Четверта хвиля стала найчисельнішою за всю історію імміграції українців

Вівторок, 11 вересня 2018 08:11 Автор  Марта Патика
Оцініть матеріал!
(0 голосів)

* На основі наукових публікацій Василя Лопуха (Нью-Йорк), ґрунтованих на офіційній статистиці U.S. Census Bureau, American Community Survey (ACS) та U.S. Citizenship and Immigration Service.

Імміграція українців до США має свою вже понад столітню історію. Більшість дослідників виділяють чотири періоди, т.зв. “хвилі” численної еміграції з України до Північної Америки. Про три із них ми вже розповідали (Українська імміграція до США, част. 1 та 2), публікуючи статті з “Енциклопедії Української Діяспори”. А що тексту про Четверту хвилю – останню за часом, але аж ніяк не за значенням для української діаспори США – з цього поважного видання, третій том якого щойно побачив світ, наразі немає у вільному доступі, "Ukrainian People" вирішило розповісти про неї, ґрунтуючись на люб’язно наданих редакції публікаціях одного з провідних дослідників цієї теми у США – Василя Лопуха (Нью-Йорк).

Найчисельніша і не тільки

“Четверта хвиля” (1990 – донині) стала найчисельнішою за всю історію імміграції українців до США: понад 216 тисяч осіб. Окрім цього, новітні іммігранти якісно вирізняються як освітнім рівнем, так і високою мобільністю та динамікою економічного зростання.

За даними American Community Survey, у 2009 році у США проживало 961,262 особи українського походження, в тім числі 656,782 особи, що народилися в США і 304,480 – іммігранти, 183,409 з яких народжені в Україні.

Ба більше, як наголошує В.Лопух, “Четверта хвиля” змінила демографічну ситуацію української діаспори у США. “Без 4-ї хвилі сьогодні ми б мали всього 7% україномовних українців, – наголошує він. – Завдячуючи 4-й хвилі, присутність української мови зросла”. Водночас спостерігаємо парадоксальну ситуацію, якої немає жодна інша етнічна громада: майже половина нових іммігрантів розмовляє вдома… російською. Утім, це не стільки їх персональна провина, скільки біда, бо є наслідком довголітньої русифікації українського населення й відображення мовних реалій в самій Україні.

Опріч цього, нова імміграційна хвиля змінила географію розселення українців. З одного боку, “Четверта хвиля” доповнила і укріпила організовану українську діаспору, з іншого – утворила нові громади у тих місцевостях, де раніше їх не було.

Ще один суттєвий фактор, який вирізняє “Четверту хвилю” від іммігрантів до 1990 року і народжених у США – їх часті подорожі в Україну та матеріально-фінансова підтримка родин. Окрім того, частина з них повертається в Україну: особливо ця тенденція була помітною після 2004 року, коли були великі надії на перемогу Помаранчевої революції…

Мотиви

В еміґрантів кожного періоду були свої особливі причини і мотивації. Особливістю іммігрантів “Четвертої хвилі” є те, що вони, на відміну від усіх попередніх, еміґрують із незалежної України і походять з усіх реґіонів країни.

З часу набуття Україною незалежності та зі спрощенням умов перетину державного кордону еміґрація українців набуває масового характеру. Певна річ, чисельний відтік головним чином працездатного населення з України неґативно впливає не лише на розвиток продуктивних сил держави, але й на її соціальне, культурне та політичне життя. Проте В.Лопух досліджував цю проблему з іншого погляду: як нова хвиля іммігрантів може сприяти утвердженню позитивного іміджу України у світі.

На його думку, відправною точкою сучасних міґраційних процесів загалом і в Україні зокрема є Загальна декларація прав людини, ухвалена Генасамблеєю ООН 10 грудня 1948 р.,  стаття 13 якої гарантує: “1. Кожна людина має право вільно пересуватися й обирати собі місце проживання в межах кожної держави. 2. Кожна людина має право покинути будь-яку країну, включаючи свою власну, і повертатися у свою країну. Однак у СРСР, головним чином, з нього користали євреї, німці й поодинокі представники інших національностей та релігійні біженці. натомість для абсолютної більшості навіть турпоїздки за кордон були практично неможливими.

Відтак “вільна міґрація населення України” (термін, запроваджений В.Лопухом), формально починається лише з 1992 року, коли в незалежній Україні перестали діяти різні підзаконні акти СРСР, зокрема й т.зв. “право на виїзд”.

Виключно економічні причини неспроможні пояснити численні проблеми та людські острахи, що вплинули на рішення про виїзд з рідної країни. Безумовно, об’єктивною першопричиною еміґрації стала глибока економічна криза, що охопила як усі сектори економіки, так й усі сфери громадського життя: науку, освіту, культуру, мистецтво тощо. Отримана Україною у спадок після розпаду СРСР виробнича інфраструктура агонізувала, і, поки політики вели дискусії про ринкову економіку, відбулася її повна руйнація, занепало й село. Це спричинило масове скорочення робочих місць і зростання леґального та прихованого безробіття.

Величезна кількість людей мешкали у гуртожитках, малосімейних чи комунальних квартирах, тоді як труднощі фінансового та законодавчого характеру стримували приватне будівництво. Відтак мільйони людей не мали нормальних житлових умов: у квартирі разом із батьками жила молода сім’я, а черги на отримання житла спершу розтяглися на десятиліття, а згодом й зникли – разом  із житлом від держави. Практично до середини 90-х панував постійний дефіцит на усе: автомобілі й меблі, будматеріали і продукти.

Ще більше “виштовхували” із рідних теренів відсутність умов для самореалізації й політична нестабільність у країні, тотальна корупція. Натомість можливості легального чи нелегального працевлаштування закордоном і, найголовніше – включення  України до списку учасників розіграшу імміграційної лотереї США “Зелена карта” створювали врешті передумови для вільного вибору, в т.ч. й еміґрації.

Способи імміграції

Відтак основний потік, 54,5% “Четвертої хвилі” сформували люди, що виграли “зелену карту”. Окрім них, іммігрують до США на підставі воз’єднання сімей (батьки до дітей і діти до батьків), одруження, а також за студентськими, робочими і туристичними візами та “біженці”. “Туристи” здебільшого утворюють групу нелеґальних іммігрантів (не більше 20%), частина з яких за якийсь час леґалізується (18% опитаних змінювали тип візи, з них 3,3% – на робочу) і потрапляє до офіційної статистики, а частина – перейде до категорії “нелеґалів”, облік яких практично неможливий…

Крім того, ті, хто мають багаторазові туристичні візи, створюють нову категорію українських міґрантів – т.зв. маятникової міґрації, що складається із 5-6 місяців перебування в США і приблизно стільки ж – в Україні.

Якщо у 1989 р. до США еміґрувало лише 800  українців, то після включення України у 1994 р. до списку учасниць розіграшу “зеленої карти” щорічна квота імміграційних віз становила 3,5 тис. Стрімке зростання відбувалося у 1996-2005 роках: до 2000-го – 30,6 тис. осіб, а в 2001-2005 рр. – іще 46,3 тис! І тільки після 2005-го кількість міґрантів стрімко знизилася. Однією з причин стала “Помаранчева революція”, що дарувала надії на зміни в суспільстві. Проте нинішня економічна та політична ситуація в Україні, за оцінками експертів, дає підстави очікувати нової фази зростання кількості еміґрантів. Якщо, звісно, цьому не зашкодять плани Трампа згорнути реалізацію “Зеленої карти”.

 

Шанс на відродження

Ще у 1980-х зафіксовано тенденцію зменшення популяції української діаспори через природне зростання смертности літніх її представників. Певна річ, зменшення кількості  представників попередніх імміграційних хвиль є неминучим. До прикладу, вже у 2009-му кількість українців, що прибули до США до 1946 року, було лише 1,331 особа; представників імміграції 3-ї хвилі (1946–1959 рр.) – 30,694 особи. У 1960-1990 роках до США переїздили також українці з Австралії, Канади, Арґентини, Бразилії, Весенуели й Польщі. Проте, хоча їх кількість й сягнула майже 40 тис., вони не отримали статусу “Хвилі”, бо в середньому їх прибувало трохи більше тисячі осіб на рік впродовж 30 років.

Четверта хвиля” ж подарувала діаспорі новий шанс на відродження – як кількісне, так і якісне. Загальна популяція українців у США, у порівнянні з 1980-м, зростає на 22,3%. Прибуває понад 216 тисяч українців, що становить 117.86% відносно 1980-го або ж 147.77% щодо 1990 р.

Зміна поколінь, мішані шлюби, вплив медіа стрімко скорочували сферу україномовного середовища. Без “Четвертої хвилі” українська діаспора у США становила б 777,853 особи, а україномовних було б всього 55,822 особи або 7,6%. (ЕУД, т.1 США, Книга 2 Л-Р. НЙ, 2012) Новоприбулі сповільнили процес мовної асиміляції: після 1994-го кількість україномовних іммігрантів зростає до 48,9%! Представники “Четвертої хвилі” заснували нові україномовні радіостанції, газети і журнали та однойменні сайти в інтернеті – у Чикаґо і Детройті, Філадельфії й Нью-Йорку…

Нові тенденції в географії розселення української діаспори також пов’язані з “Четвертою хвилею”. Найчисельніші українські громади нині сконцентровані в меґаполісах: Нью-Йорку, Чикаґо, Філадельфії та Портленді (Ореґон), де загалом проживає приблизно ¼ усіх українців. Ще приблизно 50% українців мешкають у кількох штатах Середньо-Атлантичного реґіону: Делавер, Меріленд, Нью-Джерсі, Нью-Йорк, Пенсильванія, Вашинґтон, Вірджинія і Західна Вірджинія, а приблизно 20% – у штатах Східньо-Північно-Центрально реґіону: Іллінойс, Індіана, Огайо, Вісконсин.

Але якщо у штатах Мічіґан, Пенсильванія, Нью-Джерсі українців поменшало, то у штатах  Джорджія, Норт Каролайн, Савт Каролайн, Техас та Юта відбувається збільшення кількості українців – як за рахунок внутрішньої міґрації, так і притоку “Четвертої хвилі”. Абсолютно новий тренд – швидке збільшення кількості українців у штатах Ореґон та Вашинґтон. Водночас в окремих містах, де раніше присутність українців раніше не бралася до уваги (у метрополіях Сакраменто і Портланд, у 1990 р. проживало, відповідно, 2629 і 3160 українців, а в інших метрополіях – від 160 до 980 осіб), вже у 2009 році жили від 1000 до 6000 осіб українського походження, приріст яких просто вражає: від найнижчого показника у 492% до 766%! І це стрімке зростання української діаспори відбувається головним чином за рахунок “Четвертої хвилі”. Ба більше, формуються нові українські громади.

Колективний портрет новітніх діаспорців

Соціологічне опитування представників “Четвертої хвилі” у 5-ти штатах (зокрема, у містах компактного їхнього проживання: Нью-Йорку, Стемфорді, Клівленді, Детройті, Чикаго, Вашинґтоні, Монро), дозволяє відтворити колективний “портрет” новітніх іммігрантів.

“Четверта хвиля” становить приблизно ¼ популяції у кожній віковій групі у межах від 15 до 39 років. 93,4% новоприбулих – працездатного віку! Найчисельнішими є вікові групи 31-40 років ~ 35.5%; 41-50 років – 28,9%; 21-30 років – 20,7%. З погляду економіки, це найбільш продуктивна частина людських ресурсів держави, яка є практично втраченою для України. Натомість для української громади в Америці – це неабияке надбання!

За офіційними даними Бюро Перепису США, співвідношення чоловіків та жінок серед іммігрантів становить 46 і 54%. Понад 75% новоприбулих – одружені. Понад 74% мають дітей, (60% – по двоє), 21,5% – ні.  

81% дітей нових іммігрантів проживають у США, а 18% – в Україні. Причина останнього – частина дітей на момент, коли батьки отримували імміграційну візу, вже були старші 21 року і, згідно з імміграційним законодавством США, не могли іммігрувати з батьками.

Дослідження засвідчило високий освітній рівень новітніх імміґрантів. 62,8% із них мають університетську освіту, 18,2% – професійно-технічну, а 5% є науковцями. Понад 40% представників „нової хвилі” здобули освіту і професійну підготовку в США, у т. ч. 24% –  університетську. Це свідчить про великий потенціал і можливості професійного росту її представників.

Робота: до еміґрації та у США

Поширеною є думка, що більшість з тих, хто приїхав у США, були безробітними. Проте, згідно опитування, їх частка становить лише 13,2%. Натомість 55,4% з них працювали за фахом, 7,4% – мали приватний бізнес, 5% займалися комерцією, 4,1% вели домашнє господарство, 3,3% були держслужбовцями. Загалом понад 80% (з них 6,6% – студенти) були активно зайняті.

Складним питанням є пошук роботи на імміграції, яка відповідала б рівню фахової та освітньої підготовки в Україні. Частина науковців працює у наукових лабораторіях університетів (фізики, математики, хіміки), а, до прикладу, програмісти успішно реалізовують себе у бізнесі.

Водночас 45,5% із числа опитаних працюють не за фахом, бо частина з них не має легальних документів або дозволу на роботу. Крім того, наприклад, щоб працювати лікарем, треба мати не лише відповідну освіту, але й ліцензію.

Утім, 16,5% таки працюють у США за набутим в Україні фахом, а ще 46,2% у професійному плані зуміли реалізуватися на ринку праці США: 22,3% здобули нову професію, а 7,4% займаються приватним бізнесом.

Квартирне питання

35,5% представників Четвертої хвилі вже мають приватне житло в США, а винаймають помешкання 55,4% із них.

В Україні ж формально 35,5% нинішніх еміґрантів були власниками кооперативних квартир; 28,9% – будинків; 17,4% – жили у комунальних (державних) квартирах, нині вже приватизованих; 8,3% винаймали помешкання і 2,5% проживали в гуртожитках. Але це, наголошу – формально, і аж ніяк не означає, що лише 10,8% з числа опитаних, приймаючи рішення про еміґрацію, мотивували переїзд до США можливістю заробити гроші на покращення житлових умов або пошуком кращого життя  (надто ж враховуючи, що з 2001 року ціни на житло різко зросли). Бо є, як то мовиться, й інший бік медалі: 42,1% з числа опитаних проживали разом із батьками. Беручи до уваги надто високі ціни (співвідносно зарплат) на житло в Україні, а відтак для широкого загалу – безперспективність придбати його, для більшості еміґрантів одним з пріоритетних факторів стало саме прагнення покращити житлові умови.

Утім, факт, що 35,5% стали власниками житла у США, а 7,4% відкрили приватний бізнес, свідчить, що ця частина еміґрувала з метою облаштувати життя в іншій державі. А те, що 45,5% працюють не за фахом – про складнощі адаптації у новому суспільно-економічному середовищі.

Джерело: ukrainianpeople.us

Прокоментувати:

Переконайтесь що ви заповнили усі поля, відмічені зірочкою (*). HTML код не допускається