Христина Береговська: «Я спілкувалася з українськими родинами, які знали Святослава Гординського»

Четвер, 14 грудня 2017 20:58 Автор  Богдан Залізняк
Оцініть матеріал!
(1 Голосувати)

6 грудня цього року в Палаці Потоцьких у Львові відбулася презентація монографії Христини Береговської «Святослав Гординський: творчість за пів століття».

«Це – подія в літературно-мистецькому, культурно-мистецькому житті Львова, України і українського світу, – відкрила вступним словом цю презентацію її ініціатор – директор Міжнародного інституту освіти, культури і зв’язків з діаспорою (МІОК) НУ «Львівська політехніка» Ірина Ключковська. – Будемо говорити про трьох героїв. Перший – Святослав Гординський. Другим героєм є сама монографія «Святослав Гординський: творчість за пів століття» (видавництво «Апріорі»)… А третім героєм є сама Христина Береговська, автор цієї монографії, яка 10 років тому прийшла в МІОК і повідомила: «Мене цікавлять художники української діаспори».

То ж настільки ця тема зацікавила кандидата мистецтвознавства Христину Береговську, додамо вже від себе, що, обравши близьку за духом їй – постать видатного українського художника, поета і критика Святослава Гординського, створила спочатку дисертаційну роботу, а потім – монографію, а властиво – книгу для широкого читача – «Святослав Гординський: творчість за пів століття».

Докторанта Львівської національної академії мистецтв, яка до цього два роки працювала директором департаменту з питань культури, національностей та релігій Львівської обласної державної адміністрації, Христину Береговську щиро вітали з виходом цієї книжки Митрополит Ігор, Митрополит Димитрій, отець Дацько, доктор мистецтвознавства професор Ростислав Шмагало, народний художник України, академік Національної академії мистецтв України Любомир Медвідь, директор Львівського національного літературно-меморіального музею Івана Франка Богдан Тихолоз, завідувач кафедри експериментальних мистецтв ЛНАМ Роман Василик та представники влади Андрій Білоус (заступник голови Львівської обласної ради) і Ліна Остапчук (від Львівської міськради).

«З виходом цієї книжки, – сконстатував Любомир Медвідь, – розпочинається важливий процес осмислення і вивчення наших великих імен, зокрема діаспорних, яких треба і повернути додому, осмислити і розповісти про них, щоб вони увійшли в наш інтелектуальний простір.»

Після детального ознайомлення з монографією ми зустрілися з п. Христиною – з тим, щоб наші читачі ближче пізнали і творчість самої Х. Береговської, і, відповідно, високомистецьку діяльність видатного українця Святослава Гординського. Отже, розмовляємо.

«В мене є девіз життя: «Нічого не боятися …»

  • Христино, як Ви чуєтеся як третій герой акції-презентації своєї книги про Святослава Гординського, за висловлюванням Ірини Ключковської ?

  • Не як герой, а як інструмент, покликання якого повернути, виявити тексти Святослава Гординського, про якого ми в Україні знаємо кожен по-своєму: поети, гравірувальники, художники. А я прагнула виявити його в синтезі – комплексно, його цілісність як особи.

  • Професор Ростислав Шмагало, доктор мистецтвознавства, висловився дуже прихильно до Вас: «І, нарешті, визріла особистість, яка присвятила більшу частину свого життя Святославу Гординському! Як Ви визрівали? Розкажіть.

  • То сама я не робила. Допомагали мені люди – Роман Лубківський, Олександр Федорук. І я прийшла до Гординського. Вони мене з ним познайомили. Я мала писати докторську про Курилика. А Р. Лубківський мене переконав, що Курилик зачекає. Святослав Гординський – перший у черзі. І тому я вирішила, що треба послухати. Мене спокусили архіви, були його діти, які відкрили всі замки своїх скринь. Створився гарний клімат для дослідницької роботи.

  • Як починалося у Вас бажання познайомитися з художниками української діаспори?

  • Я цікавилася цим ще на четвертому курсі. Зокрема – Іванкою Нижник-Винників. Мені ще Олександр Федорук в 10 класі подарував каталог цієї художниці. І тоді я мала писати бакалаврську, оскільки ще Люба Волошин про неї не писала. Я запитала Федорука – і він мене поблагословив.

У 2008-му поїхала в Париж до Іванки Нижник-Винників. Там я зустрілася з представниками української діаспори, ходила до музеїв, НТШ справило враження. Я зрозуміла, що мені це близьке. Близьке – створити кандидатську на діаспорному ґрунті. І подалася в Торонто.

- Ви були, виявляється, знайомі з отцем Іваном Музичкою. Я – також. В інтерв’ю в 1994 році Отець сказав так: «Треба «тихої роботи». Свою роботу Ви як кваліфікуєте – як «тиху» чи «голосну» ?

- Намагаюся розвиватися – це теж добро. Добро треба поширювати. Ми живемо вже не в ХІХ, а в ХХІ столітті. Писати треба тихо, а подавати – голосно. Про створене тобою мають знати всі. С. Гординський є герой, був постаттю української культури в світі. Мистецтво має поглинатися всіма.

- Що було головне у Вашій попередній діяльності, коли Ви працювали директором департаменту з питань культури, національностей та релігій у Львівській обласній державній адміністрації ?

- Розбудити сільське населення. Вже маю відгуки від людей. Директор зі села дзвонить, питає: що я маю робити? І про це ж – українське мистецтво в світі розбудити.

- Чи відома нині в Україні праця С. Гординського «Українська ікона ХІІ-ХYIII ст.»?

- Відома у вузькому колі. 1972 року вона побачила світ. Митці про неї знають.

- С. Гординський казав: «Критика дисциплінує мене». А Вас критика – дисциплінує чи, навпаки, ображає ?

- Вона мене мотивує.

- Чи вдалося С. Гординському розвіяти стереотип мистецької вторинності української культури ?

- Ні. Він працював у полі українського гетто серед українців. Не вдалося вийти на обшир історичний.

- Що Ви думаєте про нинішню українську еліту? Адже отець І. Музичка тоді ж сконстатував: «Ми втратили в середньовіччі еліту». Нині ми її знайшли ?

- Ми її шукаємо. Ми – в процесі. Нам важливо тільки вибрати відповідний шлях.

- Про інтелігенцію у Львові від Отця чуємо: «Се люди, як звичай, не дії, се люди моментів. А не постійної дії». А Ви як вважаєте ?

- Ці слова актуальні і сьогодні.

- Чи хтось з української еліти доб’ється, щоб в Україні визначний внесок у розвиток сучасного мистецтвознавства, художньої критики, літератури, професійного літературного перекладу став підставою для визнання різноманітної діяльності С. Гординського видатним явищем української художньої культури загалом ?

- В нас нема іншого виходу. Ми зобов’язані це зробити.

- Чи знаєте Ви себе ?

- Ні, я волію, щоб мене краще знали інші. Я – складний характер. У мене нема часу вивчати себе.

- Ортега-і-Гассет називав письменника м’ясорубом у пустелі. А Ви як називаєте письменників ?

- (Думає). Я би вважала, що письменники – це люди, які роблять зарубки на крижалях сьогодення і на крижалях історії.

- Хто на Вас найбільше впливає: рідні, знайомі чи влада ?

- Інертне суспільство. Чужі люди.

- Чи здатні Ви на відважний вчинок ?

- Навіть два рази не думаю. В мене є девіз життя: «Нічого не боятися. Думати – і нічого не боятися. Тільки, дозволю собі пожартувати – привидів і покійників».

- Папа Іван Павло ІІ писав: «Людина думає, що можна як-небудь розпоряджатися землею. Звичайно, що ні. Але це дуже тяжко доходить до людей». Як, на Вашу думку, треба нам в Україні розпоряджатися землею? Дозволити торгувати, порушивши мораторій ?

- Земля – це наші національні надра, в нашому чорноземі є генетичний код. Має передаватися як спадок.

- Ще одне висловлювання о. І. Музички: «Двох помилок допустився світ: повважав, що Бога при розвинених технологіях не потребує. І друге: порушив рівновагу в природі». Як вийти людству з цієї ситуації, як порозумітися з Божими думами ?

- Стосовно Бога … Кожен має знайти свій підхід до Бога і вступити в діалог з Ним. Якщо будемо тихо виконувати свої обов’язки у порозумінні з Богом, ми не допустимо помилок. Ми тоді апріорі не здатні на помилку.

«Недостатньо знати мистецтво, його треба відчувати і любити…»

– «Святослав Гординський третину свого життя прожив у Римі», – казав у своєму виступі о. Дацько. А Ви – яку частину свого життя залишили у Римі?

– Я багато разів їздила, була у Римі – разів шість. У мене з Римом повязана не тільки діяльність Гординського. Після Львова це моє улюблене місто. Я залишила там багато сентиментів. Мені були прищеплені правдиві цінності. За рахунок отців, тривалих розмов зі священиками, єпископами, монахами, за рахунок щоденних літургій. За строгим духовним статутом.

  • Ваш коментар до тези Митрополита Димитрія: «Вік постмодернізму, який проживаємо, нам довів, що ми повинні багато знати про таких художників, як С. Гординський».

  • Бо постмодернізм – це жорна, які забирають нашу пам’ять, історію… Ми маємо зробити люфт між тими жорнами, який маємо повертати.

  • Який нині лад в Україні?

  • Хвородемократичний. Ну, в нас хвора демократія.

  • Що Ви можете сказати про глобалізацію? Вона для України – плюс чи мінус?

  • Дивлячись в якому контексті. Якщо будемо дотримуватись власних традицій і не забувати свої національні вартості, тоді можемо вступати, так би мовити, в ту глобалізацію. А якщо плекати в душі меншовартість, то глобалізація стане крахом.

  • Хто стане наступним президентом України?

  • Я би хотіла, щоб це була свідома людина. Я не знаю свідомої особи, яку би прийняв і український народ, і світ.

  • У 2011-2013 рр. Ви працювали і на посаді наукового співробітника Львівської національної галереї мистецтв ім. Б. Г. Возницького і старшим викладачем у Київському національному університеті культури і мистецтв. Як Вам це вдавалося?

  • Я завжди поєднувала педагогічну і дослідницьку чи музейну і адміністра­тивну діяльність. Педагогіка – джерело аспірації. Студенти – кластер духовності для мене – те, що дає віддачу на очах.

  • Коли обєднаємо «наші роздерті культурні світи», як висловився у вступному слові до Вашої книжки Данило Лубківський? Настане колись цей час?

  • Україна прагне те зробити і докладає відповідні зусилля на даному етапі. Якщо Міністерство культури буде проводити відповідні дії, – зможемо ті культурні світи зшити.

  • Скільки часу Вам довелось потратити на вивчення американського періоду (1947-1993) творчості С. Гординського?

  • Три роки. Два рази щороку їздила я спілкуватися з українськими родинами, які знали Святослава Гординського. Ходила по хатах, працювала в Бостоні з колегами його дочки Лариси, в українському музеї на Мангеттені, оглядала храми, які він оздоблював.

  • Дочки його – і Лариса, і Лада?

  • Так. Лада живе в Парижі, Лариса – в Бостоні. З ними мене познайомив Роман Лубківський.

  • Чим Ви поясните силу ерудиції і україноцентричності видатної постаті – Митрополита Шептицького?

  • Недостатньо знати мистецтво, його треба відчувати, знати і любити. А щодо україноцентричності, то А. Шептицький – наша гордість.

  • С. Гординський зіштовхнувся у Парижі з явищем «діалогу культур». А як нині український живопис, сказати б, бере участь у «спілкуванні культур» у європейському середовищі?

  • Ми спілкувалися дуже спорадично, у нас нема системності або в монолозі, або в діалозі спілкування. Спорадичність! Нема системності! А треба спілкуватися в унісон.

  • Чи маєте лад в душі?

  • Це залежить від мого духовного стану. Коли лінуюсь, відходжу далі від Бога – хаос. Коли духовно практикую, маю злагодженість.

  • Чи вдасться Україні вступити і в ЄС, і в НАТО?

  • Ми повинні це зробити для блага України. Кожен на своєму місці має внести свою лепту заради майбутнього. Дав би Бог, аби вдалося вступити!

  • Ви пишете в книжці, що «С. Гординський зумів усвідомити, що мистецтво різне у витоках, але єдине – у вершинах, і вершиною, як він сам зазначив, є традиція». Ви погоджуєтеся з його міркуваннями?

  • Так, я погоджуюся з думкою Гординського.

  • С. Гординський вважав, що є чотири моменти тогочасного українського мистецтва, які виявляються в українській діаспорі. Це: невміння; необізнаність; поспішність; незосередженість. А нині в нашому українському мистецтві тут, в Україні, хіба їх немає?

  • Вони превалюють і тепер.

  • Ви – оптиміст, чи песиміст?

  • Я затятий оптиміст. В мене нема – «не хочу», «не можу», «не буду», «неможливо». Я взагалі часток «не» не сприймаю.

  • Дякую, Христино, за щиру розмову. Нехай Вам щастить у подальшому житті! Як казав один мудрий чоловік: «До праці, панове!»

 

Богдан Залізняк,

керівник прес-центру наукової журналістики

Західного наукового центру НЦ НАНУ і МОНУ,

член НСПУ і НСЖУ,

м. Львів

ексклюзивно для Стожар

Прокоментувати:

Переконайтесь що ви заповнили усі поля, відмічені зірочкою (*). HTML код не допускається