Володимир Нарозя: "Жити в Киргизстані з Україною в серці!"

Неділя, 27 травня 2018 04:14 Автор  Богдан Залізняк
Оцініть матеріал!
(2 голосів)
Володимир Нарозя: "Жити в Киргизстані з Україною в серці!" Фото - МІОК

16 травня 2018 року в НУ «Львівська політехніка» відбулася приємна і потрібна зустріч під символічною назвою – «Українці в країні Іссик-кулю і місячної квітки Айгуль» за участю голови Ради українського товариства Киргизької республіки «Берегиня» Володимира Нарозі, радника посла Киргизької республіки в Україні Мерінбека Апишева, оповідача Манаса Талантаали Бахчієва та Президента Міжнародного фонду Саякбай-манасчі Саматбека Ібраєва.

Як виникла ця акція? «Та дуже просто,- ділиться спогадом директор Міжнародного інституту освіти, культури та зв’язків з діаспорою Львівської політехніки Ірина Ключковська.- У Казахстані на форумі української діаспори, яку організувала Українська греко-католицька церква з нагоди 70-річчя депортації українців з Казахстану, я познайомився з Володимиром Нарозею, який в Киргизії очолює українську громаду. І виникла думка: а чому б не організувати у Львівській політехніці зустріч з киргизькими українцями. Адже для нас важливо, щоб студенти розуміли, що українська діаспора є не тільки у США, Канаді, Франції…, а й у Киргизії».

Справді, справа, даруйте за тавтологію, і потрібна, і цікава – така зустріч. Про це свідчила реакція переважно студентської аудиторії. Та й нам, дещо старшим, образно кажучи, було вельми цікаво поспілкуватись як з представниками української діаспори в Киргизстані, так і з киргизькими творчими людьми.

Модератор заходу – кандидат філософських наук Оксана Горда першому надала слово проректорові Львівської політехніки кандидату технічних наук Олегові Давидчаку, який подякував гостям, передусім Володимирові Нарозі, за те, що вони прибули в Україну, до Львівського Політеху.

Мерінбек Апишев розповів про те, що між Україною і Киргизією склалися міцні культурно-гуманітарні стосунки: «Моя країна – в центрі Центральної Азії. Дев’ять адміністративних територіальних одиниць власне й становлять Киргизію. Понад 22 тисячі українців живуть в Киргизстані, а в Україні – приблизно 1 тисяча киргизів… Цього року Чингізу Айтматову було б 90 років. Тому 2018 рік відзначаємо як Рік Чингіза Айтматова. Його твори перекладено 176-ма мовами світу в 128 країнах… Сподіваюсь, зустріч зблизить наші народи».

Таки зблизила. Це можна було побачити безпосередньо на обличчях присутніх в актовій залі. Бурхливими оплесками зустріла аудиторія голову Ради українського товариства Киргизької Республіки «Берегиня» Володимира Нарозю, який дещо ширше розповів про перебування українців у цій країні.

«Історія українців в Киргизстані, - почав свою розповідь пан Володимир,- налічує 150 років. Український вчений Олександр Федченко вважає 1868 рік власне початком існування українців у Киргизстані. Українці в Киргизії ніколи не були репресовані. До речі, випускники Львівської політехніки також працюють в Киргизії. Було серед місцевих українців багато і «червоних директорів», і голів колгоспів. З 350 нардепів 11 – українці.

1897 року, під час першого перепису населення в Російській імперії (а перепис вівся за рідною мовою людей), було 24 тисячі 878 українців. Подам ще кілька цифр: 1926 року в Киргизії проживало 63 тисячі українців (6,4% населення республіки), 1939-го – 137350 (9,4%), 1959-го – 137600 (6,6%), 1989-го – 108027 (2,1%). А 2016 року, коли було створено українське товариство «Берегиня», українців налічувалось уже 12691 особа (0,2%).

Від 13 червня 1993 року українці жили під девізом «Вчимося жити в умовах діаспори», а вже від 9 листопада 2014-го – під глибоко україноцентричним закликом-покликом «Жити в Киргизстані з Україною в серці».

Серед стратегічних цілей і завдань: відродження національної самобутності, підтримання духовного і матеріального розвитку; утвердження міжнародної злагоди; подальший розвиток співпраці України і Киргизстану. І головне: утвердити Україну як цілісність, розвиваючи якомога активніше культурно-просвітницький напрямок діяльності. Ментально українці і киргизи дуже близькі. Манас – киргизький народний епос – це трагедія про героїчні діяння богатиря Манаса, його сина і внука. Словом, Манас – це енциклопедія життя киргизького народу. В нас, українців – кобзарі, у киргизів – акини.

Серед виступаючих присутнім особливо сподобались: Марія Наумова (псевдо якої – «дівчина-оркестр»), родичі її – з українського роду, вона – студентка Американського університету в Центральній Азії, м. Бішкек, і Талантаал Бахчієв, оповідач Манаса, своїм співом.

На завершення акції директор МІОК Ірина Ключковська подякувала гостям за відвідини України, Львова та Політехніки: «Дякую, що ви приїхали до нас і доторкнулися до далекої і близької до нас культури. В Україні – 42 млн. населення. А ще 20 мільйонів – і в Японії, і в Новій Зеландії, і в Канаді, і в Америці, і в Польщі (понад 2 млн.), і в Киргизії… Я думаю, що ви, присутні тут молоді люди, були подивовані тим українським розвитком. Там, в Киргизстані, українець вчився і прагнув набувати там сакральних знань. Люди, які зберегли національну культуру, набули знань про нас. Дивовижна країна з дивовижним епосом, який створив батьківщину для наших українців (до 10 тисяч).

Словом, у нас Манас, і у вас – Манас».

Додам від себе, автора цього повідомлення-розповіді: гарний черговий крок зробив МІОК. Дякуємо Вам, пані Ірино! Приємно було зустрітись як з нашою українською родиною, що в Киргизії, так і з нашими гостями – киргизами і пізнавати їхній епос – Манас.

Підготував

Богдан Залізняк,

керівник прес-центру

наукової журналістики ЗНЦ

НАН України і МОН України,

член НСПУ і НСЖУ,

кандидат філологічних наук,

м. Львів

Прокоментувати:

Переконайтесь що ви заповнили усі поля, відмічені зірочкою (*). HTML код не допускається