Карпатська «Катинь». Як Варшава повстала проти всього українського 1938 року

Середа, 08 листопада 2017 13:00 Автор  Орест
Оцініть матеріал!
(1 Голосувати)
Прикордонний перехід між Польщею та Угорщиною на Верецькому перевалі, 1939 рік. Фото з Вікіпедії Прикордонний перехід між Польщею та Угорщиною на Верецькому перевалі, 1939 рік. Фото з Вікіпедії

На Верецькому перевалі, між Галичиною і Закарпаттям, де протягом тисячоліття проходили кордони різних держав, нині стоять три пам’ятники. Це – встановлений у 1990 рр. пам’ятний знак українським партизанам, пам’ятний знак на Верецькому перевалі з нагоди 1100 роковин переходу угорських племен через Карпати, і, від середини жовтня – Меморіал героям Карпатської України. Присвята на меморіалі, «героям Карпатської України, розстріляним польськими та угорськими окупантами у березні 1939 року», викликала дипломатичну суперечку між Польщею та Україною. Але поки що не виграв ніхто.

Польське Міністерство закордонних справ (МЗС) 17 жовтня викликало посла України в Польщі Андрія Дещицю з приводу відкриття згаданого меморіалу. Заступник міністра закордонних справ Польщі Бартош Ціхоцький висловив здивування написом про «окупацію» Галичини Польщею, а також про «нібито екзекуцію 600 вояків Карпатської Січі відділом Корпусу охорони прикордоння».

«Польща ніколи не окуповувала Україну. Деякі території сучасної української держави були частиною Республіки Польщі згідно з міжнародним правом», – читаємо в заяві польського МЗС. – «Досі теж не представлено жодних доказів на підтримку тези про масові страти вояків Карпатської Січі в березні 1939 р., не згадуючи вже про польську відповідальність за цей нібито злочин».

Зовнішньодипломатичному відомству Польщі опонував секретар української Державної міжвідомчої комісії у справах увічнення пам’яті учасників антитерористичної операції, жертв війни та політичних репресій Святослав Шеремета. Він підтримує версію, що в березні 1939 р. угорці конвоювали на перевал полонених галичан, вояків Карпатської Січі, і передали їх польським прикордонникам. Відтак ті відвели полонених далі від перевалу, уздовж кордону, і розстріляли на закарпатській стороні (тобто не на території Польщі). На підтвердження цього С. Шеремета наводить результати пошукових праць, проведених 2008 р.: тепер ексгумовано рештки 22 січовиків і перепоховано саме на Верецькому перевалі. Як наголошує С. Шеремета, 2011 р. на закарпатській стороні біля поховання січовиків знайдено кулі від пістолета Vis.35 і польського карабіна «Маузер», які були на озброєнні польської армії тих часів.

Шеремета наводить телеграму наради польського військового командування від 15 березня 1939 р., у якій передано наказ маршала польських військ Ридза-Сміґлого «по січовиках стріляти», а також бажання, «щоб вони взагалі не потрапляли на нашу територію, навіть як інтерновані».

У Польщі ніяким чином не прореаґували на арґументи А. Шеремети. Варшава обрала зброю, яку їй частково дав Київ: українську сторону представили як тенденційних єзуїтів, що майструють при власній історії. Варшава ніяк не коментувала доказів розстрілу, що їх наводила українська сторона, проте причепилася до слова «окупація», польська Західної України, яке вжито на пам’ятнику. Варшава розуміла, що з «окупацією» на знаменах виграє цей спір, а Київ повівся на цю гру і продовжував наполягати на визначенні, яке важко довести: «окупація» – це серйозний закид, у якого є чітке міжнародне визначення. В Україні це слово щодо власної історії вживають з публіцистичним відтінком, тим часом присутність Галичини і Західної Волині у складі Польщі до 1939 р. – це залізне алібі Варшави: ними є міжнародні угоди з більшістю країн світу, які визнавали межі міжвоєнної Польщі.

автор: Ігор Ісаєв, головний редактор порталу PROstir.pl

Прокоментувати:

Переконайтесь що ви заповнили усі поля, відмічені зірочкою (*). HTML код не допускається