Ольшевський: Бандера не відповідає за Волинь

Четвер, 01 березня 2018 07:03 Автор  Ян Ольшевський
Оцініть матеріал!
(1 Голосувати)
Ян Ольшевський Ян Ольшевський

Нещодавно вийшло інтерв'ю соратника Леха Валенси, прем'єр -міністра Польщі у  1991–1992 роках Яна Ольшевсього. Ян Ольшевський  - видатна особистість, людина, яка є свідком та учасником найбільш значущих подій історії 20 ст. - солдат "Сірих шеренг", адвокат у політичних процесах часів ПНР. В розмові з виданням "SuperExpress" прокоментував включення України у поправки до закону про ІНП.

 Ви критикуєте закон про Інститут національної пам'яті. Зокрема, як помилку ви окреслили внесення до нього статті про заборону ґлорифікації злочинів українських націоналістів, пропагування бандеризму. Чому?

– Тема польсько-єврейських відносин надто важлива, щоби змішувати її з іншими питаннями. Очевидно, проблема польсько-українських взаємин також є важливою, але це питання іншого порядку. Її треба трактувати окремо. Об'єднання цих двох тем виглядає щонайменше дивно. А внесення їх до одного закону можна окреслити як щось між манією та диверсією. Може, це сильно сказано, але так воно виглядає. Бо важко знайти якесь інше пояснення.

 Ну добре, але можу законодавців зрозуміти – була Волинь, злочини Бандери...

Почнімо від початку. Злочин Степана Бандери проти польської держави насправді був тільки один. І про нього ті, що нині в Польщі охоче говорять про бандеризм, зазвичай забувають. Цим злочином був організований в 1934 році замах на польського міністра внутрішніх справ полковника Броніслава Пєрацького. І що знаменно – суд засудив винуватих, в тому числі й Бандеру, до смертної кари. Але ні одного вироку не виконано. І це попри те, що міністр Пєрацький був одним із найближчих соратників Юзефа Пілсудського. А постанова про невиконання смертного вироку мусила бути прийнята за відома (а найімовірніше — на підставі) рішення самого маршала. І це мало дуже добрі наслідки. Бо Бандера відіграв потім незвичайно важливу роль в історії боротьби українців за незалежність.

Однак він для поляків є неприйнятною постаттю – хоч би з уваги на те, що діялося на Волині в 40-х роках.

– Нема сумніву, що Бандера для поляків є малосимпатичною постаттю – його висловлювання про Польщу були дуже неприхильними. Але я хотів би чітко підкреслити і запропонувати це осмислити – ця людина з волинським злочином не мала нічого спільного.

Бандера не мав нічого спільного з волинським злочином?!

Прецінь вся волинська акція відбулася тоді, коли Бандеру вже ув'язнили німці. Більше того: на мою думку, тут багато хто може впасти — але якби Бандера міг тоді ухвалювати рішення, то до злочину на Волині, найімовірніше, не дійшло би. Просто він був мислячим політиком, мав велике політичне чуття і розумів, що після Сталінграду і поразки німців результат війни, в принципі, вже відомий, й акт геноциду щодо польського населення міг служити тільки одній стороні – радянській. І однозначно дуже шкодив як польській, так і українській справі. Лише ота третя сторона могла з цього тішитися. Бандера би це зрозумів.

То хто відповідає за Волинь?

Цей злочин пов'язують із іменем Романа Шухевича. Однак тут потрібні дуже глибокі дослідження – так само, як і в питанні радянської ролі в ініціюванні цього злочину. Особисто чудово розумію обави Бандери, який в українському радикальному незалежницькому русі відстежував радянські впливи. У цього остраху були риси, може, навіть одержимості. Але ця одержимість мала свої раціональні підстави. Думаю, польські й українські історики повинні поважно взяти до уваги тему радянських інспірацій волинського злочину. Хоч я розумію, що якщо і є якісь документи на цю тему, то вони зберігаються в архівах КҐБ.

Однак Волинь впливає на польсько-українські відносини. Бо в наших сусідів шанують не тільки Бандеру, а й згаданого Шухевича...

В Україні шанують весь незалежницький нурт. Українська повстанська армія є для українців — що обурює поляків — тим, чим для нас є Армія Крайова. Варто пам'ятати, що відразу після німецького нападу на СРСР в 1941 р. Бандера, будучи в союзі з Третім Райхом, оголосив у Львові декларацію про незалежність України. Після 1917 року це був другий такий акт, який на міжнародний рівень ставив українське питання.

 Ну добре, але оскільки ми говоримо про 1917 рік – тоді лідером українців був Симон Петлюра, вояки якого воювали потім пліч-о-пліч з поляками в польсько-більшовицькій війні. Чи не краще, щоби саме його, а не Бандеру чи Шухевича, нині вшановували в Україні?

Може, було би краще. Однак будьмо реалістами. По-перше: покоління, яке пам'ятало Симона Петлюру, вже відійшло. Люди, котрі пам'ятають Бандеру й УПА, живуть. По-друге: нині в Україні в боротьбі УПА шанують не антипольську, а антирадянську течію. По-третє: щодо армії Симона Петлюри, то після перемоги в польсько-більшовицькій війні українське питання на Ризькому мирі оминули, Україна опинилася в межах СРСР. Українці відчули себе обманутими. Зрештою маршал Юзеф Пілсудський, який не відповідав за Ризький мир, відвідав Петлюру і сказав йому: "Я у вас дуже, панове, прошу вибачення". Це був, мабуть, один із найважливіших жестів примирення з польського боку щодо українців. І Петлюра є для наших сусідів символом програної справи.

 Юзеф Пілсудський був прибічником федерації вільних держав – Польщі, України, Білорусі і Литви. Потім прихильником такої політики був б. п. президент Лех Качинський. Нині все частіше говориться, що східна політика б. п. президента не реалізовується. З чого це випливає? Адже править табір, що апелює до спадку Леха Качинського.

Сподіваюся, що це не є тривалим відходом. А помилки – такі, як внесення питання України до закону про ІНП – виникають з того, що польським політикам діаграми соцопитувань заслонили раціональне мислення і реальну тверду політику. Це, зрештою, стосується всіх політичних опцій.

А може, варто визнати, що доктрина Ґедройця, яка каже, що без вільної України нема вільної Польщі, а без вільної Польщі нема вільної України, була наївністю, що треба шукати альтернативи для польсько-українського союзу?

– Альтернативи можна шукати завжди, але справжньою наївністю є твердження, що її можна знайти. Не може бути й мови, щоб оминути питання незалежності України – бо це просто є польським державним інтересом. Нині Україна власне бореться за своє державне існування. Ця війна з Росією може ввійти в наступну, ще небезпечнішу фазу. А крах України був би для нас тотальною катастрофою.

Чому? Адже ми є в НАТО, маємо американські гарантії безпеки.

Однак крах України спричинив би те, що ми стали би фронтовою країною. Очевидно, приналежність до Північноатлантичного альянсу, співпраця із США є дуже цінними. Але вони можуть бути не вічними. А тоді в разі втрати Україною незалежності під загрозою буде польська незалежність. Це наше бути чи не бути.

– Кресові середовища точно гостро запротестують, кажучи, що союз з Україною – так, але спочатку треба вияснити питання злочинів на Кресах, потрібне вибачення...

– Я розумію кресові середовища, людей, які втратили на Волині близьких. І правди про те, що сталося, треба домагатися. Тут конечними є співпраця істориків, гідне увічнення пам'яті жертв, нагадування про правду. Однак не можна на підставі подій кількадесятирічної давнини і того, що інша сторона не опрацювала власного минулого, відмовлятися підтримувати сусіда, котрий нині воює із смертельною загрозою. Як він програє, то загроза прийде до нас. Варто пам'ятати ще одну річ.

– Яку?

– Волинь була жахливим злочином, там загинуло понад сто тисяч людей. Але в порівнянні із організованими радянською чи німецької машинами смерті вона була епізодом. Конфлікт з Україною є часами брутальним і прикрим, але це все ж сусідська суперечка. Конфлікт з імперською Росією є питанням екзистенційним, де на кін поставлено існування і незалежність держави. Тому поляки й українці приречені на співпрацю. Її базою мають стати християнські цінності близьких традицій обох народів. А питання злочину минулих років повинні дослідити незалежні історики.


Jan Olszewski:
Bandera nie odpowiada za Wołyń
Super Express, 26.02.2018
Переклад О.Д.

Джерело- Збруч

Прокоментувати:

Переконайтесь що ви заповнили усі поля, відмічені зірочкою (*). HTML код не допускається