Колись забуте нині знову модне. Традиційні українські прикраси

Неділя, 05 листопада 2017 17:47 Автор  Ніна Петриківська
Оцініть матеріал!
(3 голосів)
Традиційні українські прикраси Традиційні українські прикраси

Століттями прикраси до одягу змінювались та вдосконалювались народними майстрами. Наприкінці 19 та початку 20 століть серед українських селян остаточно сформувались найбільш поширені традиційні прикраси: шийні та нагрудні вироби (намисто, салба, дукач, поцьорки, дукати, згарда, гердани, силянки та інші) також вушні прикраси.

Нагрудні прикраси, що виконували ритуальні та захисні функції, вберігали людину від зурочення та всілякого лиха, носили на тілі. А ось те, що вдягали поверх одягу, слугувало колоритним доповненням до традиційного українського костюму.

Традиційні українські прикраси

Жіночі прикраси в українському побуті стали обов'язковою частиною святкового вбрання, також мали своє призначення та певні особливості. За кількістю нагрудних прикрас можна було визначити, наскільки була заможною їхня власниця. 

 

Традиційні українські прикраси

Експозиція в музеї-заповіднику «Садиба Попова». Автор фото: IGotoWorld Photo Group.

Українські селянки, навіть найбідніші, намагались не поступатись одна перед одною в кількості різноманітних прикрас. Подібні коштовності збирались протягом кількох поколінь та передавались у спадок як сімейна реліквія. Інколи набір жіночих прикрас коштував більше, ніж будинок чи пара волів. 

Купувалися прикраси на сільських ярмарках та торгових рядах великих міст.

Постачальниками були здебільшого місцеві ремісники, проте деякі коштовності завозились з інших країн.

Шийні та нагрудні прикраси до одягу

Нагрудні прикраси у вбранні українських жінок займали особливе місце. Знімні коштовності, різні за формою, кольором та матеріалом, гармонійно пов'язувались між собою та надавали неповторної вишуканості традиційному українському одягу. Поєднання різних прикрас було зумовлене місцевими традиціями. Так:

на Поліссі носили коралове та бурштинове намисто;

на Поділлі 5–10 разків коралів доповнювали разком «баламутів» (намисто з перламутрової мушлі), ланцюжком з монетами та дрібним скляним намистом;

Наддніпрянщина віддавала перевагу коралям, дукачу з бантом або скляному намисту з монетами, шию прикрашали бісерними «лучками»;

на Західній Україні традиційні коралі доповнювали «писаними» поцьорками, бісерними «силянками».

на Гуцульщині особливе значення приділяли латунному (мосяжному) намисту – згарді, шелесту.

Намисто

Намисто було поширене по всій території України і мало дуже багато різновидів. Найбільшу цінність являло собою намисто з дорогих природних матеріалів: коралів, бурштину, перлів, гранатів; а також скла, смальти. Лідером у цьому списку було намисто з коралів, його називали: добре намисто, справжнє намисто, щирі коралі, мудре намисто. Коралі на ті часи були недешевою прикрасою, селяни з малим достатком не завжди могли купити таке намисто.

намисто

1 фото: намисто. Корал, метал. Друга половина 19 століття. 2 фото: намисто з пугвицями. Корал, метал. Черкащина, 19 століття. Джерело фото: honchar.org.ua. З монографії Ганни Врочинської «Українські народні жіночі прикраси 19 – початку 20 століть».

Матеріалом для виготовлення такого намиста слугували скелети коралових поліпів, переважно червоного кольору. Видобували їх у теплих водах Середземноморського регіону, завозили в Україну переважно з Венеції. 

Коралові намиста вирізнялося за розміром, якістю, обробкою та кольором. Більш дешевим вважалось так зване необроблене «колюче» намисто – воно складалось з нарізаних у формі трубочок маленьких циліндриків. Високо цінувались червоні коралі, оброблені у вигляді овалів чи барилець, особливо з великими намистинами у центрі. Часто найбільшу центральну намистину на кожній низці обковували сріблом. Кількість разків такого намиста часто сягала 25, така розкіш свідчила про заможність жінки. Часто до намиста додавали хрести, золоті монети, срібні бусини (рифи, пугвиці). 

Традиції носіння намиста

Під час посту або жалоби червоне намисто не вдягали, його заміняли більш дешевим, скляним, з неяскравим кольором.

Після 40 років жінки здебільшого не вдягали намисто, проте це не було забороною.

Багато хто носив намисто і в похилому віці, але переважно темного кольору і в незначній кількості.

Поганою прикметою було розірвати намисто, це віщувало нещастя.

Люди вірили, що того, хто носить коралове намисто, ніякі чари не беруть.

Бурштинове намисто теж було дуже поширене на території нашої країни. Видобували камені на Волині, у деяких місцях Середнього Придніпров'я, на Прикарпатті. Низка бурштину інколи сягала рівня нижче середини грудей, носили найчастіше в поєднанні з коралами. Власниці такого намиста вірили, що бурштин приносить гарне здоров'я та покращує колір обличчя.

 

Писані поцьорки вважались на той час одними з найдорожчих. Дуте намисто із різнобарвного муранського скла привозили з Венеції. Воно складалось переважно з одного разка. Круглі намистини розписувалися вручну кольоровими емалями та інкрустувалися золотом.

 

Також виготовляли більш доступні поцьорки з дешевого різнокольорового скла. Часто на одну нитку нанизували намистини різних кольорів, що придавало виробу яскравості та неповторності. 

 

Баламути – так у побуті спрощено називали перламутр. За народним повір'ям, ця прикраса втілювала дівочу цноту, її носили, «абись чоловіки не баламутили жінок». На теренах України таке намисто вважалось диковиною, тому коштувало досить дорого.

Салба – нашийна прикраса, носили переважно на Буковині. Основою слугувала тканина, на яку кріпились монети, переважно срібні. Кількість нашитих монет часто перевищувала дванадцять рядів. Подібні прикраси також є складовою частиною національних костюмів тюркських народностей. 

 

 

Дукач (личман) – основою такої прикраси були австрійські дукати або російські карбованці. Монету підвішували до прикрашеного камінням металевого банту. Також замість монет використовували металеві образки із зображенням Богородиці та святих, які часто виготовляли в майстернях при монастирях.

Дукач завжди вдягали поверх намиста на найвиднішому місці. Жінки дуже пишались такою прикрасою, її наявність свідчила про майновий статус господині. Дукачі передавались із покоління в покоління, разом з іншими прикрасами часто становили придане майбутньої нареченої.

 

Дукати являють собою різновид намиста. За допомогою спеціально приробленого вушка монети нанизували на кольорову вовняну нитку, часто в поєднанні з коралами або бісером, інколи зі срібними хрестиками. Використовували срібні або золоті монети царського карбування.

Згарда – традиційна гуцульська прикраса культового значення. Її основу складають мідні литі хрестики, у проміжках між ними розташовуються трубочки або спіральки з латуні або міді. Нанизували на ремінець, шнурок або дротик, від одного до трьох разків. У цій прикрасі гармонійно поєднується язичництво та християнство – хрестики з металу та різні релігійні орнаменти. Велика кількість хрестиків на згарді свідчила про заможність родини. 

Згарда

Сканована сторінка з книжки Оксани Косміної «Українське народне вбрання», 2006.

Намисто з венеційського скла та бурштину, Карпати. Жіноча нагрудна прикраса згарда з хрестами, Гуцульщина.

Шелест – цю прикрасу виготовляли та носили на Гуцульщині. Металеве намисто складається з дрібних круглих бубонців, цю дзвінку прикрасу ще називають «сороківці».

 

Де побачити традиційні українські прикраси

Певна річ, придбати старовинні українські прикраси досить проблематично і дорого. На жаль, музею, присвяченого виключно прикрасам українок 19–20 століть, ми не знайшли. Проте побачити оригінальне намисто, сережки та інші оздоби можна у деяких музеях. Здебільшого старовинні українські прикраси експонуються в історичних музеях, музеях народного побуту. Усі музеї України ви навряд відвідаєте, проте завітати до музею у своєму місті однозначно варто. Чимало цікавих музеїв є у Львові.

Найбільш цікаві музеї у Києві:

Музей історичних коштовностей України, Київ. Тут ви побачите набагато давніші коштовності, ніж прикраси українок 19–20 століть, як от браслети сарматського поховання, чоловічі скіфські прикраси (наприклад, гривну), срібники князя Володимира і багато іншого. Сучасний інтер’єр і експонати вам сподобаються!

Працює: з вівторка до неділі – з 10:00 до 17:45 (каса працює до 16:45). Остання п’ятниця кожного місяця – санітарний день. Вхід: загальний квиток – 50 грн. Пільговий квиток – 30 грн. Сімейний квиток (до 4 чоловік) – 100 грн. У перший вівторок місяця вхід безкоштовний (екскурсійне обслуговування платне). Адреса: вулиця Лаврська, 9, корпус 12.

Національний музей українського народного декоративного мистецтва, Київ. Окрім килимарства, вишивки, художньої обробки шкіри і багато іншого, відвідувачі зможуть насолодитися колекцією українського народного костюму 19 – початку 20 століття. Працює: усі дні, крім вівторка. З 10:00 до 18:00. Вхід: дорослим – 40 грн. Студенти, пенсіонери – 20 грн. Школярі – 10 грн. Адреса: вулиця Лаврська, 9, корпус 29.

Музей Івана Гончара, Київ. Експозиції центру народної культури висвітлюють красу народного побуту, національні та християнські ідеали українців. Працює: з вівторка по неділю. З 10:00 до 17:30. Вхід: дорослим – 30 грн. Студенти, пенсіонери та школярі – 10 грн. Адреса: вулиця Лаврська, 19.

Сьогодні на багатьох ринках та у сувенірних крамницях можна придбати жіночі прикраси з українськими мотивами, ба навіть точнісінькі копії. А чому б і не зробити прикрасу самостійно? Як їх робили наші пращурки, ви вже знаєте. 

 

 

 

 

 

 

2 коментарі

  • Коментувати Марина Чорна Четвер, 09 листопада 2017 18:42 Автор Марина Чорна

    Старинные украшения сегодня очень актуальны. Мода такая пошла, хотя опять же, украшение украшению рознь. Я вот на виолити сережки винтажные купила, так их разве что под вечернее платье носить. Хотя, все это дело вкуса

  • Коментувати Марина Чорна Четвер, 09 листопада 2017 18:39 Автор Марина Чорна

    Старинные украшения сегодня очень актуальны. Мода такая пошла, хотя опять же, украшение украшению рознь. Я вот на виолити сережки винтажные купила, так их разве что под вечернее платье носить. Хотя, все это дело вкуса

Прокоментувати:

Переконайтесь що ви заповнили усі поля, відмічені зірочкою (*). HTML код не допускається