Фантастичні образи в українській міфології. Чугайстер

Середа, 31 жовтня 2018 14:05 Автор  Ніна Петриківська
Оцініть матеріал!
(2 голосів)

Чугайстер (також чугайстир, чугайстрин, дід, гай, ночник) — фантастичний образ в українській міфології, який невідомий іншим народам.



Його уявляли як веселого, життєрадісного, оброслого чорною або білою шерстю лісовика із блакитними очима. Він танцює, співає, полює на мавок, які заманюють молодих лісорубів та пастухів у нетрі й гублять їх. Існувало повір'я, що це заклятий чаклунами чоловік, якому «пороблено», тобто наведено причину.

Відомий під такими іменами: чугайстер, чугайстир, чугайстирь, чугайстрин, очугайстер, чугай, лісовий чоловік, лісовий дід і просто дід (Бойківщина), ночник (Закарпаття), гай (Рахівщина), дідько. Вживання таких назв як дід, ймовірно, пов'язане з табуюванням на вимовляння імен демонів вголос у слов'ян. Деякі автори дають написання назви персонажа з великої літери, розглядаючи його як індивідуума.

Походження слова чугайстер остаточно не з'ясоване. Сучасні дослідники пов'язують перший елемент слова з прасл. *čuga («засада, сторожа»), чуги («сторожові козацькі вежі»), чуга (карпатський національний верхній одяг), чугило («проточина в камені»), чу́га («опудало», «страхопуд» у говірці села Негостина). Походження другої частини (а)йстир при цьому залишається непоясненним, хоча деякі дослідники виводять її від діалектного гайстер («лелека»). Припускають також іншомовне походження слова.

Легенди про Чугайстра відомі тільки в Українських Карпатах, найбільш поширені вони на Гуцульщині. В історичних пам'ятках слово Чугайстер не трапляється. Б. В Кобилянський припускав, що міфологічний персонаж і його назва виникли безпосередньо у південно-західних діалектах української мови в зв'язку з появою лісових самітників з молдавсько-буковинських монастирів у XVII—XVIII ст.

Про великого лісового бога Карпат Чугайстра наукових публікацій майже не було, якщо не рахувати двох-трьох записів фольклористів, що побачили світ у «Етнографічних збірниках»: Наукового товариства імені Тараса Шевченка у Львові. 

Записів фольклору й наукових публікацій про Чугайстра небагато. На початку XX ст. з'явилися записи В. О. Шухевича в його «Гуцульщині» (Львів, 1899—1908) і А. І. Онищука у праці «Матеріали до гуцульскої демонології» (Львів, 1909) і згадка В. М. Гнатюка у праці «Останки передхристіянського релігійного світогляду наших предків» (Львів, 1912), потім кілька дописів І. А. Панкевичем у книжці «Українські говори Підкарпатської Русі і суміжних областей» (Прага, 1938). Ще кілька записів було опубліковано починаючи з другої половини 1980-х років, зокрема С. Г. Пушиком у статті «Чугайстер: міфічний персонаж народної поезії Карпат» (Київ, 1994). Відомості про Чугастра містяться у словнику «Гуцульська міфологія. Етнолінгвістичний словник» (Львів, 2002) Н. В. Хобзей. Популяризував образ М. М. Коцюбинський у «Тінях забутих предків», де Чугайстер виведений добрим і веселим жителем карпатських лісів, захисником людей від мавок. Звідси Чугайстер (називають його і Чугайстрин) перекочував до повісті Михайла Коцюбинського «Тіні забутих предків» і набув немалої популярності. Правда, письменники й поети впродовж XX століття так «познущалися» над цим персонажем слов’янської міфології, що нині неможливо уявити собі, яким насправді був Чугайстрин, що продовжує блукати по художніх творах (особливо дитячих).

Дерев’яна скульптурна композиція карпатського Чугайстра в Чернівецькому музеї народної архітектури та побуту Чугайстер, кажуть, зовні як чоловік, але такий високий, як смерека. Він ходить лісами у білому одязі або й зовсім без вбрання з рогами, і не може його ні людина вбити, ні звір роздерти, бо так йому пороблено. Він мусить десь заховатися в листі й чатувати на мавок. А коли яку вгледить, то вхопить, розірве надвоє і з'їсть. Гуцули кажуть, що Чугайстер — це чоловік, заклятий його сусідом.

Чугайстер допомагає людям у лісі і в горах. За народними повір'ями до людей чугайстер ставиться приязно, розмовляє з ними, гріється біля вогню. Зустрівши в лісі живу душу, Чугайстер не чинить їй лиха, тільки чемно запрошує до танцю, граючи на сопілці. Багато рис Чугайстра поєднують його з вітром. Він може й сам являтися в подобі вітру або вихору. Як вітер, Чугайстер може залазити в димар і співати. Танцює він, як вихор, — прудко. Танець Чугайстра згубний для звичайної людини, він такий швидкий, що взуття не витримує. Проте доброго танцюриста Чугайстер може ще й нагородити. Під час танцю Чугайстер шепеляво приспівує: «Людже люджем іграють-співають, а ми собі такой так, такой так!» (Запис С. Пушика). Саме оця шепелявість і змушує думати, що Чугайстер належить до потойбічних істот. Надзвичайно старі, не завжди із зубами, вони можуть не вимовляти всіх звуків. З іншого боку — прихильність Чугайстра до людей, його охоронна функція (нищення мавок) свідчить, що він може бути пращуром, який оберігає лісорубів і літувальників на полонині. В жертву Чугайстру приносять кулешу й бануш, знаючи про його беззубість. Часто кажуть, що Чугайстер «на одній нозі». Він, як і Баба-Яга, може відірвати свою ногу — й рубати нею дрова. У лісі Чугайстра не слід свистіти й кричати, щоб не прикликати Лісового Чоловіка. Все це — ознаки представників «нижнього світу»: одноногість або кульгавість, а також прикликання свистом — їхні ознаки.

Чугайстер - дерев'яна скульптура в Рахівскому районі Закарпатської області

Чугайстер - дерев'яна скульптура в Рахівскому районі Закарпатської області.

Казка про Чугайстрина:

«У пана був слуга. Погодилися, що служитиме рік на рєд одежі (тобто за крисаню, сорочки, киптар, гачі — штани з доморобного сукна, постоли, сардак — С. П.). Пан мав з легіня користь, але за службу не дав нічого. Зажурився бідний слуга та й пішов собі. Йде лісом, зустрічає малого й сивого діда. Привіталися, а дід зміркував щось і питає:
— Чого журишся, легіню?
— Були б ви на моєму місці, то й ви зажурились би.
— Та розкажи щось.
— Та я в пана служив за рєд одежі, а він мені нічого не дав.
— Ей, легіню, то всі пани однакові. Вертайся до нього й скажи, що ти ще не добув рік. Поговорили собі, й хлопець вернувся до пана:
— Ти чого вернувся? — питає пан.
— Бо я не добув ще у вас.
— Ти добув!
— Ні.
— А що ти будеш робити?
— Буду кури смотрити.
— А в мене кури не несуться та й мені такого слуги не треба...
— Я піду кури скубати, та й будете мати подушки.
— Та де ті кури?
— Я знаю. В лісах...
— Та нема там.
— Для вас нема, а для мене є.
Отак леґінь говорив, як його намовив Дідо (а то був Чугайстер). Пішов він від пана, а пан — назирці за ним. Хлопець зник, а Чугайстер виходить назустріч панові.
— А куди ви, пане, йдете?
— Ей, вам не питати, а мені не казати.
— А чому?
— Бо я — пан.
— Ей, ні! Пани по дебрях не ходять. Ти із зависті сюди прийшов. Ти не прийшов з доброї волі. Ти не дав слузі рєд одежі, за який той тобі рік відслужив, то ти маєш звідси голий вернутися. Постоли загубиш у потоці, сердак на суці зависне, а як будеш їхати чугилом з гори в долину, то задниця гола лишиться.

Пан вислухав Чугайстра, але своє питає:
— А де ті кури, що треба скубати?
— А кури будеш скубати там, де твоя пані лишилася. Скуби собі до самої смерті.

І напустив Чугайстрин на пана ведмедя, що той постоли в потоці лишив, сердак на суці завис, а гачі на чугилі лишив.

Отак Чугайстер провчив пана».

Прокоментувати:

Переконайтесь що ви заповнили усі поля, відмічені зірочкою (*). HTML код не допускається