«Банди Петлюри» – такою довгі десятиліття панування радянської влади з подачі редакційних пропагандистів, істориків і літераторів представлялася пересічним громадянам СРСР армія Української Народної Республіки.

Опубліковано в Видатні українці
Понеділок, 13 листопада 2017 06:34

День перемоги та поразки. #ЦДАЗУ

У Центральному державному архіві зарубіжної україніки у фонді Петра Зленка зберігається часопис «Союзу українських провінціяльних організацій» в Чехословаччині «Український самостійник», який виходив у Ліберці протягом 1935–1938 рр. Цікавою є постать самого Петра Зленка – колишнього вояка армії УНР, відомого бібліографа, який в еміграції уклав низку бібліографічних видань міжвоєнного періоду, присвячених історії українського війська доби Української революції. Це, зокрема, збірники «Симон Петлюра: Матеріали для бібліографічного покажчика» (1935, 1939), «Українські січові стрільці: Матеріали для бібліографії визвольної боротьби України» (1935–1936), «Зимовий похід: Бібліографія» (1940). У 1945 р. він був заарештований у Празі органами НКВС і вивезений до радянських таборів, де його сліди загубилися.

Опубліковано в Цікаво
Вівторок, 07 листопада 2017 19:15

Армія, народжена у боротьбі

«Землі імперії завершуються там, де завершується її зброя», – писав у XVIII ст. голландський юрист Корнеліус ван Бінкершок. Майже два століття по тому цей вислів відомого голландця згадав один з громадсько-політичних діячів доби Української революції, член Української Центральної Ради Микола Ковальський у своїй статті «22-ге січня», опублікованій у паризькому тижневику «Тризуб». За 10 років після IV універсала Української Центральної Ради, вже перебуваючи в еміграції, М. Ковальский поставив питання: чому, відзначаючи десятиліття проголошення незалежної держави, українці цієї держави не мають, і чому так само не мають збройної сили, яка є необхідною умовою існування кожної держави?

А ще майже сто років по тому, залишивши другу частину питання незмінною, можемо трохи переформулювати першу: чому напередодні 25-ї річниці незалежності Україна опинилася перед загрозою втрати суверенітету?

Опубліковано в Цікаво

До 100-річчя створення армії УНР та Дня захисника України у Київському міському будинку учителя відкривається виставка «Загартовані безсмертям», підготовлена Центральним державним архівом зарубіжної україніки.

Опубліковано в Україна

Перша світова війна, яку у 1914 р. розв’язали найбільші імперії Європи – Російська, Австро-Угорська та Німецька – поставила українців наддніпрянської та західної України по різні сторони барикад. Але якщо українцями Австро-Угорщини війна розглядалася як можливість вибороти власну державу, то для більшості українців, які жили на землях, що входили до складу Російської імперії, національне питання, навпаки, не було в числі актуальних.

Опубліковано в Скарбниця спогадів

З фондів #ЦДАЗУ: До 50-ліття Світового Конгресу Українців (СКУ)

"Все йде, все минає"... Тож не зневіряйтеся, а йдіть далі, як і до цього часу. ... Не звертайте з шляху, щоб на Вас не лізло, не повертайтесь назад, як би нечиста сила ззаду Вас не кричала! Йдіть вперед і несіть Ваш, найтяжчий на світі, український хрест. Бо коли такі люди як Ви почнуть занепадати на дусі, то що вже казати про інших, з натури малодухих? Знімите Ви одно колесо з українського воза, зніму я, другий, третій... і загрузне наш віз в обивательському болоті навіки. ...

Тож коли ми з Вами також кинемо плуга та борону, то поросте таке бадилля, що й сам Бог не викорчує, а на прекраснім українськім полі будуть пастись чужі корови». (Відгуки минулого. О. Кошиць в листах до П. Маценка. – Вінніпег, 1954 р.). Такі поради від зневіри давав найвидатніший український диригент ХХ століття Олександер Кошиць в одному із своїх листів до Павла Маценка, українського музикознавця, диригента і громадського діяча в Канаді, засновника Вищих освітніх курсів у Вінніпегу і Торонто.  

Опубліковано в Історія
Понеділок, 24 липня 2017 06:34

З фондів #ЦДАЗУ: Листи з минулого

До святкування 100-річчя подій Української революції 1917-1921 років

 

“Він належить — як каже Д. Донцов — до тих безперечно цікавих індивідуальностей, що їх видвигнула наша національна революція 1917-1919 рр. В пам'яті нашого народу він живе під ім'ям ВАСИЛЬ ВИШИВАНИЙ, бо так назвали його Українські Січові Стрільці, побачивши його світлину в однострої австрійського старшини й нашій вишиваній сорочці, в якій він являвся і на цісарському дворі” (Никифор Гірняк. Полковник Василь Вишиваний. Вінніпег — Канада, 1956).

Представлений документ із фондів Центрального державного архіву зарубіжної україніки розкриває погляди на творення Української Держави відомого українського військового діяча, політика, дипломата, поета, австрійського архікнязя (ерцгерцога) династії Габсбургів, полковника Легіону Українських Січових Стрільців Вільгельма Франца фон Габсбурга (1895-1948). Багато питань періоду Української революції 1917-1921 рр. залишилися актуальними і по цей час та перекликаються із сучасними подіями.
 
Вільгельма Габсбурга знали в Україні як Василя Вишиваного, під ім'ям, яке йому дали українські вояки під час Першої Світової Війни. Його вважали одним з неофіційних претендентів на український трон у разі утворення монархічного ладу, хоча він сам офіційно ніколи не проголошував свої наміри бути українським монархом. Василь Вишиваний прославився своїми військовими та дипломатичними здібностями, поезією і любов'ю до України.
 
Він до кінця життя вважав себе українцем і закінчив своє славне життя у Києві, але, на жаль, як арештант, якого радянська влада звинуватила у співпраці з ОУН і західними розвідками. 18 серпня 1948 р. Вільгельм Габсбурґ помер у в'язничній лікарні, похований на Лук'янівському цвинтарі, але місце його останнього прихистку й по сьогодні залишається невідомим.
 
У часи перебудови і переоцінки діяльності Сталіна та його секретних служб справа
Габсбурга-Вишиваного знов була переглянута комісією з реабілітації незаконно засуджених в СРСР. 16 січня 1989 р. його було посмертно реабілітовано. Відтоді розсекречено багато документів у справі Габсбурга-Вишиваного. Наразі в українському суспільстві йде переоцінка його діяльності і внеску в історію України.
 
Не народжений українцем, подовжувач роду стародавніх європейських династій Габсбургів та Лотарингів, Василь Вишиваний є чи не найбільшим прикладом у новітній історії України, коли особа з таким родоводом свідомо стала на захист українства і через все життя з гідністю пронесла тяжкий український хрест та зберегла вірність ідеї самостійної, соборної і суверенної України.
 
Стаття С. Куропася “З листів полковника Василя Вишиваного”.
“Вільне слово”, Торонто, ч. 6, лютий 1982 р.
ЦДАЗУ, бібл. ф. № 3, інв. № 6457-О
 
 

Надія Лихолоб

головний архівіст ЦДАЗУ

Опубліковано в Скарбниця спогадів

До 50-ліття Світового Конгресу Українців (СКУ) та у рамках співпраці Центрального державного архіву зарубіжної україніки (ЦДАЗУ) з Порталом української діаспори "Стожари" публікуємо три історичні документи, які стосуються витоків створення Світового Конгресу Вільних Українців (з 1993 р. - Світового Конгресу Українців).

Представлені документи із фондів ЦДАЗУ висвітлюють діяльність українських діаспорних громадсько-політичних, культурно-освітніх та релігійних організацій за скликання І-го Конгресу СКВУ (з 1993 р. – СКУ).

Ідея створення Світового конгресу вільних українців (СКВУ, з 1993 р. - СКУ) має давню історію.

Перші спроби створити світову організацію українців були зроблені ще у 20-х – 30-х рр. ХХ ст., зокрема і у Європі. Але ці ініціативи призупинилися з початком Другої світової війни. Спроби відновлення консолідації українців розпочалися знову у листопаді 1947 р., коли у Нью-Йорку було утворено політичну репрезентацію українців Північної і Південної Америки – Пан-Американську Українську Конференцію (ПАУК). А у 1957 р., на святкуванні 25-річчя Українського національного об’єднання в Торонто (Канада), пролунав заклик видатного громадсько-політичного діяча Андрія Мельника щодо об’єднання всього українства у вільному світі. Врешті тільки у листопаді 1967 р. у Нью-Йорку відбувся Перший Світовий конгрес вільних українців (СКВУ), у якому взяло участь 1003 делегати.

З моменту заснування і по сьогодення відбулося 10 конгресів, у 1993 р. СКВУ перейменувався на Світовий Конгрес Українців (СКУ), членами якого є понад 150 організацій з 33 країн, які представляють інтереси понад 20 млн. українців у діаспорі.

Від здобуття Україною незалежності у 1991 р. СКУ активно докладає зусиль для того, щоб вона стала справжнім світовим центром українізації, що є в інтересах як тих українців, що проживають в Україні, так і тих, які мешкають за кордоном.

У цьому році Світовий Конгрес Українців відзначає свій 50-літній ювілей.

Ініціативна Комісія в справі скликання Всеукраїнського Національного Конґресу, Прага, 1933 р.

«Вільне слово», 2 грудня 1967 р.

ЦДАЗУ, бібл. ф. № 3, інв. № 6447-О

 

Заява Головної Еміґраційної Ради в справі заснування «Европейського Обєднання», 2 березня 1932 р.

ЦДАЗУ, ф. 19, оп. 1, спр. 22, арк. 4-4 зв.

 

imgonline com ua Resize eckaSlWqJpI

Стаття «Справа Світового Конгресу України», [«Свобода», 1956 р.].

ЦДАЗУ, ф. 36, оп. 1, спр. 1, арк. 3

 

Надія Лихолоб

Головний архівіст ЦДАЗУ

Опубліковано в Скарбниця спогадів
    1. Стаття Павла Маценка «Візантійський хор з Утрехту (Голяндія)». «Вісті», Міннеаполіс, ч. 2 (21), 1967 р. ЦДАЗУ, заг. бібл. ф., інв. № 2956

Чоловічий «Візантійський хор» з Утрехту (Нідерланди) – керівник Мирослав Антонович, відомий український хоровий диригент, оперний співак, музикознавець - організований в 1951 році виключно з голландців для культивування і популяризації візантійсько-слов’янського церковного обряду, і, разом з тим, українського народного й авторського хорового мистецтва. Наполеглива довгорічна праця і знання дозволили М. Антоновичу досягти небувалих успіхів у співі Візантійського хору, що став найкращим колективом в Голландії. Хор підкорював своїм співом публіку Західної Європи, США, Канади. Він був бажаним учасником престижних фестивалів, урочистих заходів. У репертуарі колективу були не тільки обробки народних українських пісень, але найкращі твори світової класики, духовні пісні і канти, хорові концерти Д. Бортнянського, М. Березовського, А. Веделя, твори українських класиків М. Лисенка, К. Стеценка, М. Леонтовича.

Стаття Павла Маценка про Візантійський хор опублікована на сторінках журналу «Вісті», що видавався у Твін Сіті (Міннеаполіс, Міннесота, США) з 1962 по 1972 роки.

2. Програма мистецького вечора Візантійського хору з Утрехту (Нідерланди) у м. Мец (Франція). Керівник Мирослав Антонович, солістка Євгенія Зареська. Мец, 1955 р. ЦДАЗУ, ф. 48, оп. 1, спр. 110, арк. 24 зв.

Програма мистецького вечора Візантійського хору знаходилась серед програм і запрошень на різноманітні українські заходи Борщака Ілька Костянтиновича (1892-1959), відомого історика, публіциста, літературознавця, дипломата і громадського діяча, який перебував в еміграції у Франції. Його документи були передані до Центрального державного архіву зарубіжної україніки Фундацією імені Олега Ольжича у квітні 2011 року.

 

Опубліковано в Скарбниця спогадів
  1. Стаття Володимира Шаяна «День слави української пісні в Англії». «Свобода», Джерсі-Сіті, ч. 137, 25 липня 1964 р. ЦДАЗУ, бібл. ф. № 3, інв. № 6474–О

Чоловічий хор «Гомін» було засновано в 1949 році в Манчестері (Велика Британія). (диригент Ярослав Бабуняк). Колектив став представницьким хором Союзу українців у Великій Британії. Він брав участь у найвагоміших в українській діаспорі мистецьких заходах.

Гастролював з концертами в Німеччині, Франції, США, Канаді. В репертуарі чоловічого хору «Гомін» духовна музика, колядки, щедрівки, твори Д. Бортнянського, О. Кошиця, К. Стеценка та інші.

У 1964 році на міжнародному фестивалі пісні і танцю у м. Лланголлені в Північній Валії хор здобуває 1 місце серед колективів з 24 країн світу і отримує приз з рук принцеси Маргарет.

Опубліковано в Скарбниця спогадів
Сторінка 1 із 2