Художник Орест Білоус: «Щастя – в тому, що знайшов себе!»

П'ятниця, 16 листопада 2018 10:05 Автор  Богдан Залізняк
Оцініть матеріал!
(2 голосів)

Мій добрий знайомий – художник Орест Білоус у лютому цього року відзначив своє 75-річчя. Закінчив Львівський інститут прикладного та декоративного мистецтва (нині – Львівська національна академія мистецтв), вчився у таких видатних митців, як Карло Звіринський, Ласло Пушкаш, Данило Довбушинський, Михайло Ткаченко.

Член Національної спілки художників України, учасник обласних, всеукраїнських та міжнародних художніх виставок «Осіннього салону у Львові», виставок «Мальовнича Україна», Орест Білоус віддає перевагу пейзажам, портретам, натюрмортам. Понад 30 років пропрацював у музеях Львова, в тому числі 14 – у Національному музеї ім. А. Шептицького.

А нині продовжує творчу працю. Про те, як впливає мистецтво на життєву дорогу людини, про те, як сформувався у нього власний погляд на світ, і розмовляємо з художником Орестом Білоусом.

«Намагаюся користуватися життєвою правдою…»

- Оресте! Чи знаєш ти себе?

- Чи знаю?.. То - питання філософське… Я себе знаю в розумінні: як проживати життя творчо і малювати те, що мені до вподоби. А ще в дитячі шкільні роки бажав малювати переважно з іншою метою.

- Якою?

- Малювати і бути господарем у своїй хаті. Бо батько хотів зробити мене господарем. Але сусіди бачили мої здобутки в малюванні. То ж першу виставку в своєму житті я мав ще в 9 класі. І моє життя таким чином визначилося: малювати, бути в мистецтві.

- Що найголовніше в житті людини?

- Мати відмінне здоров’я і жадобу до праці.

- Коли в своїй творчості досягаєш певного успіху, – як поводишся?
- Єдина перевага в моїй праці – це досягнення успіху нового. І я дістаю нове моральне задоволення. Не стільки від реальної картини, а від того, що мені вдається зробити те, що я запланував, побачив і втілив його на полотні.

- Сальвадор Далі сказав досить винахідливо: «Мистецтвом я виправляю себе». Ти можеш про себе так само сказати?

- Безперечно. Виправляю свої недоліки в мистецтві. Цікавлюся, захоплююся історією мистецтва. Після закінчення Інституту відповідного (нині - Академія) мені сьогодні цікаво читати мистецтвознавчі журнали і бачити, яке сьогодні є мистецтво насправді.

- Отже, таки виправляєш себе, тобто виправляєшся і в життєвому просторі?

- Звичайно.

- То яким нині є мистецтво?

- Різнобарвне. Від сучасного мистецтва попарту до класичного, якого навчають в університетах, академіях. Врешті, кожна академія має свій напрям в мистецтві. Всі вони намагались колись навчити нас правильно класично малювати…

- … а вже…

- Так, а вже сам художник знаходить ще й свій напрям, який йому співзвучний – і за уявою, і за манерою виконання.

- Чи сумісні, на Твою думку, щастя і мудрість?

- Безперечно. Щастя – в тому, що знайшов себе. А мудрість – в тому, що ти надбав з роками.

- Як Ти думаєш: жити – це мислити, чи жити – це малювати?

- І це, і друге.

- Що б Ти сказав студентові на його запитання: «Що таке духовність?»

- (Задумався). Духовність виробляється змалку. Якщо батьки дали завдаток духовності, тоді ти збагачуєшся всім цим надбанням.

- Яким?

- Філологією, літературою, мистецтвом.

- Чи маєш час жити для себе?

- Мушу викроювати той час для себе.

- Від чого?

- Від загальнодомашніх господарських справ.

- Любомир Гузар казав: «Дайте людині право зрости у свободі». Як Ти вважаєш: влада на різних рівнях пам’ятає про цю настанову Кардинала?

- Якщо брати наше суспільство і свободу нашої людини, то, визнаємо, частково це так. Право свободи кожен відчуває по-своєму. Але є ще певна цензура.

- Артур Шопенгауер вважав, що «наше життя минає між стражданнями і нудотою». Сформулюй, будь-ласка, своє відчуття того минання.

- Це як в кого. Творча людина не має часу ні на страждання, ні на нудоту. Вона себе знаходить і в творчості, і в іншій роботі.

- Якось Іван Драч сказав мені: «Великою насолодою є себе шукати. Освоювати світ». Це було в інтерв’ю, яке я брав у нього ще в 2009 році.

- Скажи, Ти себе довго шукав?

- Абсолютно. У всіх планах я намагався робити те, що хочу і можу.
- Кажуть, що письменник більше живе художньою правдою, ніж життєвою. А як – художник?

- Художня правда більш вимислена. А життєва – це те, що зустрічається кожного дня. І ти намагаєшся користуватися життєвою правдою.

- Свого часу Іван Франко запитував: «І чом відступників у нас так много?» Як ти думаєш – чому?

- Вони ще й нині не перевелися. Може, й наполовину. То ж дивлячись на сучасну політику…

- Оресте, я Тебе зрозумів. Тепер ще таке: хто щасливіший – найбагатший чи наймудріший? Чи, може, найталановитіший?

- (Сміється). Найбагатшому завжди всього мало. І він, до речі, не змилосердиться над тим, хто потребує хоч би мінімального щастя у житті.

- Чи поважаєш дні, упродовж яких живеш?

- Кожен день приносить певну насолоду – чи в творчості, чи в роботі. І це й є повага до самого себе – реалізувати своє покликання.

«Я люблю працю і на городі, і в саду…»

- Що швидше марнується: час чи здоровя?

- Здебільшого – час. А марнує здоровя той, хто живе неврівноважено.

- Віра чи розум – що важливіше для людей, аби вони поважали одне одного?

- Фактично віри без розуму не буває. Навіть читаючи Святе Письмо, ти розумієш, що істина виробляється упродовж тисячоліть.

- Богдан Ступка якось признався мені: «Я такий чоловік, що дуже хотів слави. Я її шукав». А Ти шукав її – хотів?

- А хто її не хоче? Тим паче – творча людина.

- Чи вдалося Тобі осягнути своїм розумом бодай окрайці задуму Творця?

- Вдалося частково. Бо людина – творець і вінець природи. І творить – відповідно до Божого провидіння.

- Чи вдалося Тобі осмислити (осягнути) таємниці буття?

- Осмислюю все життя.

- Якщо справжній поет, за Гете, пахне землею, то чим пахне справжній художник?

- І землею, і фарбами. Бо я люблю працю і на городі, і в саду. І не люблю, коли пропадає урожай, який висить на яблунях. Особливо в цьому році. Врешті, все життя мене переслідує і лопата, і мотика – чи ранньою весною, чи восени. А фарби – само собою.

- Чи маєш ворогів?

- О, про ворогів краще не говорити. А заздрісників – таки чимало.

- Чи завжди Твоя думка випереджує дію?

- Безперечно. Інакше б я не був художником.

- У що віриш?

- У Божу благодать, яка призначена для кожної людини.

- Очі і душа – різне бачать чи…?

- Я, якщо чесно, навіть не можу правильно сказати. Вони, мабуть бачать ідентично.

- В Україні владу не люблять. А як в інших країнах?

- Не люблять, бо багато обіцяє, а для народу робить те, що їй менш цікаво. Тобто – багато обіцяє.

- Хто кого більше побачив: люди Тебе чи Ти – людей?

- Якщо ходять на виставки і бачать мене як творчу людину, то, вважаю, люди мене більше побачили.

- Чи Ти чесний перед собою?

- Мушу бути.

- Чи здатний на відважний вчинок?

- Здатний. Скажімо, виліз на Довбушеві скали…

- Скільки років хотілось би Тобі прожити?

- Я собі встановив планку – до дев’яносто. А як Бог дасть, так і буде…

- Як ставишся до ЗМІ?

- По-різному. Різні ЗМІ одну і ту ж правду висвітлюють по-своєму.

- Чи людина – вершина досконалості.

- О, ні! На жаль…

- Чи було в Твоєму житті глибоке розчарування?

- Дещо було.

- Чого більше в Твоєму житті – перемог чи поразок?

- Всього потрохи.

- Що таке життя?

- Не поле перейти.

- То скільки Ти мав виставок цього року – з нагоди 75-річчя?

- Три. У Трускавці – найголовніша, тобто саме до мого життєвого … річчя, у березні-квітні, а також – у Коломиї і в Івано-Франківську.

Трускавецьку виставку допоміг організувати Роман Білявський, художник, громадський діяч, який є представником Центру сприяння програм і розвитку проектів ЮНЕСКО у Львівській області, а в Німеччині очолює Фонд для підтримки сучасного українського мистецтва «Цівітос Леопенія».

- Що ж, дякую Тобі за розмову і бажаю в ювілейний для Тебе рік і в подальшому – якомога найпліднішої творчої роботи: пейзажів, портретів, натюрмортів… Нехай Бог помагає і надалі.

Замість післямови. «Художник однаково тяжіє і до панорамних, і до фрагментарних краєвидів, завжди вміючи формально виправдати свій вибір. Це стосується як львівських та підльвівських мотивів, так і південних краєвидів з виразними екзотичними (в дечому міфологізованими) рефлексіями. О. Білоус вміє наділити відповідними прикметами і ліричний, і епічний пейзаж, реалізуючи в тім свої духовно-компенсаційні потреби. Не важко здогадатися, що уся ця інформація про особливості творчості О. Білоуса не просто «зчитується» з якихось зовнішніх атрибутів його картин, а синтезується після зичливого проникнення в делікатну матерію його світовідчуття».

Богдан ЗалізнякСпілкувався

Богдан Залізняк,

керівник прес-центру

наукової журналістики ЗНЦ

НАН України і МОН України,

член НСПУ і НСЖУ

м. Львів

Прокоментувати:

Переконайтесь що ви заповнили усі поля, відмічені зірочкою (*). HTML код не допускається