Таємний університет у Львові

П'ятниця, 24 серпня 2018 02:21 Автор  Орест
Оцініть матеріал!
(0 голосів)
На фото: виклади проф. Чайківського на математично-філософському відділі, 15 березня 1923 року. На фото: виклади проф. Чайківського на математично-філософському відділі, 15 березня 1923 року.

Через репресії польської влади у 1920-их українці здобували вищу освіту у Таємному університеті, що діяв на приватних квартирах та у підвалах Собору Юра.

У липні 1921-ого у Львові заснували нелегальну вищу школу для українців.

Це було відповіддю на освітні репресії поляків: після 1919-ого вісім українських кафедр в університеті у Львові ліквідували, усіх 14 професорів-українців звільнили, а сам заклад перейменували з ім. Франца І на Яна Казимира. Згідно наказу ректорів Університету та Політехніки на навчання приймали лише тих громадян Польщі, хто пройшов військову службу в армії, також відвели лише близько 10% місць для іноземців, що в сукупності зводило до нуля можливість навчання українцям.

Впродовж трьох років українські товариства, такі як НТШ, намагались провадити курси вищої освіти для молоді, які регулярно забороняла польська влада. На них виокремились три напрями освіти: філософський, правничий та медичний. У 1921-ому було вирішено реорганізувати їх у навчальний заклад, який у липні оголосили Львівським таємним українським університетом.

Він діяв нелегально, однак польська влада з першого дня знала про існування цього університету і одразу ж застосувала репресії - обшуки та арешти студентів та викладачів. Слово “таємний” у назві мало свідчити про складну ситуацію у польсько-українських відносинах і відсутність легального закладу.

В університет у перший рік записалося 1258 студентів. За чотири роки існування закладу щороку набирали близько 1000 студентів. Викладали 65 професорів. Заняття проводили в підвалах Собору Юра, на приватних квартирах студентів та викладачів, приміщеннях НТШ, “Просвіти”, Національного музею, Народного дому.

Згодом факультетів стало п'ять - додали також технічний та факультет мистецтва. Навчання на філософському та правничому відділах мало тривати чотири роки, медики та техніки мали вчитись два роки, а далі через відсутність лабораторій, устаткування, анатомічних музеїв тощо продовжувати освіту у Празі, Відні чи Гданську.

Ректором Таємного університету став професор Василь Щурат, який одночасно завідував кафедрою української літератури. Однак того ж року його заарештувала польська влада. Наступни ректором був обраний професор медицини Мар’ян Панчишин, а згодом професор Євген Давидяк.

У Таємному університеті викладали майже всі українські вчені та фахівці, що мешкали тоді у Львові. Натомість усім польським університетам був оголошений бойкот.

Варто зазначити, що нацменшини за рішенням Версальського договору 1919-ого і за рішенням Ради послів 1923-ого мали отримати власний університет. Але польська влада категорично заперечувала, щоби цей університет розташовувався у Львові. Поляки не лише не дотримали обіцянки відкрити до 1924-ого заклад вищої освіти для українців, а з часом лише посилювала репресії проти студентів та викладачів Таємного університету, що призвело до припинення його діяльності у 1925-ому.

Чотири роки Таємний університет діяв у важких умовах - напівпідпілля, цькування, голоду та відсутності платні. На його діяльність гроші жертвувала українська громадськість, зокрема із діаспори, підтримував митрополит Андрей Шептицький. Випускники Таємного університету згодом стали опорою націоналістичного руху ОУН у 1930-40-их роках.

Дипломи Університету визнавали у Німеччині та Чехословаччині.

Джерело: galinfo.com.ua

Прокоментувати:

Переконайтесь що ви заповнили усі поля, відмічені зірочкою (*). HTML код не допускається