Світоглядні рефлексії перед третім поспіль успіхом «Реала». Частина третя

Середа, 16 травня 2018 11:51 Автор  Степан Вовканич
Оцініть матеріал!
(4 голосів)

Чи не пора футболу в Україні стати – українським?

135790Пригадую, як перед проведенням в Україні Євро-2012 один за одним відкривали стадіони. Першу стрічку готовності перерізали в Донецьку. Яким гулом регіонали зустріли україномовний виступ Президента Віктора Ющенка! Це було дуже образливо не лише для українського шанувальника футболу, а й Української держави. Це був поганий знак, на який Київ своєчасно і належно не відреагував. І Ахметов мав би це зараз зрозуміти і припинити русифікацію регіону, зокрема через футбольну команду «Шахтар». Якщо американські високооплачувані спеціалісти з виборчих технологій зуміли перевести Партію регіонів в опозиційний блок, то це не означає, що партія має уникнути кари за свої злочини дії щодо Української держави, її національної Ідеї. Олігархам Януковича, мабуть, відомо, що ще жодна збірна не стала чемпіоном світу чи Європи, не користуючись мовою своєї країни, своєї нації. Навіть збірна Іспанії тоді, коли за неї грали світові, але заїжджі світила, – не досягала успіху.

Нині досягнення збірної загальновідомі, а вже цієї весни іспанські клуби встановили два рекорди. Перший: «Реал» втретє поспіль вийшов до фіналу Ліги чемпіонів УЄФА. Другий: дві іспанські команди у фіналі двох престижних європейських турнірів. Адже, окрім «Реала», іще «Атлетико» дістався фіналу Кубка Європи. І ніхто не може сказати, що обидві команди не мають шансів виграти бажані Кубки. Як на мене, навпаки, вони – фаворити. І я бажаю їм успіху. Вони патріоти своє Батьківщини і працюють на розвиток демократії. Іспанія дуже демократично повелася з Каталонією, де наші північні сусіди дуже підігрівали ідею проведення референдуму про відділення від Мадрида. А 2-го травня ц. р. сепаратистське угрупування ЕТА заявило, що не змогло вирішити політичний конфлікт у Країні Басків - і саморозпускається. Уряд мав тверду політику стосовно сепаратистів і добився загальнонаціонального результату, гідного цивілізації.

Перед Україною – доленосний вибір і архіважливе позиціонування щодо вибору власного шляху розвитку, зокрема євроінтеграційного напрямку, вступу в НАТО, широка адаптація безвізу і, головне, покінчити з війною, припинити смерть і розруху. Як показала понад чвертьвікова історія нашої Незалежності, будівництво соборної української України завжди великою мірою залежало і залежить нині від волі і освіти першої в державі особи. Не всім легко зрозуміти основні напрямні свого шляху та усвідомити, що його якості – комплексні, а їх показники – інтегративні, національні, загальнолюдські тощо. Для українців вони характеризують, по-перше, соборність (не лише територіально-просторову, а й духовно-світоглядну – внутрішню, невидиму), що акумулює суверенність, суб’єктність, самостійність, субсидіарність та інші загальнолюдські прояви свободи, особливо потрібної нам зараз, аби незалежно рухатися і будувати в світовому розмаїтті свою – Українську державу. По-друге, що її українськість в широкому сенсі – це ексклюзивний наш соборно-національний здобуток в різнокольоровому суцвітті прогресивних досягнень світу. Цей ексклюзив слід берегти і розвивати не лише як мовно-культурний спадок роду – національну його барву в світовому розмаїтті, а й як соціально-економічний, науково-технічний та інший екзистенційно-необхідний здобуток. По-третє, при цьому слід зберігати гідність у запозиченні і впровадженні прогресивних досягнень інших цивілізованих країн для розбудови власного дому («рідної хати»), не протиставляючи себе і не заважаючи це робити іншим. Не покидати свою оселю, мовляв, все пропало, тут жити не можливо, а - важко працювати, переймаючи і збагачуючи передовий світовий досвід національним доробком.

Українцям треба бути націоцентричними, керуватися єдиними соборними інтересами, розвивати колективне мислення нації та емерджентно удосконалювати складові ідеї українського державотворення, його якісно нових структурно-функціональних стратегем, які диктує ХХІ сторіччя,Україна: соборна, українська і гідна цивілізованого людства. Формула СУГ (соборність, українськість, гідність) проектує візію і місію сучасної національної ідеї, а її складові слугують своєрідними СУГестіями, які можуть впливати на опрацювання стратегії розвитку держави, якісно модернізуючи її систему через механізм емерджентності. Тобто удосконалювати як суспільну систему, де людина, нація і цивілізований світ – триєдино-необхідне підґрунтя, а складові СУГ – основоположні маркери і орієнтири поступу разом з цивілізованим світом.

Передовсім йдеться про поступ духовний, який передбачатиме не лише територіально-просторову, а й духовно-інтелектуальну соборність українців як єдність та спроможність разом, толокою, синергійно творити власну державу на нових ідеологічно-цивілізаційних засадах, консолідуючись і об’єднуючись ментально, національно. Це не проста, а комплексно-інтегрована єдність, що також має триєдину основу: визнання спільної історії минулого, консолідацію бажань громад сьогодення працювати заради вимріяної держави майбутнього (політична воля впровадження соціально-економічних реформ, євроінтеграції, спілкуватися українською мовою, мати єдину національну церкву тощо). Іншими словами, ідеться про модель соборності в духовно-інтелектуальному, мовно-культурному, ідейно-політичному, світоглядному вимірах, що на соціогуманістчних засадах формує, склеює і кристалізує із сірої маси населення націю як національно-свідому спільноту з притаманними лише їй якісними характеристиками (усвідомленням національної ідентичності, потреби збереження традицій, виховання патріотизму і згуртованості нації, водночас - бажань стати продуцентом нового продукту, передових новацій для дальшого поступу, прориву на світові простори і ринки тощо). Мається на увазі модель поступу на основі цілого пакету видимих і невидимих активів, які уможливлюють зберегти національну ідентичність в системі аксіологічних (ціннісних) аспектів цивілізованості, що емерджентно забезпечується якісно-сучасними процесами інтелектуалізації, гуманізації, елітарізації та екологізації.

Тільки за такого всебічного врахування пакету всіх названих (і не згаданих) чинників можна правильно вибрати стратегію перемоги на Сході, де національна Ідея стане її наріжним каменем. Цей камінь для нас – не спеціально спечений агломерат для подальшої імперської переплавки в ім’я возвеличення нового самодержця; не штучний пропагандистсько-гібридний конгломерат, створений для розширення панування над іншими народами, а - скалоподібний витвір. І лише набувши, за І. Франком, якостей, притаманних розвиненим націям, розбивши скалу перешкод сусідів, зможемо прокласти «хоч синам, як не собі» широкий шлях у вільний світ. І такі культурно-показові ін’єкції, як проведення європейських фінальних футбольних заходів у Києві, мали б не лише емоційне, а й когнітивно-філософське сприйняття.

Коли дивлюся зустріч короля Іспанії зі своїми співвітчизниками-переможцями, то мимоволі задумуюся: такий поганий генерал Франко, проти якого воювали радянські інтенрнаціоналісти, все-таки не знищив королівську родину, не створив архіпелагу ГУЛаг з уярмлених комуністів. Може, навіть, якби у нього й були Соловки, і Сибір «несходима», то не розстрілював би він там так багато українських безневинних письменників, акторів, священників та інших достойників національної духовно-інтелектуальної еліт України?! Утім, реалії такі: вже маємо книжку про нашого чинного Президента – «Петро п’ятий». Можемо по-українськи починати інформаційно його критикувати і помаленьку знищувати, шукаючи чергового претендента, який ощасливить всіх нас – недолугих іще до 2020 року. Адже нам «розумно» рекомендують навіть деякі високі керівники західних інституцій шукати порозуміння з Росією. Чи знають про це вболівальники світу? Чи, може, саме їх варто закликати не відмовлятися від поїздок в Москву на чемпіонат світу 2018, а, навпаки, їхати, аби толерантно переконати організаторів, що не можна в ХХІ сторіччі анексувати чужі землі та труїти людей? Українці ж – вже віддавна знають, що цивілізовані вмовляння росіян не продуктивні без: реального припинення агресивної гібридної війни на Донбасі, повернення анексованого Криму; відшкодування знищених ресурсів і покарання, насамперед, за вбитих; врешті, без відмовлення від пропаганди «дез» про добро «русского міра» як імперської ідеології розшматування і нового поневолення соборної України. Тому, мабуть, Уряд в Києві не кликатиме шанувальників футболу відвідати Росію під проводом незамінного Путіна, який чомусь (?) забув, що його попередник – Борис Єльцин, – як він заявив при підписанні Великого Договору про дружбу між російським і українським народами в Києві, щоденно запитував конкретно у своїх підлеглих: що ти сьогодні зробив для України?! Очевидно, що Борис Великий мав на увазі добро, а не зло.

Читайте початок за посиланнями:

Світоглядні рефлексії перед третім поспіль успіхом «Реала». Частина перша

Світоглядні рефлексії перед третім поспіль успіхом «Реала». Частина друга

Степан Вовканич

доктор економічних наук, професор

Матеріал підготовлено за сприяння

Богдана Залізняка,

керівника прес-центру Західного наукового центру НАНУ і МОНУ (Львів)

Прокоментувати:

Переконайтесь що ви заповнили усі поля, відмічені зірочкою (*). HTML код не допускається