Орден Зірки Італії - це відзнака, якою нагороджують іноземців за заслуги перед Італійською республікою.

Опубліковано в Українці в світі

Українська мова насичена суржиком. Щодня люди вживають його і думають, що спілкуються українською мовою.

Опубліковано в Цікаво

Спілка українських освітян діаспори оголосила міжнародний конкурс «Мовограй» серед юних перекладачів з іноземної на українську мову, учнів українських шкіл за кордоном.

Опубліковано в Освіта

28 листопада 1910 року у Перемишлі народився Ярослав-Богдан Рудницький, мовознавець, фольклорист, Президент Української вільної академії наук у Канаді. Автор майже 3 тис. наукових праць. Володів десятьма мовами, зокрема старогрецькою та латиною, читав лекції у багатьох університетах світу.

Опубліковано в Цей день в історії

Він пам’ятає, як його родину викинули на сніг із рідної хати у переддень Різдва, як забрали все – до останньої картоплини. Він пам’ятає, як помирали на його очах рідні, як божеволіло від голоду його село і яка на смак юшка з гілочок вишні. Професор, перекладач Ілько Корунець розповів про те, що пережив 12-річним хлопчиком. Страшнішого, каже, не уявити.

Опубліковано в Власна думка

У вересні 1928 року було затверджено новий український правопис (т.з. скрипниківський).

Опубліковано в Скарбниця спогадів

Загалом у світі до 45 мільйонів людей володіють українською. Вражаюча цифра, правда ж? Ми здатні помножити це число. І почати це може кожен, варто лише більше розмовляйти українською на роботі та дома, читати українською книжки і дивитися фільми.

Опубліковано в Цікаво

Лексикон третьої хвилі української діаспори: або зникнення галицького лексикону і як він зберігається в діаспорі

Коли я переїхала до України, мені довелося вчити всі нові українські слова. Виявилося, що все життя я говорила галицькою/діаспорською українською мовою, яка містить багато діалектизмів, полонізмів та архаїзмів. Щоб прослідкувати різницю між обома мовними варіантами, а також щоби задокументувати те, як говорить моя сім’я, я почала вести словник.

Про це пише дослідниця Арета Ковальська.

Список слів вийшов доволі обширним. Наскільки мені відомо, багато родин в українській діаспорі вживають слова схожі до тих, які вживала я. Тож я вирішила опублікувати свій словник. До того ж, це є спробою зберегти західний діалект української мови, яким досі ще говорять у Північній Америці, та який, одначе, вже поволі зникає.

Звичайно, це не перша спроба створити словник різних українських діалектів. Багато списків львівських, або галицьких слів публікувалися в інтернеті, як наприклад цей. Видавалися також книги, як наприклад Гвара, або недавно опублікований на більш ніж 800-х сторінках словник під назвою «Лексикон Львівський». Останній містить багато слів з мого списку, але не всі. Тому, на мою думку, поле для досліджень діаспорської мови все ще залишається.

Галицький діалект

З історичних причин в Галичині сформувався особливий діалект української мови. Українці Галичини проживали по сусідству з поляками і постійно чули польську мову, яка була офіційною і переважала в містах і містечках. Також було багато польсько-українських шлюбів. Тому галицький діалект має багато спільного з польською. Окрім того, на відміну від решти України, Галичина ніколи не була у складі Російської імперії, тому українська мова тут зазнала менше утисків і впливу російської. Коли ж Галичина приєдналася до решти України у складі Радянського Союзу, то мова у ній теж почала змінюватися під впливом русифікації, стандартизації, а також внаслідок природного мовного розвитку.

Українська діаспора

З іншої сторони, галицький діалект, включно з його лексикою, вимовою і правописом, досить добре зберігся в діаспорі.

Цьому сприяли кілька факторів, а саме:

  • велика кількість іммігрантів з Галичини в багатьох діаспорських общинах.
  • Дуже повільний розвиток мови в діаспорі. Збереження в ній певних старих слів, особливо тих, які стосуються технологій. Наприклад, «загасити світло» походить ще з часів, коли для освітлення використовували вогонь, або «перо» (в значенні «ручка»), нагадує про гусяче перо для письма.
  • відсутність русифікації мови в діаспорі.

Щоб було зрозуміло: коли я вживаю слово «діаспора», я маю на увазі общини, які утворилися з третьої хвилі еміграції (1940-ві -1950-ті роки), багато представників якої були вихідцями з Західної України і зокрема з Галичини. Хоча думаю, що в старших українських общинах мова була подібною, оскільки дві перші хвилі іммігрантів теж походили з Західної України (Галичини, Буковини, Прикарпаття). Та все ж саме представники третьої хвилі почали становити більшість в житті общин у різних районах Північної Америки, особливо в таких містах, як Чикаго.

Я виросла в українській спільноті в Чикаго, де в багатьох українських організаціях, таких, як «Рідна школа», «Пласт», «СУМ», вживався діалект, яким говорила моя сім’я. Тому, навіть, якщо хтось походив з Центральної, чи Східної України, то найчастіше він потрапляв під вплив галицької мови, якщо був залучений до спільноти. По суті, моя бабуся по татові походила з Центральної України з російськомовної сім’ї, але оскільки її чоловік був з Бойківщини на Прикарпатті, то в основному вона перейняла західний український діалект.

Галичина сьогодні

Деякі з «діаспорських» слів можна почути на Західній Україні і сьогодні, але переважно у сільській місцевості і від людей старшого покоління. Для сучасного українця, особливо молодого, діаспорський діалект видається дуже застарілим, навіть у тих районах, звідки походить сам діалект. Деякі слова справді застаріли, однак більшість є діалектизмами, які збереглися в діаспорі, але зникли в Україні.

Та є декілька слів, які широко вживаються всіма поколіннями у Львові та інших галицьких містечках. Наприклад, «ровер». Деякі слова починають відроджуватися у сучасній мові завдяки тому, що все більше зростає інтерес до історії Львова і старої мови. До прикладу, багато сучасних ресторанів і кав’ярень вживають саме цю стару львівську/галицьку лексику в своїх меню.

Порівняння з польською і російською мовами

До багатьох слів у моєму словнику я дописала переклад на російську, або польську мови. Порівнявши, можна легко помітити, що «діаспорські» слова схожі до польських, а багато слів з «літературної української» – до російської. Це зовсім не означає, що такі слова є обов’язково полонізмами, чи русизмами. Просто слід пам’ятати, що польська мова мала значний вплив на розмовну мову в Західній Україні. А також те, що після Другої світової війни українська розмовна мова зазнала сильної русифікації на Заході України. Тому в ній є багато русизмів.

Особливо цікаво спостерігати випадки, в яких буває навпаки: коли діаспорське слово ближче до польського і російського, ніж до літературного українського (наприклад, «важне»), або ближче до російського, ніж до польського, чи українського. Як написав у коментарі до однієї з моїх попередніх статей Andrew Sorokowski, це можна пояснити тим, що ці слова мають старе слов’янське походження. «Деякі старі галицькі слова здаються сучасним українцям русизмами. Наприклад, «воздух». Проте воно є просто старим церковнослов’янізмом, який набув поширення у 19-му столітті завдяки Греко-католицькій церкві».

Цікаво також спостерігати, як слово в одній мові має зовсім інше значення в іншій (наприклад «склеп»).

Тому за кількома очевидними винятками, я не можу знати, чи слово є русизмом, полонізмом, чи слов’янізмом. У будь-якому разі я не маю на меті визначити, який діалект, чи яке слово є кращим, чи більш автентичним, а лише візуально співставити мови.

В книзі «Contested Tongues»: Language Politics and Cultural Correction in Ukraine» Лади Біланюк описані деякі особливості русифікації української мови. Деякі приклади подані в таблиці:

Table 1

Основні зміни

Деякі тенденції, які я виявила між «діаспорською» мовою і «стандартною українською»:

– Маскулінізація фемінітивних форм.
– є перейшло в e
– я – a
– ґ – г
– ф – п, хв, х

 1418642710 1
Таблиця справа (взята з книги Ірини Фаріон «Мовна Норма») детально показує деякі з цих змін, а також коли вони були введені в офіційний український правопис, сприяючи її асиміляції до російської. Правопис 1929 року, відомий теж як «скрипниківський», продовжував вживатися українцями в Галичині і діаспорі після реформ орфографії 1933 року. Однак після Другої світової війни Галичина опинилася у складі Радянського Союзу і теж була змушена перейти на офіційний правопис.

Історія вживання літери «ф» в українській мові теж доволі складна і цікава. Як пише Вікіпедія, у слов’янських мовах ця літера вживається, як правило, у словах іноземного походження (з грецької, латини, германських мов).

«Лінгвістичного втручання зазнали правила граматики, морфології та орфографії. Метою було асимілювати українську мову до російської і зробити її більш «політично коректною»…. Транслітерація слів грецького походження була змінена і асимільована до прийнятої в російській мові. Наприклад, транслітерація грецької літери «тета», була замінена з “т” на “ф”. Відтак слово «анатема» стало «анафемою», «мит» перетворився на «міф», (цитата з книги «Contested Tongues»).

Однак, якщо заміна деяких звуків на «ф» була одним із шляхів русифікації мови, то цікаво, чому сам звук «ф» був таким поширеним в Галичині до Другої світової війни, до русифікації. Я думаю, що причиною був вплив польської і німецької мов, оскільки в цих мовах звук «ф» часто вживаний. (У польській мові, цей звук, мабуть, поширився, під впливом німецької).

Отже, підсумовуючи, початково в українській мові було:
«квасоля», а не «фасоля» (від грецького «φάσηλος», яке перейшло в латинське phaseolus»);
«пляшка», а не «фляшка» (німецькою «Flasche»);
«шухляда», а не «шуфляда» (з австрійської німецької «Schubfach» або «Schublade»).

Хоча, хто знає, можливо, коли ці речі з’явилися в Західній Україні, вони початково мали в собі звук «ф».

Я колись чула, що слово «Хортиця» (острів Запорізьких Козаків) походить від латинського слова fortis (міцний), або швидше від похідних від цього слова: «фортеця», «фортифікація». Але замість звука «ф» вживали звук «х», бо він був більш природнім для українців.

Також хочу додати кілька власних спостережень стосовно відмінностей між «діаспорською» мовою, та «стандартною» українською. Вони перечислені у списку:

  • у діаспорі більш вживане закінчення «-ові», аніж «-у» в давальному відмінку чоловічого роду.
  • у діаспорі частіше відмінюються слова іноземного походження, як, наприклад, назви міст Чикаго, чи Торонто.
  • у діаспорі рідше вживається орудний відмінок в деяких випадках.

Діаспорський словник

В цілому в мене вийшов список понад 550 слів. Тут повний список, який я склала за допомогою Google Spreadsheets. До багатьох слів додано переклад на російську і польську, а також примітки стосовно їх значення, або вжитку. Список можна фільтрувати за категорією, частиною мови, типом змін, та ін., що дає можливість прослідкувати певні тенденції.

В колонці «Diaspora» вказано форми, які вживає, передусім, моя сім’я. Більшість з них є загальновживаними в діаспорі, однак є також декілька специфічних слів, які відомі/вживаються тільки в моїй сім’ї.

В колонці «Standard Ukrainian» я старалася вказувати найбільш прийнятні/стандартні слова, які вживаються в Україні. Однак інколи я додавала слова, які найчастіше чую, навіть якщо з літературної точки зору вони не зовсім коректні.

До списку я внесла також слова і фрази, які відрізняються лише відмінюванням, а також відмінності у сталих виразах та приказках.

Звичайно, іноді «стандартні» українські слова стають відомі і вживаються також і в діаспорі.

Я припускаю наявність помилок в колонках з російським і польським перекладом, оскільки я не дуже добре володію цими мовами. Мені часто допомагали друзі, але інколи доводилось користуватися перекладом Google Translate.

Все написане є лише результатом моїх власних спостережень і я буду рада почути будь-які уточнення та коментарі. В подальшому я буду доповнювати і редагувати мій список.

Автор: Арета Ковальська

Переклад: Оксана Карпа

Джерело: lviv1256.com

Опубліковано в Цікаво

Мовний апарат дитини закладається до народження…
Перший крик новонародженого має національні ознаки…
Білінгвізм шкідливий для дітей, він гальмує розумовий розвиток людини, забирає здоров’я, скорочує життя. Чуже слово, яке здобуває собі місце побіч рідного, наче чужорідне тіло в організмі, псує його. Дітей, на його думку, необхідно навчати тільки рідною мовою. Навчання ж чужою мовою або навчання кількома мовами стримує психічний розвиток дітей.

Опубліковано в Освіта

 

— Україною зацікавився, коли мені було 12. Дід родом із Закарпаття. Багато розказував про традиції, родину, сімейні цінності. У нас цього немає. Мати умовно українка, батько — араб. У 14 років я сам заробляв на життя, — розповідає дослідник 42-річний Аллан РІДДІК. Він — мовознавець, викладач Австралійського національного університету. — Української навчив дід. Мріяв, щоб я колись побував на його батьківщині. Свого часу він поїхав на заробітки — будувати залізницю. Додому так і не повернувся. Навіть, коли вмирали його рідні, не зміг. Спочатку було дорого, а потім сам зліг.

Що вразило в Україні?

— Убогість. Я приїхав наприкінці 1990-х. Дістався до села Колочава Міжгірського району на Закарпатті, звідки родом дід. Зайшов у магазин і обімлів. У кооперації було навалено все — від жіночих трусів до дорогих парфумів. Приїхав на тиждень, але за три дні страшно захотілося додому. Не міг тут нічого їсти, боявся заразитися. Лише через сім років наважився повернутися. Був готовий до найгіршого, але тут стало краще. Люди окультурилися. З'явилася цивілізація. Сільський магазин перетворився на прийнятну крамничку.

Ви об'їхали близько сотні українських діаспор по світу. Як виникла така ідея?

— У Колочаві розповідали про односельців, які виїхали на роботу й забрали свої родини. Для австралійця — це дико. Захотілося відвідати всі діаспори, щоб зрозуміти українців. Побував у 100 країнах, де вони живуть. Залишилося 52 країни. Там українське населення малочисельне. Наприклад, у Танзанії зареєстровані 20 українців. В Уганді — 11.

Витратив на це два роки. Продовжу цього літа. Гроші на поїздку збираю у соцмережі.

Чого бракує українцям у діаспорах?

— Української влади. Ними ніхто не цікавиться, не допомагає. Звісно, є консульства. Та з будь-якого питання туди не підеш. Має бути зв'язок з Україною. Може, якась соцмережа. Але спілкуватися з людьми повинні досвідчені юристи, психологи, міграційні служби. Чимало переживають, що вдома не матимуть пенсій. Половина українців не хочуть повертатися. Хтось розчарувався через беззаконня, хтось утратив віру в свою державу. Я з подивом дізнався, що уряд досі не прийняв закон про трудових мігрантів. Максимум, який робила українська влада — передавала підручники та літературу. Цього замало. У країнах, де по 300 і 500 тисяч українців, має бути своє телебачення, газети й радіо. Гроші на це повинна виділяти Україна. Ці люди передають чимало валюти в країну. Вони потенційно можуть відбудувати економіку. Але треба знайти механізм залучення тих коштів.

Що робити з країнами, де десяток українців?

— Також надавати інформаційну підтримку. Допомагати їм брати участь у виборах, бути громадянами своєї держави.

Яка з діаспор вразила вас найбільше?

— Ізраїльська. Вона найміцніша. Там збираються не лише для того, щоб організувати додому передачі. А й для того, щоб вирішити проблеми. Я був там на початку 2015 року, коли українці зібрали 100 тисяч доларів на підтримку військових. Також комплекти одягу, взуття, прилади нічного бачення.

5 мільйонів українців легально проживають за кордоном. Такі дані наводить Міністерство закордонних справ України. Неофіційна кількість — удвічі більша. Наймасовіша українська діаспора — 3 млн осіб. Живуть у Росії.

Валентина Мураховська, Gazeta.ua

 
 
 
Опубліковано в Українці в світі