Василь Кук — останній командувач Української повстанської армії

Понеділок, 11 січня 2016 08:37 Автор  Орест
Оцініть матеріал!
(1 Голосувати)

11 січня 1913 в селі Красне Львівської області народився Василь Кук — український громадський, військовий і політичний діяч, генерал-хорунжий УПА, останній командувач Української повстанської армії (з 1950 р., після загибелі Романа Шухевича)

Bci діти родини Куків були членами Організації Українських Націоналістів, яка боролася із утисками прав українців з боку польської влади. Двох братів Василя — Іларія та Ілька — стратили поляки. За радянської влади вci члени родини були засуджені до тюремного ув'язнення, все майно батьків було конфісковано.

Роки в ОУН

Навчаючись в Люблінському католицькому університеті Василь Кук організував і очолив студентську групу членів ОУН. У 1932— 1934 рр. виконував доручення крайової екзекутиви (КЕ) і як зв'язковий їздив до Кракова та на Волинь, перевозив нелегальну літературу, зброю.

За революційну діяльність його неодноразово арештовувала польська поліція. У 1934 р. був засуджений польським судом за революційну діяльність на 2 роки тюрми. У 1936 р. вийшов на волю й очолив Золочівський повітовий провід ОУН.

У травні 1937 р. перейшов у підпілля, оскільки знову постала загроза арешту. Проводив нелегальні нічні вишколи ремісничої молоді у Львові, а восени цього ж року переїхав у Підгаєцький повіт, де організував підпільну друкарню КЕ ОУН «Мандоліна» і керував нею до жовтня 1939 р.

У 1940 р. за дорученням КЕ ОУН на західноукраїнських землях перебував у м. Кракові, організовував нелегальні переходи кур'єрів і зв'язкових ОУН через радянсько-німецький кордон. В той час працював разом із Романом Шухевичем. Після II Великого Збору ОУН провідник ОУН С. Бандера призначив його членом Проводу ОУН, у якому Василь Кук очолив організаційну референтуру (відділення). У той час він брав участь у діяльності військового штабу, відбував старшинські військові вишколи.

Навесні 1941 р. організував і очолив Центральний штаб похідних груп ОУН для переходу в східні області України, включно з Кримом і Кубанню. У червні 1941 р. очолив Львівську провідну похідну групу (біля 20 членів), яка прибула 28 червня до Львова й 30 червня організувала Народні Збори, на яких було проголошено Акт відновлення Української Держави.

У липні — серпні 1941 р. організував і очолив Київську провідну похідну групу членів ОУН (біля 30 осіб), переважно зі східних областей та Волині, для повторного проголошення відновлення української державності в Києві. 31 серпня у м. Василькові частина членів групи, у тому числі В. Кук, була арештована німецькою поліцією. При транспортуванні групи до Львова у м. Луцьку В. Куку разом із Дмитром Мироном та зв'язковим Тарасом Онишкевичем вдалося втекти з-під варти і добратися до Львова.

Навесні 1942 р. В. Кук очолив Провід ОУН на південно-східних українських землях. Після загибелі Д. Мирона в липні 1942 р. та арешту його заступника П. Сака безпосередньо керував діяльністю ОУН на всіх українських центрально-східних і південних землях. Весною 1943 р. очолив УПА-Південь.

В квітні 1944 р. керував найбільшим боєм УПА під Гурбами. З 1947 р. був заступником Романа Шухевича на всіх його посадах, а після його загибелі 5 березня 1950 р. В. Кука було обрано Головою Проводу ОУН в Україні, Головним Командиром УПА та Головою Генерального Секретаріату Української Головної Визвольної Ради.

23 травня 1954 р. В.Кука заарештували співробітники КДБ за допомогою завербованого колишнього підпільника «Чумака» (Микола Примас), якого Кук добре знав особисто. Перебував у слідчих в'язницях Києва і Москви до 1960 р. Звільнений у зв'язку з новим курсом політики М.Хрущова.

«Зречення Василя Кука» або імовірний шантаж після амністії

В 1960 році Василь Кук написав так званий «Відкритий Лист В.Кука до Ярослава Стецька, Миколи Лебедя, Степана Ленкавського, Дарії Ребет, Івана Гриньоха та до всіх українців, що живуть за кордоном!», у якому визнавав радянську владу в Україні, зрікався та засуджував засади та методи боротьби ОУН та УПА, а також закликав екзильні українські організації, які вели національно-визвольну боротьбу, до її припинення та визнання СРСР. Так закінчується цей лист:

"Антирадянська діяльність українських націоналістів за кордоном приречена на провал, бо немає сьогодні таких сил за кордоном, ані тим більше всередині Радянського Союзу, що могли б у якій-небудь мірі насильно змінити існуючий громадсько-політичний лад в СРСР, чи тільки в одній із радянських республік.

Український народ, як і інші народи СРСР і країн народної демократії, всяку спробу повернення до старих порядків зустріне вороже і буде всіма засобами захищати те, що йому дала Радянська влада.
Спроби активізувати підривну діяльність усередині СРСР при допомозі засланих для цієї цілі осіб кінчаються і в дальшому будуть кінчатися тільки провалом. Про це яскраво свідчить випадок з американськими літаками, про що вам відомо з радянської та чужинецької преси. Неусвідомлення цих фактів веде еміграцію до трагічних помилок, які в свою чергу призводять до ще трагічних наслідків.

Друзі! Не зв'язуйтеся ні з якою діяльністю проти нашого народу, не дозволяйте себе далі обманювати і використовувати в чужих для вас самих і вашого народу інтересах. Усю свою діяльність в еміграції спрямовуйте на те, щоб не закривати собі шлях на батьківщину.
Зі щирим привітом і повагою — B.Кук"

Можливо, що це був вимушений крок з боку Василя Кука, зроблений під тиском КДБ СРСР, що не відображав справжньої позиції в питанні визнання УРСР. На початку 2000-х років, в кулуарах чергового Збору КУН, будучи запитаний членом КУН С. Павчаком, підписував він особисто чи ні вказаний «Лист», Василь Кук відповів йому (приватно), мовляв, «а що ви не знаєте, як тоді /за часів СРСР—С. П./ підписувались подібні документи?!» — без всяких подальших детальніших пояснень. Таким чином рік (1960) підписання «Відкритого Листа» В. Кука можна уважати за умовну дату формального закінчення підпільного збройного опору ОУН-УПА (т. зв. «повстанчої боротьби», що фактично припинилась ще в середині 1950-тих рр.,орієнтовно після ХХ з'їзду КПРС у 1956 р.), оскільки він був останнім повноважним Головним Командиром УПА. Цікаво, що ще на ІІІ-тій конференції ОУН (лютий 1943 р.) В.Кук підтримав М.Степаняка (члена Проводу, але колишнього «сільробівця» і «кпзу-шника», після захоплення також помилуваного комуністами), що пропонував обмежити повстанську боротьбу лише антинімецьким, а не і антирадянським (як уважав Р.Шухевич і ін. впливові діячі ОУН) фронтом…

Поховали Василя Кука на батьківщині — в селі Красне Львівської області. Так заповідав покійний.

12 вересня 2010 в його рідному селі Красне був урочисто відкритий пам'ятник Василю Куку.

5 січня 2013 р. сесія Винниківської міської ради присвоїла назву вулиці в честь видатного політичного діяча Василя Кука

В Дніпропетровську є вулиця Василя Кука.

Прокоментувати:

Переконайтесь що ви заповнили усі поля, відмічені зірочкою (*). HTML код не допускається