З фондів #ЦДАЗУ: таборові видання військовополонених українців періоду Першої світової війни

П'ятниця, 29 вересня 2017 12:46 Автор  Катерина Романова
Оцініть матеріал!
(2 голосів)

Перша світова війна, яку у 1914 р. розв’язали найбільші імперії Європи – Російська, Австро-Угорська та Німецька – поставила українців наддніпрянської та західної України по різні сторони барикад. Але якщо українцями Австро-Угорщини війна розглядалася як можливість вибороти власну державу, то для більшості українців, які жили на землях, що входили до складу Російської імперії, національне питання, навпаки, не було в числі актуальних.

 

У рік початку Великої війни вояки легіону українських січових стрільців у листі до Загальної Української Ради писали: «Ми пішли в цю світову завірюху тільки тому, щоб наша Україна в часі цього всесвітнього, смертельного змагу могла проголосити, що є й хоче бути, хоче мати власне місце під сонцем». Вояки-українці російської армії, навпаки, як зазначають дослідники історії України у Першій світовій війні, відрізнялися природним русофільством. І тим цікавіше спостерігати, як, за словами Ярослава Грицака, колишні селяне перетворювалися у націю.

Завдячувати такому поступові слід передусім Союзу визволення України. Створена у Львові на початку Першої світової війни, 4 серпня 1914 р., організація проголосила своїм основним постулатом державну самостійність та соборність України, а переїхавши після заняття Львова російською армією до Відня, почала видавати власний друкований орган «Вісник СВУ». Редакторами видання були В. Дорошенко, М. Возняк, А. Жук, а серед його дописувачів – I. Бочковський, I. Крип’якевич, Б. Лепкий, О. Назарук, В. Пачовський, В. Сімович та інші.

Пропагуючи ідею національного відродження, СВУ налагодив активну культурно-просвітницьку роботу у таборах для військовополонених російської армії. Вже у кінці 1914 р. австрійська влада завдяки клопотанням членів Союзу дозволила відокремити полонених українців від росіян і перевести їх в табори у Фрайштадті (Австрія), Дунасардеглі (Словаччина), Терезієнштадті (Угорщина), а у 1915 р., після створення централі СВУ в Берліні, українці були розміщені в німецькі табори у Вецлярі, Зальцведері та Раштаті. Згодом саме з цих військовополонених, завдячуючи Союзу, майбутня армія УНР поповниться двома дивізіями синьожупанників та однією – сірожупанників.

Члени Союзу Визволення України

Члени Союзу Визволення України під час відвідування табору для військовополонених у Фрайштадті. Серед членів СВУ: Дмитро Донцов, Михайло Чайковський, Василь Сімович, Степан Смаль-Стоцький, Андрій Жук, Іван Крип’якевич. Фрайштадт, 1916–1917 рр.

ЦДАЗУ, ф. 7, оп. 1, спр. 6, арк. 33

З ініціативи СВУ табори відвідували фахівці, які виступали з популярними лекціями, створювали хори та театри. Важливим засобом національного виховання та просвітництва військовополонених стала видавнича діяльність. У таборах налагодили видання газет «Розвага» (Фрайштадт), «Просвітній листок» і «Громадська думка» (Вецляр), «Розсвіт» (Раштат), «Вільне слово» (Зальцведель) та ін.

Першим з названих видань стала газета «Розвага», яка вийшла 5 червня 1915 р. накладом 2000 примірників і з гаслом «Давайте з рук до рук, з бараку до бараку!». Редактором газети був Василь Сімович, член Просвітнього відділу СВУ, а загалом до утвореного 8 червня 1915 р. редакційного комітету увійшли чотирнадцять чоловік: дванадцять військовополонених та два представники Просвітнього відділу Союзу. Політика редакції була спрямована на те, щоби знайомити читачів з історією України, а також сприяти зростанню їх національної свідомості. З нагоди трьохріччя газети, редакція згадувала, що частина військовополонених зустріла перше число «Розваги» вороже, інші ж просто боялися брати україномовну газету до рук, «щоб не потрапити в списки тих, котрих будуть “вєшать” по повороті “в Расєю”».

Як змінилися настрої упродовж кількох років можна побачити з чисел газети, які виходили після Лютневої революції в Петрограді. 5 травня 1917 р. у передовиці було опубліковано статтю В. Росенка «На свій шлях», присвячену українському руху. У статті повідомлялося про національну активність українців і про організацію національних сил навколо Української Центральної Ради. На думку автора, перебудова політичної системи в Росії та ініціатива, яку проявили українці, мали забезпечити їм право на самостійність. Проте невдовзі політика Тимчасового уряду довела, що Росія не визнає цього права, а тому на заклик російського уряду не розколювати Росію та не відриватися «від своєї матірної держави» наприкінці червня той само В. Росенко у статті «Матірна держава» зазначає, що українці вважають своєю Батьківщиною не Росію, а Україну.

«Розвага», часопис військовополонених у Фрайштадті (Австрія), 22 квітня 1917 р.

«Розвага», часопис військовополонених у Фрайштадті (Австрія), 22 квітня 1917 р.

ЦДАЗУ, ф. 15, оп. 1, спр. 3, арк. 1

Активна національно-просвітницька діяльність у Фрайштадті стала зразком для інших таборів, де перебували українці-військовополонені.

Зокрема, 1 березня 1916 р. у таборі Зальцведель вийшло перше число газети «Вільне слово». Спочатку редактором часопису був поет та громадсько-політичний діяч Петро Карманський, а згодом його справу продовжив фольклорист та етнограф Зенон Кузеля.

Реакція на появу цього видання була такою само, як і на фрайштадтський часопис. Проте згодом газету почали читати не тільки в німецькому таборі, а й в Австро-Угорщині та Україні. «Вільне слово» знайомило з подіями політичного, суспільного та культурного життя в Україні та світі. Окрема рубрика «З України» інформувала про дипломатичні та культурні зв’язки України зі світом, тут друкувалися статті видатних громадських діячів про українську незалежність, зокрема, «Проект української конституції» Михайла Грушевського.

Як і у часописі «Розвага», з початком революційних змін у Петрограді автори «Вільного слова» починають приділяти особливу увагу питанню українсько-російських відносин. Зокрема, фактично за місяць після лютневих подій 1917 р., 28 березня 1917 р. публікується передова стаття Ф. Якимця «“Новоє время”» про українців». Аналізуючи дописи в монархічній газеті «Новое время», автор пише про негативну реакцію росіян на пожвавлення українського руху у перші ж дні революції: «Коли там говорилося про нас (українців – авт.), то завжди пестріли одні слова: мазепинство, сепаратизм, малороси, хахли, зрада, підкуп… Українці були й є “погноєм” для Москви, що нашим нещастям вони побудували міцні підвалини монархізмові й доти побренькували оружжям, поки не підпалили ввесь світ». Обстоюючи ідею, що імперія трималася перш за все завдяки колонізаторській політиці Росії, у тому числі й щодо України, автор вказує, що саме активна діяльність українців у напрямі поширення національного руху здатна спричинити до руйнування підвалин московського господарювання.

«Вільне слово», 28 березня 1917 р.

«Вільне слово», 28 березня 1917 р.

ЦДАЗУ, ф. 15, оп. 2, спр. 18, арк. 1

Прагнення будувати самостійну державу відбилося й у публікаціях «Громадської думки», що виходила у таборі Вецляр. У статті, опублікованій 18 квітня 1917 р., редакція наголошувала: «Ми не хочемо, щоб наша судьба була вічно залежною чи то від польського, чи то російського правительства, хоч би воно було якнайбільше поступливим. Ми хочемо самі рішати о своїй долі. Ми бажаємо правительства демократичного, українського, покликаного волею українського народу до правління нами. Ми хочемо Самостійної України!»

Досягти цієї мети можна було лише за умов сформованої нації, а для цього, цілком відповідно до ідеології СВУ, особлива увага приділялася просвітницькій діяльності: «Для нас, Українців, – писал автор статті «Невідклична потреба» у числі від 3 червня 1917 р. – ясність думки нашого народу є запорукою успішної боротьби за волю України. Тілько при свідомім опорі з нашого боку можемо відперти заміри наших сильних сусідів панувати над нами. Тому… мусимо показувати вірну дорогу нашому народові, мусимо викорінити темряву, бо доки вона є, то ніякі демократичні форми не виплюндрують недемократичної дійсності на нашій землі».

«Громадська Думка», 3 червня 1917 р.

«Громадська Думка», 3 червня 1917 р.

ЦДАЗУ, ф. 15, оп. 2, спр. 20, арк. 1

Майже всі таборові видання проіснували до середини 1918 р., коли фінансова скрута та зменшення числа військовополонених, а, відповідно, і читачів, змусили припинити видавничу діяльність. Спрямовані на те, щоб навчити земляків «пізнавати самих себе» та бути готовими скинути ярем рабства, як писалося у тижневику «Розсвіт», ці видання засвідчили, що систематична національно-просвітницька діяльність здатна перетворити народ у націю, яка усвідомлює свою окремішність і здатна стверджувати та боронити своє право мати незалежну державу.

«Розсвіт», 27 квітня 1916 р.

«Розсвіт», 27 квітня 1916 р.

ЦДАЗУ, ф. 15, оп. 1, спр. 62, арк. 1

Катерина Романова,

головний науковий співробітник ЦДАЗУ

 

Прокоментувати:

Переконайтесь що ви заповнили усі поля, відмічені зірочкою (*). HTML код не допускається