Роман-трилогія відомої української письменниці Антонії Цвід "Возлюбленик муз і грацій. Кохані жінки Тараса Шевченка" відкриває читачеві нового, сучасного Шевченка. Розповідає про справжнє кохання та неймовірне життя відомого у всьому світі українця. Авторкою проведено велику архівну роботу, вона працювала з достовірними джерелами - це спогади сучасників поета, листування, "Щоденник" Шевченка та дослідження сучасних шевченкознавців. Так народився великий твір - трилогія Антонії Цвід, де відтворено істинний образ пророка. Нашим колегам з української редакції вдалося поспілкуватися з пані Антонією та взяти в неї інтерв'ю.

Опубліковано в Видатні українці

8 жовтня 2017р., відбудуться збори ініціативної групи зі встановлення погруддя Т.Г. Шевченка в Лісабоні

Опубліковано в Колонка подій

Кожен українець знає, що наш великий просвітитель Тарас Григорович Шевченко народився 9 березня 1814 року, назве не задумуючись його «Заповіт» і ряд інших віршів, деякі з його картин. Тобто фактично люди знають, що це був талановитий поет і чудовий художник. Однак мало хто з них замислюється над тим, що дав Т. Шевченко Україні, своєму народові, чому його так цінують і люблять в усьому світі. Кожен скаже: «Тарас Шевченко — це символ нашої нації». І цією фразою відображається суть феномена Шевченка.

Опубліковано в Скарбниця спогадів

Прекрасний подарунок з рідної землі отримав колектив української школи «Світлиця» у португальському місті Касень. Портрет Тараса Шевченка передав їм художник з Вінниччини Михайло Довгань.

Роботу талановитого митця, організатора щорічних пленерів «Подільська вольниця», доставив з України автор цих рядків. Мистецьке полотно передала колективу школи поетеса Оксана Максимишина-Корабель. Пані Оксана мешкає у Португалії. Найпопулярнішим її поетичним твором нині є вірш про героїв АТО «Мамо, не плач. Я повернусь весною». До сліз зворушливі рядки покладені на музику. Пісня часто звучить не тільки в Україні. Її виконують також тут, у далекій Португалії. 

— Під час відвідання школи я мала відчуття повного щастя, — каже пані Оксана. — Учні й учителі прийшли у вишиванках. Було багато квітів, щирих слів, усі разом співали українські пісні... Дуже розчулили виступи першокласників. Кожному з них надали можливість показати себе — прочитати вірш, заспівати пісню. А як вони вдивлялися у портрет Тараса! 

За словами Оксани Максимишин-Корабель, нинішнього року в перший клас «Світлиці» пішли 12 діток. Атмосферу любові до учнів створила у колективі директор школи Любов Піхо. Педагог від Бога, вона підібрала таких само відданих справі й люблячих дітей учителів. Берегинею, опікуном школи «Світлиця» є неймовірної харизми жінка — перекладач Марія Старченко. Жінка з радістю каже: щаслива з того, що далеко від рідної землі дітки мають можливість вивчати мову, історію, традиції своєї країни і свого народу.

До речі, загалом у Португалії діє 17 українських шкіл. 

Автор: Віталій ШЕВЧУК.

Джерело: golos.com.ua

Опубліковано в Українці в світі

У Херсонській області за допомогою рису з чорним листям на зеленому полі виростили портрет Тараса Шевченка площею 1370 кв.м.

Про це повідомляє «ВВС Україна».

Як зазначає Лана Ветрова з Національного реєстру рекордів, — портрет видно з космосу.

 

 

Автори портрету — вчені, селекціонери Інституту рису НААН України.

Рекорд зафіксували 15 липня.

 

Опубліковано в Цікаво

29 березня 2017 року Генеральне консульство України в Санкт-Петербурзі провело літературно-музичний вечір, присвячений вшануванню пам’яті та творчості Тараса Шевченка.

Цей захід, на який були запрошені іноземні дипломати та активісти української громади, завершив традиційні Шевченківські дні в Санкт-Петербурзі, з яким пов’язаний значний період у житті та творчості поета.

На вечорі прозвучали твори Шевченка, українські пісні та інструментальні композиції, виконані на  національному музикальному інструменті – бандурі.

Гостям також була представлена виставка вишитих картин.

Опубліковано в Цікаво

Звісно, ми пам’ятаємо Великого Тараса повсякчас. Живемо його настановами, полум’яними закликами, намагаємося виконувати його віршовані заповіти. Часто-густо вдивляємося в його постать, відображену в пам’ятниках, милуємося його художніми полотнами.

Проте чи не найбільше просякнутий духом Кобзаря березень – місяць, коли він народився і відійшов у засвіти, коли йому присвячуються урочисті академії, концерти, тематичні вечори, всенародні віче, виставки і тому подібне. Не дивно, що й на значній віддалі від рідних серцю країв віддаємо данину шани нашому світочеві, проводячи численні заходи на його честь. Відстані для цього – не перешкода. Безумовно, не стоїть осторонь і культурно-освітній центр «Дивосвіт», що в містечку Алькоркон поряд з іспанською столицею.

Ось і минулої суботи, 25 березня, загальна атмосфера в «Дивосвіті» повнилася Шевченком. Спершу для вихованців дошкільних груп і учнів початкової школи проведено відкритий урок з читання на тему «Життя і творчість Т.Шевченка». Його ініціаторам і ведучим, класоводам 3-А та 1-го класів Наталі Василівні Бігун і Світлані Михайлівні Михалюк вдалося, як мовиться, з місця в кар’єр надихнути глядацьку аудиторію на відповідний мінорний лад, який сприяв уважному й зацікавленому сприйняттю Кобзаревих творів.

Уже вкотре переконуєшся, що приклад учителів є вагомою складовою в успішному проведенні будь-яких заходів. Цього разу це довели та ж Світлана Михайлівна, яка напрочуд зворушливим, милим і мелодійним голосом провадила дітлахів Тарасовими стежками, починаючи з його дитячих літ, використовуючи при цьому фото та відеокадри, відтворені за допомогою проектора на екрані. А також, звичайно, Оксана Миколаївна Маланяк. Її бандура, яка стала невід’ємним елементом загального сценічного антуражу, і яка, безперечно, в цілому символізує кобзарське мистецтво, в умілих руках дивосвітівського музичного керівника завжди звучить так ніжно і торкає за серце, неначе намагаючись зіграти на потаємних для кожного з нас струнах, прихованих у середині єства.

Власне, першим пунктом, який відкрив урок, стала пісня «Зацвіла в долині червона калина», яку виконали підопічні Оксани Миколаївни з молодшої групи дошкільнят і учасників, керованого нею ж, дитячого ансамблю «Веселка».

А потім пішло-покотилося: одні читці змінювали на сцені інших, старанно декламуючи безсмертні Шевченкові поезії. «Садок вишневий коло хати» звучав у виконанні двох Софійок – Папіш і Крет; «Світає…» прочитав Максим Тиханський; «Ой діброво, темний гаю» озвучив Євген Штирбу; «Мені тринадцятий минало» винесла на суд глядачів Вероніка Юрченко; чудово звучав поетичний твір «Сонце заходить» у прочитанні Юлі Шешуряк і Маркоса Авакяна.

Як зясувалося, четвертокласник Сашко Конончук не лише гарно співає, але й може не менш вправно декламувати вірші. Для мене, наприклад, прочитаний ним пречудовий вірш Тараса Григоровича «Думи мої» справив неабияке враження. Навіть подумалося, що менший з Конончуків (а їхня родина цілковито творча, адже співає і грає на гітарі старший Сашків брат Андрій, а мама Світлана й батько Володимир неодноразово брали участь у концертних програмах в якості ведучих, співаків і музикантів) може незабаром вирости в «класного» ведучого.

Пізніше звучала поезія «Тече вода з-під явора» у виконанні чудової п’ятірки у складі Анни-Марії Щупляк, Вікторії Білецької, Олега Безручка, Віктора Івасіва та Павла Федуна. Їх змінив дует другокласників Анни Процай і Лукяна Козака, які прочитали вірш «Наша дума, наша пісня».

І ще один номер не міг не стати справжнім одкровенням для публіки, що зібралася в актовому залі. Маю на увазі виступ учениці 2-Б класу Анни-Марії Ковалик-Литвин з піснею «Зоре моя вечірняя». По-перше, співала Гануся акапельно, тобто без музичного супроводу. По-друге, це її зовсім не збентежило і не злякало. Натомість вона просто блискуче впоралася зі своїм надскладним завданням. Швидше за все, у свою матусю вдалася. Адже добре відомо про співочий хист Богдани, яка бере участь у невеличкому хорі української парохії Ґетафе, а раніше її приємний тембр можна було почути в парохії Благовіщення на Арґуелєсі в Мадриді.

Потім настала черга читати Кобзареві твори Анни-Марії Проць, Софії Пеленської-Хомик і тріо у складі Максима Чорнія, Аліни Конюшенко та Руслана Нанівського. Учні початкової школи продекламували такі вірші, як «Сон», «Заповіт» і «Реве та стогне Дніпр широкий».

Загалом, підводячи «риску», можна констатувати той беззаперечний факт, що захід у «Дивосвіті» вдався на славу. Маленькі глядачі в залі, який ряснів багаточисельними вишиванками, що додавало свого неповторного українського колориту, залишилися не лише задоволеними, але й почерпнули для себе чимало корисного.

Одначе відкритим уроком вшанування Т.Г.Шевченка в «Дивосвіті» не завершилося. Його гідним продовженням стало свято поезії, в якій «червоною ниткою» пролягла доля жінки-матері в творчості українського генія. Всі пам’ятають, що Шевченко залишився сиротою дуже рано, тому невипадково ця тема є близькою для нього. З особливою любов’ю оспівав Кобзар долю жінки, що не залишає байдужим і нас, читачів та слухачів.

Марія Дмитрівна Мирга, вчителька української мови та літератури, якій доручили підготувати свято, з великою відповідальністю підійшла до запланованого заходу. Вона старанно відібрала вірші, що відповідали обраній темі. З кожним учнем, котрий мав декламувати поезію, працювала індивідуально. Сама вона не лише гарний декламатор, у якого можна повчитися, а й особа, котра може багато розповісти про творчість Кобзаря.

Отож учні, працюючи з віршем, мали чудову нагоду ще й дізнатися, коли, за яких обставин була написана поезія, отримати нову інформацію про самого поета.

Звичайно, дуже хотілося, щоб вірші, поеми, балади діти прочитали виразно, передавши той настрій, який був притаманний самому поету в час написання. Не все на репетиціях виходило відразу. Та завдяки спільним зусиллям свято вдалося на славу. Учні не просто зазубрили вірші, а під час декламування кожен з них зумів донести головну думку, вкласти частинку своєї душі в прочитання. На сцені прозвучали такі вірші, як «Садок вишневий коло хати», «Зоре моя вечірняя», «Розрита могила», «У нашім раї на землі», «За сонцем хмаронька пливе», «Думи мої, думи», «Молитва», «Мені однаково», «І виріс я на чужині», «На панщині пшеницю жала», «І золотої й дорогої», «Подражаніє 11 псалму», балади «Тополя», «Причинна», уривки з поем «Катерина», «Наймичка», «Сон», «Марія» тощо. Декламували поезію Шевченка учні середньої та старшої школи, а також вчителі Марія Дмитрівна Мирга та Надія Михайлівна Леськів.

Окрім цього на шкільне свято завітала гостя – мама торішнього випускника «Дивосвіту» Дениса Біловуса Уляна, яка вже традиційно бере участь у шевченківських заходах. Цього разу вона прочитала уривок з поеми «Неофіти».

Проникливого звучання текстам надавав музичний супровід, який допомогла підібрати Лілія Іванівна Ткачук, а також звучання бандури у виконанні Оксани Миколаївни Маланяк. Насамкінець пролунав «Заповіт» Тараса Шевченка, який виконали хором учні, вчителі та гості свята.

Дивосвітівські новини від Інни САРІКОВОЇ та МИРСЬКОЇ Калини, Мадрид.

Опубліковано в Українці в світі

Мобілізувати зусилля для спорудження пам’ятника Великому Кобзарю в Австралії закликав українську громаду Австралії посол України Микола Кулініч.

«На сьогодні налічується 1384 пам’ятники Тарасу Шевченку у світі. Вони споруджені від Китаю до Бразилії, але в Австралії його немає. Настав час подумати i мобілізувати свої зусилля для встановлення монументу Великому Кобзарю в Австралії. І не важливо, де він буде – в Сіднеї чи Мельбурні, Аделаїді чи Перті, Канберрі чи Брізбені, українці у світі отримають ще одне місце, де зможуть збиратися і ширити славу поета», – наголосив посол під час шевченківського заходу в Канберрi.

Цьогорічні урочистості на честь 203-ї річниці від Дня народження Тараса Шевченка в австралійській столиці, завершили цикл святкувань в усій Австралії.

Головною родзинкою свята стали виступи дітей. З чудовою патріотичною концертною програмою «Свою Україну любіть» до Канберри приїхали учні Рідної братської школи імені святого Андрія з Сіднея (директор Одарка Брецко). До їх виступу приєдналися дітки із нещодавно відновленої української Рідної школи імені Лесі Українки у Канберрі.

Численні представники та гості австралійської столиці, які були присутні на святі, тепло привітали молодих, але дуже професійних виконавців, а голова українського дипломатичного представництва Микола Кулініч підкреслив, що збереження українських традицій молодим поколінням австралійської громади є запорукою її розвитку і збереження у майбутньому.

Під час свята було вручено дипломи фіналістам міжнародного художнього дитячого конкурсу «Де я, там мій прапор» Стефанії та Софії Мандзій, робота яких 6 квітня ц. р. буде презентована у числі найкращих у виставковому центрі Адміністрації Президента України.

Опубліковано в Українці в світі
Четвер, 16 березня 2017 10:54

ТАРАС ШЕВЧЕНКО НА МАЙДАНІ

 

Щиро перепрошую за запізнення виходу цієї сильної та глибокої статті. То моя вина. Останні українські події надто сильно придавили мене.

Отже, слово від

Токмань Ганни Леонідівни, доктора педагогічних наук,

кандидата філологічних наук, професора, вчителя-методиста

Переяслав-Хмельницький державного педагогічного університету

імені Григорія Сковороди.


Заради чого загинула Небесна сотня? Задля перемоги добра над злом, бо точилася рішуча боротьба зі злочинним політичним режимом В. Януковича, двобій, який міг завершитися або поразкою, або звільненням народу. Поняття перемога містило й ще один смисл – подолання українською людиною ворога в собі: треба було вбити в собі раба, боягуза, того, хто ховається у своїй хаті скраю. Ця битва за самостійну (у широкому сенсі – вільну, справедливу, самодостатню, гідну) Україну була настільки важливою в історичній долі нації, що когорта її бійців подолала часові межі: на невеликий простір Майдану в центрі Києва прийшли герої з минулого, серед них – Тарас Шевченко, поет, пророк, художник.

Шевченко був з нами – воював, співав, міркував, кликав уперед. Він був поруч і водночас - у кожному з нас, у серці. Ми його бачили і чули із зовні. Шевченкові портрети були на будівлях і на майданівській сцені - серед ікон, у рушниках; митці зображували поета в реаліях нашої революції - найпопулярнішою стала картина художника Юрія Шаповала, на якій Тарас Шевченко крокує до палаючої барикади вулицею Грушевського із шиною через плече, він на мить оглядається і проникливо дивиться в очі кожному з нас. Рядки з «Кобзаря» й аматорські їх наслідування у дусі часу писалися на папері, полотнищах та стінах, роздавалися як листівки - так, Олена Євтєєва, одна з організаторів медичної допомоги Майдану, написала:

Коли в твоїй бочці згорають останні ознаки тирана,

а тих, хто з тобою, ніякий вогонь не пече,

молитись - запізно, вмирати - зарано!

Ми гострим сокири і кров супостата у синєє море тече!

У цьому вірші майданівки виблискують ремінісценції з відомих зі шкільної лави творів: «Гамалія», «Я не нездужаю, нівроку,,,», «І мертвим, і живим…». Шевченкове слово лунало з уст промовців під час віч, зокрема й у виступах іноземних гостей (так, сенатор із США Дж. Маккейн цитував: «Свою Україну любіть, / Любіть її… Во врем’я люте, / В останню тяжкую минуту / за неї Господа моліть» ( «Чи ми ще зійдемося знову?..»)). Коли ж майданівці співали біля революційного фортепіано, безсмертне «Реве та стогне Дніпр широкий» єднало і надихало всіх - Шевченко з нами, з нами сила древнього і святого Дніпра.

Найулюбленіший поет українців був з нами не тільки зовні - у важку мить екзистенційного вибору Кобзар приходив у душу, ставав особистим співрозмовником, другом, промовляв найважливіші у світі слова, які неможливо було ні забути, ні зрадити.

Біблійне «Спочатку було Слово» для Майдану означало: спочатку було Слово Шевченка. Найпопулярнішим гаслом стало «Борітеся - поборете, / Вам Бог помагає!», адже наснажувало, надавало оптимізму, прикликало Божу поміч.

Після загибелі 23 січня 2014 р. на вулиці Грушевського Сергія Нігояна, який ще в грудні 2013-го (у рамках мистецького телепроекту «Наш Шевченко») талановито прочитав уривок з поеми «Кавказ», шевченківський образ «лицарі великі» набув живого майданівського втілення – ним став Сергій, а до смислів улюбленого революційного гасла додалася жалоба по полеглих і відчайдушна смертна відвага.

Тарас Шевченко допомагав нам чітко й виразно побачити ворогів, бо ж він їх запортретував насмішкувато й правдиво-гротескно. За допомогою «Кобзаря» ми бачили тих, хто стояв по той бік барикад, ось вони: можновладці - «Мов кабани годовані - пикаті, пузаті!..» («Сон»); чиновники, раби антинародної, проросійської влади - землячки «з циновими ґудзиками» («Сон»); лицеміри-депутати - ті, хто «вольнодумствує в шинку», а сам - «кругом паскуда!» («П. С.»); силовики, які бездумно служать тиранові, виконуючи його злочинні накази - «люди муштровані» («Кавказ»).

Крізь рядки «Кобзаря» бачили ми й себе – народ, великий і неоднорідний, чітко ідентифікований Тарасом Шевченком. Кожний з нас усвідомлював цю безкомпромісно правдиву ідентифікацію і шукав свого місця в ній. Були серед нас «лицарі великі, Богом не забуті» («Кавказ»), було широке коло майданівців - «Орли налетіли», «Жінки навіть з рогачами пішли в гайдамаки» («Гайдамаки»). Було й болото - телевізійні спостерігачі, ті, про кого Шевченко сказав: «А ми дивились, та мовчали, / Та мовчки чухали чуби» («Юродивий»). Проте найбільшу небезпеку становили продажні, до яких поет звертався із гнівом і болем: «Люде, люде! / За шмат гнилої ковбаси / У вас хоч матір попроси, / То оддасте» («П. С.»). Остання категорія українців обурювала полум’яного поета, якого опановував «жаль великий на людей, / На тих юродивих дітей!», - саме з них формувалися зграї тітушок і масовка Антимайдану.

Особисті спогади про Майдан не зітруться ніколи. Початки масового спротиву: ми збираємося - 24 листопада і 1 грудня 2013 р. - біля пам’ятника Тарасові, саме звідси людське море перетікає на Хрещатик і рушає вперед...

Над входом до будівлі вже нашої Київської міської адміністрації – великий портрет національного Пророка… Січень 2014-го, новий, бойовий виток Революції гідності: на Грушевського, праворуч по лінії барикади – майстерне графіті на стіні: Тарас Григорович у своїй легендарній смушевій шапці і червоно-чорній балаклаві, підпис: «Вогонь запеклих не пече» («Гамалія»)… Ніч штурму: вечір 18 лютого, зі сцени «Майдану» поет Дмитро Павличко читає не котрийсь зі своїх прекрасних віршів, а знаний кожному зі шкільної лави Шевченків «Заповіт», наполегливо передаючи заклик великого попередника: «Поховайте та вставайте, / Кайдани порвіте»… Завершується ніч штурму, горить Будинок профспілок, дотлівають намети, рвуться гранати, просто на бетоні під колонами Головпоштамту розгорнуто медичний пункт, - аж ось пробиваються перші промені довгоочікуваного зимового сонця і високий та дужий лікар лірично, з теплою іронією декламує безсмертне: «Дивлюсь, аж світає, / Край неба палає…» («Сон»). Люди усміхаються, уже 200 років Шевченко з нами, українцями, відомі з дитинства поетичні рядки набувають нового, несподіваного смислу: у них звучить наша надія на світанок як Божий порятунок від навали темної сили і віра в перемогу палаючого (і в переносному, і в прямому сенсі) спротиву Майдану.

Сподіваймося ж на те, що Небесна сотня, ставши нашим непроминальним сумлінням, витатиме «Живою душею в Украйні» («Кавказ»), що в нашій державі таки світатиме, і на питання «Чи буде правда між людьми?» («О люди! люди небораки!..») ми, нарешті, твердо відповімо: «Буде, батьку!»

Отже, Майдан і постать та творчість Тараса Шевченка мають тісні взаємозв’язки, які пролягли крізь простір і час. Це – зв’язки політичні: ми (Шевченко і майданівці) прагнули свободи, справедливості, національної ідентичності для України і в Україні. Моральні: нас єднала ненависть до зла, непримиренна бойова позиція щодо тих, хто принижує людину і країну, а тим паче їх нищить. Ментальні: ми – українці (за кров’ю та/або громадянством), відтак Україна, її загиблі герої, мова, гори, моря й долини, пісні і книги - для нас священні. Духовні: ми розмежували духовні цінності і торг, не тільки гроші, навіть наші життя не стануть вищими за ПРАВДУ, БАТЬКІВЩИНУ, ГІДНІСТЬ.

Тарас Шевченко прийшов на Майдан, щоб стати в лави його бійців; кожний з майданівців приходив до Тараса Григоровича - по наснагу, інтелектуальну аналітику, моральну допомогу у важку, іноді смертну хвилину. Якщо уявити душу України як простір, що сутнісно існує понад часом, хоча змінює форму під історичним впливом, то Шевченко і Майдан перебувають у його серцевині, саме вони й становлять сутність української душі, відтак визначають її майбутнє.

З книги: Токмань Г. Екзистенціально-діалогічне прочитання художнього тексту: Вибрані студії. - Ніжин : Видавець ПП Лисенко М.М., 2016. - 336 с.

Опубліковано в Видатні українці
Сторінка 5 із 6