Скарби Київської Русі. Де шукати бібліотеку Ярослава Мудрого.

Понеділок, 28 січня 2019 08:44 Автор  Стожари
Оцініть матеріал!
(2 голосів)

У часи, коли люди на території давньої України лише вчилися читати, книги були без перебільшення чимось святим. Пошана до джерел мудрості у Київській Русі була великою. Їх створювали, наче храми, а відкриваючи першу сторінку, хрестились, наче до ікони. На виготовлення однієї книги ішли місяці, а то й роки. Майстерно вимальовані буквиці створювали одночасно текст і картину. Поряд із літерами красувались ілюстрації-мініатюри, малювати які довіряли спеціально навченим художникам. Матеріалом для сторінок давньоруської книги служив пергамент. Шкіру цілого стада молодих телят попередньо обробляли, перетворюючи на матеріал для одного лише екземпляру. Золото, срібло та дорогоцінне каміння оздоблювало стародавні рукописні книги. По завершенні роботи над книгою її освячували, як освячують ікону чи дім.

Перша бібліотека Київської Русі

Колекцію саме таких унікальних книг, кожна з яких була дорогим шедевром мав Ярослав Мудруй. Він, як ніхто інший, розумів значення навчання і читання для розвитку людини та держави загалом. Він був першим правителем у Європі, який надав значення цьому процесу. Ймовірно, що й сам брав участь у перекладі текстів з іноземних мов (якими добре володів). «Ярослав же сен, як ото ми сказали, любив книги… У літо 6545 сей великий князь Ярослав, син Володимирів, засіяв книжними словами серця віруючих людей. Велика бо користь буває людині од учення книжного». Так говориться у «Повісті временних літ».

У тій же «Повісті» зафіксована єдина писемна згадка про існування Ярославової бібліотеки. Князь почав формувати свою її за 17 років до смерті. В основному це були священні, богослужбові книги та особливо цінні для науки – історичні хроніки. Вчені припускають, що загалом колекція могла налічувати до 1000 унікальних видань.

Своєрідне видавництво (де перекладали і писали) розташовувалось у столиці Київської Русі, а саме – у Софійському соборі. Тут було написане відоме «Слово Іларіона», «Слово про Закон і Благодать» київського митрополита Іларіона, тут працювали над «Ізборником Святослава».

Київське Євангеліє королеви Франції

ReimsGospel

Коштовні книги з колекції Ярослава Мудрого стали посагом для його дочок.
Будучи батьком дев’яти дітей, князь найперше дбав про їх освіту. Всі три дочки були віддані за королів. Єлисавета вийшла заміж за норвезького короля, Анастасія — за мадярського, та найбільш відомою стала наймолодша Анна.
Цікаво, що 18-річна французька королева Анна Ярославна славилася не лише своєю вродою, а й освіченістю, в цім з нею не могла зрівнятися, мабуть, жодна жінка в тодішній Європі. А її чоловік король Генрик I не вмів ні читати, ні писати. Тож дівчина чи не з перших днів подружнього життя зайнялася керівництвом держави. Підписувала державні акти своїм ім’ям «Анна регіна», в той час як король Генрик ставив хрестик на позначення свого імені.

Під час торжеств енної церемонії вінчання та водночас коронації Анни молоді присягали на привезеній з Київської Русі книзі. То було Київське Євангеліє, яке згодом назвуть Реймським. Дивовижно, та від того часу всі королі Франції, аж до Людовика XIV складали присягу в катедральному соборі Реймса з рукою на Євангелії, написаному старовинною українською мовою.

Кожній князівні (сестрам Анни), яка виходила заміж, разом з іншим було подаровано щось із батьківської бібліотеки. Тож частина книг Ярослава таки була перевезена у Європу, та основна скарбниця залишилась в Києві.

На жаль ніхто так і не знає, чи існують досі книги Ярослава Мудрого. З тих часів немало було воєн, пожеж та інших лих. Бібліотека могла згоріти під час захоплення монголо-татарськими військами Києва 1240 року, які підпалили місто. Могла бути розграбована та розкинута по усіх куточках світу. Та все ж вчені цілком допускають версію, за якою історичні книги досі зберігаються у надрах київських земель. Катакомби стародавніх храмів, глибинні печери та підземелля із цілковитою вірогідністю могли слугувати надійною схованкою колекції.

Збудований у 1037 році прекрасний кам’яний храм із унікальними мозаїками і фресками – собор Святої Софії – став найкращим місцем для князівської книгозбірні. Ймовірно, звідти бібліотеку нікуди не переміщали.
Цікаво, що у 1916 році поряд із Софійським собором утворилося глибоке провалля, у якому проглядався підземний хід. Експедицію дослідників очолив Олександр Ертель. Оглядаючи стародавні коридори, вчені раптом натрапили на дивовижну знахідку: шматок березової кори із посланням, яке промовляло: «А хто знайде цей хід, той знайде великий скарб Ярослава». Автор вирізьбив букви на дереві, а потім замалював їх чорнилом. Ніхто не сумнівався, що малася на увазі саме коштовна бібліотека. Так само швидко вчені розгадали, що напис належить часам пізнього Середньовіччя. Та знахідка лише доводить, що у XVII столітті місцеві знали про скарб, або про нього ходили чутки.

Точна кількість книг, що складали бібліотеку, невідома. Літописці розпливчасто згадують про «дуже багато». Сучасні історики називають суперечливі цифри: від кількох сотень до кількох тисяч. Вважають, що основу бібліотеки становили манускрипти релігійного змісту, але найцікавіше - це історичні хроніки. Хто знає, може, знахідка хоча б однієї з цих книг могла б прояснити деякі таємниці з історії Русі, якщо не спростувати їх? Як би там не було, бібліотека немов канула в Лету. Однак деякі фахівці вважають, що вона як і раніше знаходиться в Києві і захована в підземних лабіринтах одного з київських храмів. Цю версію запропонував київський історик і письменник Сергій Хведченя, не один рік присвятив пошукам бібліотеки Ярослава Мудрого. Свої міркування він виклав у книзі «Таємниці Лаврських святинь». 

Версія 1. Лавра

Безкрайні катакомби цього найдавнішого монастиря зберігають чимало таємниць. Можливо, що в монастирських підземних коридорах зберігається і бібліотека Ярослава Мудрого. За словами Сергія Хведченя, у лаврських підземеллях ченці завжди ховали від ворогів стародавні книги. Літописці писали: «Книги від ворожих навал ченцями в печерах поховала». 

- Підземелля монастиря можна визначити як можливе місцезнаходження бібліотеки, - говорить Хведченя. - Історичні джерела свідчать, що до XVI століття в Успенському соборі Лаври налічувалося велика кількість книг. Швидше за все, більшу частину їх ченці сховали, щоб уберегти від ворогів. Лаврська бібліотека стала відроджуватися тільки на початку XVIII століття. Однак серед тридцяти тисяч томів, якими володіли ченці Лаври, не було книжок Ярослава Мудрого. 

Хто знає, може, вони як і раніше покояться десь у надійному місці - у підземних лабіринтах легендарної святині?

Версія 2. Софія Київська

Можливо, далеко ходити не потрібно, а пошукати скарб в підземних тунелях того місця, де бібліотека великого князя мешкала спочатку? 

- У 1916 році поряд із Софійським собором утворилося глибоке провалля, у якому дослідники виявили стародавній підземний хід, - говорить Сергій Хведченя. - На той час розкопками займався відомий дослідник Олександр Ертель разом зі своїми колегами. Група працювала в двох підземних коридорах, розташованих на глибині близько шести метрів. Головна і, можна сказати, сенсаційна знахідка чекала дослідників в кінці другого коридору. Вчені виявили березову дощечку з написом: «Хто знайде цей хід, той знайде скарб Ярослава». Літери були надряпані на дереві і залиті чорнилом. Однак дослідникам не вдалося встановити, коли був зроблений ця напис. Тим не менш вони з подвоєною енергією почали просуватися далі. 

За словами Хведчені, розчищення тунелів була складним завданням. Підземелля були завалені землею і будівельним сміттям різних століть. «Пробуривши» таким чином не один десяток метрів, археологи нічого істотного не знайшли, за винятком декількох монет різних епох. Однак Ертель зробив важливе відкриття - підземні коридори Софії Київської є частиною широкої гілки лабіринтів, побудованих ще в великокнязівську епоху. Деякі тунелі раніше служили усипальницями, а частину з них ченці облаштували для винних льохів. Напевно є лабіринти, про існування яких знало лише обмежене коло людей. Саме вони могли приховати там найцінніше - наприклад, бібліотеку Ярослава.

Версія 3. Видубицький монастир

Недалеко від цього монастиря розташований комплекс печер. Їх вік становить понад тисячу років. Відомо, що, коли син Ярослава Мудрого Всеволод заклав церкву святого Михайла на Видубичах, там вже діяв якийсь печерний монастир. Не виключено, що перед навалою монголо-татар в 1240 році ченці сховали бібліотеку Ярослава саме в ньому. 

Після навали про печери поступово забули - їх знову відкрили в 1862 році. Київський художник на прізвище Зайченко одного разу гуляв між пагорбами і випадково виявив провалля. Спустившись донизу, він побачив страшне видовище - безліч людських кісток і обривки зотлілого одягу. Багато кістяків застигли в неприродних позах, що говорило про те, що вони померли не своєю смертю. 

Дослідженням печер впритул зайнялися в 1912 році. Тоді були виявлені древні тунелі княжої доби, в яких розташовувалися чернечі келії. Печери монастиря ідеально підходили для зберігання цінностей, так як були ретельно приховані від ворогів. Проте нічого, що вказувало б на бібліотеку Ярослава, знайдено не було. Але більшу частину підземель замуровано і вони продовжують зберігати свої таємниці до цього часу.

Версія 4. Межигірский монастир

У 1933 році Київ розбурхували сенсаційні чутки. Нібито під час будівництва дачі для першого секретаря Київського обкому партії Постишева в Межигір'ї виявили підвальне приміщення, доверху заповнене стародавніми книгами. Не інакше - як це легендарна бібліотека Ярослава Мудрого! Однак робітники, що будували дачу, поспішно закопали знахідку. Пояснили просто - будівництво було терміновим (об'єкт державного значення) і зривати дату здачі ніхто не ризикнув. Час був суворий, репресували і не за такі «промахи». Питання залишилося відкритим: чи були це книги Великого князя? І як вони опинилися в Межигір'ї? 

- Останні роки свого життя Ярослав Мудрий провів у Вишгороді, подалі від столичної метушні, - говорить Сергій Хведченя. - У своїй резиденції князь працював над написанням «Руської правди» - першого кодексу Русі. Для цієї непростої роботи Ярославу було потрібно багато літератури, тому якась частина бібліотеки повинна була знаходитися при ньому. Коли князь помер в 1054 році, його тіло з Вишгорода везли до Києва через Межигірський монастир. Так що вишгордська бібліотека Ярослава могла осісти в Межигірському монастирі. 

Понад двадцять років тому, в 1990 році, археологи зробили спробу розшукати в Межигір'ї таємничий підвал з книгами, але, крім залишків фундаментних стін XVII-XIX століть, нічого не знайшли. Другу спробу зробили два роки потому, проте виявили тільки стародавнє кладовище. Можливо, знайдені в 1933 році в Межигір'ї книги були зовсім і не з бібліотеки Ярослава, а належали ченцям з більш пізнього часу.

 Інші версії

На думку деяких істориків, бібліотека Ярослава Мудрого була знайдена кілька сот років тому, і на сьогодні книги з неї розійшлися по багатьох бібліотек світу. Є й інша версія - зібрання загинуло під час пожежі 1240 року, коли монголо-татари захопили Київ. 

"Ізборник Святослава"

Довідка 

В ХІ столітті матеріалом для книжок на Русі служив пергамент. Робили його зі шкур телят. Такі книги коштували дуже дорого - скажімо, на виробництво однієї йшли шкури цілого стада тварин. Палітурки виготовлялися з сап'янової шкіри, оклади прикрашалися золотом і сріблом і великою кількістю дорогоцінних каменів - алмазами, смарагдами, рубінами. 

За приблизними підрахунками, на Русі кількість книг становило близько 130 тисяч томів. До наших днів збереглося не більше 25 рукописів давньоруських книг, створених на території нинішньої України.

За матеріалами Всвіті та На скрижалях

Прокоментувати:

Переконайтесь що ви заповнили усі поля, відмічені зірочкою (*). HTML код не допускається