Концепт книги "Мова про МОВУ"

Четвер, 16 травня 2013 12:32 Автор 
Оцініть матеріал!
(0 голосів)

Найбільше і найдорожче добро кожного народу — це його мова,

та жива схованка людського духу, його багата скарбниця,

в яку народ складає і своє давнє життя,

і свої сподівання, роздум, досвід, почування.

Панас Мирний

 

Мова, то не тільки засіб спілкування, а й душа народу.

За останні чотири століття питання мови в Україні набуло значення політичного та державного.

Максим Рильський так побачив багатостраждальне становище української мови за часів царизму:

Цареві блазні і кати,
Раби на розум і на вдачу,
В ярмо хотіли запрягти
Її, як дух степів гарячу,
І осліпити, й повести
На чорні торжища незрячу…

І було чого так писати… ось вони -

Етапи нищення української мови.

* 1627 р. — указом царя московського Олексія Михайловича та його батька патріарха Філарета звелено було книги українського друку зібрати і на пожежах спалити із суворою забороною будь-коли в майбутньому купувати українські книги. У Москві спалено «Учительное євангеліє» Транквіліона-Ставровецького разом з іншими його книгами та «Катехизис» Лаврентія Зизанія Тустановського.

* 1677 р. — Патріарх московський Іоаким наказав з українських книг знищити листки, які мають різницю від книг московських.

* 1689 р. —синод російської православної церкви заборонив Києво-Печерській лаврі друкувати І том «Четьї-мінеї» Дмитра Ростовського.

* 1690 р. —московський патріарх Іоаким указом заборонив усе українське письменство, а І том книги «Четьї-мінеї» Данила Заточника звелено спалити.

* 1693 р. — лист Московського патріарха до Києво-Печерської лаври про заборону будь-яких книг українською мовою.

* 1709 р. — указ Петра І про заборону друку книг українською мовою, а книги, друковані церковнослов'янською мовою, звіряти з російським виданням, щоб у них ніякої різниці не було.

* 1720 р. — указ Петра І, щоб знову книг ніяких, крім церковних попередніх видань, на Україні не друкувати, а ті старі книги з книгами великоросійського друку зрівняти, щоб ніякої різниці і особливого наріччя в них не було.

* 20 грудня 1720р. — Петро І видав указ київському губернському князю Голіцину, щоб «в усіх монастирях, що залишаються в Російській державі, продивитися та вилучити давні грамоти та інші куртіозні листи оригінальні, а також книги історичні, рукописні та друковані [українською мовою).

* 1721 р. —наказ Синоду надсилати книги з українських друкарень у «синодальну контору» для виправлення їх згідно з російськими вимогами та вимовою й звірення клеймом цензора.

* 1724 р. —друкарня Києво-Печерської лаври оштрафована на одну тисячу карбованців за друкування книг, не у всьому схожих з російськими. На таку ж суму і за таку ж «провину» оштрафовано і Чернігівську друкарню, яку перевезли до Москви.

* 1729 р. — наказ Петра І про переписування на Україні державних постанов та розпоряджень з української мови на російську.

* 1740 р. —російська імператриця Анна Іванівна створила правління гетьманського уряду під керівництвом московського князя Олексія Шаховського та запровадила російську мову в діловодстві на території України.

Переписи 1740 —1748 рр. свідчать, що в семи полках Гетьманщини на 1094 села припадало 866 шкіл з викладанням українською мовою. У 1804 р. було видано царський указ, який заборонив навчання українською мовою. Результати національного гніту одразу позначились на стані освіти в Україні. Уже перепис 1897 р. показав, що на 100 осіб було лише 13 письменних.

* 1748 р. — наказ Синоду Київському митрополитові Самуїлу Милославському ввести в Києво-Могилянській академії та в усіх школах України російську мову викладання, в результаті чого на Лівобережжі зникло 866 українських шкіл.

* 1750 р. — після скасування «Канцелярїї міністерського правління малоросійських справ» у м. Глухові з неї вилучені та перевезені до Росії справи таємного діловодства.

Документи архіву Запорозької Січі, знайдені під час «розорення Січі

генерал-поручиком Текелією у скрині під престолом січової церкви», опинилися в Московському відділенні загального архіву Головного штабу.

* 1755 р. —наказ Синоду Києво-Печерській лаврі перекласти російською мовою «Четьї-мінеї» Св. Дмитрія Ростовського та Києво-Печерський патерик.

* 1763 р. — указ Катерини ІІ про заборону викладати українською мовою в Києво-Могилянській академії.

* 1764 р. — скасування Катериною ІІ українського гетьманства, а з ним — ліквідація українських навчально-культурних закладів та усунення від влади україномовних чиновників.

* 1765 р. — ліквідація Катериною ІІ козацького устрою на Слобожанщині та козацьких шкіл.

* 1766 р. — Синод видав суворий указ Києво-Печерській лаврі друкувати лише ті книги, які в московській друкарні друкуються та апробовані Синодом.

* 1769 р. — Синод заборонив Києво-Печерській лаврі друкувати букварі українською мовою і наказав відібрати у людей ті букварі, які були вже на руках.

* 1782 р. — Катерина ІІ створила комісію для заведення в Росії народних училищ, завданнями яких було запровадження єдиної форми навчання та викладання російської мови в усіх школах імперії.

* 1784 р. — Синод наказує митрополитові Київському і Галицькому Самуїлу карати студентів та звільняти з роботи учителів Києво-Могилянської академії за відхід від російської мови.

* 1785 р. — наказ Катерини ІІ по всіх церквах імперії правити службу Божу російською мовою. Російська мова заведена у всіх школах України.

* 1786 р. —Синод знову наказує митрополитові Київському контролювати Лаврську друкарню, щоб ніякої різниці з московськими виданнями не було, а в Києво-Могилянській академії негайно ввести систему навчання, узаконену для всієї імперії.

* 1789 р. — у Петербурзі з ініціативи Катерини ІІ видано «Порівняльний словник усіх мов», у якому українська мова визначається як російська, спотворена польською.

* 1811 р. — закриття Києво-Могилянської академії.

* 1847 р. — розгром Кирило-Мефодіївського братства.

* 1853 р. — покалічено видання «Літопису» Грабянки.

* 1862 р. — закрито українські недільні школи. Припинилось видання українського літературного та науково-політичного журналу «0снова».

* 1863 р. — Валуєвський циркуляр (рос. Циркуляр министра внутренних дел П. А. Валуева Киевскому, Московскому и Петербургскому цензурным комитетам от 18 июля 1863 г.): «[…] ніякої особливої малоросійської мови не було, не має і бути не може, […] наріччя їхнє, що його вживає простий народ, є та сама російська мова, тільки зіпсована впливом на неї Польщі».

* 1881 р. — закон про дозвіл на друкування словників українською мовою, але за російським правописом, а постановка українських вистав залежить від місцевого начальства.

* 1888 р. — указ Олександра ІІІ «Про заборону вживання в офіційних установах української мови та хрещення українськими іменами».

* 1889 р. — у Києві, на археологічному з'їзді, дозволено читати реферати всіма мовами, крім української.

* 1892 р. — російський уряд наказує цензорам суворо стежити за тим, щоб не допустити українських літературних перекладів з російської мови.

* 1894 р. — заборона ввезення українських книг з-за кордону.

* 1895 р. — заборона української читанки та українських книг для дітей.

* 1903 р. — на відкритті пам'ятника І.Котляревському у Полтаві не дозволено промови українською мовою.

* 1905 р. — Кабінет Міністрів Росії відкинув клопотання Київського та Харківського університетів про скасування заборони української мови, визначаючи це несвоєчасним.

* 1906 і 1907 р.р. — закриття «Просвіти» в Одесі та Миколаєві.

* 1908 р. — указ сенату про те, що освітня робота в Україні шкідлива й небезпечна для Росії.

* 1910 р. — указ Столипіна про зарахування українців до розряду інородців і про заборону будь-яких українських організацій.

* 1914 р. — указ Миколи І про заборону української преси.

* 1864 р. — тисячі пудів архівних матеріалів вивезли до Москви після судової реформи 1864 року. Згідно з обіжником Міністерства юстиції від 3 грудня 1866 року, туди потрапила велика кількість документів ліквідованих установ з Волинської, Київської, Катеринославської, Подільської, Херсонської та Чернігівської губерній.

* 1869 р. — законом чиновникам усіх відомств призначалась значна доплата за русифікацію.

* 1876 р. — Емський указ. Заборона ввозити українські книги з-за кордону, заборона підписувати українські тексти під нотами, заборона українських вистав.

Доходило до диких абсурдів. Співачка зі світовим іменем, ще за життя визнана найвидатнішою співачкою світу, українка Соломія Крушельницька співала перед царем Миколою І І українську пісню……….. в італійському перекладі.

Цар був в захопленні. Запитав, якого ж народу така чудова пісня та мелодика.

Українського.

Але, як виявилось, легко забрати в людини сбободу, легко забрати й життя, але зовсім не легко забрати душу народу – МОВУ.

Литовець вільно володіє українською мовою. На питання, звідки він її опанував, була гірка відповідь:

Українська була мовою ГУЛАГів.

Не жди сподіваної волі —

Вона заснула: цар Микола

Її приспав.

Написав наш український Пророк Тарас Шевченко.

Але ми таки діждались. Діждались, щоб розкидати та зневажити те, що береглось для нас. Береглось в таких важких та небезпечних умовах.

Нам несли, оберігали багатство, щоб ми нині розциндрили в угоду тим, хто чотири століття силою своєї влади віднімав у нас нашу ідентичність, нашу самобутність, нашу пам‘ять, нашу мову.

Село неначе погоріло,

Неначе люди подуріли,

Німі на панщину ідуть

І діточок своїх ведуть!.. Т.Шевченко

Виходить, що Пророк на те й Пророк, що він завжди правий.

Не жди сподіваної волі —

Вона заснула: цар Микола

Її приспав. А щоб збудить

Хиренну волю, треба миром,

Громадою обух сталить,

Та добре вигострить сокиру,

Та й заходиться вже будить.

А то проспить собі небога

До суду Божого страшного!

Невже нам не вистачить війн, розбратів, розколів та голодоморів, а ще треба й сокиру підняти брат на брата, як до того нас денно і нощно штовхають «доброзичливці», щоб ми нарешті зрозуміли, якого ми кореня люди?

Ця книга спроба нагадати деяким улесливим людцям, з якого вони роду. Спроба показати їм, що відірваний від кореня стає перекотиполем. Подальша доля і життя яких залежить від вітру, від дощу та й від кирзового чобота.

Жодна країна світу не дозволяє зневажати та плюндрувати свою мову.

Чому ми, народ, що має одну з найдревніших історій світу, народ, що проживає в самому центрі Європи, так по лихварницьки відносимось до безцінного скарбу, нашої мови.

Як парость виноградної лози,

Плекайте мову.

Пильно й ненастанно.

Політь бур'ян. Чистіша від сльози

Вона хай буде. Вірно і слухняно

Нехай вона щоразу служить вам.

Хоч і живе своїм живим життям.

Прислухайтесь, як океан співає —

Народ говорить. М. Рильський

 

В книзі будуть розділи на теми:

Роздуми;

Нариси;

Наукові дослідження;

Художні твори;

Малюнки;

Графіка;

Репортажі;

Інтерв‘ю;

Новели;

Етюди.

Це можуть бути різні ракурси і різні підходи до даної теми, але обов‘язково має бути присутня любов до України і історична правда.

ВИМОГИ:

Обсяг робіт: не більше 10 друкованих аркушів А4.

ПРОХАННЯ ДО АВТОРІВ.

До Вашої праці прошу надати такі відомості, які будуть супроводжувати Вашу роботу (все за бажанням):

Прізвище, ім‘я, по батькові.

Де мешкаєте зараз, і звідки Ваш родовід.

Професія, або чим займаєтесь, де навчаєтесь.

Вік, чи дата народження.

Координати.

ВІД АВТОРА ІДЕЇ.

Книга має бути народною. Це наша данина нашій МОВІ.

Будуть визначені перші три призові місця. По кожній творчій категорії.

Два екземпляри книги одержать всі автори.

Якщо такі умови для Вас є прийнятними, запрошую до співпраці.

Марійчук Катерина Іванівна Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її. 8 (903) 542 49 72

Прокоментувати:

Переконайтесь що ви заповнили усі поля, відмічені зірочкою (*). HTML код не допускається