Сарсель: НТШ в Європі. Гордість за минуле і біль за сьогодення.

Четвер, 08 лютого 2018 08:14 Автор  Людмила Пекарська
Оцініть матеріал!
(7 голосів)
Сарсель. ХХ ст.Отель "Босіжур" Сарсель. ХХ ст.Отель "Босіжур"

Назва Сарселю стала синонімом Наукового Товариства ім. Т.Шевченка (НТШ) в Європі, яке добре відоме як українській еміграції так і в Україні. Його можна назвати найдорожчим алмазом в короні української наукової спадщини в Європі.

Старовинний будинок НТШ, що з 1951 року знаходиться у в містечку Сарсель Сент Бріз (17 км на північ від Парижу), найкращим чином презентував понад пів століття українську науку поза межами батьківщини. Саме тут була створена 11-томна Енциклопедія Українознавства, поява якої була величезною історичною подієї в житті української еміграції.

Колись прекрасний, з дивовижним минулим будинок, що зберігає пам’ять важливої історичної епохи і блискучої плеяди української наукової інтелігенції і сьогодні притягає своєю історією, але знаходиться у катастрофічному стані. Чи отримає він друге народження? Саме це і спонукало мене до написання статті.

Штрихи з біографії НТШ

Засноване в 1873 році у Львові як Товариство імені Шевченка, в 1892 році було перетворене на Наукове Товариство імені Шевченка. Головою обрали д-ра Корнила Сушкевича, видавця першого повного Шевченкового «Кобзаря» (1867).

До НТШ належить ціла плеяда найвидатніших представників українських науковців, літераторів, дипломатів, церковних діячів. Серед них,  В.Антонович, Ф.Вовк, М. Грушевський, К.Левицький, І.Франко, В. Гнатюк, О.Коллеса, О.Кониський, за ініціативи якого почалося видання наукових «Записок Товариства ім.Шевченка». У 1895 редакцію «Записок» перебрав М.Грушевський. За його ініціативою виникла Археографічна Комісія, а в 1906 році НТШ приступило до нової серії наукових видань. Тут у перекладах на українську мову з’явилися найважливіші монографії істориків: В.Антоновича, М.Костомарова, Я.Шульгина, І.Линниченка та інших. Іван Франко віддав Товариству 10 найкращих років життя. Крім організаційної і редакторської роботи він написав ряд капітальних праць з історії українського письменства та фольклору.

68998

У 1920-30-х роках НТШ, його робота і працівники переслідувались польською владою, а з приєднанням в 1939 році західноукраїнських земель до СРСР та «радянизацією», репресії продовжувались вже новою владою. 22 (з 24-ох) дійсних членів НТШ були арештовані НКВД і заслані, готові до друку праці (том «Записок», число «Сьогочасне і Минуле» і подвійне число «Української книги» були знищені. З Бібліотеки НТШ вивезли частину книжок і рукописів.

У січні 1940 влада примусили винести ухвалу про розв’язання Товариства. Ті, хто голосував проти - загинули в НКВД. На місці НТШ організували Філіал Академії Наук УРСР.

Розгром

Уникаючи репресій, частина дійсних членів НТШ виїхала на Захід. У Кракові, де було найбільше скупчення української політичної еміграції, постала Наукова Рада при УЦК, яку очолив голова НТШ Іван Раковський і проводив скромну діяльність.

Хоча в Західній Україні німецька окупаційна влада не дала дозволу на діяльність Товариства, його члени влаштовували таємні засідання секцій і комісій, продовжували наукову працю, робили доповіді. Українське видавництво Краків-Львів видало кілька наукових праць з української філології, «Княжий Галич» проф.Я.Пастернака і друге видання «Географії України» проф. В.Кубійовича, науковці публікувалися в журналі «Наші Дні». І в цих умовах співпраця вчених з обох сторін Збруча продовжувалась.

У 1944 році, перед приходом радянської армії до Львова, більшість членів НТШ виїхала на Захід, а проти тих, що залишилися почалися репресії. До 1946 року був проведений остаточний розгром НТШ, а разом з ним вільної української науки: 30 дійсних членів загинуло у тюрмах, 20 опинилися на засланні. Серед них, митрополит д-р Йосиф Сліпий, проф. Крип’якевич інші, біля 20 членів пропали безвісті. Протягом воєнних злиднів померли проф. Д.Антонович, проф. Б.Лепкий, проф. О.Лотоцький, митрополит А.Шептицький інші.

Відродження на еміграції

Члени НТШ, що опинилися в Німеччині вирішили відновити Товариство. За ініціативи проф. В.Кубійовича, у березні 1947 року, в Мюнхені були скликані Загальні Збори Наукового Товариства ім. Шевченка і відновлено його діяльність. Умови праці були абсолютно відмінні. Науковці у скрутному матеріальному стані, розкидані по таборах, хотіли працювати для добра української науки. Великою перешкодою був брак джерел та книжок, територіальна розпорошеність вчених та їх еміграція за океан, відсутність матеріальної і фізичної бази, та взагалі місця осідку. І все-ж члени НТШ вважали, що важке положення в якому опинилась батьківщина, накладало великі обов’язки на Товариство зокрема.

Виконуючи свою нелегку справу збереження, поширення й піднесення української науки НТШ знаходило сили у підтримці з боку всіх свідомих українців, та особливо політичної еміграції, яка боролась за Самостійну Соборну Україну.

З пожертв приватних осіб, видавництв та обміну книжок стала збиратися невелика бібліотека, яку очолив В.Дорошенко, кол. директор Бібліотеки НТШ у Львові. Одним з головних завдань Товариства була підготовка «Енциклопедії Українознавства», що давала б докладний образ території, людності, культури й господарства українських земель від найдавніших часів на основі повного перевіреного матеріалу.

Українське громадянство, прихильники НТШ своєю жертовністю уможливили відновлення наукових видань. Серед них, чотири томи «Записок», один з них до ювілею - «В 300-ліття Хмельниччини», номери «Сьогочасне і Минуле», «Історія України» І.Холмського інше.

Місце прописки - Сарсель

Основоположником науково-культурного осередку НТШ в Сарселі вважається Архиєпископ Іван Бучко, почесний його член з 1949 року. Виєднанням поважних субвенцій від Ватикану для НТШ він спричинився до відновлення його діяльності на еміграції й постання його осередку в Сарселі.

На початку червня 1951 року 15 співробітників НТШ переїхали сюди з Німеччини, а решта переїхали в Сарсель наприкінці того ж року. Урочисте освячення старовинного будинку колишнього готелю «Босіжур», де розмістився осередок, відбулося 28 серпня 1951 року.

Науковці жили і працювали в цьому будинку, який мав коридорну систему і невеличкі приміщення, що влучно використали для приватних помешкань і службових кабінетів. Життя провадилось дуже скромно, враховуючи велику дорожнечу у Франції. «Сарсельці» наполегливо працювали, організовували наукові курси й конференції, провадили Інститут Заочного Навчання, виїздили до Парижу та інших міст з науково-популярними лекціями. Тут з 1951 року постійно діяла Комісія Допомоги Українському Студентству (заснована в 1940 в Кракові), яка тільки на 1955 рік допомогла понад 2663 студентам на загальну суму пів мільйона доларів.

У несприятливих умовах еміграційного життя члени НТШ поширювали знання, зберігали спадщину і підносили українську науку. Українська політична еміграція світу, розуміючи важливе історичне значення установи надзвичайно сприяла її праці. Тут у 1952 році вийшов у світ перший том «Енциклопедії Українознавства» (ЕУ). Протягом років вийшли сотні статей, історичних розвідок, монографій. Значні кошти на видання ЕУ при малому тиражі допомогала покривати українська еміграція. Енциклопедією користувалася українська діаспора світу. Поодинокі особи і установи оплачували друк цілих її комплектів для світових бібліотек.

У 1962 році з ініціативи українського пластового сеньорату в Торонто постав постійний центральний патронат над Осередком НТШ в Сарселі. У 1963 році для скріплення зв’язків між усіма, хто сприяв ЕУ (жертводавці, співробітники ЕУ, передплатники, широкі кола громади) почав виходити бюлетень «Вісті з Сарселю». В ньому також були опубліковані списки всіх пожерт, що надійшли до Сарселю від 1954 до кінця 1964 року.

Від Союзу Українців у Великій Британії допомога склала: $1.459:09:05 і $4012.

Енциклопедією користувалася українська еміграція світу, а з 1991 року почалося її перевидання в Україні.

Enziklopediya t1 600

Подих історії

Вже немає цієї зіркової плеяди вчених, які своєю присутністю і працею оживляли невеличкі кімнати, де панував затишок і скромність, де старанно виконувався покладений на них обов’язок. Тепер всі вони поховані в одній могилі НТШ на кладовищі у Сарселі.

 

unnamed5А старовинний будинок, що складається з двох поверхів та мансарди, з протікаючим довгий час дахом та тріщинами, вологими стінами з розповзаючимся грибком і цвіллю, яка вбиває книжковий, архівний і мистецький фонди, відсутністю відповідного обігрівання, провітрювання тощо перебуває у надважкому стані.

unnamed3

 

 Але ця архітектурна споруда, де жили і працювали видатні представники української наукової еміграції, все ще зберігає свою благородну аристократичність. За зберігшими всі деталі дверима парадного входу, відкривається просторий вестибюль, підлога якого викладена старовинними кахлями, широкі дерев’яні сходи, що ведуть наверх, зберегли свій вигляд. До нашого часу дійшло оздоблення кімнат. Музейщикам навіть не прийшлося б відтворювати атмосферу, що панувала в будинку в той час, бо вона там збереглася!

Відкрита канцелярія В.Кубійовича, головного організатора наукової діяльності відновленого в Сарселі НТШ, наче запрошує увійти. Тут старі меблі, великий письмовий стіл, оточений полицями з книгами, на стінах портрети і пожовклі фото відомих діячів НТШ, з якими ми знайомі тільки з книжок.

Горішні невеличкі приміщення мансарди з вузенькими віконцями, що дивляться у небесний простір, можна вважати меморіальними. Серед них, «салон» подружжя Кубійовичів, куди запрошували «особливих» гостей. Інтер’єр кімнатки зберіг обстановку того часу, книжки на полицях і приватні фотографії, картини на стінах, маленький диван, вишуканої роботи інкрустований столик інші речі. 

Поруч тісний кабінет проф. Володимира Яніва, заставлений шафами, заповненими книгами, де зібрано словники, довідники, чужомовні енциклопедії, рідкісні історичні видання, маса папок з численими сторінками документального матеріалу. Оригінальні стільці того часу, зібрані й поставлені один на один, в надії на реставрацію та продовження їх «служби». 

Поверхом нижче - крихітне бюро Софії Янів, секретаря Редакції ЕУ і «правої руки» проф. Кубійовича, яка вичитувала і правила його рукописи, друкувала статті, готувала матеріали, вичитувала верстки, без якої йому було б надзвичайно важко здійснити задумане.  

У довгому коридорі першого поверху кімната, стіни якої від підлоги до стелі заставлені книжками, з масивним дерев’яним столом і такими з стільцями, де працював проф. д-р Віктор Коптилов – спеціаліст з мовних програм у Секретаріаті ЮНЕСКО, викладач українознавчих дисциплін в Національному інституті східних мов та цивілізацій університету Парижу.

Документальні матеріали, що залишились на полицях, підвіконнях, столах і підлогах кожного кабінету - папки, файли, більші картонні коробки і мініатюрні, з тисячами карток-гасел, надісланих з різних країн світу (!) – є важливими архівними джерелами. Вони потребують розгляду, опрацювання і збереження. Унікальною є і друкарська машинка «Orzeł», схована у великий дерев’яний футляр. Саме на ній друкувалась Енциклопедія Українознавства. Чи це не раритети?

a8d89ff 021 600x300

На стінах, колись висіли картини Софії Зарицької, Миколи Кричевського інших українських митців еміграції. Тепер вони зібрані до однієї кімнатки і замкнуті на ключ, бо частина мистецької колекції вже зникла, так само як цінних видань і документів, а ті, що залишились руйнуються щодня вологістю та існуючими умовами, а скоріше їх відсутністю.

Приміщення Бібліотеки НТШ, де все ще стоїть великий письмовий стіл, за яким працював Аркадій Жуковський (1922-2014), з 1987 року – голова НТШ в Європі, академік НАНУ, все ще заповнений його нерозібраними матеріалами. Капличка осередку, поруч Бібліотеки, стіни якої колись прикрашали роботи Миколи Кричевського з Парижу, зруйновані грибком і цвіллю. Зазнавші деформації прогнилі рами вікон поєднують скло і фанеру. Важкий гнильний запах не дозволяє затриматись тут і кілька хвилин.

unnamed2

Невеличкий іконостас для каплички виконав у свій час український художник з Лемківщини Омелян Мазурик. Після спроб злодіїв пробратися до приміщення, іконостас, окремі ікони та речі релігійного культу, секретар НТШ перенесла до маленького офісу для надійного зберігання.

Це вона, Анна-Марія Довганюк, єдиний мешканець і Берегиня цього будинку, який з любовью називає «Хата» і опікується не тільки ним, але й великим городом, поза «хатою», який колись «годував» його мешканців, приносив естетичну насолоду і був місцем відпочинку.

unnamed4

Занепад і втрачені можливості

Сьогодні, це Європейське вогнище української науки у жахливому занепаді і великій небезпеці безповоротної втрати.

Стан будинку і наукова спадщина руйнуються щодня. Цей, вже історичний український науково-культурний центр в Європі, знаходиться просто на межі зникнення і потребує негайної допомоги!!! 

Сучасний стан Сарселю - це мірило культурного рівня держави, для якої НТШ працювало понад пів століття, це показник культурного рівня розвитку країни, яка говорить «Ми – Європа»!

Дивлячись на цю деградацію важко уявити, щоб в такому жалюгідному стані знаходилось, наприклад, Наукове Товариство Гете, створене німецькими науковцями в повоєнні роки, десь на Київщині, або Наукове Товаристов ім. Вольтера в Україні, біля Києва, засноване видатними французькими науковими силами і уряд Франції (чи будь-якої іншої європейської країни) нічого не зробив для того, щоб відродити і зберегти цю науково-культурну інституцію, яка зробила стільки корисного для своєї країни!

Сказати, що в Україні про це не знають – не можна, бо за період незалежності у Сарселі побувало чимало представників української інтелігенції, науковців, письменників, детупатів парламенту… В НТШ зберігається «Книга відгуків» від 1951 року, де можна знайти чимало цікавого. Особливо запам’ятався запис, який не можу не привести читачам:

«Серце стискається від болю за упадок Сарселю - українського наукового центру в Парижі за значенням своїм, центром життя духу, що створив нашу державу.

Тут сьогодні, 16 жовтня, 2008 р., зібрались видатні діячі України. Якщо нам не вдасться порятувати це вогнище українського життя в Європі, то значить ми нікчемні хахли-балакуни, що величають себе патріотами.

Я щасливий з того, що приїхав сюди тепер не один, а з друзями, які добре знають, що зробити, щоб Сарсель ожив і піднявся як Дух нашої нації в Європі».

Дмитро Павличко, Іван Драч, Іван Мовчан, Ольга Кобець, Іван Заєць, Микола Жулинський. 

501928d 015

Після цього запису людей, які не потребують представлення і які добре знали «що зробити, щоб Сарсель ожив і піднявся» пройшло 8 років! Скільки можна було би ще врятувати за цей час!

Так хто ж ми є? «Нікчемні хахли-балакуни, що величають себе патріотами»?! Напевно так.

Адже Сарсель - це прапор України в Європі, її багата науково-культурна спадщина, яка при розумному підході до справи могла б тільки глибше зміцнити українсько-французькі відносини і перетворити Сарсель на французький Гарвард чи Дамбартон Оакс, де знову оживуть наукові студії, конференції, куди будуть приїжджати дослідники з різних куточків України.

Не використати такі можливості може тільки держава, яка не цінить своєї історії, культури, науки і людей, які їх творили у бурхливий повоєний період, гинули у тюрмах і таборах за свої погляди, видавали наукову продукцію, на яку і сьогодні в Україні великий попит.

Пріоритети та імітація

Щороку з’являються і зникають якісь державні програми «підтримки діаспори». На жаль, не можу сказати, чи комусь це допомогло, але кошти, якщо і виділяються, то непотрібно розпорошуються.

З’явилася також мода на створення в діаспорі так званих «культурних центрів» (більше розмовного створення). Але ж діаспора – це не цілинні землі, необроблені і нерозорані. Еміграцією створені установи, які ще з середини минулого століття служили культурними і науковими центрами.

Який же сенс створювати те, що вже давно існує, що десятиліттями працювало і пропагувало українську культуру, науку, мистецтво у всіх його формах, де зібрана і збережена багата науково-культурна спадщина?

Це як намагатися споруджувати будинок без фундаменту, без жодного історико-культурного підґрунтя (книжок, архівів, мистецької колекції…), то на яких матеріалах він може пропагувати культуру?

Чи не повинна підтримка видатних українських науково-культурних інституцій на Заході бути одним з пріоритетів державної культурної політики України?

І Сарсель цьому блискучий приклад.

Можна тільки заздрити європейським країнам, культурна політика яких не обмежується внутрішніми рамками або створенням бутафорних інституцій.

Наприклад, Національна бібліотека Франції, яка веде свій по початок від ХІV ст., коли король Карл V зібрав у Луврі невеличку рукописну бібліотеку.

Великий шанувальник книг, король Франсуа Перший (поч. ХVІ ст.), увів у життя так званий обов’язковий примірник. Він розшукував цінні рукописи по світу, примножуючи кількісно і якісно бібліотеку королівського палацу в Фонтенбло, яку в ХVІІ ст. перевезли до Парижу, а державний діяч Франції Жан-Батист Кольбер на її теперішню адресу, примноживши бібліотечні скарби.

Від тоді беруть початок найважливіші її коллекції. Серед них, наприклад, збірка графа де Бетюна, важлива для історії всього європейського сходу. Завдяки Луї ХІV в Бібліотеці було започатковано збірку гравюр і естампів. За Кольбера придбали латинську рукописну граматику церковнослов’янської мови, автором якої був українець Іван Ужевич! Навіть у період Французької революції все, що врятували від замкнених монастирів та з конфіскованих маєтків було передано до Бібліотеки. Наполеон витратив немало грошей, щоб зробити Бібліотеку першою в світі! Там знаходиться рукопис «Православного Визнання» Петра Могили, підпис Анни Ярославни на грамоті в Сollection de Picardie; герб автора класичної праці про Україну Боплана; перше видання праці Пасторія про повстання Хмельницького та чимало інших українських пам’яток.

Чому їм це потрібно, а нам ні?

Хто із нинішніх українських державних діячів є великим книжником і ерудитом?  Хто з них дбає про збільшення державних колекцій, про збереження української наукової спадщини за кордоном, або в Україні?

Заключення

Честь і хвала українській політичній еміграції, яка зробила все, щоб НТШ в Європі працювало понад пів століття. Матеріальні труднощі, зміна поколінь та інтересів призвели до надто затягнувшоїся паузи в його діяльності.

Сьогодні потрібні мудрі кроки на державному рівні, щоб Сарсель з його вмістом, став національним багатством як України так і Франції, щоб він продовжував служити історичному, культурному та науковому прогресу України, розпалюючи інтерес до неї, заохочуючи до конкурсу на здобуття стипендії для наукових студій, щоб поглиблював дружні стосунки між двома столицями і став одним з найбільш привабливих і цікавих куточків міста не тільки для науковців, але й туристів.

Це маленьке містечко біля столиці Франції має також важливе для України географічне розташування - між Брюсселем, де містяться штаб-квартира НАТО та Рада Євросоюзу і Страсбургом – містом парламентської столиці Європи, до якої Україна так прагне приєднатися.

Показником того, що європейські цінності Україні близькі і зрозумілі може бути Відродження українського Сарселю – важливого науково-культурного центру української еміграції, який зробив неоцінимий внесок в українську науку.

Це просто справа честі Незалежної України, її обов’язок перед пам’яттю українських науковців, які навіть за страшних часів війни, руїни, гіркого вигнання і важких злиднів еміграції продовжували працювати на користь своєї держави.

Чи спроможні державники це зробити?

Д-р Людмила Пекарська,

Куратор Бібілотеки і Архіву ім. Т.Шевченка в Лондоні

Газета «Українська Думка» (Лондон) 9 липня 2016 р.

Фото - Людмила Пекарська та НТШ в Європі

Прокоментувати:

Переконайтесь що ви заповнили усі поля, відмічені зірочкою (*). HTML код не допускається