Ми, львів’яни, дякуємо !

П'ятниця, 14 вересня 2018 09:28 Автор  Богдан Залізняк
Оцініть матеріал!
(2 голосів)

У Львові вже ввосьме відбулись Дні Європейської спадщини. З підзаголовком: «Від ремесел до професій: спадок тих, хто творить Львів». Зі 47 заходів авторові цього матеріалу вдалось побувати на дев'ятьох. Про яку спадщину Львова йдеться? Про науку і архітектуру, мистецтво і промисловість, медицину і фінансову справу, торгівлю і спорт. А найголовніше – про людей, які творили Львів, про яскравих особистостей, здобутки яких і допомогли Львову стати тим містом, в якому – багата культурна спадщина, що зберігається, зокрема, в майже 50 державних, громадських та приватних музеях.

38391542 1759207994147448 3393528139597479936 o1

У місті поєдналися культури різних народів – і українського, і польського, і єврейського, і німецького… Словом, Львів – багатотворче місто.

z1536562903a237iПочав з відвідин Музею етнографії та художнього промислу, складової частини Інституту народознавства НАН України, в якому відбулася лекція кандидата історичних наук, наукового співробітника НАН України Оксани Пасіцької на тему «Митрополит Андрей Шептицький: монах, менеджер і підприємець». Усім відомо – й науковцям, і людям, що ними не є, що постать митрополита Андрея Шептицького – унікальна. Він походив з багатого роду, відмовився від своїх статків. Бо вважав за потрібне впливати на відродження українського народу. Митрополит, зокрема, закликав дбати про приватну власність як природнє право людини, відстоював рівність людей перед Богом, пропагував категорію справедливості, суспільної опіки – тобто любов як до ближнього, так і до Батьківщини. Був зразком: як треба впливати на економіку регіону. Був промоутером кооперативного руху в Галичині. Дотримувався гасла: «Свій до свого по своє». Контролював діяльність підприємств і боровся з проявами корупції.

Другий захід – «Князі Понінські: маловідомі власники Королівської кам'яниці», де нині – Львівський історичний музей, в якому й відбувалося цікаве дійство: розповідь про маловідомі сторінки історії кам’яниці Корнякта (Королівської). Присутні зацікавлено слухали розповідь п. Наталії про те, як княгиня Гелена Понінська та її син Калікст облаштували свого часу в згаданій кам’яниці домашній музей, де ми могли побачити цінні пам’ятки історії та мистецтва. Словом, приємно і цікаво було відвідати Королівську кам’яницю.

«Визначні постаті в історії Львівської політехніки» - це своєрідна екскурсія Музеєм історії Львівської політехніки та Актовою залою з розписами видатного художника Яна Матейка, яку провела директор цього Музею Соломія Харамбура. 202 роки тому Політехніка починалася з Реальної школи (50 студентів у 5 кімнатах), продовжилась як Технічна академія, а нині Національний університет «Львівська політехніка» - це 35 тисяч студентів у 35 корпусах в рамках 17 навчальних інститутів. Директор детально розповіла про те, який внесок зробили в розвиток освіти, науки і техніки такі видатні львів’яни, як педагог і архітектор Іван Левинський, перший ректор Юліан Медвецький, геолог за освітою, що 30 років присвятив Політехніці, згадала про сина Івана Франка – Петра, який здобував тут хімічну освіту. Мало хто нині знає, що свого часу в Політехніці функціонував Український таємний університет. Мусив існувати, бо дехто нас, українців, дуже «любив» (були на початку минулого вже століття і такі часи).

На засіданні четвертого (за моїми відвідинами) заходу – «Обранці та посадовці: минуле Львівського магістрату» історик Ігор Сьомочкін, завідувач відділом Українського державного інституту культурної спадщини, розповів про те, як керували в давнину розмаїті начальники Львівської мерії (тоді були і назви інші) – бурмістри, лавники, війти в рамках маґдебурзького самоврядування. А найцікавіше, що вдалося почути відвідувачам, - що кат входив у структуру суспільства: у документах ХІІІ століття є посада ката. «Кат – зброя в руках війта … Кат очищав вбиральні, вивозив міське сміття» - наголошував лектор. До речі, Львів в ХІY- ХYІІ ст. жив на таких засадах: магістрат – владна структура, контроль з боку королівської влади; залежність від церкви. А у ХYІІІ ст. Львів перетворився з міста купців на монахів. Ось так: у ХYІІІ ст. Львів ставав клерикальним. А ще Львову й пощастило: його не торкнулася епідемія, внаслідок якої загинула третина Європи.

Другий день, п’ятий мій захід: «Інтелігентна гра для інтелігентного міста». Про шахи, які превалювали у давньому Львові, детально розповів спортивний журналіст Іван Яремко. Скажімо, 5 березня 1931 року у Львові відбувся сеанс шахової гри, в якій взяв участь 31 найкращий шахіст міста в оточенні 300 присутніх. Гра тривала від 7 години вечора до 3-ї ночі. Цікаво, що захід цей відвідали і мер, і губернатор.

Серед найкращих шахістів, найвідоміших - Степан Попель, Мирослав Турянський, Леонід Штейн. До речі, Степан Бандера, вже перед своїм відходом, мав паспорт «Степан Попель».

На шостому заході – «Мистецтво ділитися: меценати» ми почули з вуст екскурсовода Наталії Зубик, чому спонсорів чи благодійників досить часто називаємо меценатами. Все дуже просто: перший із благодійників мав прізвище Гай Цільній Меценат. Він безкорисливо підтримував розвиток культури, освіти… Степан Дропан пожертвував на Монастир Св. Онуфрія. Храм Св. Миколая (перша згадка – 1292 р.) будувався як княжа церква. Король Владислав ІV збудував Королівський арсенал. До речі, Богдан Хмельницький свого часу вчився у Львові.

Імператор Франц-Йосиф, який правив Галичиною кілька десятків років, виділив 700 тисяч злотих ринських (власних) на розвиток культури міста. Зокрема, корпус для медичного факультету Львівського університету через це (і не тільки) носив ім’я Франца-Йосифа. Найкращим спонсором, вважає п. Наталія Зубик, був Костянтин Корнякт (1520-1603). Першою львівською нецерковною (світською) організацією стало Успенське братство. Воно утримувало власним коштом шпиталі, друкарні, сиротинці. Мар’яна Панчишина, якому судилося також стати львівським меценатом, назвали дитиною Львова. Був ректором Львівського таємного університету (з 1918 року; існував університет 4 роки, мав 4 факультети), який закінчило близько 1200 осіб. Потім вони вступали в заклади Європи.

Усім творчим людям (і не тільки, можливо) відоме і таке прізвище, як Петро Яцик, який подарував на видання «Енциклопедії українознавства» українською мовою понад 16 мільйонів доларів. А скільки цей унікальний чоловік взагалі витратив на видання творів як ініціатор і перший меценат Міжнародного конкурсу з української мови!

Сьомий захід звучав конкретно: «Архівна збірка кристалохіміка Петра Крип’якевича». Після свого виступу архівіст Архіву Львівського національного університету імені Івана Франка Марія Молодецька, яка розповіла про діяльність одного з найвидатніших кристалографів світу ХХ століття, колишнього викладача ЛНУ ім. Івана Франка Петра Крип’якевича попросила до слова Лесю Крип’якевич, дружину Романа – брата Петра Крип’якевича. Пані Леся, мисткиня, громадська діячка, яка увійшла в родину Крип’якевичів для допомоги, детально зупинилася на життєвому досвіді вченого: «У нас вдома були рухівські зібрання, церковні… Ми боялися, щоб у Крип’якевича не було обшуків… Але 12 людей зайшли о 8-й ранку і все почали шукати… Був (Петро Крип’якевич. – Б.З.) дуже духовною людиною. То була абсолютно чиста людина… До Крип’якевичів зверталося листовно дуже багато засуджених».

Василь Кметь, кандидат історичних наук, директор Наукової бібліотеки ЛНУ ім. Івана Франка, виклався, як кажуть, на повну потужність, розповідаючи присутнім (а їх було чимало) про ще одну цікаву особистість: «Федір Максименко – хранитель європейської книги у Львові». Цей бібліограф, бібліофіл був науковцем-інтелектуалом. На базі Наукової бібліотеки він організував постійно діючий семінар бібліотекарів м. Львова, який відвідували працівники вузівських і наукових бібліотек. «Він комплектував бібліотеку потрібними виданнями, особисто переглядав антикварні каталоги, обмінювався списками» (Ярослав Дашкевич); «Його листовні і усні консультації, поради, рецензії сприяли утворенню гуртка однодумців і співробітників, який я не вагаюся назвати школою» (Ярослав Ісаєвич). У сказаному видатними українськими науковцями немає перебільшення: видання Федора Максименка свого часу, буквально, склали епоху.

Останній, дев’ятий, мій захід, на який вдалося потрапити, звучав (його назва) так: «Забуті імена в історії Львова». Дослідниця Львова Ірина Котлобулатова запропонувала увазі присутніх імена двох визначних спеціалістів своєї галузі – лікаря і мовознавця, діяльність яких мала значний вплив на розвиток науки. Про них ми розповімо вже в одній із наступних публікацій.

Як підсумок. Автор переконаний – і про це свідчила поведінка тих, хто відвідував ці заходи, а це в більшості була молодь (нас, дещо старших, було значно менше), їм було цікаво. Як не дивно, нам – також. Оскільки навіть у 70 з гаком не все встигаєш дізнатися, не все пізнаєш. То ж глибоко дякуємо організаторам «Днів європейської спадщини». Ми – львів’яни!

Богдан ЗАЛІЗНЯК,

керівник прес-центру наукової журналістики

Західного наукового центру НАН України і МОН України,

кандидат філологічних наук, член НСПУ і НСЖУ

Прокоментувати:

Переконайтесь що ви заповнили усі поля, відмічені зірочкою (*). HTML код не допускається