День перемоги та поразки. #ЦДАЗУ

Понеділок, 13 листопада 2017 06:34 Автор  ЦДАЗУ
Оцініть матеріал!
(2 голосів)

У Центральному державному архіві зарубіжної україніки у фонді Петра Зленка зберігається часопис «Союзу українських провінціяльних організацій» в Чехословаччині «Український самостійник», який виходив у Ліберці протягом 1935–1938 рр. Цікавою є постать самого Петра Зленка – колишнього вояка армії УНР, відомого бібліографа, який в еміграції уклав низку бібліографічних видань міжвоєнного періоду, присвячених історії українського війська доби Української революції. Це, зокрема, збірники «Симон Петлюра: Матеріали для бібліографічного покажчика» (1935, 1939), «Українські січові стрільці: Матеріали для бібліографії визвольної боротьби України» (1935–1936), «Зимовий похід: Бібліографія» (1940). У 1945 р. він був заарештований у Празі органами НКВС і вивезений до радянських таборів, де його сліди загубилися.

 Екслібрис Петра Зленка.  ЦДАЗУ

Екслібрис Петра Зленка.

ЦДАЗУ, ф. 10, оп. 1, спр. 90, арк. 2

«Український самостійник», який виписував П. Зленко у Чехословаччині, також видавався колишніми вояками української армії, які стояли на позиціях єднання української еміграції незалежно від політичних поглядів. Цьому, зокрема, було присвячено публікацію часопису «Нещасливий для Української Армії 1919 рік», у який йшлося про спільний похід армії УНР та Української Галицької армії на Київ.

Часопис «Український самостійник» з повідомленням про становище Української Галицької армії та армії УНР у 1919 р. 1 серпня 1935 р.  ЦДАЗУ 

Часопис «Український самостійник» з повідомленням про становище Української Галицької армії та армії УНР у 1919 р. 1 серпня 1935 р.

ЦДАЗУ, ф. 10, оп. 1, спр. 175, арк. 21

Розрив між урядами УНР та ЗУНР і, відповідно, розкол між армією УНР та Українською Галицькою армією був однією з найтрагічніших подій в історії Української революції 1917–1921 рр. Цей конфлікт суттєво послабив збройний опір ворогам збоку країни, якій, нехай і на нетривалий час, вдалося об’єднатися після кількох століть перебування у складі різних імперій.

Взаємні звинувачення у зраді інтересів один одного затьмарювали відносини галичан і наддніпрянців навіть в еміграції. Сучасні ж історики вважають, що основні причини розколу були зумовлені передусім історичними та культурними відмінностями в розвитку українців, землі яких були поділені між Австро-Угорщиною та Росією, і тим, що ці відмінності не були враховані в Акті злуки східно- та західноукраїнських земель. Тож у проголошеній соборній державі продовжували існувати два незалежні політичні центри, кожен з яких мав своє бачення стратегії та тактики боротьби за самостійну Україну.

Однак у спільній історії обох армій є сторінка, яку водночас можна назвати і героїчною, і трагічною – звільнення Києва від більшовиків об’єднаними військовими силами українців у серпні 1919 р. Саме цій події присвячено публікацію «Українського самостійника» від 1 серпня 1935 р. У статті подано перебіг подій літа 1919 року, коли 80-тисячна об’єднана українська армія рушила до української столиці. Під ударами українських військ із заходу та Добровольчої армії зі сходу 30 серпня 1919 р. більшовики без бою залишають Київ, а 31 серпня відбувається урочистий вступ об’єднаних українських армій до Києва. А далі сталося те, що згодом назвуть Київською катастрофою: конфлікт між українцями та денікінцями, здача Києва, посилення ідеологічних розбіжностей між УНР та ЗУНР.

З відстані майже 20 років колишні українські вояки-емігранти з біллю констатували: «День здобуття Київа був днем великої перемоги об’єднаної Української Армії. Але тут показалося як за нездарність і нікчемність наших урядів, що довели до розбиття української сили і поразки її… Наші уряди прямо не були гідні такого війська, яке вони мали».

І це теж один з уроків історії, про який варто памятати.

Катерина Романова,

головний науковий співробітник ЦДАЗУ

Прокоментувати:

Переконайтесь що ви заповнили усі поля, відмічені зірочкою (*). HTML код не допускається