Як українці з Австралії підтримують сиротинець в Україні

Середа, 20 лютого 2019 07:59 Автор  Mariana Davydovska
Оцініть матеріал!
(1 Голосувати)
Родина сиротинця Зернятко Родина сиротинця Зернятко Фото - "Церква і Життя"
Величезна відстань не є перепоною для добра. Парафія церкви Покрови Пресвятої Богородиці у Вейвілі, Аделаїда, Австралія, вже сім років поспіль організовує збір та передає кошти дитячому будинку Зернятко у Королево на Закарпатті.

Дитячий греко-католицький будинок сімейного типу Зернятко був заснований у 2005 році при монастирі сестер св. Йосифа. Дітьми опікуються мама-вихователь с. Йосафата Карвацка та сестри-служебниці, - проце розповідає інформаційний портал українців світу "Стожари" з посиланням на видання "Церква і Життя".

Спершу у притулку виховувалося семеро дівчаток, у 2012 – проживало одинадцять дітей-сиріт, а у 2014 родина Зернятка зросла до сімнадцяти дітей.

У Зернятку знаходять свій захист і опіку діти від трьох до 18ти років. Це не лише сироти, але й діти з неблагополучних сімей, яким довелося втікати від насильства з боку батьків та жебракувати.

Засновником сиротинця є о. Іван Ісайович, який відомий своєю активною волонтерською діяльністю та участю в бойових діях на Сході України. З самого початку війни отець Іван знаходився на передовій як військовий капелан. Він був двічі поранений, нагороджений медалями За відвагу, Патріот України, Хрещений знак і орденом Народний герой України.

Громада Парафії церкви Покрови Пресвятої Богородиці у Південній Австралії підтримує український сиротинець з листопада 2012 року. Ініціатором проекту була п. Леся Зуб’юк з Аделаїди.

п. Леся народилася у Німеччині, проте її батьки родом з Галичини. У 1949 році вона разом з родиною приїхала у Південну Австралію і досі живе в Аделаїді. Навіть за тисячі кілометрів, в їх родині шанували та плекали українські традиції. Як розповідає п. Леся, її тато завжди багато розповідав їх про Україну, про історію, вона з сестрою ходили в українську школу.

Останні тридцять років вона, як вчитель англійської мови працювала в освіті, як вчитель та методист. п. Леся завжди намагалася підтримувати дітей  та родини біженців, мігрантів, проекти пов’язані з етнічним населенням Австралії.  Тож не дивно що саме на допомогу дітям спрямована доброчинна ініціатива.

У розмові з кореспондентом газети Церква і Життя п. Леся розповіла як розпочався її проект.

–  п. Лесю як з’явилася ідея допомагати дітям в Україні?

–  Я думаю, що ми тут в імміграції маємо сильно підтримувати у різний спосіб, хто як може.

Коли я працювала вчителем, дві вчительки з нашої школи під час своєї поїздки в Індонезію відвідали сиротинець. Після повернення в Австралію вони організували учнів щоб передати індонезійським сиротам різдвяні подарунки. Вони зібрали найнеобхідніші речі, засоби гігієни та маленькі подаруночки, щоб потішити дітей на свята. І дитина з австралійської школи готувала пакунок для конкретної дитини в Індонезії.

Тоді я подумала, що наші діти, тут в Австралії отримують багато подарунків. Я завжди вважала, що ми маємо в якийсь спосіб підтримувати Україну.

– Як ви дізналися про Зернятко?

– У той час в Австралії відбувався з’їзд молоді і там наш отець Тарас Горпиняк познайомився з отцем Іваном Ісайовичем, який розповів, що перетворив свій дім на дитячий будинок. Коли ми почули його історію ми подумали, що це варто підтримувати. Тоді о. Тарас зв’язався з сиротинцем і запропонував допомогу. Звичайно ж вони були дуже вдячні.

– Хто доглядає за дітьми?

– Там є сестри-служебниці. У будинку не живе дуже багато дійте, десь близько двадцяти. Вони не беруть зовсім маленьких дітей, а від двох рочків, які залишаються в Зернятку аж поки не закінчать школу та гімназію, тобто десь до 19ти років.

У декого з вихованців є мама або тато, які були змушені поїхати на заробітки в Європу і за дітьми немає кому доглядати.

Вони, як одна велика родина. Вони живуть як дома, а не як у великому будинку для сиріт.

– У чому саме полягає Ваша допомога?

– У перший рік їм були потрібні кошти на новий дах та систему обігріву води. І нам вдалося зібрати близько п’яти тисячі доларів.

Ми також організували пакунки для сиріт. Я дізналася їх імена і тут кожна родина готувала пакунок для конкретної дитини. І вислали ці пакунки на Великодні свята.

Наступні кілька років ми так само передавали дітям різдвяні подарунки. Проте, пізніше побачили що пересилка пакунків коштує дуже дорого. Зокрема, лише за пересилку ми аплатили майже 600 – 700 доларів. Тоді ми вирішили висилати лише гроші.

– Скільки в загальному Вам вдалося зібрати та передати допомоги в Україну за весь цей час?

– Я порахувала, що за всі ці роки ми вислали для дітей понад одинадцять тисяч доларів.

– Як саме Ви залучаєте пожертви?

– Останні два роки наші дві парафіянки Розі Мішайло та Наталія Голіян робили ялинкові прикраси. Вона є чудовими майстринями. Вони прикрашали ялинкові іграшки українськими узорами. Це неймовірна праця, яка вимагала дуже багато часу.

Минулого року з продажу цих прикрас нам вдалося зібрати десь близько тисячі доларів, а цього – десь дев’ятсот.

Люди завжди стараються щось робити щоб зібрати гроші.

Зазвичай десь за пів року до Різдвяних Свят о. Тарас повідомляє про початок збору пожертв і щороку на Різдво ми передаємо для Зернятка зібрані кошти.

Люди вже знають і самі звертаються до мене коли починається збір грошей на сиротинець. Люди дуже дбають про цей проект, вважають, що це для них дуже важливе.

Чи була у Вас нагода особисто відвідати дітей?

– Я спілкуюся з сестрою, що доглядає за сиротинцем. Вони надсилають нам фото. Я б дуже хотіла з’їздити і вони завжди запрошують. Я завжди дзвоню перед святами, питаюся як справи і сестра Йосафата завжди просить щоб хтось звідси приїхав, щоб показати як вони живуть.


Прокоментувати:

Переконайтесь що ви заповнили усі поля, відмічені зірочкою (*). HTML код не допускається