На 97-му році життя відійшов у вічність видатний українець, поет Володимир Ковалик. 

Володимир Ковалик народився 10 квітня 1921 року в Чикаго (США) у родині емігрантів із Закарпаття. Він відомий як двомовний поет, член Національної спілки письменників України, Всеукраїнської асоціації письменників, Міжнародної спілки поетів Америки, Міжнародної асоціації письменників баталістів мариністів, Герой Козацтва України, лауреат літературно-мистецьких премій "Літературний Львів", "Золоте перо Америки" та Мирона Утриска, Почесний академік Міжнародної академії літератури та журналістики та багато іншого.

Володимир Ковалик – автор 18 збірок поезій виданих українською та англійською мовами.

Як повідомила донька Володимира Ковалика, його тіло готують для перельоту до Львова. Орієнтовно приліт літака з тілом поета очікують наступного тижня, у п’ятницю, 15 вересня. Цього ж дня ввечері має відбутися парастас у селі Підгірному біля Львова.

У суботу, 16 вересня, відбудеться похорон на сільському цвинтарі. Поховають Володимира Ковалика поруч із могилою його дружини Емілії.

Як повідомила Марія Климчак, панахида за поетом відбудеться сьогодні, 8 вересня, о 19:00 за адресою: Веnson Family Funeral Home, 3224 w. Montrose Ave. Chicago, IL 60618.

"Ховатимуть в Україні! Вічная пам'ять!
У Чикаго зупинився перепочити, не стало сил лелеці долетіти до рідної землі, але ж і американська не була мачухою...Ще донедавна приходив до музею, а коли не міг, присилав онуку Мар'яну, щоб послухала і переказала все , що було. Ми мали щастя спілкуватися з паном Володимиром упродовж багатьох років і перші інтерв'ю про нього писалися після наших розмов... він дарував мені свої книжки і завжди з охотою виступав по радіо. Багато з нас пригадує його лірико-драматичну сповідь про коляду під чужим сибірських небом на вечорі в музеї . Тоді ми вперше почули розповідь про пережите у Гулазі від Володимира Ковалика, народженого в Чикаго в 1921 році в родині емігрантів. Він змалку любив писати вірші, ходив до американської школи. У підлітковому віці мати повезла хлопця в Україну до бабусі з дідусем, щоб він там навчився добре української мови. То було в 1936 ..Проте всі плани зруйнувала війна. Володимир іде в повстанську армію, попав в облаву і у лабети садистів-енкаведистів, де і зазнав нелюдських катувань, а далі каторга - 20 років - в концтаборах Мордовії. В'язень Гулагу 5 років зі свого 20-річного ув'язнення, відбував разом з Патріархом Йосифом Сліпим. І саме про один з тих далеких різдвяних вечорів з Йосифом Сліпим, єпископом Чернецьким, композитором Йосифом Барвінським та іншими пан Ковалик розповів присутнім у музеї . А потім ще й зачитав власного вірша «Різдво за гратами-
Рождество! Свят-вечір, друже.
Нині в нас з тобою -
Коляду заколядуєм
тихо між собою.
Крадькома, щоб не почули
нехристи прокляті,
бо, як вчують, запроторять
в карцерюгу кляті...
Після завершення терміну ув'язнення пан Ковалик, громадянин Америки, отримав тільки у 1991 році американський паспорт і повернувся до Чикаго. А про свої буремні роки в мордовських таборах він розповів згодом в своїх книгах.Там втратив руку...
Дякую панові Володимирові, що на мій дзвінок, погодився минулої осені прийняти Живе телебачення і спогади про Йосипа Сліпого увійшли до фільму про Патріарха...Хвилювався дуже, - казала дочка Оля Гриців, яка опікувалася разом з своїм чоловіком Ігорем, татом до останнього дня його життя...
Але і чекав на гостей журналістів, любив спілкуватися. -Володимир КОВАЛИК — сучасний американський і український письменник. Автор поетичних збірок «Під небом Чикаго», «Славте Америку» — англійською мовою; «Щем пройдених доріг», «Не зречуся ніколи», «Голгофа Митрополита Йосифа Сліпого», «Що болем залягло у серці» .- українською мовою .Його душа в дорозі до зустрічі з коханою дружиною Емілією, яку американський українець зустрів в Сибіру, таку ж віддану як і він, Україні! Він писав вірші і прозу двома мовами, обидві рідні як і земля, лише там рідніша, бо там дружина...Приносимо наші щирі співчуття родині Olga Grytsiv, Mariana Grytsiv, Igor Grytsiv, Тарасові Гриців...Вічная пам'ять поетові, Героєві, батькові! Поруч з Вами дорогий пане Володимире еміграцію переживалося набагато легше, бо увесь тягар ви взяли на себе. Ми молимося за Вашу чисту і світлу душу!", - йдеться в повідомленні.

Ось що розповідав про себе Володимир Ковалик: "Народився 1921 року в родині українських емігрантів у місті Чикаго. Закінчив початкову школу. Писав вірші і мав успіх: їх друкували американські часописи. А далі мама стурбувалася, що син має неодмінно знати мову батьків. І ось одного дня вона привезла мене до своїх батьків, добрих господарів, у село Дроздовичі, на той час на Перемишльській землі. Привезла, аби я вивчив материнську мову і почав писати вірші не лише англійською, а й українською. Ось тут, на своїй другій рідній Батьківщині, і довелося сповна випити людського горя та болю.

Швидко скінчилося щасливе дитинство у заможних батьків у Чикаго... Після романтичної юности в родині багатого діда та після п’яти років боїв в Українській Повстанській Армії потрапив у лабети садистів-енкаведистів, де і зазнав нелюдських катувань.

Із двадцяти років каторги в концтаборах Мордовії п’ять — провів з людиною-легендою Йосифом Сліпим. Частенько Митрополит виходив із задушливого барака ковтнути свіжого повітря, тому що в помешканні постійно кис сморід, як у стайні. Він крокував до дозволеного місця для прогулянок. Ніби зараз перед очима дерев’яна вежа, діючий годинник з дерев’яним механізмом — пам’ятка якогось військовополоненого німця-генерала. Це був єдиний показник часу, який зухвало відлічував терміни тисячам знедолених. Митрополит любив повторювати: «Час — це необмежена проминальність». Та частіше Владика нікуди не виходив. Постійно молився у своїй тюремній келії. Частенько свою пайку віддавав голодним, а сам лишався без їжі. Час від часу я пригадував слова Митрополита, що людині необхідна віра. Віра робить людину розумнішою.

Мушу сказати, що Йосиф Сліпий інколи, дуже рідко, любив пожартувати. Якось я приніс вірша, написаного для його величности. Митрополит вислухав. Був у доброму гуморі і запитав: «А де друкувати будете?» Жартома чи всерйоз я відповів, що у Львові.

Та наші дороги з Йосифом Сліпим розійшлися. Лише пізніше мені стало відомо, що Патріарха вивезли з «Дубровлага». А свого вірша «Живе в серцях» світлій пам’яті Патріарха я зміг надрукувати лише восени 1992 року...

У 1967 році я забираю свою дружину Мілю, десятирічну донечку Олю та шестирічного Ярослава і переїжджаю із заслання до Львова, де немає нічогісінько, лише довгий віз невиправних болячок. Навіть прописки і права на неї. Тимчасово прилаштувалися у сестри дружини у Львові. А вже згодом — світ не без добрих людей — почали будувати дім у селі Підгірне під Львовом.

У свою власну двоповерхову оселю я переходив, коли вперше на повний голос в ефірі Українського радіо зазвучали слова Василя Симоненка:

Можна все на світі
Вибирати, сину.
Вибрати не можна
Тільки Батьківщину.

Ми із сином на початку 80-х років поїхали до Москви. Холодна і непривітна осінь і такі ж люди нас зустріли там. Певно, синові знову інтуїція підказала не показувати підтвердження, що він, справді, громадянин США. Лише у 1991 році Американське консульство у Києві зустріло нас дуже привітно. І вже за два тижні у моєму помешканні у Підгірному пролунав телефонний дзвінок: можу отримати паспорт громадянина США. На митній службі кілька разів перепитували, до кого я їду і хто мене там чекає. Плакала дружина, не знаючи, що чекає мене в Америці.

Певна річ, треба було пройти через усі американські перепони, але вони не порівнянні з «радянськими». Чикаго зцілює всі рани і дарує душевний спокій.

За рік я повернувся в Україну вже визнаним американським письменником. Зі всіма документами. То була найщасливіша зустріч із дружиною і дітьми. До ранку ми будували плани на майбутнє там, за океаном. Особливо засипали запитаннями діти.

Згодом діти побачили й відкрили для себе Америку. Нині живуть там. А ось дружині Мілі не судилося. Тепер щороку, навесні, мов той лелека, я прилітаю в Україну, щоб навідати свою другу Батьківщину і поклонитися могилі, де у вічному спочинку моя єдина Любов"...



Друже, спочивай з миром! Світла тобі память!
З шаною, Іван

Унікальна світлина 1991 року. Москва. Путч. Вулицею російської столиці поважно їде бойовий танк з великим синьо-жовтим прапором незалежної України, а москвичі радо вітають українських танкістів!

Цими днями, тільки 1991 року, розпочався розпад Радянського Союзу. Останній цвях у його домовину забила спроба путчу, котра розпочалася 19 серпня 1991 року.
 
СРСР прокинувся під звуки "Лебединого озера" Чайковського. У телевізійних новинах чинного президента країни оголосили хворим. Оточення Горбачова оголосило надзвичайний стан і взяло владу у свої руки. Їхня мета – зупинити розвал Радянського Союзу.
 
Тодішній лідер РСФСР Борис Єльцин видерся на танк і закликав чинити опір заколотникам. Москвичі кинулися на захист демократії. Поруч з ними були і українці. Політв'язень Григорій Куценко каже, що їх під Білим домом було кілька сотень. На світлині тих часів майорить жовно-синій стяг. Георгій Лук'янчук розповідає, що прапори пошили дружини. Купити тканину тоді була велика проблема. Жовту знайшли десь у Підмосков'ї, а синю везли з Азербайджану. "Всі такі дивляться на мітингах, ці демократи російські, і питають: а це чиї прапори? Нової Росії? Ні, нової України!", - кажуть українські учасники подій 25-річної давнини.
 
Організатором українських груп військових, під українськими прапорами на захист Білого Дому в 1991 році був Петро Перепуст -1989 року голова московського громадського об'єднання ОУН-РУХ, активний учасник опору путчу 1991р.
 
Ось як згадує Петра Перепуста учасник тих подій, кадровий військовий, політв’язень Григорій Куценко у своїй книзі «Дякую тюрмі»:
"Українською сотнею на захисті Будинку уряду Росії керував Петро Перепуст - голова однієї з українських громад у Москві, що дотримуються демократичної орієнтації. Кремезний, мужній, організований. Це його заслуга в тому, що одними з перших піднятих прапорів повстання проти заколотників були наші жовто-блакитні, це він повів українців будувати перші барикади і це його приклад додав людям сміливості у перші години опору путчистам. Він був справжній український головнокомандувач."
 
За три дні спротиву Горбачов назвав серпневий путч "злочинною авантюрою", військовий переворот у Москві захлинувся. Заколотників заарештували, а сам путч став поштовхом для проголошення незалежності радянських республік, зокрема і України.
 
На світлині:
Зліва направо: Петро Перепуст (Москва), Aндрій Васькович,
Марічка Галабурда-Чигрин (Австралія), Cтепан Хмара. (Другий з`їзд РУХу. Київ.Палац «Україна». 25.10.1990 р.)
 

Перепуст Петро Микитович (* 31 жовтня 1948 — † 20 квітня 2011) — український громадський, політичний і церковний діяч.

Петро Микитович Перепуст народився 31 жовтня 1948 року в робітничій родині в селі Іваниця Чернігівської області.

Після служби в армії працював на робітничих і керівних посадах у Москві, де навчався в Московському будівельному інституті, а потім на заочному відділенні Московського інституту технології бізнесу, який закінчив у 1997 році, здобувши фах економіста-міжнародника.

З 1989 року був одним із засновників багатьох українських організацій, що виборювали на початку 90-х років минулого століття незалежність нашої держави: Народного Руху України, Української Міжпартійної Асамблеї (пізніше Українська Національна Асамблея – УНА-УНСО).

Один з найбільш молодих активістів Української Громади в Москві. Засновник громадського об’єднання Організації Українського Народного Руху (ОУН-РУХу) в м. Москва. Очолював Правління Московського територіального об’єднання руху (МТО Руху) в м. Москва.

За ініціативи Петра Перепуста у Москві була створена перша в Російській Федерації парафія святих апостолів Петра і Павла Української Автокефальної Церкви, яка згодом була зареєстрована в лоні УПЦ Київського Патріархату.

Активний учасник опору путчу ГКЧП у серпні 1991р. В складі Української сотні брав участь в охороні Білого Дому у Москві, де першим було піднято синьо-жовтий прапор (саме цей прапор було внесено 24 серпня 1991 року до Верховної Ради під час проголошення Акту про незалежність України).

Ось як згадує Петра Перепуста учасник тих подій, кадровий військовий, політв’язень Григорій Куценко у своїй книзі «Дякую тюрмі»:

Українською сотнею на захисті Будинку уряду Росії керував Петро Перепуст – голова однієї з українських громад у Москві, що дотримуються демократичної орієнтації. Кремезний, мужній, організований. Це його заслуга в тому, що одними з перших піднятих прапорів повстання проти заколотників були наші жовто-блакитні, це він повів українців будувати перші барикади і це його приклад додав людям сміливості у перші години опору путчистам. Він був справжній український головнокомандувач.

Українська сотня, що діяла на протидію ГКЧП у Москві, за словами Петра Перепуста, була одна із зародків Української Народної Самооборони (УНСО), що зароджувалася у ті дні для захисту українських національних інтересів як в Україні, так і за її межами.

У 1992 році Петро Перепуст був головою комісії на референдумі в Республіці Татарстан РФ, відстоюючи позицію незалежності Татарстану.

Після приїзду до Києва у 1992 році пан Петро активно працює в Українській громаді, сприяючи створенню нових політичних та громадських об’єднань, а також парафій Української Православної Церкви Київського Патріархату.

З 1995 року голова Ради парафії Святої Марії Магдалини УПЦ КП у Києві. Того ж року 18 липня стає учасником сумнозвісних подій під час поховання Патріарха Володимира (Романюка).

У 1998 році обраний депутатом Радянської районної ради у місті Києві.

У 2004 році Петро Перепуст переїжджає до Сум, де допомагає новопоставленому Єпископу Сумському і Охтирському Мефодію розбудовувати Сумську єпархію УПЦ КП. Працював секретарем Сумської єпархії УПЦ КП. 

Був активним учасником Помаранчевої революції.

Для реалізації своїх поглядів та ідей знайшов себе в Українській Національній Асамблеї (УНА-УНСО). Був обраний секретарем та членом обкому Сумської обласної організації УНА, з травня 2010 року призначений на посаду голови оргвідділу при Виконкомі УНА у Києві.

20 квітня 2011 року, через хворобу, серце вірного сина України Петра Перепуста навіки завмерло.

Похований в селищі Вільшана що на Харківщині, де знайшли вічний спокій батьки Петра Перепуста, а також де мешкають його брати та рідні.

До останньої хвилини переймався долею України – бачив її великою і могутньої державою з єдиною Українською Православною Церквою і українськими патріотами при владі.

 

Українські військовополонені. Соціальний ролик

 

 

121 український боєць досі знаходиться у полоні!
Доки у неволі вони - не вільна вся країна.

Виготовлено на замовлення
Всесвітнього руху патріотів

Продюсер Олена Живко
Режисура: Тарас Підгірняк та Арсеній Бортник
Оператор Євгеній Сахно
Актори: Анастасія Вергелес, Арсеній Бортник, Іван Савіцький
Гример Аліна Гройсман
Редактор Ірена Тимотієвич
Голос Євгеній Сінчуков

Слова з віршу "Що ти будеш згадувати про ці часи" - Сергій Жадан
Фрагмент з пісні "Спи Ісусе, спи" - Театр Пісні «Джерела»

Велика вдячність Ірені вон Бург

Виробництво ТО "Видиво". 2017

У французькій столиці десятки активістів вийшли на акцію, щоб продемонструвати своє ставлення до приїзду президента Росії Володимира Путіна до Франції.

 

 

Українська активістка Алла Лазарева оприлюднила на своїй сторінці у «Фейсбук»  світлини із акції.

 

 

У Нью-Йорку відбулася урочиста церемонія оголошення 21-го переможця щорічної Пулітцерівської премії у сфері журналістики, літератури, музики й театру.

Пулітцерівську премію за документальне фото цього року присудили Данилу Берегулаку – сину українських емігрантів. На його світлині зображене одне з 3,5 тис. нерозкритих убивств на Філіппінах внаслідок політики брутальних розправ президента Родріго Дутерте.

Австралійський фотограф з українським корінням (народився в сім’ї українських емігрантів неподалік Сіднею) постійно перебуває в найгарячіших точках планети, ризикуючи власним життям. І все для того, щоби розповісти історії реальних людей, щоб ми перестали сприймати чуже лихо як просту статистику.

У 2010 році Деніел вперше номінувався на одну з найпрестижніших премій у галузі журналістики ​за фоторепортаж про повінь у Пакистані. У 2015 році він таки отримав заслуженого Пулітцера, проживши кілька місяців в Африці, де епідемія Ебола забрала життя понад 10 тис. людей. Його фотографії передають увесь жах ситуації, складне становище, в яке потрапили ці бідолашні люди, а також нелегкі будні тамтешніх медиків.

2017 року Данило отримав другу Пулітцерівску премію за репортаж про неймовірно жорстоку кампанію на Філіппінах, яку розпочала місцева влада проти наркотиків. Впродовж 35 днів йому вдалося сфотографувати 57 вбивств наркозалежних людей та дилерів, здійснених групою громадян, котрі взяли правосуддя у свої руки, мотивовані висловлюванням президента «Вбити їх усіх!». Данило також спілкувався зі свідками та родичами жертв.

Перша сцена, з якою зіткнувся Данило після приїзду до Маніли, – потрійне вбивство, яке, за його словами, задало тон усієї поїздки. На місці події було ще 30 місцевих журналістів, однак вони майже одразу ж поїхали на інше місце злочину. І хоч, поліцейські звіти часто класифікують такі вбивства як результат законних операцій, їм тут мало хто вірить.

«Щовечора я натрапляв на людей, які стали жертвами безжальних санкціонованих державою вбивств і загинули від рук поліції чи груп громадян, які взяли на себе роль месників. Щодня ти намагаєшся відшукати справедливість, правосуддя. Ти йдеш його слідами, але сліди, на жаль, починаються зі смерті» – таким ​було вравження Данила від побаченого.

Родина Берегуляк в Сіднеї відомі діячі в українській спільноті. Бабуся Данила була провідною вчителької і союзянкою Сіднею. Мама, пані Валя, співпрацювала з журналісткою Марічкою Галабурдою, читали кілька місяців разом тексти по радіо СБС (SBS). Данила сестра, Гандзя, прекрасно деклямувала на концертах та святах української громади. Обоє були в Пласті. Зацікавлення Данила до фотографій завела його в світ ...і він став гордістю не лише своєї родини, але й української спільноти в Австралії.

"Щиро вітаємо талановитого українця народженого в Австралії Данила Берегуляка, який здобув нагороду Пулітзера за фотографію для газети Нью-Йорк Таймс - розпач дівчинки на похороні батька у Філіппінах в наслідок боротьби з наркотиками проголошеної президентом країни. Данило попередньо здобув нагороду Пулітзера за фоторепортаж в Африці під час кризи з вірусом еболя", - йдеться в повідомленні Australian Federation of Ukrainian Organisations

 

 

Як повідомляли українці діаспори "Стожари", 6 квітня у резиденції Посла України у Німеччині відбулося урочисте Пасхальне прийняття.

Дружина Посла України в Берліні, пані Світлана Мельник, розповідає про талановитих українських митців, які створити особливу передпасхальну атмосферу і гідно представити українські традиції на урочистому Пасхальному прийнятті:

- З усією гречністю дякуємо відданій писанкарці, нашій унікальній мисткині НАДІЇ ГАЛАБУРДІ.

Приємно, що пані Надія люб'язно погодилася прибути на нашу презентацію спеціально з Мюнхена власною автівкою та привезла фантастичні витвори мистецтва писанки.

Гості були просто захоплені майстер-класом від пані Галабурди по розпису пасхальних яєць і мали змогу особисто долучитися до цього сакрального дійства, відчути усі тонкощі цієї духовної матерії.

Цікаво, що наші гості знаходили спорідненість у традиціях писанки в інших європейських народів, але всі погодились, що ніхто у світі не досяг таких значних висот філігранності.
 
Фото: Настя Герцог
 

- Окремо хочу розповісти про VIP-гостю нашого Пасхального прийняття - надзвичайно оригінальну художницю, великого патріота України, неймовірно щиру і добру людину - ОЛЮ РОНДЯК

Пані Оля прилетіла до Берліну з Києва у супроводі чудової родини і привезла свою оновлену виставку "ВІНОК". Твори цієї колекції народились в результаті пережитих емоцій під час Революції гідності. Художниця вдало обрала техніку колажів, що допомогло найкраще передати атмосферу і відчуття цієї історичної події.

В своїх роботах пані Оля дуже тонко розкриває втаємничений зміст вінка як традиційного символу жіночості і, в той же час сучасного символу патріотизму та ідентичності.

Автор вкладає в роботи і частинку власної історії. Зображені жіночі обличчя на полотнах начебто стають уособленням самої України.

Але не менш ніж роботи, вразила гостей і доля сім'ї пані Ольги, яка - хоча й народилась, виросла і навчалась у США, проте з дитинства їй прищеплювалось глибоке шанування національних традицій. Її душа завжди вболівала за Україною. Навіть обрання професії психотерапевта було, очевидно, намаганням розібратися у хитросплетіннях долі її Вітчизни і власної родини. Дідусь пані Олі після Другої світової війни опинився в таборі переміщених осіб і згодом отримав можливість емігрувати до США разом з донькою, тож йому вдалось зберегти життя дітям і продовжити рід. Проте бабусі менше пощастило, вона була повернута до Радянського Союзу і опинилась в таборі в Мордовії. Проте навіть на чужині і за колючим дротом бабуся із кістки риби зробила голку і вишивала рушник нитками з готового одягу. Їй чудом вдалось останню незакінчену роботу передати своїм дітям. У такий спосіб батьки Олі отримали місію продовжувати українські традиції сім'ї.Гості були по-справжньому розчулені, дехто до сліз, адже доля пані Олі відображає трагічну історію українства у ХХ столітті.Такі живі історії можуть розповісти більше, ніж тисячі політичних переконань!Щиро дякуємо Олю, що Ви були з нами!

Фото: Настя Герцог

- З задоволенням у святковий ранок Вербної неділі ділюсь виступом на нашому пасхальному прийнятті геніальної бандуристки, тонкого віртуоза, солістки славнозвісного Берлінського оперного театру Komische Oper та чудової людини - ОЛЬГИ КАСПРУК.

Наша блискуча співачка з перших же хвилин полонила серця гостей філігранною грою на головному національному інструменті, блискучим виконанням народних та німецьких композицій, торкнулася до глибинних струн душі усіх присутніх.

А ще Ольга майстерно продемонструвала чудові традиції вербної неділі: відтепер і наші німецькі друзі засвоїли секрет щастя і добробуту, відчувши на собі споконвічну благодійну силу лози. "Не я б'ю, верба б'є", - повторювали усі.

 

 

Відео: Ольга Котлицкая

Фото: юного талановитого художника Насті Герцог

 

У січні виповнилося 10 років плідної діяльності Центральної Спілки Українців Німеччини (ZVUD eV). 19-20 січня 2017 року відбулися урочистості з нагоди цього чудового ювілею.

Президент України Петро Порошенко зустрівся з представниками української громади, які живуть в Естонській Республіці. Зустріч відбулася в українській греко-католицькій церкві Центру української культури, розташованому в центрі старого Таллінну.

У суботу, 21 січня 2017 року, о 14:00, українські патріоти і друзі України зберуться на черговий всесвітній протест проти російської агресії “Stop Putin’s War in Ukraine 3.0”.

25 грудня в Таллінні в Українській греко-католицькій церкві був показаний традиційний різдвяний вертеп.

Активісти товариства "Мати - Україна" начолі з лідером Оленою Коцевою відвідали наших поранених вояків, які перебувають на лікуванні та реабілітації у Болгарії.

Президент Світового конгресу українців Є.Чолій перебуває з робочим візитом у німецькій столиці.

6 жовтня 2016 року декілька десятків українців пікетували посольство РФ в Італії.

Спілка Українців Португалії звернулась до Президента Чехії Земана з вимогою закриття "почесних консульств" днр на території Чеської республіки та припиненні підтримки агресивеої політики Кремля супроти України.

З нагоди Дня України в італійському Парламенті, при Посольстві України в Італії відкрилася виставка робіт українських митців за покликом серця і саперів за фахом Сергія Шевцова та Станіслава Перлина. Виставка проходить під назвою "МУЗА - ЖИТТЯ". Метою цієї виставки є красномовна демонстрація факту що українці - це миролюбива нація, і що навіть самі мужні і суворі її представники прагнуть саме миру і спокою.... Виставка триватиме декілька тижнів, і всі гості Посольства та офіційні лиця зможуть помилуватися її експонатами. Також її відвідають і італійські урядовці.

Цього дня, 23 травня 1938 року — у місті Роттердам (Нідерланди) агентом НКВС Павлом Судоплатовим був убитий голова проводу українських націоналістів (з 1927 року) Євген Коновалець.

З 24 червня по 27 червня 2016 року в Республіці Словенія, у місті Жалєц та Любляна відбудеться IV фестиваль української культури “БЕРЕГИНЯ».

Українська громада Греції оголосила про збір коштів на реанімобіль для медичного батальйону "Госпітальєри".

В Університеті Валенсії провели зустріч до річниці Голодомору. Відвідувачам показали фільм "Голод-33", якому передувала конференція експертів. Про це редакції сайту української діаспори "Стожари" повідомив один з організаторів заходу Андрій Якубув.

На початку нового навчального року в Королівстві Данія відбулася презентація Міжнародного мистецько-освітнього проекту «Я – Україна».

19 липня в Німеччину на відпочинок приїхали діти з сімей вимушених переселенців зі сходу України.

Сьогодні виповнюється 104 роки від дня народження українського актора Петра Юхимовича Весклярова — більш відомого як Дід Панас із "Вечірньої казки".

Українська громада Лондону організовує благодійний концерт пам’яті Героїв Небесної Сотні. Вилучені кошти підуть на потреби української армії.

Якщо Ви творча людина і маєте що сказати чи показати про Україну,  її культуру, традиції, звичаї — станьте учасником фестивалю!

Свiтoвий Кoнґрес Украïнських Мoлoдiжних Органiзацiй (СКУМО) свiтoва надбудoва яка об'єднує та кooрдинує українські молодiжнi організації в дiаспoрi.

7 грудня, в Українському Інституті Модерного Мистецтва відкрилася виставка робіт дитячої творчості - "З минулого в майбутнє через спадщину, передану від баби онуці, від батька синові".

30 листопада пройде міжнародна акція "Молимось за Україну", присв'ячена річниці Революції Гідності-Майдану.

Журі Міжнародного кінофестивалю документального кіно та анімації DOK Leipzig, що тривав з 27 жовтня до 2 листопада, оголосив цьогорічних переможців.

 

7 листопада у столиці Німеччини українські художники презентували виставку "Новий день", яка триватиме до 30 листопада.

З 3 по 26 листопада у Франції пройде фотовиставка “Майдан • Україна • Європа”

16 та 17 серпня на Батьківщині Тараса Шевченка в с. Моринці Звенигородського району (Черкащина) проходив Перший всеукраїнський фестиваль до 200-ї річниці від дня народження Тараса Шевченка «Ше.Fest». Захід зібрав декілька тисяч молодих українців з різних куточків України, повідомляють організатори.

День Незалежності України - це не просто велике свято. Це символ вільного і незламного духу нашого народу, його гордості, сили та єдності!

В бою за Іловайськ загинув доброволець батальйону «Донбас» – громадянин України американського походження (позивний «Франко»).

23 серпня 2014 року о 18:00 на Європейській площі у Києві з нагоди 25-річчя Балтійського шляху і у День прапора України, посольства Литви, Латвії та Естонії проведуть акцію солідарності з Україною - символічний живий ланцюг.

2 серпня, 10 дітей з Івано-Франківської, Хмельницької, Київської та Львівської областей, чиї батьки загинули під час подій на Майдані у Києві та у ході АТО на Сході України, вирушили на відпочинок до Угорщини.

Український Національний Музей у Чикаго готується до етно-виставки, яка відкривається 3 жовтня 2014 року – “Стильне століття шляхетного одягу”.

Друзі, запрошуємо відвідати 20-22 червня українське шатро на Міжнародному пікніку Берлін-Бранденбург у замку Дідерсдорф!

Сьогодні, 18.06 о 18:00 у Варшаві під посольством Австрії відбудеться протест проти запрошення Австрією до себе в гості спонсора тероризму - Володимира Путіна.

Шановні українці, у неділю, 16 лютого, Світовий Конгрес Українських Молодіжних Організацій (СКУМО) на Майдані Незалежності, в столиці незалежної України відбудеться презентація відеозвернення української діаспори до молоді України!!!

Автор проекту "Хроніки революції" Павло Педенко розповідає про інтернет-проект maidanchronicles.com, який в режимі реального часу відтворює «історію революції», що написана людьми в соціальних мережах.
В основі ідеї сайту лежить збір інформації з соціальних мереж про Євромайдани за допомогою ключових слів та хештегів.

Шановні колеги, Світовий Конгрес Українських Молодіжних Організацій (СКУМО) закликає всіх бажаючих долучитись до творчої акції, де потрібно виразити креативність, з метою моральної підтримки українському народу на Євромайданi.

Разом помолимся за Україну

П'ятниця, 24 січня 2014 12:49

Друзі, з огляду того, що відбувається в Україні - давайте разом помолимось та захистимо молитвою наших братів та сестер в Україні!

З  25 по 30 жовтня 2013 року Український центр молоді і дітей в Латвії проводив Мiжнародний фестиваль творчості української молоді “Балтійські зорі”.

Балтійські Зорі

Шановні друзі, щиро запрошуємо Вас на міжнародний фестиваль мистецтв української молоді “Балтійські Зорі”, який відбудеться 25-30 жовтня 2013 року!