Світоглядні рефлексії перед третім поспіль успіхом «Реала». Частина перша

Понеділок, 14 травня 2018 12:54 Автор  Степан Вовканич
Оцініть матеріал!
(4 голосів)

В українському футболі смуток з радістю обнялися. Філософія гри мадрідського «Реалу» ніколи не симпатизувала Москві.

В українському футболі смуток з радістю обнялися

135790Футболом переважно цікавиться юнь, а розмірковує над його суспільним феноменом, історичним значенням, соціально-політичними та іншими впливами, наслідками тощо – люд поважний. Утім, навіть двадцятип’ятилітнім сучасникам не могло спасти на думку, що невдовзі Україні доведеться переживати події, пов’язані з цією популярною грою, у яких, як кажуть, смуток з радістю міцно переплелися. Адже вони можуть завершуватися добром і злом, стати як, скажімо, чинником українізації, так і прискорити подальшу русифікацію. Аби виключити таку біфуркацію, мусимо всі разом замислитися над футбольними подіями сьогодення, навіть, якщо вони видаються на перший погляд – нібито другорядними. Не відсуваймо їх на маргінес, вони заслуговують серйозної уваги і широких шпальт.

Звісно, що для українських вболівальників нині радісною подією №1 є те, що вперше в Києві – столиці незалежної держави Україна – проводиться фінальна гри за Кубок Ліги чемпіонів Європи-2018. Плюс, дійство збіглося з відзначенням століття створення Української Народної Республіки (УНР) і це, безумовно, стане окрасою закладення традиції відновлення історичної тяглості нашої Державності. Водночас, українці насторожені: якби теперішні криваві будні не затьмарили майбутні свята. Адже Москва не тільки розстріляла УНР, знищила її очільників, а й нині вже почала п’ятий рік гібридної війни, яку знову нав’язала Україні як покарання (в цьому ніхто вже не сумнівається) за непослух далі бути її колонією. Поки що гібридний симбіоз гарячої та інформаційної воєн знайомий тільки українцям. Чи не щодень вони гинуть не лише «за нашу, а й вашу свободу». Попри те, міжнародна система безпеки виявилася неефективною для без’ядерної України, а громадська думка, адекватні превентивні дії світової спільноти – надто повільні та явно з двояким підходом до їх оцінки та відповідного реагування.

У цьому сенсі, якщо під справедливу загрозу поставлено проведення світового чемпіонату 2018 року в Росії після отруйних її атак у Великій Британії, Сирію; неминучим стало видворення Заходом понад сотні дипломатів, то належних дій після анексії Путіним Криму, військового вторгнення на схід України, збиття привезеною ракетою в мирному небі українських степів малайзійського літака з дітьми на борту – Україна не дочекалася. Жодному дипломату Росії в жодній країні не було вказано на двері, ніхто її не застеріг, що в такий спосіб готувати футбольні чемпіонати у цивілізованому світі – заборонено. Зараз вже немає сумнівів, що Москва готувалась не лише до Олімпійських ігор, а й водночас, і до гібридної війни. Її обман і підступна дволичність привели до кривавих злочинів, які вимагають не лише обурливого засудження, а й покарання. В українців тоді, і лише тоді, зникне тривога щодо того: чи після проведення чемпіонату світу з фуболу-2018 Москва знову не скерує на Київ або «еще далече» танки, які видають «на-гора», за міністром Лавровим, – шахтарі Донбасу. Отже, напередодні фінальної гри в Києві не мають втрачати пильність не лише служби національної безпеки, про що Президент України Петро Порошенко запевнив керівництво УЄФА, а й мають допомагати їм шанувальники цієї масової гри. Адже гуманний інтернаціональний заклик, яким так вміло зловживали більшовики під час холодної війни – «Люди, будьте пильними!» – не канув в Лету!

Філософія гри мадрідського «Реалу» ніколи не симпатизувала Москві

Я не фанат футболу. Щобільше, вважаю, що будь-який фанатизм в суспільстві, його вуличні піарні демарші, що виходять за розумні межі поведінки людини, її сім’ї, соціальної групи, політичних партій, нації чи цивілізованого людства – небезпечні. Водночас, ціную вселенський соціогуманістичний сенс слів Івана Франка: все, що йде поза рамами людини і нації – фарисейство. Особливо небезпечний націоналізм сусідів, густо замішаний на великодержавному шовінізмі та ідеології одержавленої (казенної, за Патріархом Андреєм Шептицьким) церкви. Саме таку імперську мішанину багаторічний Президент РФ Путін зробив закваскою сучасної ідеологеми творення т.зв. «русского міра», де фанатизму, в т.ч. і футбольному, байкерському, відводиться не останнє місце. Шкода, але і в ХХІ столітті є намагання підпорядкувати спорт політиці. Світ має пам’ятати, що не лише фюрери минулого, а й неофюрери використовують спортивні видовища, особливо Олімпійські ігри, світові футбольні чемпіонати, для камуфляжу своїх справжніх мотивів.

Попри те, мені ще в студентські роки стала глибоко симпатичною магія гри мадрідського «Реала». Саме вона була тим світоглядним первнем, який посприяв розумінню футболу як глобального соціального явища, а відтак - гри інтелектуальної, елегантної, без вдаваних больових корчів і сліз радості. Словом, гри заради глядача – вільного, розумного і, головне, суверенного – як на рівні людини, так й її країни у цілому. Тому посприяла давня історія, яка почалася несподівано. У 1956 році нас, студентів Харківських ВНЗ, цілими ешелонами відправляли в колгоспи копати картоплю. І ми, салаги, як нас називали співкурсники-фронтовики, які під час екзаменів для бонусу одягали свої офіцерські кітелі з нагородними колонками, – копали, не просихаючи. Деколи й глибоко, коли рили траншеї для свинарників. Осінь була сльотливою і холодною. І досвідчені повоєнні фронтовики прийняли розумне для групи, а, як для мене, з гуманними наслідками – рішення: в таку погоду не завадило б «принять на грудь» щось «гарячітельного з хорошей закуссю». Позаяк у сільмазі «такое отсуствовало», то ми скинулись і до Харкова послали гінця. Він швидко повернувся, переобтяжений не лише матеріальним продуктом, який віддав лідеру старійшин, а нам – рядовим, ізольованим в глибинці, – переповів незвичайну інформаційну новину. «Пацаны, – прошепотів він – у Венгрии революция! На улицах Будапешта – наши танки. Все студенты – венгры - возвращаются домой». Цей контент, як нині сказали б мас-медійники, мене потряс і викликав стрес. Але почуття і симпатії треба було тримати при собі. І лише пізніше десь прочитав чи почув по радіо «из-за бугра», що збірна Угорщини, яку революція застала закордоном, додому не повернулася. Паче того, її світові світила (Пушкаш, Хідекуті та інші) стали грати за «Реал». Інші відомі клуби – теж прихистили втікачів.

Мене почали глибше цікавити не лише іспанські та світові топові клуби, а й інтереси закордонних футбольних еліт, які не обмежується грою на полі стадіону. Мої зацікавлення підігрівала шалено недружня і надто несправедлива критика західного футболу в інформаційному просторі СРСР. Остракізму піддався не тільки «продажный» ді Стефано, безтактно наголошувалося на його високих роках, слухняних асистентах, а й ненаситних господарях, які заради «нечеловеческой» капіталістичної конкуренції та наживи «законсервували» на лаві запасних талант бідної Бразилії – Діді. А як картали суддів, котрі, буцімто, підсуджували збірним Заходу, водночас засуджували команди країни Рад – «аматорські», яким «ніколи» не було інтересу до грошей. Адже грали вони виключно на високому радянському патріотизмі. У футбольних радіорепортажах штатний коментатор Ніколай Озеров кричав після чергового грубого фолу нашого «любителя»: «Судья делает тебе грозную рожу, но ты не бойся! Наступай на него! Многомиллионная армия болельщиков, великая страна тебя защитит!». Натомість, ніхто не чув про кримінальні діяння справді талановитого футболіста Стрельцова. Так в публіки російських фанатів футболу (і не лише) роками створювалася образа на нібито суціль ворожо налаштоване оточення, роз’ятрювалася ненависть до Заходу, якою Путін, маніакально налаштований на довічне владарювання, зловживає й нині. Немає сумніву, що і проведення в Москві чемпіонату світу з футболу-2018 використовуватиметься для дезінфромації і пропаганди, як це у свого часу робила імперія зла.

Читайте продовження: Світоглядні рефлексії перед третім поспіль успіхом «Реала». Частина друга

Світоглядні рефлексії перед третім поспіль успіхом «Реала». Частина третя

 

Степан Вовканич

доктор економічних наук, професор

 

Матеріал підготовлено за сприяння

Богдана Залізняка,

керівника прес-центру Західного наукового центру НАНУ і МОНУ (Львів)

Прокоментувати:

Переконайтесь що ви заповнили усі поля, відмічені зірочкою (*). HTML код не допускається