«Якої ми хочемо України?»

Субота, 14 липня 2018 03:33 Автор  Богдан ЗАЛІЗНЯК
Оцініть матеріал!
(2 голосів)

5 липня цього року на дев‘ятому поверсі готелю «Дністер» у м. Львові відбулась зустріч-дискусія (саме таке формулювання Зустрічі було подано в соцмережах) «Якої ми хочемо України?». Її учасники: Роман Безсмертний – політик, державний діяч, дипломат, один із авторів Конституції України, кандидат політичних наук; Ігор Юхновський – академік НАН України, почес­ний громадянин м. Львова; Тарас Возняк – український культуролог, політо­лог, генеральний директор Львівської національної галереє мистецтв імені Бориса Возницького.

Подаємо головні тези цієї розмови.

Роман Безсмертний (далі – Р. Б.): «Дуже радий бачити сивих, вусатих, зовсім молодих. Це – свідчення, що є спадковість. Чому зустріч починаю зі Львова? Тема, яка піднята, вона завжди стартувала зі Львова.

«Якої ми хочемо України?» (це – вислів Михайла Грушевського). «Якої ми хочемо України?» (вислів Любомира Гузара).

Надалі буде Дніпро, Харків, Одеса, інші обласні центри, великі міста, районні центри.

Часи сьогодні мені нагадують часи початків новітньої державності. Питання дуже актуальні. Де ми опинилися? Ми опинилися в ситуації, коли спроба реформування не дає жодних результатів. Потребує іншості в поведінці.

То ж найкраще – зносити все і на фундаменті будувати все інше… Мета: нам потрібна загальнонаціональна розмова… Україна зазнала останнім часом страшного удару по еліті. Еліта – це ті, хто виробляє цінності. Відсутні цінності – погубимо дорогу. Нині: знищена еліта – зруйнована дорога. Виконавців не можна покликати на підряд. Підряд вони шукають у Польщі, в Португалії… Наша мета: «Якої ми хочемо України?»

Ігор Юхновський (далі – І. Ю.): «Ми хочемо бачити надійну і спра­ведливу Україну. Для цього треба мати панівний середній клас. Людина – інтелектуальна. Вона має володіти певним багатством. Треба людині бути в міру багатою, щоб бути вільним від багатства. Це – середній клас... Ми хочемо почути і вашу думку» (очевидно, і колег, і присутніх – науковців, громадських діячів, творчих постатей. – Б. З.).

Тарас Возняк (далі – Т. В.): «Все буде добре. Якої ми хочемо України? Можемо собі будь-що уявити. Довкола світ зі своїми форматами. Не світ довкола нас. Є тільки три вибори: 1) є держави Путіна, Назарбаєва, Лукашенка. Там одна людина чи клас – 70% контролює; 2) демократія (для 10-15 осіб – олігархів. Вони ж контролюють до 80%; 3) у більшості частини Європи є величезний середній клас – 60-70%. В Україні в 2004 і 2013 роках була спроба перейти від олігархічної моделі до демократії. Не вдалася».

Р. Б. : «Найважливішим моментом сучасного стану є те, що людина, де б вона не перебувала, на узбіччі знаходиться. Ви постійно перебуваєте в стані дискомфорту (в потягах, літаках та ін.). Прав для людини там немає. Про що це свідчить? Про дуже небезпечні тенденції. Була в нас президент Естонії… Вона констатувала розрив між державою і людиною. Прірва – максимальна. Людина самовиживає. Ситуація, що відображає: як держава використовує людину, а людина не відчуває потреби в державі. Руйнація почалася з того, що: 1) влада сповідує одні цінності; 2) а людина несе в собі інші.

Напіввбита і спляча еліта не випрацювала цінностей держави. Державна машина починає жити сама для себе. А кожен перейшов на ідеали споживацтва. Гіркий наслідок: є констатація смерті української політики. Така політика додає проблем, піднімає напругу в середовищі людей.

Протиставлення Києва і регіонів. Був дніпровський похід на Київ, донецький. Розпочинається Львівський похід на Київ. Починається конфронтація – бюджетна, адміністративна».

Запитання: «Чи не може бути ідея нової Конституції?»

Р. Б.: «Я почав заводитись. І воно мене болить.»

І. Ю.: «Країни, що коло нас, вже давно мали незалежність. Є різниця між нацією і народом. Народ хоче свободи. Нація – народ, який створив свою державу, взяв на себе зобов’язання щодо стійкості цієї організації.

Країни ЄС цю внутрішню дисципліну зробили своєю абсолютною силою і змушували народ в якихось рамках іти – як справедливих, так і несправедливих. У народів певних держав створювалася внутрішня дисципліна щодо держави. Ми ж ніколи не мали своєї держави. Маємо сформулювати закони в Конституції. Конституція – це прямі закони, які мають сприймати всі. Нема іншого виходу – треба створити сукупність прямих форм справедливих.

Всі кажуть: ми дійшли донизу, все в нас розпалось, бо було нам нав’язано. Весь спадок промислового виробництва розвалився, політична система розпалась – не було справедливості.

Тому треба створити Конституцію розумну. Треба, щоб розумні люди її творили. І – друге: ми беремо на себе обов’язок виконувати ці закони.»

Т. В.: «Україна – супердержава для кільканадцятьох людей. Конституція – це метелик, це фіксація реального стану. У нас – диктат олігархічного клубу; 10-15% – середнього класу. А треба б, щоб було 40-50%. Тому треба об’єднуватись навколо реалій, а не копіювати країни з широким досвідом».

І. Ю.: «Тарас назвав носієм середній клас. Каже: олігархія – неспра­ведливий носій. Роман Безсмертний говорить, що багато областей і незв’язані єдиною ідеєю. Ми – люди. Кожна людина має свій розум. Ми маємо створити справедливу державу. Є гарант Конституції. Він має дивитися за справедливістю».

Р. Б.: «Чи можливий інтегральний рух, який би посилював консолідованість?»

Т. В.: «Є. Ми діяли колосально на різних територіях – кожен по-своєму бачить… Треба, як на мене, зберегти унікальність кожного регіону… Всі в Київ ішли за зовсім іншим… Розподіл бюджету на рівні областей був несправедливий».

Р. Б.: «Треба говорити про бюджет для кожної людини. Це легше розрахувати, аніж на район.»

Віталій Ковтун: «Кілька тез. Це дуже круто, що в нас з’явилась стратегічна довгострокова візія. Візія людини, яка живе в достатку. Людина творить історію. А ми часто говоримо про народ. А треба – про людину. Умови змінилися. Є стан речей, які відрізняються від 1991 року. Є дві моделі: 1) відкритий ринок, який ми формуємо; 2) закритий ринок. Для мене пріоритетна цінність – цінність приватної власності. Нам треба світу запропонувати свою мрію».

Р. Б.: «Треба торкнутись теми власності: 1) законно бути багатим; 2) чи модно бути багатим; 3) власність зобов’язує.»

Т. В.: «Українці відрізняються своєю хазяйновитістю. Соціальної відповідальності великого бізнесу не так багато.»

Р. Б.: «Приватна власність недоторканна. Тема захисту власності – наскільки ця ідея може бути ціннісною для українського буття?»

І. Ю.: «У фізиці маємо: найбільший коефіцієнт корисної дії має людина вільна. Це означає, що вона – вміла, щось знає, щось може і щось творить, від чого усвідомлює свою гідність. Нам потрібна гідна і багата людина. Сімя хоче продавати, щоб мати зиск. Багатіти хочуть усі. Є люди бідні, середні, багаті. Які мають найбільшу насолоду? Ті, хто може утримувати свою родину.

Потрібно розуміти, який достаток має бути в людини. Дуже важливо, щоб життя було приємне, творче і давало насолоду. Оце і є створення середнього класу.»

Богдан Гагалюк: «23 червня з ініціативи фракції Львівської облради було проведено конференцію «Українська національна ідея – її сутність та роль в сучасних українських реаліях». Я хотів би запитати, як УНІ поєднується з нинішнім заходом?»

Т. В.: «Спробую на цю ризиковану тезу відповісти. Хто є основою американського чи канадського суспільства? Об'єднуючою є спільна справа. Американців об’єднує спільне майбутнє, яке хочуть розділити. Звичайно, українці мають свою етнічну основу. А чому з України емігрують? Бо не хочуть розділяти з нами свого майбутнього.»

І. Ю.: «УНІ – не просто символ, а – необхідність. Ми, народ України, маємо створити українську націю. Кожен з нас повинен щось уміти зробити, мати результат своєї праці, якщо можна продати – фізичний чи інтелектуальний результат. Тоді ми є ділові, гідні люди, можемо здисциплінуватись і створити націю. В Україні має бути створено такий рівень братерства, який задовільняє людей думаючих і вільних, що мають одержувати насолоду. Все інше в УНІ – пусте.

Побільше б людей, які зможуть заробити. В нас нині абсолютно порушено закон власності. Праця кваліфікована оплачується низько. Є певна каша в суспільному будівництві. Середній клас має одержувати розумну заробітну плату. Бо багатство зв’язує.»

Петро Христюк: «Нація не будується одним поколінням. Сто років тому – не вдалося. Конституції рухати зараз не треба. 288 «атовців» лежать на Личаківському цвинтарі. В нас іде війна більше, довше, ніж Друга світова.»

Олег Романчук: «Треба скликати Установчі збори України, щоб вирішити, який хочемо мати устрій.»

Молодий чоловік – Юрій: «Ви відступаєте від основної мети заходу. Не всі українці готові змінювати країну, а лиш хочуть собі на життя заробити. Основне завдання: сформувати нову політичну еліту – без радянської парадигми. Нам не вистачає згуртованості. В Україні цією ідеєю мають бути сформовані цінності.»

Т. В.: «Треба визначитися з дефініцією. Політична нація – це спільнота політична. Політичну націю народ України творить. Ми – країна, де вкрай нігілістично ставилися до власності. Треба перейти до держави, де починає, хоча б фрагментарно, працювати закон.»

І. Ю.: «Сукупність людей, які не голодують, але не розкошують, – є середній клас: вчителі, інженери, добрі майстри… Цей середній клас є інтернаціональний. А як до влади дорветься пройдисвіт, – він буде говорити про ідеалізм. І непрацюючі люди будуть брати верх над працюючими. Я – найстарший серед вас (бачив Першу світову, воював у Другій світовій, тепер – в Україні). Де найкраще жити? Бігме, в незалежній Україні.»

Р. Б.: «Ми живемо в країні, де народ воює, а влада – ні… Оця ситуація ще більше внесла в стосунки: країна – влада. Офіційно – Україна у війні, а юридично – не воює. Ми міняємо незаконно утримуваних осіб. Правовий статус – не введено. Воєнний закон – не введено. Суспільство – в стані постійного похорону. А влада каже: ні, це не війна. Нам треба перемогти. І збудувати державу.»

Запитання: «Багато говорять про те, як громадяни збираються будувати країну – і виїжджають. Переконайте людей, чому вони мають залишатися в Україні.»

Р. Б.: «Я прошу говорити навколо теми: якої ми хочемо України? Якщо виходити зі споживацьких підходів, – відповідь на цю тему ми не дамо. Утримувати нас мають тільки цінності. Любомир Гузар говорив: «Нас тримають на світі і заохочують до життя цінності». Любомир Гузар – це еліта. Це була людина, яка говорила і яку слухали.»

Запитання: «Потрібно повернутися до реалій. Ми перебуваємо в умовах війни на знищення. Є нелюди, які не хочуть нас бачити на світі. Як етнічний організм – не хочуть бачити українців на планеті…»

І. Ю.: «В кожній державі є ідіоти і є розумні люди. Навіщо говорити про ідіотів, які не хочуть нас бачити. Ми цю війну не виграли, а програли: Іловайськ, Дебальцево… Але ми можемо виграти війну: трішечки – роботою і доброю внутрішньою організацією.»

Р. Б.: «Нам не обійтися без процедури перезавантаження Української держави. Нам треба сидіти, говорити, говорити, слухати. А ще – й чути. Мені була відома позиція Т. Возняка і дуже відома позиція І. Юхновського. Цю розмову – якою ми хочемо бачити Україну, – треба вести постійно. Маємо отримувати відповідь на це питання: яку Україну хочемо будувати?»

То ж думаймо, панове-товариші, думаймо! І сьогодні, і завтра. Аби те «завтра» таки настало.

Підготував

керівник прес-центру наукової журналістики

Західного наукового центру НАН України і МОН України

Богдан ЗАЛІЗНЯК,

кандидат філологічних наук,

член НСПУ і НСЖУ, м. Львів

Прокоментувати:

Переконайтесь що ви заповнили усі поля, відмічені зірочкою (*). HTML код не допускається