На Львівщині вшанували пам'ять автора гімну України Михайла Вербицького

Субота, 04 березня 2017 17:07 Автор  Орест
Оцініть матеріал!
(0 голосів)

4 березня, у с. Млини на Львівщині вшанували пам'ять автора гімну України Михайла Вербицького, повідомили в прес-службі Львівської ОДА.

Урочистості з нагоди 202-річчя з Дня народження автора гімну України розпочалися зі літургії в церкві покрови Пресвятої Богородиці, де колись служив отець Михайло Вербицький. У каплиці-пантеоні, де він похований, відбулася поминальна молитва.

Вшанувати пам’ять та покласти квіти до могили видатного українця зібралося близько тисячі людей, а також представники влади з Львівщини та Прикарпатського воєводства Польщі.

 

Гімни належать до найбільших святинь

будь-якого народу. Це ті слова, та музика,
які змушують кожного з нас підніматися
при перших же акордах, з трепетом у душі слухати
ту мелодію, яка віднаходить найпотаємніші струни,
кличе до високого й світлого. Є такий символ і в українців –

це гімн Ще не вмерла Україна.

 

Михайло Вербицький – священник, композитор - автор музики до українського національного гимну “Ще не вмерла Україна”

Народився 4 березня 1815 року у селі Улючі за 24 км від Сянока в родині священника.
Його батько помер, коли Михайлові було тільки 10 років.
Ним заопікувався його родич, Єпископ Перемишльський Іван Снігурський.
Спочатку разом з братом Володиславом він вчився в гімназії, а згодом у ліцеї.
Музичну освіту Михайло здобув цу дяківській школі у Перемишлі (офіційна назва школи – Дяко-Учительський інститут). Оскільки мав гарний голос, то співав у славетному кафедральному хорі Собору Івана Хрестителя.
За його словами, дяківська школа була для нього консерваторією в мініатюрі, а каеудральний хор дорівнював добрій опері – так гарно співали. У хорі плекали культ композитора Дмитра Бортнянського, якого М.Вербицький назвав «українським Моцартом», та й рід Бортнянського своїм коренем сягає Лемківщини.

У 1833 році Михайло вступає до духовної семінарії у Львові. Тут він починає серйозно займатися музикою, опановує техніку гри на гітарі, яка стала його улюбленим інструментом, а згодом він створює підручник для навчання гри на гітарі, пише п’єси для цього інструмента. Однак через матеріальні нестатки М . Вербицький був змушений двічі залишити семінарію. З Божої ласки йому вдалося закінчити цей духовний заклад і стати священиком. У 1852 році одержав парафію в селі Млинах Яворівського повіту, де він служив Богові і людям аж до смерті, що сталося в 1970 році. Ще й досі чудом збереглася та деревяна церковця (а їй уже з літ вийшло), в якій отець Михайло своїм чудовим голосом відправляв Святу Літургію, а млинівські парафіяни горнулися свого пароха, любили й шанували його, бо був він священиком за покликанням.

Захоплення музикою не згасало в ньому. Будучи священиком, він писав Літургійні композиції, які ще й тепер співає уся наша Галичина. І які літургійні шедеври створив він! “Єдинородний Сине”, “Святий Боже”, велично-пафосне “Алилуя”, яке в народі називають козацьким, “Отче наш”, причасний “Хваліте Господа з небес”, “Ангел вопі-яще” та інші.

Писав М. Вербицький і світську музику. Він автор багатьох музичних творів на народні мелодії, полонезів, вальсів, вступів до вистав. Він дав музичне життя поезії місцевих поетів, зокрема, М. Шашкевича, Ю. Федьковича та І. Чушалевича і все це творив він на селі, де до кінця свого життя не мав піаніно, а використовував тільки стару фісгармонію. Своєю кантатою “Заповіт” (“Завіщаніє”) на слова Тараса Шевченка М. Вербицький відкриває нову епоху в розвитку хорової музики в Галичині. Цей прекрасний музичний твір оригінальний за своєю структурою: він призначений для соліста, двох хорів — мішаного і чоловічого та симфонічного оркестру. Ця кантата вперше була виконана на Шевченківському концерті у Львові у 1868 році (Пригадаймо, що перший у Галичині концерт на честь Тараса Шевченка відбувся в Перемишлі в 1863 році).

Михайло Вербиць_кий —автор музики до українського національного гимну “Ще не вмерла Україна”. У кожного з нас своя доля. Так і у пісні. Ось короткий життєпис цього національного гимну.

Початок 60-х років ХІХ століття характеризується пожвавленням духовного життя в Галичині, зокрема польська молодь була пройнята патріотичним піднесенням. Вони носили “рогатувки”,“польські чобітки”,емблеми із зображенням орла білий орел на червоному фоні, співали на своїх зібраннях бойову пісню польських повстанців —“Jeszcze Polska niezginela”. Не відставали від поляків й українські студенти та гімназисти. Вони виявляли свій патріотизм такими атрибутами, як: червоні гарасівки, вишивані сорочки, козацькі шапки..., а от бойової патріотичної пісні не було. Гімн “Руської ради” з 1848 року “Мир вам, браття, всім приносим” не мав того революційного пафосу, якого так прагнула молодь.

І ось у львівському журналі “Мета” № 4,1863 рік, появився патріотичний вірш поета з Бориспіля поблизу Києва — Павла Чубинського — “Ще не вмерла Україна”.

Цей вірш припав М. Вербицькому до вподоби як своїм високопатріотичним змістом, так і легкістю форми. Спочатку М. Вербицький представив цю пісню як солоспів і сам виконав її на сходинах гімназійної “Громади” в Перемишлі. А щоб усі члени “Громади” могли цю патріотичну пісню бадьоро співати, то він зробив з неї хорову композицію. Урочисто виконали цей хоровий твір уперше в Перемишлі в день празника Св. Івана Хрестителя — 1-го липня 1864 року. На концерті був присутній старенький уже єпископ Тома Полянський. З глибокою побожністю він поблагословив і композитора, і його твір на слова Павла Чубинського — поблагословив у Княжгороді над Сяном. Була це знаменна подія. Ця патріотична пісня немов веселка поєднала наддніпрянців із галичанами: “Заспіває наш брат за Дунаєм або під Полтавою, а ві Львові і в Бескидах голос лунає. Застогне Галицька Русь під Карпатами, а понад Дніпром у людейсерце болить.” — так писав 1863 року Пантелеймон Куліш у листі до редактора Львівської газети “Слово”.

У Львові пісню “Ще не вмерла Україна” вперше у хоровому опрацюванні виконали на концерті, присвяченому відкриттю українського театру в новозбудованому “Народному домі”.

Надруковано текст цієї пісні з нотами вперше у Львові в 1885 році у збірнику пісень під назвою “Кобзар”.

Минали роки... Пісня “Ще не вмерла Україна” розправляла крила — спочатку над Дністром, а потім над Дніпром. Вона стала українським національним гимном, а тепер у неза- лежній Україні — Державним Гимном України. Творцем цієї величної мелодії Українського Гимну був отець Михайло Вербицький — уже минуло йому 190 років від дня народження.

Багатогранний талант Михайла Вербицького розвивався і розцвів у лоні української Церкви в Перемишлі.

Власне, Перемишль став осередком української хорової музики в Галичині. Катедральний хор Собору Івана Хрестителя, славетна дяківська школа, гім- назійне товариство “Громада” — ось те цілюще джерело, з якого черпав натхнення і снагу до праці отець Михайло Вербицький. Він до кінця свого життя служив двом великим силам нашого духовного життя — молитві і пісні — служив самовіддано, одержимо і повсякчас.

Гімни належать до найбільших святинь

будь-якого народу. Це ті слова, та музика,

які змушують кожного з нас підніматися

при перших же акордах, з трепетом у душі слухати

ту мелодію, яка віднаходить найпотаємніші струни,

кличе до високого й світлого. Є такий символ і в українців –

це гімн Ще не вмерла Україна.

 

Композитор Михайло Вербицький – видатний прогресивний діяч української культури першої половини XIX ст.

Композитор Михайло Вербицький – видатний прогресивний діяч української культури першої половини XIX ст.

М. Вербицький плодотворно працював у різних галузях музичного мистецтва і створив низку талановитих хорових, оркестрових і музично-драматичних композицій. Його творчість мала особливо велике значення для демократичної культури західноукраїнських земель, що розвивалася в особливих і складних умовах.

Високий художній рівень творів Вербицького, майстерність композиторського письма дають право називати його першим західноукраїнським композитором-професіоналом, незважаючи на те, що він не закінчував спеціальних музичних шкіл і сучасники вважали його митцем-аматором.

Творчість М. Вербицького — важлива сторінка в історії розвитку вітчизняного музичного мистецтва.

Церква в с. Млини

Михайло Вербицький народився на Надсянні у родині греко-католицького священика. Коли Михайлові виповнилося 10 років, помер батько і ним та його молодшим братом Володиславом заопікувався їх далекий родич перемишльський владика Іван Снігурський, один з найяскравіших діячів Української греко-католицької церкви.

У 1828 році при перемишльській кафедрі владика Іван Снігурський заснував хор, а згодом і музичну школу, в яких співав і навчався Михайло. Уже на Великдень наступного 1829 року цей хор з великим успіхом дебютував в урочистому богослужінні, де Вербицький разом з Іваном Лаврівським виступили як солісти.

Побачивши такий блискучий результат, Іван Снігурський запрошує з Чехії кваліфікованого диригента і композитора Алоїза Нанке: у Нанке Михайло Вербицький отримав ґрунтовну музичну освіту, зокрема, з композиції.

Важливе значення для формування Вербицького як композитора мав репертуар хору, в якому були як твори віденських класиків Й. Гайдна, В. А. Моцарта, так і музика композиторів «золотої доби» української музики — М. Березовського та Д. Бортнянського.

У 1833 р. він переїхав до Львова і вступив у духовну семінарію.

Навчання Михайла Вербицького в семінарії проходило мляво. У 1837 р. він кинув богослов'я. Михайло Вербицький одружився, але сімейне щастя митця було недовгим. Через рік жінка померла, залишивши його із сином-немовлям.

Через деякий час композитор знову повернувся до семінарії, де став керувати хором.

Обтяженому сім'єю М. Вербицькому жилося нелегко. У період, коли він розставався із семінарією, доводилося заробляти на хліб уроками музики у приватних домах. Деякий час він викладав спів у вірменському монастирі бенедиктином, у 1842—1843 pp. працював диригентом хору Ставропігійського інституту. Незабаром композитор знову повертається до Перемишля, де завдяки протекції Івана Снігурського одержує посаду нижчого урядовця при консисторії. 

Матеріальні труднощі примусили його втретє вступити до семінарії та у 1850 р. прийняти сан священика. Після того він дістав посаду в с. Завадові, далі — в с. Залужа-Стрілки, а в 1852 р. став священиком невеликого села Млини, Яворівського району, біля Перемишля, де жив до самої смерті.

Могила М. Вербицького у с. Млини 

Ще перед закінченням семінарії Михайло Вербицький вдруге оженився, але нова дружина теж невдовзі померла.

Твори Вербицького тривалий час — приблизно до Другої світової війни — становили основу репертуару західноукраїнських виконавських колективів. Важко назвати будь-який концерт чи святковий вечір того періоду, на якому б не звучала його музика. Композиції Вербицького міцно увійшли у практику домашнього музикування, витіснивши звідтіль низькопробні зразки зарубіжного бюргерського мистецтва. На його творчих традиціях виховувалося ціле покоління західноукраїнських музикантів, які з великою пошаною і любов'ю ставились до корифея рідного музичного мистецтва.

Творча спадщина Михайла Вербицького — одне з найцінніших надбань української культури. Він належить до яскравих представників національної композиторської школи, що сприяли в XIX столітті активному духовному злету українського суспільства.

Ще за життя Вербицький здобув визнання як талановитий музикант, творець улюблених і добре знаних хорів, солоспівів, популярної театральної музики. М. Вербицького високо поціновували чільні діячі української культури, зокрема Іван Франко. А один з найавторитетніших і прославлених митців України композитор Станіслав Людкевич 1934 року відзначав: "Вербицький для нас є не тільки музикантом, а й також символом нашого національного відродження в Галичині".

- See more at: http://www.biblioteka.uz.ua/vistavka/?presentation=70#sthash.yEBCDfxR.dpuf

Гімни належать до найбільших святинь

будь-якого народу. Це ті слова, та музика,

які змушують кожного з нас підніматися

при перших же акордах, з трепетом у душі слухати

ту мелодію, яка віднаходить найпотаємніші струни,

кличе до високого й світлого. Є такий символ і в українців –

це гімн Ще не вмерла Україна.

 

Композитор Михайло Вербицький – видатний прогресивний діяч української культури першої половини XIX ст.

Композитор Михайло Вербицький – видатний прогресивний діяч української культури першої половини XIX ст.

М. Вербицький плодотворно працював у різних галузях музичного мистецтва і створив низку талановитих хорових, оркестрових і музично-драматичних композицій. Його творчість мала особливо велике значення для демократичної культури західноукраїнських земель, що розвивалася в особливих і складних умовах.

Високий художній рівень творів Вербицького, майстерність композиторського письма дають право називати його першим західноукраїнським композитором-професіоналом, незважаючи на те, що він не закінчував спеціальних музичних шкіл і сучасники вважали його митцем-аматором.

Творчість М. Вербицького — важлива сторінка в історії розвитку вітчизняного музичного мистецтва.

Церква в с. Млини

Михайло Вербицький народився на Надсянні у родині греко-католицького священика. Коли Михайлові виповнилося 10 років, помер батько і ним та його молодшим братом Володиславом заопікувався їх далекий родич перемишльський владика Іван Снігурський, один з найяскравіших діячів Української греко-католицької церкви.

У 1828 році при перемишльській кафедрі владика Іван Снігурський заснував хор, а згодом і музичну школу, в яких співав і навчався Михайло. Уже на Великдень наступного 1829 року цей хор з великим успіхом дебютував в урочистому богослужінні, де Вербицький разом з Іваном Лаврівським виступили як солісти.

Побачивши такий блискучий результат, Іван Снігурський запрошує з Чехії кваліфікованого диригента і композитора Алоїза Нанке: у Нанке Михайло Вербицький отримав ґрунтовну музичну освіту, зокрема, з композиції.

Важливе значення для формування Вербицького як композитора мав репертуар хору, в якому були як твори віденських класиків Й. Гайдна, В. А. Моцарта, так і музика композиторів «золотої доби» української музики — М. Березовського та Д. Бортнянського.

У 1833 р. він переїхав до Львова і вступив у духовну семінарію.

Навчання Михайла Вербицького в семінарії проходило мляво. У 1837 р. він кинув богослов'я. Михайло Вербицький одружився, але сімейне щастя митця було недовгим. Через рік жінка померла, залишивши його із сином-немовлям.

Через деякий час композитор знову повернувся до семінарії, де став керувати хором.

Обтяженому сім'єю М. Вербицькому жилося нелегко. У період, коли він розставався із семінарією, доводилося заробляти на хліб уроками музики у приватних домах. Деякий час він викладав спів у вірменському монастирі бенедиктином, у 1842—1843 pp. працював диригентом хору Ставропігійського інституту. Незабаром композитор знову повертається до Перемишля, де завдяки протекції Івана Снігурського одержує посаду нижчого урядовця при консисторії. 

Матеріальні труднощі примусили його втретє вступити до семінарії та у 1850 р. прийняти сан священика. Після того він дістав посаду в с. Завадові, далі — в с. Залужа-Стрілки, а в 1852 р. став священиком невеликого села Млини, Яворівського району, біля Перемишля, де жив до самої смерті.

Могила М. Вербицького у с. Млини 

Ще перед закінченням семінарії Михайло Вербицький вдруге оженився, але нова дружина теж невдовзі померла.

Твори Вербицького тривалий час — приблизно до Другої світової війни — становили основу репертуару західноукраїнських виконавських колективів. Важко назвати будь-який концерт чи святковий вечір того періоду, на якому б не звучала його музика. Композиції Вербицького міцно увійшли у практику домашнього музикування, витіснивши звідтіль низькопробні зразки зарубіжного бюргерського мистецтва. На його творчих традиціях виховувалося ціле покоління західноукраїнських музикантів, які з великою пошаною і любов'ю ставились до корифея рідного музичного мистецтва.

Творча спадщина Михайла Вербицького — одне з найцінніших надбань української культури. Він належить до яскравих представників національної композиторської школи, що сприяли в XIX столітті активному духовному злету українського суспільства.

Ще за життя Вербицький здобув визнання як талановитий музикант, творець улюблених і добре знаних хорів, солоспівів, популярної театральної музики. М. Вербицького високо поціновували чільні діячі української культури, зокрема Іван Франко. А один з найавторитетніших і прославлених митців України композитор Станіслав Людкевич 1934 року відзначав: "Вербицький для нас є не тільки музикантом, а й також символом нашого національного відродження в Галичині".

- See more at: http://www.biblioteka.uz.ua/vistavka/?presentation=70#sthash.yEBCDfxR.dpuf

Прокоментувати:

Переконайтесь що ви заповнили усі поля, відмічені зірочкою (*). HTML код не допускається