86 років тому у Львові народився Любомир Гузар

Вівторок, 26 лютого 2019 13:17 Автор  Ніна Петриківська
Оцініть матеріал!
(0 голосів)

Сьогодні, 26 лютого, народився Блаженніший Любомир Гузар – колишній патріарх-предстоятель Української Греко-Католицької Церкви.

Любомир Гузар народився 1933 року у Львові. Там же закінчив перший клас гімназії.

53055657 1067035206809237 5655898241460338688 n88181 

Правдиву віру і любов до Бога Любомирові прищепили його батьки – Ярослав та Ростислава. Вони дуже тішилися, коли хлопчик  іще в ранньому дитинстві повідомив: «Буду священиком».

53022828 1067035213475903 519124631118938112 n 285b11Встиг закінчити лише народну школу та перший клас гімназії. Прийшли «визволителі». Вночі батьки дослухалися, по кого приїхали енкаведисти цього разу, вранці дізнавалися, кого розстріляли… На зміну НКВС прийшло Гестапо, затим – СМЕРШ.

Якось – це вже 1944-го – знайомі повідомили, що невдовзі Ярослава Гузара мають запроторити до Сибіру. Родина вночі зібрала такі-сякі речі й виїхала до австрійського Зальцбурга.

Саме з 1944 року почалася його велика мандрівка країнами. Родина переїхала до Австрії, потім була Америка, де він здобув богословську освіту та став священиком, а також Італія, де патріарх Йосип Сліпий висвятив Любомира Гузара на єпископа. До рідного Львова Блаженніший повернувся лише за півстоліття. І у 2001 році очолив Українську Греко-Католицьку Церкву.

В Зальцбургу  закінчив гімназію. Ще під час навчання написав до Малої духовної семінарії, що у Стемфорді, що хотів би там навчатися. 

 1949р. родина переїхала до США.  Любомир вступив до Малої духовної семінарії у Стемфорді.  1957р. був висвячений  на священика. Від 1958р. викладав у семінарії.

У 1966р. створилася парафія при осідку Українського Народного Союзу у Еленвілі. Правити запросили молодого священика о.Любомира.

У жовтні 1969р. Гузар вирушив  до Риму. Здобув ступінь доктора богослов'я, вступив до місцевого монастиря Св.Теодора Студита у муніципалітеті Ґроттаферрата. На цей час патріархом  УГКЦ  був Йосип Сліпий, який відбув 18 років у радянських таборах, а з 1963р. оселився в Римі. У 1977р. він висвятив кількох священиків на єпископів – без згоди Папи, оскільки волів зберігати це в таємниці, аби не піддавати ризикові життя священиків, яких планувалося скерувати до  України – правити у забороненій радянською владою УГКЦ.

Через 19 років новий Папа — Іван Павло ІІ – розуміючи мотиви дій патріарха Йосипа, підтвердив висвячення Любомира Гузара. 

У 1978 Патріарх Йосип призначив єпископа Гузара архімандритом монастиря Студійського Уставу в Кастель-Гандольфо поблизу Рима. 

52611792 1067035440142547 8207381704621424640 n1До України Любомир Гузар повернувся разом з усією монастирською спільнотою у 1993 році.

Згодом розповідав, як вразила його картинка на кордоні з українського боку: дев'ятеро жінок несли залізничну рейку, поблизу стояв чоловік із цигаркою й щось їм наказував…   

У 1996. Любомир Гузар був обраний помічником кардинала  Мирослава Івана Любачівскього. Кардинал на той час дуже хворів, і в грудні 2001р. помер. Синод обрав Любомира Гузара главою Української греко-католицької церкви.

Новий предстоятель у серпні 2005р. переніс осідок УГКЦ зі Львова до столиці.  

Блаженнніший Любомир Гузар керував Церковю майже  дев'ять років. У 2011р. подав у відставку, пояснивши станом здоров’я.  

Був одним з тих стовпів, на яких  тримається небо українських чеснот. До його мудрості прислухалися – звичайно, ті, хто хотів це робити. Його висловлювання  запам’ятовували – звичайно, ті, хто прагнули сповідувати і сповідували вічні християнські моральні цінності.

31 травня 2017 року Його святість Любомир Гузар вирушив до Господа просити за Україну.

Нам залишилися перлини глибокої мудрості блаженнішого. Вони дуже важливі  й потрібні — щодня, щогодини, завжди…

«Ми маємо щось лише тоді, коли прагнемо до чогось величного і чистого. Ми будемо пропащими, якщо думатимемо лише про задоволення власних потреб. 

Релігія — це не знання про Бога. Релігія — це зустріч із Богом. Така зустріч може бути лише особиста.

Еліта — це не просто ті люди, які вміють побачити проблему і знайти швидко рішення. Це люди, які вміють дивитися далеко вперед…Треба дивитися далі, значно далі вперед, щоб розуміти наслідки власних рішень. Той, хто дивиться далеко, насамперед зберігає головне — людську гідність.

Ми не є собою тому, що ми когось ненавидимо. Ми мусимо бути собою, перш за все, люблячи один одного, створюючи всередині нашої спільноти, нашого народу це мирне наставлення.

Любов – це є бажання робити добро ближньому… Не можна будувати мир без любові. Як я не бажаю другій людині добра, не люблю її, то як я можу робити з нею мир? Миру не буде.

Ми мусимо перестати боятися, жити в страху. Це залишок радянської ментальності. Чим контролювали нарід? Страхом. Мовляв, «поїдеш на Сибір, підеш до в'язниці»…  А тепер ми мусимо не дати себе опанувати страхом. Це є великим завданням.

Пам'ятаєте, яка Божа найважливіша заповідь? Любити Бога і любити ближнього, як самого себе. Чому ми не любимо ближніх? Бо ми не любимо себе. Що значить любити себе? То значить розуміти свою власну гідність.

Моє велике бажання – бути людиною. Багато зустрічаю осіб, але мало серед них людей у повному значенні того слова. Зустрівшись з такою людиною, ви відходите від неї кращі.

Любов до України – це прекрасний слоган. Можна говорити палкі слова про любов до України: це ні до чого не зобов'язує. А любити треба українців, жителів цієї країни – це є любов до України.

Патріотизм, який вчить ненавидіти будь-кого, не є християнською чеснотою. Треба любити своє, бути готовим навіть віддати за це своє життя, але не робити цього коштом іншої людини…  Не можна любити своїх, кривдячи чужих. У цьому полягає справжня християнська любов.

У світі було б набагато менше зла, якби всі, хто має владу, розуміли, що в їхніх руках прекрасний спосіб служити іншим людям.

Свобода – це можливість робити добро...»

Прокоментувати:

Переконайтесь що ви заповнили усі поля, відмічені зірочкою (*). HTML код не допускається