Українська всенародна думка! Чи ні?!

П'ятниця, 05 квітня 2013 21:13 Автор 
Оцініть матеріал!
(0 голосів)

 Василь Дрозд 

МОЯ  ВИШИВАНКА.
Буяння весни білосніжним серпанком
Далеко від дому приходить у снах.
І піснею грає моя вишиванка,
Яку я з дитинства носив на грудях.


Приспів:
Моя вишиванко, червона калино,
Ти – символ Вітчизни з прадавніх віків.
Моя вишиванка – душа України
І зірка яскрава для дочок-синів.

Гаптована ніжно й барвисто нитками,
Сорочка для мене – святий оберіг.
І стежка до світлої пам’яті мами,
Яку я у серці назавжди зберіг.

Приспів. 

Цвіте вишиванка – сорочка вкраїнська
Калиною білою в рідних садах.
А в тій вишиванці – любов материнська,
Що нас зігріває в далеких світах.

на світлині - Дмитро Пожоджук,  Голова  Космацької сільської ради Косівського району Івано-Франківської області,   з сімєю.

 

Я живу за межами України в два рази більше, ніж жила в Україні. Дуже вже часто мене називали хохлушкою. Навіть таджик назвав мене хохловкою. ..

Через те, що я не погоджувалась на хохлушку,  мене звільняли з роботи…

Багато українців абсолютно легко відгукуються на таке прізвисько українців, мовляв, а чого ж сердитись, українці живуть в Україні, а хохли – де добре.

Я відповідала і відповідаю на таке одне: Хохли, це ті, які погоджуються, щоб їх так називали, а УКРАЇНЦі не погоджуються. УКРАЇНЦІ  відповідають таким «чемним» людям що вони не дозволяють собі назвати тих, хто їх так називає – кацапами, вузькоокими ……

Українцями можна залишатись в любому місці на Землі. Все залежить від  людини і від її розуміння свого призначення, призначення росіянина, таджика, індуса, ефіопа…

Кожна ЛЮДИНА має своє місце, свою ціль, свою ідентичність, свою МОВУ і свою Країну.

Це так просто – поважати Людину.  Ту, що керує Державою і ту, що стоїть з протягненою рукою в переході на протягах.

Це так просто,  поважати МОВУ, якою дитині Мама співала колискову. Кожному з нас на своїй Мові, кожному з нас своя Мама.

Забрати в мене пам‘ять про колискову, забрати в мене Мову, то є забрати в мене мою Маму…  А я теж Мама…  То я своєю душею роститиму манкуртів???

Василь Федорович Антонів, керівник самого старшого в Росії товариства «Славутич», інтелігентнійший, професор, академік, лікар, об‘їздив весь світ консультуючи, спас тисячі людей, тьму років живе в Москві сказав: Я за Мову око виберу.

І я йому повірила. Він захищає свою колискову, свою Маму…

По світу багато таких українців, як Василь Федорович.

І то є національне багатство.

В Новосибірську живе Гнат Іванович Стеценко.

Знаю пана Гната багато таки літ, знаю, що він не тільки українець, лікар, письменник, дослідник, але й вигадник добрячий.

Ось яку не типову, не буденну, але вкрай цікаву та важливу думку запропонував Він  для світової спільноти українців.

А та думка ось яка:

А ЩО, ЯКБИ УКРАЇНСЬКІ ТЕЛЕВІЗІЙНІ ДИКТОРИ,

В ВИХІДНІ, ТА В СВЯТКОВІ ДНІ ОДЯГАЛИ Б ВИШИВАНКИ?

Як Вам така ідея?

То таки добре треба любити свою Вітчизну. 

Чого і нам всім бажаю.

Я не даремно до ідеї пана Гната про вишиванки підходила так здалеку.

Мову можна заховати в собі, можна відповісти, а  можна й змовчати, але коли одягнути  вишиванку, за нас говоритиме наша  ВИШИВАНКА.

Любовь Сердунич

ВИШИВАНОЧКА

Чом довкола все співа,
Як весною в лузі?
Вишиваночка нова
В мене! Гляньте, друзі!
Це бабусечка моя
Склала візерунок.
Найдорожчий в світі я
Маю подарунок!
Веселкові барви всі
З ниточок шовкових
Поєднались у красі –
На моїй обнові.
З піснею-веснянкою,
Щоб гуляти в лісі,
Вдягнем вишиванки ми
Наші, українські!

То яка буде Ваша думка, УКРАЇНЦІ?

Чи розпочнемо збирати підписи, щоб всенародним голосом подати в Міністерство Культури України  ось таке бажання українців.

Особисто я, з великою повагою до Стеценко Гната, до Його задуму,  підписуюсь: 

Марійчук Катерина Іванівна – ЗА!

Українці, маємо робити вибір!

 

{soccomments}

 

Прокоментувати:

Переконайтесь що ви заповнили усі поля, відмічені зірочкою (*). HTML код не допускається