Про знакові події в іспанській столиці, або про дві сторони медалі

Неділя, 25 березня 2018 11:53 Автор  Калина МИРСЬКА
Оцініть матеріал!
(2 голосів)

Кілька напрочуд значущих заходів в українському заробітчанському середовищі Мадрида та околиць відбулося впродовж останнього часу. Про них, власне, і хотілося б розказати. А також поділитися деякими «непричесаними» думками, які «чорними круками» витають над головами, намагаючись заслонити собою не лише небо, але й усе світле. Звісно, таке в принципі неможливо, проте елементи неспокою, сумнівів і песимізму в наше повсякдення вони вносять.

Про дві сторони медалі – наша подальша розповідь.

АВЕРС (лицьовий бік медалі)

Дозвольте ж розпочати шиворіть-навиворіть згідно з хронологією, тобто з кінця. Подією-віхою можна сміливо назвати Божественну Літургію в головному храмі Іспанії - столичному архікатедральному соборі Альмудени, яка відбулася минулої неділі, 11 березня, з нагоди вшанування 85-ї роковини пам’яті жертв Голодомору 1932-33-го років в Україні. Захід, безумовно, надважливий у світлі визнання трагедії українського народу Геноцидом найвищими владними іспанськими структурами. Цей акт, очевидно, - не за горами, одначе недільне Богослуження стало ще одним кроком до прискорення цього процесу.

Ініціатива, яка вийшла від Посольства України в Королівстві Іспанія, знайшла позитивний відгомін у найвищих релігійних колах. Вже той факт, що відправу очолив архієпископ Мадрида кардинал Карлос Осоро-Сєрра, багато важить. Звісно, в даний час, коли Ватикан призначив його ще й ординарієм для українців-греко-католиків, то ми, так би мовити потрапляємо ще й в орбіту безпосередніх обов’язків цього ієрарха Іспанської церкви.

Не дивно, що співслужити кардиналові Осоро зібралося майже два десятки душпастирів: як іспанців, так і українців, що очолюють наші капеланії в різних куточках країни засновника ордену єзуїтів - Ігнатія Лойоли. Супроводжував Службу Божу прегарним співом хор столичної парохії Благовіщення Пречистої Діви Марії під орудою регента Галини Лях. І робив це українською мовою, яка лунала також і під час читання Апостола та Євангелія.

Разом зі своїми священиками з різних місцин приїхали також і наші віряни. Зокрема хористам з української парохії Різдва Пресвятої Богородиці селища Ґіссона, що в провінції Леріда (Каталунія), випала честь з хорів виконати страсну пісню «Люди добрі, схаменіться». Решта перебувала у храмі поряд з іншими молільниками, серед яких було чимало й іспанців. А ось запрошеними стали місцеві високопосадовці, посли іноземних країн, представники акредитованого в країні фламенко дипломатичного корпусу та Української православної церкви Київського патріархату.

У своїй проповіді, зверненій до присутніх з амвона, архієпископ Карлос висловив українцям співчуття щодо жахливих наслідків Голодомору, назвавши їх не лише нашою трагедією, але й світової спільноти, нестихаючим болем Всевишнього, який ні на мить не забуває безневинно винищених дітей своїх. Він також наголосив, що Голодомор має розглядатися як злочин геноциду українського народу, який ніколи не повинен повторитися. А крім цього висловив свою підтримку українцям в Іспанії, відзначивши згуртованість української громади.

Промовляв також Надзвичайний і Повноважний посол України в Іспанії Анатолій Щерба, який подякував кардиналові Карлосу та усім присутнім за вшанування пам’яті мільйонів українців, які стали жертвами Голодомору, а також висловив слова підтримки та солідарності іспанському народові з приводу річниці загибелі мирних жителів під час терористичного акту, скоєного на залізничному вокзалі «Аточа» у Мадриді 11 березня 2004 року (в ньому постраждали також і наші краяни-заробітчани).

Продовжилося Богослуження складанням почестей покровительці Мадрида Альмудені, на честь якої і названо цей величавий собор. А увінчала літургію пречудова гра струнного квартету, який виконав геніальну ораторію композитора Йозефа Гайдна «Сім слів Спасителя на Хресті».

Увагу присутніх привернула і фотовиставка та брошура про Голодомор іспанською мовою, підготовлені Посольством України на основі матеріалів Інституту національної пам’яті та виставлені у фойє архікатедри.

Sluzhba 1

Sluzhba 2

Sluzhba 3

Sluzhba 4

Sluzhba 5

Sluzhba 6

Sluzhba 7

Sluzhba 8


Двома днями раніше, а саме в п’ятницю, 9 березня, біля стін Посольства Італії в Іспанії відбувся мітинг-пікет з приводу незаконного й абсурдного ув’язнення італійськими структурами українського нацгвардійця Віталія Марківа за буцімто розстріл ним журналіста Андреа Роккеллі. Ще буквально спозаранку, за кілька годин до початку заходу його ініціатор Голова асоціації «Українська громада Іспанії за права, честь і гідність українців» Юрій Чопик звернувся у соцмережах з таким закликом до наших земляків-трудових мігрантів: «Сьогодні, коли весь світ святкує Шевченкові дні, пам’ятаймо пророче Тарасове слово, яке так актуальне сьогодні:

Борітеся – поборете! Вам Бог помагає!

За вас правда, за вас слава і воля святая

Запрошую вас прийти о 15:30 під італійське посольство і долучитися до всесвітньої акції на підтримку Віталія Марківа. Особливо це стосується молодих людей, адже три роки в окопах він захищав мир і спокій наших батьків, дітей, наших родин. А зараз за абсурдними звинуваченнями перебуває в італійській в’язниці».

Звернення одного з лідерів громадського руху почули наші співвітчизники, котрих не відлякав ані будній робочий день, ані дощова погода. Кількадесят осіб тісним гуртом розташувалися напроти італійського дипломатичного відомства, піднявши прапори, виставивши лозунги і транспаранти. А ще гучними дружними окликами на зразок «Свободу Віталію Марківу!» українською, іспанською та італійською мовою, змушували працівників посольства сконцентровувати на себе увагу. Зрештою як перехожих і водіїв автотранспортних засобів. Мітингувальники не відчували себе самотніми, оскільки подібні заходи протесту відбулися і в інших країнах, зокрема Італії, Великобританії, Португалії, Угорщині, Греції, США, Австралії та, безумовно, Україні, набувши, таким чином, світового масштабу.

Наприкінці пікетування Юрій Чопик передав італійським дипломатам пакет вимог, серед яких чи не основною була вимога приділити максимум уваги справі нашого земляка, а також сприяти якнайшвидшій зміні запобіжного заходу на більш м’який, не пов’язаний з утримуванням під вартою. Оскільки, незважаючи на відсутність об’єктивних доказів вини Віталія, він уже вісім місяців перебуває за ґратами.

Piket 1

Piket 2

Piket 3

Piket 4

 

Нарешті згадаємо низку заходів, приурочених вшануванню пам’яті Героїв Небесної Сотні, які за традицією відбуваються в двадцятих числах лютого. Ось і цього разу їх з почестями згадували під час концертів у Мадриді в п’ятницю, 16-го числа (концертний зал у «Матадеро»), наступного дня в Алькорконі (концертний зал «Лос Пінос»), на недільному віче 18-го (столична площа Іспанії). І цього ж дня на Службі Божій і панахиді в українській парохії Благовіщення (храм Доброї Вісті).

Концерти відбувались за участю артистів Одеського національного академічного театру опери та балету Віталія Галька, Андрія Ріпака та Петра Свірідова, кртрі вже вдруге взяли участь у такому заході. Вперше вони навідувалися рік назад. І тоді, і тепер у їхньому виконанні звучали класичні арії з всесвітньо відомих опер, українські народні й естрадні пісні. Особливо вразили глядачів відеокадри, на яких промайнули світлини Героїв Небесної Сотні, а також фотографії з полеглим під час бойових дій оперним співаком Василем Сліпаком. Арію з однієї з опер, виконуваних ним, заспівав Андрій Ріпак.

Цікавими моментами був наповнений і мітинг-віче у неділю, 18 лютого. Спільна молитва, новітня пісня-реквієм «Пливе кача», виступи першого радника Посольства України в Іспанії Ігоря Семенюка, доньки покійного старійшини української громади Теодора Барабаша Соні, поетеси й активістки Наталі Шпак, Надії Павлюх і Миколи Смолярука, пісенні вкраплення Андрія Роздольского, іспанки Беатріс Монтеро з івасюковими «Мальвами» українською мовою, гарна гра на скрипці Андрія Суховича – все це сприяло загальному урочисто-поминальному настрою, який панував над однією з центральних площ Мадрида. Здавалося, що у перебіг заходу уважно вслухалися навіть сам Сервантес і його головні персонажі: Дон Кіхот і Санчо Панса, які перебували поряд на величному пам’ятнику.

Sotnia 1

Sotnia 2

Sotnia 3

Sotnia 4

Sotnia 5

Sotnia 6

РЕВЕРС (зворотний бік медалі)

Здавалося, можна в чергове хвацько відрапортувати про проведені заходи, задерти кирпу та, як мовиться, почивати на лаврах. Ще б пак, картинка від прочитаного вище вимальовується дуже і дуже принадна, навіть, до певної міри, вражаюча. Чи не правда? Але не спішімо плескати в долоні від захоплення. Можливо не всі, але дехто звернув увагу на малочисельну присутність нашої заробітчанської братії під час цих значущих подій. І якщо кількість учасників Святої Літургії в архікатедральному соборі не впадала так різко у вічі (храм був заповнений, навіть стояли люди, але він не тріщав по швах, зважаючи на присутність українців з кількох місць Іспанії, наших краян зі самої столиці та її околиць, котрих тут налічується понад двадцять тисяч, та іспанців), то присутність на пікеті біля італійського посольства та заходах із вшанування Небесної Сотні була катастрофічно низькою.

Prysutnist 1

Prysutnist 2

 

Як таке логічно пояснити, - не вистачає звивин у мізках. Чи то дається взнаки наша споконвічна традиція, виражена у крилатому вислові «моя хата з краю», чи то організаційні прорахунки, яких також вистачає, чи рабська совкова психологія? Напевно, все разом взяте і спричиняє загальний результат. А ще інертність, апатія, пофігізм, байдужість, незадоволення, нарікання. Тому й виходить так, що переважній масі на все начхати чи наплювати, до лампочки, по цимбалах, фіолетово чи рівнобедренно і т.п. На жаль… На превеликий жаль. Далебі, не до всіх такі «епітети» приклеїш, та все ж, як не прикро, до багатьох.

Так. Зараз здіймуться обурені крики та верески, що деякі заходи проводяться в робочий час, що декому добиратися і далеко, і незручно, що накопичується величезна втома і треба відпочити, що недостатня рекламна кампанія і т.д. Тільки поганому танцюристові завжди щось заважає. Шукаємо виправдання своїм не надто гарним вчинкам, щоб натомість бути активними громадянами. Цього статусу, громадян України, за винятком тих, хто прийняв уже іспанське підданство, нас ніхто не позбавляв.

Дуже хвилює, особливо останнім часом, стовідсоткова відстороненість від «білого світу» тих, хто чітко позиціонує себе як, не більше і не менше, націоналістів. Мається на увазі Українська патріотична асоціація «Воля» на чолі з представником ВО «Свобода» на теренах Іспанії Іваном Федоровичем Вовком (чого б це його по-батькові кликати, коли українській традиції таке непритаманне?). Якщо раніше він ще виступав у ролі організатора різних мітингів чи заходів патріотичного спрямування, то зараз – нічичирк. Та нехай собі: якщо б нікого іншого ні він, ні його прибічники в антипатріотичній позиції чи бездіяльності безпідставно не звинувачували. А так напрошуються цілком логічні в такому випадку запитання: невже націоналістичний запал згас і чи це не було грою на публіку, щоб заробити дешевий авторитет?..

На жаль, й інші громадські структури відійшли в затінок від загальних справ. Якщо раніше молодіжна асоціація «З Україною» (в іспанському варіанті «Con Ucrania») ще вряди-годи ініціювала якісь мітинги, мистецькі заходи, привозила на лікування та реабілітацію наших поранених бійців з України, то тепер їхня діяльність прихована від стороннього ока.

Одначе, це ще - квіточки. Ягідки в іншому. Все частіше і частіше лунають питання про те, а що нам наша країна дала? Чому маємо захищати «пороха» з його олігархічною зграєю, відправляючи в зону бойових дій своїх синів, які можуть загинути від руки сепаратистів чи російських агресорів? Відповідно, навіщо брати участь у якомусь недолугому громадському житті за межами України, яке нікому нічого не дає: ні статків, ні комфорту і в такому ж дусі. Звичайна споживацька позиція з бажанням думати й існувати заради себе коханого - «білого і пухнастого». А решта – нехай мохом поросте.

Знаходяться і такі, хто безапеляційно заявля,є що там, на Батьківщині, повинні робити, як діяти. Що сказати на таке? Краще промовчу, бо давати поради звідси, з теплої Іспанії, де над нами мирне небо і фактично безтурботне життя (хоча вона далеко не так, але в порівнянні з нашими співвітчизниками в Україні, це – як небо і земля), - ніколи не насмілюся. Дехто заперечить, мовляв наша держава (не країна, а саме державна машина з її владною прогнилою і корумпованою наскрізь верхівкою) зробила все, щоб ми скиталися по заробітках, тому маємо право і критикувати її, і щось радити з «висоти» здобутого досвіду. Проте дозвольте залишатися при своїй думці, шановні.

І все ж, як кажуть, надія вмирає останньою. Тому небезпідставно надіюся, що все ще можна змінити в кращий бік. І навіть наші мізки: щоб думали в потрібному руслі.

Калина МИРСЬКА, Мадрид.

Прокоментувати:

Переконайтесь що ви заповнили усі поля, відмічені зірочкою (*). HTML код не допускається