Типова зовнішність українців. Антропологія українців за Сергієм Сегедою

Субота, 30 вересня 2017 18:36 Автор  Орест
Оцініть матеріал!
(1 Голосувати)
доктор історичних наук за спеціальністю “Етнологія та антропологія”, провідний науковий співробітник Інституту народознавства НАН України Сергій Сегеда доктор історичних наук за спеціальністю “Етнологія та антропологія”, провідний науковий співробітник Інституту народознавства НАН України Сергій Сегеда

Доктор історичних наук, професор-антрополог Сергій СЕГЕДАЯк пояснив доктор історичних наук за спеціальністю “Етнологія та антропологія”, провідний науковий співробітник Інституту народознавства НАН України Сергій Сегеда, глобально всі варіанти української зовнішності належать до одного великого антропологічного типу, який вже ділиться на декілька варіантів.

Загальний тип дуже явно виражений на тлі європейських народів і називається “Центральноукраїнський”, “Український” чи “Подніпровський”. Але під ними мається на увазі одна і та ж типова зовнішність: кругла форма голови, переважно темні очі і волосся, відносно широке обличчя і прямий ніс. Такі риси характерні 60-70% жителів нашої країни. Тим не менш, у цьому загальному типі існують різні “відтінки” українців, чіткі межі яких давно стерлися, — пояснює Сегеда.

Крім того, крім зовнішніх відмінностей, експерти говорять про різноманітність звичок.Як пояснили нам психологи, регіон проживання в поєднанні з історичним минулим формує різні риси характеру.

Тут позначаються і погодні умови, і географія місцевості, — говорить психолог Сергій Стеблинський. — Наприклад, багато сонця і тепла роблять місцевих жителів більш радісними та емоційними на півдні країни. А ось жителі степової України легко ставляться до змін і схильні до переїздів через проживання на рівнині, де відсутні природні перешкоди. Якщо взяти жителів Західної України, то можна сказати, що вони більш загартовані і стійкі. Гірська місцевість формує в них непримиренність і гостре почуття справедливості. А ось українців з півночі прийнято вважати більш похмурими, раціональними та скептичними через холодний клімат.

ПІВДЕННА АНТРОПОЛОГІЧНА ЗОНА


 

Південна антропологічна зона охоплює більшу частину Буковини, Північно-Західне Причорномор'я, Нижнє Подніпров'я, де виокремлюється прутський і нижньодніпровськой соматологічний варіанти. 

Прутський варіант представлений серед українців східних районів Буковини і Північної Молдови, характеризуючись темною пігментацією волосся і очей, менш округлою формою голови, видовженим обличчям, чітко окресленим носом, спинка якого характеризується переважанням випуклих форм над увігнутими, дуже значним розвитком третинного волосяного покрову. Схожий комплекс ознак властивий також суміжним групам румунів. 

Висловлювалась думка, що в антропологічному складі українців Карпат і Буковини простежується вплив давнього фракійського компонента, виявом котрого є відносно темна пігментація волосся та очей, максимальний розвиток третинного волосяного покриву та переважання випуклих спинок носа над угнутими. Певною мірою на це вказує також схожість одонтологічних характеристик дунайсько-дністровського варіанта черняхівської культури і карпатського комплексу сучасної людності України. Однак, остаточному вирішенню даного питання перешкоджає обмеженість палеоантропологічних даних. 

Нижньодніпровський варіант відзначається високим зростом, темним кольором очей волосся, менш вираженою, ніж в інших регіонах України, брахікефалією, значним розвитком бороди. За цими ознаками він близький до прутського варіанту нижньодніпровсько-прутської області. За іншими характеристиками – морфологічною висотою обличчя, діаметром вилиць розвитком складки верхньої повіки тощо - людність Нижнього Подніпров'я тяжіє до мешканців центральної антропологічної зони. 

В південній антропологічній зоні представлений південно-східний одонтологічний комплекс, ареал якої входить до “південної смуги грацильності”, на території України, яка утворилась внаслідок впливу південноєвропеоїдного морфологічного компонента. Наявність останнього засвідчують також дані дерматогліфіки і гематології, за якими тут виокремлюються локальні варіанти. Відзначалось, що за групами крові систем ABO, MN, Rg та іншими серологічними маркерами людність південно-східного гематологічного варіанту, яка охоплює Північне Причорномор’я і Великий Донбас, близька до населення Ставропольського і Краснодарського краю Російської Федерації, значна частина якого є нащадками запорізьких козаків. 

Поширення південноєвропеоїдних рис в південній антропологічній зоні України пов’язано з впливом так званого “неопонтійського” морфологічного субстрату, який протягом тривалого часу переважав в степовій смузі Східної Європи, де принаймні з енеолітичної доби активно взаємодіяли носії протоєвропейських та давньосередземноморських рис36. Починаючи з І тис. до н.е., “неопонтійські” варіанти були представлені серед іраномовних скіфо-сарматських племен, включаючи й середньовічних аланів басейну Сіверського Дінця. Через них він увійшов до антропологічного складу сіверян, а згодом — українців Лівобережного та Нижнього Подніпров'я. У південній зоні України фіксуються також сліди давнього монголоїдного кочівницького компонента, який був принесений сюди протоболгарами, кочовиками доби Київської Русі, окремими групами кримсько-татарської людності. 

Нижньодніпровсько-прутський тип: чорняві люди з веселою вдачею

ДЕ ЖИВУТЬ. В давнину такий тип українців дослідники найчастіше зустрічали в районі Північно-Західного Причорномор’я, Нижнього Подніпров’я і частково на Буковині. У сучасній Україні — це Одеська, Миколаївська, Херсонська, Запорізька і частково Дніпропетровська, Донецька, Луганська області і північний Крим. Далекими родичами українських південців вважаються сусіди молдавани, румуни і болгари.

МАЮТЬ ВИГЛЯД. Жителям південних регіонів притаманна чорнява зовнішність: темне волосся і очі, чіткий прямий ніс, у чоловіків густа борода, вуса і волосся на грудях. Цікаво, що за зовнішніми ознаками південні українці дуже схожі на жителів Карпат, але вони більш високі, з видовженим обличчям.

ІСТОРІЯ. Свій вигляд ці українці успадкували від своїх східноєвропейських предків: іраномовних скіфо-сарматських племен, які мешкали тут ще до нашої ери, а також від туркомовних кочівників часів Київської Русі (наприклад, протоболгари).

ХАРАКТЕР. Традиційно прийнято вважати, що жителі південних регіонів України більш радісні, оптимістичні і відрізняються легким ставленням до життя. Ці риси характеру вони отримали завдяки розміреного життя біля моря і теплого клімату. До того ж психологи відзначають у південців гострий розум і схильність до підприємництва.

ЦЕНТРАЛЬНА АНТРОПОЛОГІЧНА ЗОНА

Центрально-український тип: русокосі і мінливі

Центральна антропологічна зона

ДЕ ЖИВУТЬ. Назва цього типу говорить сама за себе — найбільша кількість його носіїв мешкає саме в центральній частині країни і становить понад 60% всіх українців. Згідно з першим дослідженням, центральні українці мешкали в Середній Наддніпрянщині, Поділлі, Слобожанщині. Сьогодні ж їх можна зустріти в Київській, Черкаській, Кіровоградській, Полтавській, Сумській, Харківській, частково Донецькій, Луганській і Дніпропетровській областях.

МАЮТЬ ВИГЛЯД. Що стосується зовнішніх даних, то у центральних українців вони в прямому сенсі “середні”: особа середнього розміру, кругла голова, невеликі вилиці, очі та лоб, відносно високий зріст, темнуваті очі і волосся. Але є і винятки: в деяких областях українці більш чорняві й чорноокі, а в інших — з відносно плоским обличчям.

ІСТОРІЯ. Посередність у зовнішності антропологи пояснюють просто: саме в Центральній Україні з давніх часів перетиналися шляхи і змішувалася кров найрізноманітних племен: від масивних дніпро-донеччан епохи неоліту до витончених трипільців і від іраномовних скіфів до місцевих праслов’янських народів. Донині на Черкащині або Полтавщині можна зустріти нащадків туркомовних народів з плоскими обличчям і опущеною верхньою повікою, а також нащадків іранських племен з темними волоссям і очима.

ХАРАКТЕР. Психологи стверджують, що у центральних українців дуже розвинені уява і фантазія, але разом з тим вони дуже суперечливі. Їм властиві перепади настрою і самопочуття. Всьому виною — рівнинний регіон проживання, з-за якого центральні українці мали мало перешкод і більше можливостей.

Дунайський тип: індивідуалісти з європейським корінням

ДЕ ЖИВУТЬ. Другий за величиною антропологічний тип центральних українців (до нього відносяться менше 10% населення нашої країни), за більш ранніми дослідженнями, мешкав на стику рівнинної Галичини з західним Поділлям. В сучасній Україні ці українці найчастіше зустрічаються в Хмельницькій, Вінницькій і частково в Тернопільській областях.

МАЮТЬ ВИГЛЯД. Представники дунайського типу більше інших наділені європеоїдними рисами: довге вузьке обличчя, прямий і тонкий ніс, русяве волосся і темні очі (від темно-сірих до світло-карих). Генетичні побратими цього типу українців зустрічаються сьогодні серед поляків — на Холмщині і в Томашові.

ІСТОРІЯ. Представники Дунайського типу вважаються нащадками кельтських і фракійських племен. Цей тип сформувався в ранньому бронзовому столітті і поширився серед слов’ян на заході сучасної України. Цікаво, що цей тип ліг в основу антропологічних особливостей і інших народів: поляків, австрійців, німців і навіть словенців.

ХАРАКТЕР. Як і інші представники Центральної України, “дунайці” досить мінливі, але разом з тим дуже примхливі і навіть анархічні. При цьому серед них багато скептиків і індивідуалістів, тому в цілому психологи приписують їм песимістично-позитивний світогляд.

ПІВНІЧНА АНТРОПОЛОГІЧНА ЗОНА

Поліський і волинський типи: естети з середньовічною зовнішністю

ДЕ ЖИВУТЬ. Цей тип сіверян влаштувався на землях стародавнього Полісся, Волині, Північної Галичини і охоплює близько 10% українців. Нині ж сучасні представники цього типу проживають частково на Київщині, у Волинській, Рівненській, Житомирській областях, а також в північних районах Львівщини та Тернопільщини.

МАЮТЬ ВИГЛЯД. Представники цього типу з досить світлим кольором волосся, не надто темними очима і середнім зростом. Таким українцям притаманні досить архаїчні риси обличчя: масивне підборіддя і суворі брови, широке й низьке обличчя. Схожу зовнішність можна зустріти в південній частині Балтії, Білорусі і на заході Росії.

ІСТОРІЯ. Таку характерну зовнішність поліські українці отримали завдяки давнім зв’язкам своїх предків з іншими північними народами ще в часи мезоліту та неоліту.

ХАРАКТЕР. Експерти відзначають, що українцям поліського типу характерні досить активна життєва позиція і добре розвинене почуття естетики. До того ж вони вважаються досить емоційними, динамічними, життєрадісними і рішучими.

Верхньодніпровський тип: природолюби з найрідкіснішими очима

ДЕ ЖИВУТЬ. Це вкрай рідкісний для України антропологічний тип зустрічається тільки на півночі Чернігівської області, а саме — в Ріпкинському районі. Його носіями є лише 0,5% українців. На думку українських антропологів, генетичних побратимів верхньодніпровських українців можна зустріти серед північних поляків і білорусів, мордовців, західних жителів Республіки Комі і деяких груп естонців.

МАЮТЬ ВИГЛЯД. Основними відмінностями верхньодніпровських українців є дуже світлі очі і волосся (іноді зустрічаються навіть руді), не характерні для інших жителів України. Від поліського типу він також відрізняється більш вузьким обличчям, без архаїчних рис, і досить високим зростом.

ІСТОРІЯ. Українські антропологи називають верхньодніпровських українців осколком ільменсько-дніпровського типу, який був поширений на північному заході європейської частини РФ (біля витоків річки Дніпро та озера Ільмень).

ХАРАКТЕР. Цьому рідкісному типу українців психологи приписують помірну життєрадісність і спокійний норов. У них добре розвинене почуття прекрасного, прагнення до гармонії з природою, котра яскраво процвітає на півночі України.

ЗАХІДНА АНТРОПОЛОГІЧНА ЗОНА

Карпатський тип: найтемніші українці з суворим характером

Західна, або карпатська антропологічна зона

ДЕ ЖИВУТЬ. Цей тип українців антропологи часто називають східним і відносять до нього жителів гірських регіонів: Закарпаття, Гуцульщина, Прикарпаття та окремих районів Буковини. На сучасній карті України їх можна зустріти в Івано-Франківській, Закарпатській, частково Чернівецькій та Львівській областях, а також на Західній Тернопільщині (за винятком тих територій, для яких характерний поліський тип). До нього відносять близько 6-7% українців.

МАЮТЬ ВИГЛЯД. Представники карпатського типу найбільше відрізняються від типового українця: антропологи відзначають у них яскраво виражену круглу форму голови, вузьке і високе обличчя, прямий лоб, невиразне надбрів’я і часто опуклий ніс. Їх колір волосся і очей експерти називають найтемнішим серед всіх жителів України, а зріст — дуже низьким. Подібну зовнішність можна зустріти серед балканських народів: чорногорців, боснійців, сербів, а також північних румунів і словаків. Але існує і більш світлий варіант карпатського типу: у його представників волосся і очі не такі темні. Такі українці зустрічаються в цьому регіоні України набагато рідше, і чіткий ареал їх проживання визначити складно — через щільне змішування з темним варіантом.

ІСТОРІЯ. Представники карпатського типу — нащадки давніх археологічних культур західного і центрального європейського регіону. І хоча точну назву цих культур визначити важко, імовірно до них належать нащадки Куштановицької культури (поширеною на території сучасної Словаччини, Угорщини та України у VI —III століттях до н. е..) і культури Підкарпатських курганів. Експерти називають карпатських українців “містком між українським народом та етнічними групами Центральної та Південної Європи”. Саме цим можна пояснити їх зовнішню схожість з сусідніми балканськими народами.

ХАРАКТЕР. Вихідців з Карпат психологи описують як досить терплячих, обережних людей, з сильним духом і стійким характером. Такі риси сформувалися у цих українців завдяки гірській місцевості і “спартанськими” географічними умовам проживання. Також їм властива наполегливість, відданість принципам, рішучість і любов до землі. При цьому не чужий їм оптимістичний погляд на життя, гостинність, життєрадісність і грайливий характер. Досить розвинена в цих людях і тяга до естетики і споглядання прекрасного.

Західна, або карпатська антропологічна зона обіймає Закарпаття, гірські райони Карпат, Прикарпаття та Захід Буковини, людність яких характеризується загалом найбільш округлою формою голови та найтемнішим кольором волосся і очей. Крім того, пересічний мешканець цієї зони характеризується сильним третинним волосяним покривом, здебільшого середнім зростом, досить високим обличчям, відносно довгим вузьким носом, що різко виступає з площини обличчя. 

Аналіз соматологічних даних дає змогу виокремити в ареалі цієї зони два локальних варіанти, а саме: східний і північно-західний. 

Людність східної частини Українських Карпат, надто гуцули Закарпаття і Буковини, характеризуються яскраво вираженою брахікефалією, вузьким і високим обличчям, найпрямішим лобом з найслабкішим розвитком надбрів'я, найвищим в Україні відсотком темних очей, дуже темною барвою волосся, значним переважанням опуклих носів над вгнутими. Прямі аналогії даному комплексу ознак простежуються на Заході Буковини. Наведений комплекс ознак, поширений також серед чорногорців, сербів, боснійців, північно-західних румунів, південно-західним словаків, окремих груп греків та угорців, відомий під назвою "динарська раса" або "динарський тип". Однак “класичному” (балканському) різновиду динарців властивий дещо вищий зріст, ніж карпатоукраїнцям. 

На північному заході Східних Карпат, особливо в Північному Прикарпатті, спостерігається деяке ослаблення брахікефалії, збільшення ширини обличчя, часом – зменшення зросту. Крім того, тут значно нижчий відсоток випуклих носів, спинка якого здебільшого має пряму форму. Що ж стосується барви волосся та очей, то тут трапляються як дуже темнопігментовані, так і світлопігментовані варіанти. Схожий комплекс ознак часто зустрічається у поляків, а також етнічних груп басейну р. Дунай, а саме: словенців, хорватів, німців та австрійців. Це, очевидно, й дало підстави В.Дяченку назвати його “дунайським”. 

Окремі риси даного варіанту поширені серед українців Лемківщини, однак їм властивий трохи світліший колір очей. За цією ознакою вони тяжіють до людності Холмщини і, меншою мірою, Волині. 

Територія західної антропологічної зони України відповідає ареалу карпатського одонтологічного комплексу, який охоплює Прикарпаття, Гуцульщину, Закарпаття, Лемківщину. За рівнем редукції зубної системи він має аналогії серед носіїв західного варіанту південного грацильного типу. Своєрідне положення в межах даного комплексу займають лемки Закарпаття, котрі за деякими характеристиками будови зубів тяжіють до волинян. 

В Карпатах представлена західна гілка південного дерматогліфічного комплексу України, який характеризується наявністю південноєвропеоїдних рис, а саме: підвищенням дельтового індексу і частоти осьових карпальних трирадіусів t, зниження величини індекса Каммінса і додаткових трирадіусів долоні. 

За підсумками гематологічних досліджень, українці карпатської зони відзначаються найсвоєріднішим у Східній Європі поєднанням серологічних характеристик, виявляючи близькість до молдаван, болгар, північно-східних румунів, угорців, словаків, меншою мірою сербів, боснійців та інших південнослов'янських народів. На відміну від людності інших регіонів, вони належать до північнобалкансько-карпатської гематологічної зони, яка охоплює більшу частину Балканського півострова і суміжні регіони Європи. 

На думку Є. Данилової, генетична своєрідність українців Карпат пояснюється принаймні двома обставинами: 

1) територіальною близькістю цього регіону з Балканським півостровом і давніми генетичними взаємостосунками з етнічними групами південно-східної Європи; 

2) спільним з Балканами напрямком мутагенних процесів, зумовленим схожістю ландшафту і відносною ізоляцією окремих невеликих популяцій в гірській місцевості, що мала місце в минулому.

Загалом за підсумками соматологічних, одонтологічних, дерматогліфічних і гематологічних досліджень карпатоукраїнці характеризуються яскраво вираженим європеоїдним комплексом морфо-фізіологічних характеристик (без щонайменшої монголоїдної домішки). Карпатська антропологічна зона може розглядатись як своєрідний “місток” між українським народом і етнічними групами Центральної та Південної Європи. 

Загальна антропологічна оцінка українців і проблема спадковості давньої та сучасної людності України 

Попри наявність на теренах України вищеозначених антропологічних зон, відмінності між окремими територіальними групами українського народу носять помірний характер, що дало підстави Ф. Вовку виділити “український”, І.Раковському та С.Руденку — “альпо-адріяцький”, В. Дяченку — “центральноукраїнський”, Т.Алексєєвій — “подніпровський” типи, які, за висновками цих фахівців, охоплюють переважну більшість українців. Відсутність різких відмінностей між людністю різних регіонів України засвідчили підсумки статистичного аналізу одонтологічних та дерматогліфічних даних методом “середніх таксономічних відстаней”. Всі обстежені системи ознак, за підсумками географічного і кореляційного аналізу, вказують на поступове посилення південноєвропеоїдного компонента з Півночі на Південний-Захід, Південь і Південний Схід України. Що ж до загальної антропологічної оцінки українців — носіїв дніпровсько-карпатської групи антропологічних типів, — то вони займають проміжне положення між північними та південними європеоїдами, тяжіючи до останніх. 

Відомо, що деякі російські вчені ХІХ — початку ХХ ст. вслід за істориком М.Погодіним намагались довести відсутність генетичної спадковості між середньовічною та сучасною людністю України. “Малорос, — писав із цього приводу антрополог Є.Чепурковський, — найновіший поселенець, що змінив після татарського ярма дотататарську людність”. Ці й подібні твердження суперечать фактичним даним. 

За підсумками краніологічних досліджень, в добу Київської Русі на етнічній території українського народу мешкали носії двох основних морфологічних варіантів: масивного, властивого древлянам, волинянам, тиверцям та уличам, та грацильнішого, притаманного полянам і сіверянам. Сучасна людність України споріднена з представникам обох варіантів: із першими їх ріднить ступінь виступання та будова носа, з другими — розміри обличчя. Дуже глибока лінія морфологічної спадковості, пов'язана з доліхокранним вузько- і низьколицим типом, простежується в Середній Наддніпрянщині, а саме: племена тшинецької культури доби бронзи - скіфи лісостепової смуги - населення черняхівської культури - нащадки літописних полян - сучасні українці. На такі ж висновки наводять антрополого-одонтологічні дані: починаючи з енеолітичної доби, в Середній Наддніпрянщині представлений один і той самий тип — середньоєвропейський, який взаємодіяв з грацильними варіантами південного походження. 

Загалом, в антропологічному складі українського народу знайшли відображення багатовекторні етногенетичні процеси, що мали місце на Південному Заході Східної Європи упродовж тисячоліть. У них брали участь різні за походженням морфологічні компоненти, витоки котрих можна знайти як на території України, так і за її межами, а саме: в Центральній Європі, на Балканах, в Південній Балтії, на Північному Кавказі, в Поволжі, Приураллі, Середній Азії та в інших регіонах Євразії. Слід мати на увазі, що фізичні риси українців почали формуватись задовго до появи слов'янства на історичній арені. “Коли ми кажемо, що є автохтонами на нашій землі, — писав із цього приводу В. Петров, — що живемо на ній не від VI ст. по Різдву, а ще від ІІІ тис. перед Різдвом, ми повинні зважати, що між нами і людністю неолітичної України лежить кілька перейдених нашими предками епох, кілька етапів етнічних деформацій... Наша автохтонність не була плодом і наслідком лише самої біологічної зміни й біологічного відтворення поколінь, що в русі часу, протягом тисячоліть послідовно заступали одне одного... В громах і бурях знищень, у бурхливих зламах творився український народ, що став таким, яким ми його знаємо нині”. З цими словами тяжко не погодитись. 

  1. Чебоксаров Н.Н., Чебоксарова И.А. Народы. Расы. Культуры. — М.: Наука, 1985. — С. 153.

  2. Вовк Хв. Антропологічні особливості українського народу // Студії з української етнографії та антропології. — К.: Мистецтво, 1995. — С.56.

  3. Дяченко В.Д. Антропологічний склад українського народу. — К.: Наук. думка, 1965. — с.126.

  4. Алексеева Т.И. Этногенез восточных славян. — M.: Изд-во Моск. Ун-та, 1973. — 272 c.

  5. Бунак В.В. Антропометрия. Практический курс. — М.: Госпедиздат Наркомпроса РСФСР, 1941. — 368 с.

  6. Зубов А.А. Одонтология: Методика антропологических исследований. — М.: Наука, 1968. — 200 с.; Зубов А.А. Одонтоглифика // Расогенетические процессы в этнической истории. — М.: 1974. — С. 11—42.

  7. Cummins H., Midlo Ch. Finger prints, palm and soles. — NY., 1961. — 319 p.

  8. Данилова Е.И. Гематологическая типология и вопросы этногенеза украинского народа . — К.: Наук. думка, 1971. — 128 с.; Старовойтова Р.А. Этническая геногеография Украинской ССР. — К.: Наук. думка, 1979. — 142 с.

  9. Сегеда С. Антропологічний склад українського народу: етногенетичний аспект. — К.: Вид-во ім.О.Теліги, 2001. — С.102.

  10. Дяченко В.Д. Антропологічний склад … — С.47.

  11. Дьяченко В.Д. Антропологический состав и расселение // Украинцы. макет тома серии “Народы и культуры”. — Книга 1. Этническая история. Антропология. Язык. Расселение. — М., 1994. — С. 184.

  12. Там же.

  13. Геродот (Геродота турійця з Галікарнасса “Історій книг дев'ять, що їх називають музами”). Переклад, передмова та примітки А.О.Білецького. — К., 1993. — С.185.

  14. Там же. – С.205.

  15. Гохман И.И. Население Украины в эпоху мезолита и неолита (антропологический очерк). – Москва: Изд-во "Наука", 1996. – С. 187 – 188.

  16. Вовк Хв. Антропологічні особливості українського народу // Студії з української етнографії та антропології. — К.: Мистецтво, 1995. — С.16.

  17. Дяченко В.Д. Цит. праця. — С.73.

  18. Зубов А.А. Предисловие // Гравере Р.У. Этническая одонтология латышей. — Рига: Зинатне, 1987. — С.4.

  19. Гравере Р.У. Среднеевропейский одонтологический тип и его варианты на территории Латвии // Проблемы этногенеза на территории Латвии. — Вильнюс, 1985. — С.166—176.

  20. Сарап Г.Г. Материалы по одонтологии Эстонии // Вопросы антропологии. — 1977. — Вып.56. — С.155—165; Зубов А.А., Халдеева Н.И. Одонтологические исследования луговых и горных мари // Новые исследования по антропологии марийцев. — М.: Наука, 1979. — С.65 —74; Зубов А.А. Географическая изменчивость одонтологических комплексов финно-угорских народов // Финно-угорский сборник. — М.: Наука, 1982. — С.134—148 та ін.

  21. Гравере Р.У. Одонтология Восточнославянских народов // Восточные славяне. Антропология и этническая история. — М.: Научный мир, 1999. — С.80 — 94.

  22. Зубов А.А. Географическая изменчивость одонтологических комплексов… - С.142.

  23. Див.: Долинова Н.А., Сегеда С.П., Цветкова Н.Н. Новые данные по дерматоглифике русских //Вестник антропологии. Альманах. — М.: Старый сад, 1998. — С.169—177; Хить Г.Л. Дерматоглифика финно-угорских народов // Расогенетические процессы в этнической истории. — М., 1974. — С.106—124.

  24. Данилова Е.И. Гематологическая типология и вопросы этногенеза украинского народа . — К.: Наук. думка, 1971. — С.91; Старовойтова Р.А. Этническая геногеография Украинской ССР. — К.: Наук. думка, 1979. — С.119.

  25. Бевзо О.А. Львівський літопис і Острозький літописець. Джерелознавче дослідження. Видання друге. — К.: Наук. думка, 1971. — 117 с.

  26. Этническая одонтология СССР. — М.: Наука, 1979. — С. 250 с.

  27. Данилова Е.И. Гематологическая типология и вопросы этногенеза украинского народа . — К.: Наук. думка, 1971. — С. 95.

  28. Сегеда С.П. Антропологічний склад українців Східних Карпат // Етногенез та етнічна історія населення Українських Карпат. — Т.1. Археологія та антропологія. — Львів, 1999. — С. 461—482.

  29. Дяченко В.Д. Антропологічна характеристика // Гуцульщина. Історико-етнографічне дослідження. — К.: Наук. думка, 1987. — С.42.

  30. Дяченко В. Не тільки чорнії брови, карії очі (антропологічні типи на етнічній території українського народу) // Віче. — 1992. — №4 . — С. 117.

  31. Сегеда С.П. Антропологічні особливості населення Лемківщини // Лемківщина. У 2-х томах. — Т.1. Матеріальна культура. — Львів: Інститут народознавства НАН України, 1999. — С. 38.

  32. Данилова Е.И. Гематологическая типология и вопросы этногенеза украинского народа . — К.: Наук. думка, 1971. – С.99.

  33. Там же.

  34. Дяченко В.Д. Антропологічний склад українського народу … - С.126;

  35. Алексеева Т.И. Этногенез восточных славян. — M.: Изд-во Моск. Ун-та, 1973. — 273 c.

  36. Данилова Е.И. Гематологическая типология … - С.100.

  37. Дебец Г.Ф. Палеоантропология СССР // Труды Института этнографии АН СССР. Новая серия. — Т. IV. — М.—Л.: Изд-во АН СССР, 1948. — 390 с.

  38. Детальніше про це див: Сегеда С. Антропологічний склад українського народу (етногенетичний аспект)… — С.7 – 33.

  39. Чепурковский Е.М. Вопрос антрополога историкам // Русский антропологический журнал. Т.13, вып. 3 – 4, 1924.

  40. Алексеева Т.И. Этногенез восточных … — С.203.

  41. Петров В. Походження українського народу. — К.: МП Фенікс, 1992. — С.25.

Сегеда Сергій 
«Народна творчість та етнографія» №4-2001 ст.96 -103

 

Прокоментувати:

Переконайтесь що ви заповнили усі поля, відмічені зірочкою (*). HTML код не допускається