Як діаспорі у США вдалося створити Український Гарвард

Середа, 09 січня 2019 08:56 Автор  Ніна Петриківська
Оцініть матеріал!
(0 голосів)

Півстоліття тому, науковці Омелян Пріцак та Ігор Шевченко вирішили створити український центр у Гарвардсьому університеті із трьома кафедрами, ця ідея здавалась божевільною. Адже роботи такої установи потрібно було віднайти майже два мільйони доларів, тоді як у ті часи тижневий бюджет сім’ї становив 10 доларів. Та завдяки небайдужій діаспорі та меценатам цю мрію вдалось втілити в життя.

Український центр із 50-річною історією

Словосполучення «Український Гарвард» досі вважається чимось фантастичним для пересічного українського вуха. Та насправді Український науковий інститут Гарвардського університету існує уже 50 років. Там досліджують історію України – від Київської Русі, Голодомору і до сучасних подій, видають десятки книг, підтримують студентів і молодих науковців, започатковують нові проекти: вивчають цифрову гуманістику і створюють інтерактивний атлас України. Директор інституту Сергій Плохій – один із найбільш авторитетних та відомих українських істориків у світі.

«Це інститут, який є частиною Гарварду, зокрема, факультету Arts and Sciences, тобто, Гуманітарних наук і точних дисциплін. Він робить ті проекти, як і кожен центр в Гарварді – скажімо, семінари, конференції чи підтримка досліджень, якими займаються члени факультету. Але наші засновники – професори Омелян Пріцак та Ігор Шевченко – прийшли з ідеєю, що центр повинен мати також свій науковий проект. На відміну від інших центрів, які тільки підтримують дослідження, ми намагаємось також самі їх провадити», – зазначає Плохій.

Омелян Пріцак – сходознавець і мовознавець, народився неподалік від Львова, вчився у самого Агатангела Кримського, потім – у Берлінському і Гетінгемському університетах, працював у Гамбурзькому університеті. У 1961-му ж переїхав до США, де керував кафедрою у вашингтонському університеті. Ігор Шевченко – син члена уряду УНР, дослідник і викладач Каліфорнійського, Мічинагського і Колумбійського університетів.

Американці вважали, що українці – це росіяни

Ідея української академічної науки в Америці їх тішила, але не могла реалізуватися, бо коштів для відкриття своєї кафедри чи оплати роботи бодай одного професора не було. Від держави годі було сподіватися на фінансову допомогу в освіті.

«Більшість часу американці вважали, що українці – це росіяни, більшість кафедр словістики були структуровані як русистики», – каже організатор Фонду кафедр українознавства Роман Процик.

«Москва видавала дуже багато грошей, щоб в університетах друкувалася пропаганда проти України та українців. У тих роках йшла міцна дезінформація, і вони дуже хотіли це відмінити, і дуже хотіли, щоб Україна мала належне визнання і честь в світі», – додає журналістка та колишня головна редакторка газети «Свобода» Ірена Яросевич.

Здавалося б, за таких умов мрія професорів ніколи не здійсниться. Та паралельно ті самі думки вирували у головах студентів. Україна окупована, історія – викривлюється, тож потрібно не лише зберегти мову та культуру, але і розвивати науку. Тож ідея українських студій визріла на з’їзді Спілки українських студентських товариств Америки.

«У 1958 році вони юридично оформили установу – Фонд кафедр українознавства, яка існує до нині», – підкреслює Процик.

Фонд організовує збір грошей для роботи інституту. Студенти та діаспорянці були переконані: їм потрібно назбирати на ставку для одного професора з історії. Та вони ще не знали польоту мрій професора Пріцака. Він розумів: окрім кафедри історії, має бути і кафедра мовознавства та філології. При тодішніх умовах така ідея здавалась божевільною.

Масовий збір коштів

У першу чергу, на збір коштів відряджають студентів. Їм не просто переконувати людей, що справа – важлива. Роман Процик пригадує: першою пожертвою були 10 доларів.

«Маючи стабільний фонд, можна було кликати найкращі таланти. Це було наприкінці 50-х, 10 доларів вистачило б на цілий тиждень для сім’ї із чотирьох осіб», – зауважує Процик.

Та далеко не всі українці Америки підтримали ідею інституту саме у Гарварді – пропонували дешевші варіанти. Або інші за ідеологією, більш націоналістичні.

«Були різні причини. Були ідеологічні причини. Пріцак був науковцем, тому не міг провадити науку, згідно з ідеологією інтегрального націоналізму. Однак такі течії були серед діаспори. Пріцак ж заохочував критичний аналіз української історії, літератури, культурного процесу. Тоді ж все хвалилося і возвишувалося. Діаспора була гнаною, травмованою геноцидними і іншими подіями в Україні. Вона не завжди психологічно була готовою приймати критику свого», – каже президент Українського католицького університету о. Борис Гудзяк.

Та, попри такі умови, професор Пріцак не зупинився на шаленій ідеї збирати кошти на три кафедри. Він заявив, що необхідний ендаумент – спеціальний недоторканний фонд, на відсотки з якого існує інститут.

Великий внесок у збір коштів зробила газета «Свобода». У ті часи майже чи не щодня виходили статті про пожертви у Фонд Українського Гарварду. Відтак, 23 січня 1973 року Фонд отримав 1 млн 800 тис. доларів, необхідних для функціонування трьох катедр.

13 тисяч меценатів

Та поки усі святкували перемогу, Пріцак планував наступні кроки.

«Окрім ідеї композиції, структури, цієї програми і з кафедрами, і з інститутом, одним із його найбільших осягнень також було вміння творити інфраструктуру серед своїх колег-науковців. Бо не вистачить бути тільки самим собою, треба і долучити до цього процесу четверо-п’ятеро людей, не українців, американських професорів», – зазначає голова відділу КІУС при Торонтському університеті Франк Сисин.

І колеги справді додали ваги новому факультетові неіснуючої на той момент держави. Одним з найяскравіших став Джеймс Мейс – за походженням із корінного американського народу, він став впливовим дослідником Голодомору, людиною, яка зробила українську трагедію відомою у всьому світі.

Та, щоб талановиті студенти могли навчатися, українському інституті при Гарвардському університеті необхідні стипендії і відповідно – великі іменні пожертви. Одними із найбільших меценатів стала родина Євгена Шкляра.

«Щорічно давали пожертви, які покривали приблизно 8-10 стипендій на один семестр, а для декого й на два. Це дуже великі гроші і це докорінно змінило життя і працю в нашому інституті», – зазначає доктор тюркології, заступник директора УНІГУ Любомир Гайда.

Заснував фонд на підтримку бібліографії та бібліотеки і Петро Яцик. А Володимир Юрковський створив два фонди: для вивчення творчості Шевченка та видавничої справи.

«Українці записались в історії Гарварду дуже унікальною властивістю: ці катедри та інститут заложили не один меценат або олігарх, а десь 13 тисяч осіб», – зауважує Роман Процик.

«Сучасна наука США була збудована Європою і європейцям. Починаючи з міжвоєнного періоду, коли Ейнштейн та інші, тікаючи від антисемітизму, переїхав туди, і продовжувалась після Другої світової війни. З цієї точки зору такі особи, як Пріцак, Шевченко, стали частиною цього ширшого процесу, в якому європейська наука і європейські дослідники розбудовували американську науку і американські інститути. Нам дуже пощастило, що Україна була частиною цього процесу», – зазначив Сергій Плохій.

 

Джерело: zik.ua

Прокоментувати:

Переконайтесь що ви заповнили усі поля, відмічені зірочкою (*). HTML код не допускається