собою. Кожен має зрозуміти, що він – не просто українець, а громадянин України. Ви є українець, а походження – росіянин, поляк… Наші політики цю фундаментальну річ не донесли до кожного. Це – поширена норма визнання у всьому світі.

- «Учітесь, читайте,

І чужому научайтесь,

Й свого не цурайтесь».

Який відсоток людей розуміє, що він повинен читати – вивчати все, що довкола, пізнавати себе?

- (Зітхає). Невеликий відсоток вдумливо читає. На жаль, мало є людей з аналітичним складом мислення… Література зі мною була з дитинства. Я могла цілу ніч читати…

- «Злоначинающих спини…»

Їх, таких, ще в Україні досить. Чи розуміє влада, що «злоначинающих» таки треба спинити? Чи розуміють пересічні громадяни, що треба об’єднуватись проти таких?

- Маємо навчитися це робити. Треба вміти чітко сказати таким – «Ні!». А ми боїмося відстоювати правду. Хоча маємо її в душі.

- Євген Сверстюк писав: «Ми стали ворогувати з природою і з собою». Як це зупинити?

- Сьогодні приглушується чутливість людини техногенними процесами. В сучасному живописі стираються грані, чіткі обриси конкретних предметів, які доходять до такого стану, що вже й не треба їх вміти малювати. Тим самим в художника приглушується чуттєвість. Мене це лякає, що людина повертається у фазу деградації.

- Т. Шевченко втратив маму на 9-му році життя, а батька – на 11-му. Як Ви думаєте, це певною мірою спонукало Тараса саме до поезії?

- Це була закладена в ньому чутливість. Вона була в ньому і просто загост­ри­лась. І вибухнула.

- Чи є надія, що «Кобзар» Шевченка читатимуть нинішні і наступні покоління – і в інтернеті, можливо?

- Важко сказати. Світ нині досить агресивний. Поодинокі люди – будуть. Але який відсоток? Відсоток залежатиме від нас: скільки людей ми виховаємо.

- Дехто з відомих українців вважає, що поезія йде попереду, а вже за нею – там наука, історія і т. ін. Ви погоджуєтесь?

- Вважаю, що не тільки – поезія, а взагалі мистецтво. Через музику, колір є той самий вислів – тобто, висловлювання.

- М. Костомаров писав: «Я побачив, що муза Шевченкова роздирала завісу народного життя. І страшно, і солодко, і боляче, і захоплююче було зазирнути туди». А яке було у Вас відчуття, коли Ви пізнавали поезію Шевченка?

- Його поезія показувала (і показує) абсолютну правду життя. Шевченко був справжній. Нам треба повернутися до первісності, первозданності, справжності… А ми стаємо лукавими, хитрими…

- Яким бачите майбутнє України?

- Я прагну, щоб була міцною держава, щоб ми відчували в собі потугу самодостатності, що в нас мистецтво не відступає, щоб ми навчились показувати себе світові. Маємо всі стати такими, які збагатять свою культуру.

- Про що мрієте?

- Дуже багато мрій. Люблю понад усе красу, коли люди щирі одне з одним. Велике щастя, коли людина вміє радіти. Уламок скла в дощову погоду також вміє передавати блиск сонця.

- Чи знаєте Ви себе?

- Я пізнаю себе кожного дня.

- Чого Вас не запитав, а Ви хотіли б розповісти?

- Найбільше мене хвилює тема кобзарства. Дуже мене болить. Хотілося б цю тему донести глибше до мислячих людей. Бо там, у кобзарстві, є Україна. Кобзарство ширше сягає. Це – не рамка. Це спосіб мислення. Лисенка назвали Кобзарем. Народ чітко його ідентифікував. Він дух відчув. Шевченків дух.

- Дякую, пані Тетяно, за розмову. Справді, Шевченків дух має сприяти нам вибудовувати гідну країну.

Богдан ЗалізнякСпілкувався Богдан Залізняк,

керівник прес-центру

наукової журналістики ЗНЦ

НАН України і МОН України,

член НСПУ і НСЖУ

м. Львів

Прокоментувати:

Переконайтесь що ви заповнили усі поля, відмічені зірочкою (*). HTML код не допускається