Як живуть молоді українці в Канаді

Четвер, 27 вересня 2018 06:39 Автор  Олесь
Оцініть матеріал!
(0 голосів)
Українська студентська делегація під час Параду Націй- 2017 у Канаді Українська студентська делегація під час Параду Націй- 2017 у Канаді

Борщ, вареники, «Океан Ельзи» та інші способи додати полтавського сонця до ванкуверських дощів

Переїзд за кордон неминуче змінює особистість і створює нові виклики: асимілюватися чи залишитися собою, товаришувати із земляками чи шукати іншомовних друзів, порівнювати чи прийняти дійсність.

Світ стає ближчим і мобільнішим, тому українська молодь дедалі частіше обирає для навчання не близькі Польщу чи Німеччину, а заокеанські Канаду і Сполучені Штати. Після переїзду до Ванкувера, одного з найбільших міст західного узбережжя Канади, я зустріла десятки українських студентів, які змінили місце проживання задля навчання в університеті чи коледжі. Також тут багато молодих українців, які приїхали працювати в ІТ-секторі й тепер мають контракти з Microsoft чи Amazon.

Їхні історії по-своєму цікаві й абсолютно різні. Утім, вони мають багато спільного: це дозволяє їм триматися одне одного навіть на такій відстані від рідного дому. То які ж вони, українські студенти Канади?

З нами своїми враженнями від переїзду поділилися випускниця Університету Томпсон Ріверс Ліза, випускник Технологічного інституту Британської Колумбії та президент організації Ukrainian Youth in Vancouver Валентин і колишній студент КПІ й програміст Олександр.

valentin
Валентин
liza
Ліза
oleksandr
Олександр

Молоді й самостійні

Коли я вирушила до київського вишу з рідного Кропивницького, мені було 16, і переїзд ввижався кроком у невідоме й страшне доросле життя.

Більшість моїх знайомих українців переїхали навчатись до Канади відразу після закінчення школи, у 16-18 років. Сміливо, чи не так? Деякі з них спочатку приїжджали на літні програми вивчення англійської під час навчання в середній школі. Так вони познайомилися з Ванкувером, канадською культурою і стилем життя. Тож, коли приїжджаєш удруге, уже на довгий час, виявляється, що це зовсім не страшно: країна тепер здається знайомою, на тебе навіть можуть чекати друзі-українці, яких ти зустрів(-ла) під час літнього навчання. Утім, з’являються нові дорослі проблеми.

Співрозмовники щиро зізнаються: не здогадувалися, що буде настільки важко. Неминучий мовний бар’єр, навіть якщо вчити англійську з першого класу, незнайомий підхід до навчання, депресивні ванкуверські дощі, перша тривала розлука з рідними, потреба заробляти гроші на першорівневих роботах – це все змушує новоспечених студентів час від часу загадуватися над питанням: «Чи воно того варте?»

Упродовж першого року після переїзду кожен студент доходить до пікової точки виснаження й роздратування. Хтось просить батьків забрати додому, хтось упадає в депресію і бореться з нею самотужки. «Я зрозуміла, що втрачаю розум від туги за домом, коли сиділа в університеті між парами й чомусь увімкнула гімн України в навушниках. Я слухала й думала: “Що я тут роблю?!” Це звучить депресивно, однак тепер я щаслива. Просто варто зізнатися, що були важкі періоди», – поділилася Ліза, випускниця Університету Томпсон Ріверс.

Невгамовні та працьовиті

Життя у Ванкувері не з дешевих, тому українські студенти намагаються якнайшвидше знайти роботу й почати забезпечувати себе самостійно. Звісно, без досвіду й диплома майже не беруть на високооплачувані позиції, але вакантне місце на касі, у магазині, готелі чи кафе отримати можна. Ванкувер – місто міжнародного студентства, тому акцент і неканадське походження не лякають роботодавців. Одночасно вчитись і працювати в Канаді складно, адже в обох місцях від тебе очікують повної віддачі й постійної роботи над собою. Проте, хоч би яка була робота, вона покращує англійську, приносить гроші, поповнює резюме й допомагає набути комунікативних навичок.

Українські студенти Канади не можуть сидіти без діла, коли мова заходить про громадську діяльність. Кожен стикається з однаковими проблемами – самотністю і культурним шоком, тому молодь активно розвиває громадські організації. Лише уявіть: приїжджаєш до далекої Канади, залишаючи всіх рідних і друзів, а тут на тебе чекає нова родина.

«Коли я почав займатися громадською діяльністю, допоміг правильний тайм-менеджмент. Розставивши пріоритети і роблячи те, від чого маєш насолоду, встигаєш помічати, тільки як минають дні. Але встигаєш усе, а це плюс», – розповідає Валентин, випускник Технологічного інституту Британської Колумбії та президент організації Ukrainian Youth in Vancouver.

Спілка української молоді Ванкувера щомісяця проводить барбекю на пляжі чи посиденьки в пабі. Збираються українці різного віку й професій: студенти, програмісти, цілі сім’ї – усі ті, хто ще вважає себе молодим. Над ванкуверським пляжем золотаво сідає сонце, голосно лунає українська мова. З колонок грають найпопулярніші хіти: від Океану Ельзи до «Червоної рути». Коли вперше бачиш таке на власні очі, не можеш не дивуватися. Радісно, що навіть на іншому кінці світу є люди, з якими тебе об’єднує походження, мова, генетичний код, сприйняття світу й музичні смаки. У хвилини найбільшого розпачу й туги такі посиденьки з українцями – найкращі ліки. Вони нагадують: ти не один, земляки завжди готові підставити тобі плече.

«Дуже класно слідкувати за тим, як на наші зустрічі приходять дуже різні й по-своєму яскраві люди, – продовжує Валентин. – Вони знаходять спільні інтереси, нових друзів і просто діляться новинами зі свого життя. Саме в такій простоті, спілкуючись рідною мовою, люди “заряджають” одне одного».

З Валентином погоджується Олександр, програміст і випускник КПІ: «За час мого перебування в Ukrainian Youth in Vancouver відбулося багато цікавих подій. Наприклад, одна з останніх зустрічей стала примітна тим, що звела мене з моєю теперішньою дівчиною».

Вважають українське модним

Велике бачиться на відстані, чи не так? За 8 місяців життя в Канаді я дуже чітко зрозуміла одну просту істину: як добре, що я українка. Коли живеш в Україні, часто не бачиш прекрасного в ній, не звертаєш уваги на красу, переймаєшся власними проблемами і скаржишся на недоліки. Досвід життя в іншій країні відкриває очі на багато речей. Відразу розумієш, що своє найрідніше, а мінуси є будь-де.

Тому не дивуйся: тут святкують і День вишиванки, і День Незалежності, допомагаючи організації всіма силами. Тут ходять щедрувати й колядувати до стареньких українців, волонтерять на фестивалях культури, презентують Україну в університетах і їдять вареники в українській церкві в п’ятницю.

Лише тут розумієш цінність традицій і звичаїв, неминуче хочеш їх зберегти: зварити кутю на Різдво, розказати про рідну країну канадським знайомим, відчистити мову від суржику й одягнути вишиванку. І хай така поведінка комусь ввижається «псевдопатріотичною», та ці відчуття важко збагнути, не проживши їх: «Багато українців, навіть у третьому поколінні, у Канаді мають певне спільне українське “полум’я” всередині й жагу дізнатися більше про історичну батьківщину. Інколи вони не знають української мови, та наші пісенні ноти викликають у них бажання зловити ритм, усміхнутися, затанцювати.

Церкви, бібліотеки, культурні центри надихають зануритися в життя діаспори, поділитися своїми знаннями із сучасного життя країни і самому дізнатися щось нове», – завершує Валентин.

Життя за межами України перевертає систему цінностей, і ти неминуче починаєш любити, піклуватися, оберігати своє, передане поколіннями й закладене десь на підсвідомості. Добре, коли є з ким поділитися тим, що болить і хвилює. У Канаді ти точно не залишишся на самоті.

Автор:
Джерело: Студвей

Прокоментувати:

Переконайтесь що ви заповнили усі поля, відмічені зірочкою (*). HTML код не допускається