Члени Ради Безпеки ООН проголосували проти проведення засідання, ініційованого російською делегацією щодо українського закону про мову.

Опубліковано в Світ

Президент Петро Порошенко підписав закону про функціонування української мови як державної.

Опубліковано в Україна

Лексикон третьої хвилі української діаспори: або зникнення галицького лексикону і як він зберігається в діаспорі

Коли я переїхала до України, мені довелося вчити всі нові українські слова. Виявилося, що все життя я говорила галицькою/діаспорською українською мовою, яка містить багато діалектизмів, полонізмів та архаїзмів. Щоб прослідкувати різницю між обома мовними варіантами, а також щоби задокументувати те, як говорить моя сім’я, я почала вести словник.

Про це пише дослідниця Арета Ковальська.

Список слів вийшов доволі обширним. Наскільки мені відомо, багато родин в українській діаспорі вживають слова схожі до тих, які вживала я. Тож я вирішила опублікувати свій словник. До того ж, це є спробою зберегти західний діалект української мови, яким досі ще говорять у Північній Америці, та який, одначе, вже поволі зникає.

Звичайно, це не перша спроба створити словник різних українських діалектів. Багато списків львівських, або галицьких слів публікувалися в інтернеті, як наприклад цей. Видавалися також книги, як наприклад Гвара, або недавно опублікований на більш ніж 800-х сторінках словник під назвою «Лексикон Львівський». Останній містить багато слів з мого списку, але не всі. Тому, на мою думку, поле для досліджень діаспорської мови все ще залишається.

Галицький діалект

З історичних причин в Галичині сформувався особливий діалект української мови. Українці Галичини проживали по сусідству з поляками і постійно чули польську мову, яка була офіційною і переважала в містах і містечках. Також було багато польсько-українських шлюбів. Тому галицький діалект має багато спільного з польською. Окрім того, на відміну від решти України, Галичина ніколи не була у складі Російської імперії, тому українська мова тут зазнала менше утисків і впливу російської. Коли ж Галичина приєдналася до решти України у складі Радянського Союзу, то мова у ній теж почала змінюватися під впливом русифікації, стандартизації, а також внаслідок природного мовного розвитку.

Українська діаспора

З іншої сторони, галицький діалект, включно з його лексикою, вимовою і правописом, досить добре зберігся в діаспорі.

Цьому сприяли кілька факторів, а саме:

  • велика кількість іммігрантів з Галичини в багатьох діаспорських общинах.
  • Дуже повільний розвиток мови в діаспорі. Збереження в ній певних старих слів, особливо тих, які стосуються технологій. Наприклад, «загасити світло» походить ще з часів, коли для освітлення використовували вогонь, або «перо» (в значенні «ручка»), нагадує про гусяче перо для письма.
  • відсутність русифікації мови в діаспорі.

Щоб було зрозуміло: коли я вживаю слово «діаспора», я маю на увазі общини, які утворилися з третьої хвилі еміграції (1940-ві -1950-ті роки), багато представників якої були вихідцями з Західної України і зокрема з Галичини. Хоча думаю, що в старших українських общинах мова була подібною, оскільки дві перші хвилі іммігрантів теж походили з Західної України (Галичини, Буковини, Прикарпаття). Та все ж саме представники третьої хвилі почали становити більшість в житті общин у різних районах Північної Америки, особливо в таких містах, як Чикаго.

Я виросла в українській спільноті в Чикаго, де в багатьох українських організаціях, таких, як «Рідна школа», «Пласт», «СУМ», вживався діалект, яким говорила моя сім’я. Тому, навіть, якщо хтось походив з Центральної, чи Східної України, то найчастіше він потрапляв під вплив галицької мови, якщо був залучений до спільноти. По суті, моя бабуся по татові походила з Центральної України з російськомовної сім’ї, але оскільки її чоловік був з Бойківщини на Прикарпатті, то в основному вона перейняла західний український діалект.

Галичина сьогодні

Деякі з «діаспорських» слів можна почути на Західній Україні і сьогодні, але переважно у сільській місцевості і від людей старшого покоління. Для сучасного українця, особливо молодого, діаспорський діалект видається дуже застарілим, навіть у тих районах, звідки походить сам діалект. Деякі слова справді застаріли, однак більшість є діалектизмами, які збереглися в діаспорі, але зникли в Україні.

Та є декілька слів, які широко вживаються всіма поколіннями у Львові та інших галицьких містечках. Наприклад, «ровер». Деякі слова починають відроджуватися у сучасній мові завдяки тому, що все більше зростає інтерес до історії Львова і старої мови. До прикладу, багато сучасних ресторанів і кав’ярень вживають саме цю стару львівську/галицьку лексику в своїх меню.

Порівняння з польською і російською мовами

До багатьох слів у моєму словнику я дописала переклад на російську, або польську мови. Порівнявши, можна легко помітити, що «діаспорські» слова схожі до польських, а багато слів з «літературної української» – до російської. Це зовсім не означає, що такі слова є обов’язково полонізмами, чи русизмами. Просто слід пам’ятати, що польська мова мала значний вплив на розмовну мову в Західній Україні. А також те, що після Другої світової війни українська розмовна мова зазнала сильної русифікації на Заході України. Тому в ній є багато русизмів.

Особливо цікаво спостерігати випадки, в яких буває навпаки: коли діаспорське слово ближче до польського і російського, ніж до літературного українського (наприклад, «важне»), або ближче до російського, ніж до польського, чи українського. Як написав у коментарі до однієї з моїх попередніх статей Andrew Sorokowski, це можна пояснити тим, що ці слова мають старе слов’янське походження. «Деякі старі галицькі слова здаються сучасним українцям русизмами. Наприклад, «воздух». Проте воно є просто старим церковнослов’янізмом, який набув поширення у 19-му столітті завдяки Греко-католицькій церкві».

Цікаво також спостерігати, як слово в одній мові має зовсім інше значення в іншій (наприклад «склеп»).

Тому за кількома очевидними винятками, я не можу знати, чи слово є русизмом, полонізмом, чи слов’янізмом. У будь-якому разі я не маю на меті визначити, який діалект, чи яке слово є кращим, чи більш автентичним, а лише візуально співставити мови.

В книзі «Contested Tongues»: Language Politics and Cultural Correction in Ukraine» Лади Біланюк описані деякі особливості русифікації української мови. Деякі приклади подані в таблиці:

Table 1

Основні зміни

Деякі тенденції, які я виявила між «діаспорською» мовою і «стандартною українською»:

– Маскулінізація фемінітивних форм.
– є перейшло в e
– я – a
– ґ – г
– ф – п, хв, х

 1418642710 1
Таблиця справа (взята з книги Ірини Фаріон «Мовна Норма») детально показує деякі з цих змін, а також коли вони були введені в офіційний український правопис, сприяючи її асиміляції до російської. Правопис 1929 року, відомий теж як «скрипниківський», продовжував вживатися українцями в Галичині і діаспорі після реформ орфографії 1933 року. Однак після Другої світової війни Галичина опинилася у складі Радянського Союзу і теж була змушена перейти на офіційний правопис.

Історія вживання літери «ф» в українській мові теж доволі складна і цікава. Як пише Вікіпедія, у слов’янських мовах ця літера вживається, як правило, у словах іноземного походження (з грецької, латини, германських мов).

«Лінгвістичного втручання зазнали правила граматики, морфології та орфографії. Метою було асимілювати українську мову до російської і зробити її більш «політично коректною»…. Транслітерація слів грецького походження була змінена і асимільована до прийнятої в російській мові. Наприклад, транслітерація грецької літери «тета», була замінена з “т” на “ф”. Відтак слово «анатема» стало «анафемою», «мит» перетворився на «міф», (цитата з книги «Contested Tongues»).

Однак, якщо заміна деяких звуків на «ф» була одним із шляхів русифікації мови, то цікаво, чому сам звук «ф» був таким поширеним в Галичині до Другої світової війни, до русифікації. Я думаю, що причиною був вплив польської і німецької мов, оскільки в цих мовах звук «ф» часто вживаний. (У польській мові, цей звук, мабуть, поширився, під впливом німецької).

Отже, підсумовуючи, початково в українській мові було:
«квасоля», а не «фасоля» (від грецького «φάσηλος», яке перейшло в латинське phaseolus»);
«пляшка», а не «фляшка» (німецькою «Flasche»);
«шухляда», а не «шуфляда» (з австрійської німецької «Schubfach» або «Schublade»).

Хоча, хто знає, можливо, коли ці речі з’явилися в Західній Україні, вони початково мали в собі звук «ф».

Я колись чула, що слово «Хортиця» (острів Запорізьких Козаків) походить від латинського слова fortis (міцний), або швидше від похідних від цього слова: «фортеця», «фортифікація». Але замість звука «ф» вживали звук «х», бо він був більш природнім для українців.

Також хочу додати кілька власних спостережень стосовно відмінностей між «діаспорською» мовою, та «стандартною» українською. Вони перечислені у списку:

  • у діаспорі більш вживане закінчення «-ові», аніж «-у» в давальному відмінку чоловічого роду.
  • у діаспорі частіше відмінюються слова іноземного походження, як, наприклад, назви міст Чикаго, чи Торонто.
  • у діаспорі рідше вживається орудний відмінок в деяких випадках.

Діаспорський словник

В цілому в мене вийшов список понад 550 слів. Тут повний список, який я склала за допомогою Google Spreadsheets. До багатьох слів додано переклад на російську і польську, а також примітки стосовно їх значення, або вжитку. Список можна фільтрувати за категорією, частиною мови, типом змін, та ін., що дає можливість прослідкувати певні тенденції.

В колонці «Diaspora» вказано форми, які вживає, передусім, моя сім’я. Більшість з них є загальновживаними в діаспорі, однак є також декілька специфічних слів, які відомі/вживаються тільки в моїй сім’ї.

В колонці «Standard Ukrainian» я старалася вказувати найбільш прийнятні/стандартні слова, які вживаються в Україні. Однак інколи я додавала слова, які найчастіше чую, навіть якщо з літературної точки зору вони не зовсім коректні.

До списку я внесла також слова і фрази, які відрізняються лише відмінюванням, а також відмінності у сталих виразах та приказках.

Звичайно, іноді «стандартні» українські слова стають відомі і вживаються також і в діаспорі.

Я припускаю наявність помилок в колонках з російським і польським перекладом, оскільки я не дуже добре володію цими мовами. Мені часто допомагали друзі, але інколи доводилось користуватися перекладом Google Translate.

Все написане є лише результатом моїх власних спостережень і я буду рада почути будь-які уточнення та коментарі. В подальшому я буду доповнювати і редагувати мій список.

Автор: Арета Ковальська

Переклад: Оксана Карпа

Джерело: lviv1256.com

Опубліковано в Цікаво
Понеділок, 18 грудня 2017 20:05

Як чехи відроджували рідну мову

«Процес відродження чеської мови був досить тривалим – 100-150 років»

Повернення рідній мові державного статусу після тривалого колоніального панування іншої мови, її модернізація, забезпечення умов для її вивчення і використання в усіх сферах життя для всіх прошарків населення – це виклик, який перед Україною прийняли і успішно на нього відповіли у сусідній колишній Чехословаччині. Настільки великим був вплив ідей цього процесу на українських мислителів та державних діячів ХІХ і ХХ століття, який вони називали його «чехізацією»? Як відбувалася «чехізація» у самій Чехословаччині?

Опубліковано в Світ

Діти української діаспори в Сінгапурі почали вчитися за українськими книжками. Так, у країні за ініціативи Посольства України в республіці Сінгапур створили уроки української. 

Перший урок відбувся 11 березня, він був приурочений до дня народження Тараса Шевченка. Тоді заняття відвідало понад 10 дітей. Наразі ж навчання проходить раз на тиждень – кожної суботи. За два місяці проведено вісім уроків. Батьки учнів орендують спеціально обладнану навчальну кімнату. Зусилля немалі, однак діаспоряни переконані, що результати варті старань.

"Мова – це важлива складова культури, яка формує світогляд, – розпвідає Дмиро Сенік, посол України у Сінгапурі. – Не володіючи українською мовою, не можна зрозуміти усього нашого культурного розмаїття. Тому наша мета – забезпечити викладання української мови у Сінгапурі на постійній основі".

Наразі створено дві групи. У молодшій, для малюків, віком від трьох років, займаються розвитком української мови, фонетики, працюють над вимовою. Старші ж діти, віком від шести років, приділяють більше уваги правопису, формуванню речень, вивченню базового словника. На уроках діти також декламують вірші, співають українські народні пісні та вивчають традиції. 

"Більшість з наших учнів переїхали до Сінгапуру зовсім маленькими, а деякі народилися вже закордоном, – каже Дмиро Сенік. – Тому уроки максимально адаптовані до потреб і можливостей дітей".

Книжки для навчання – українських видавництв. Поки основних підручників чотири, утім з часом викладачі сподіваються на збільшення об'єму матеріалу. Викладачів же знайшли серед української громади. "Звісно, поки дітям важко дається мова, але викладачі намагаюся адаптувати зміст підручників під дітей, які навіть ніколи не чули української", – додає Дмитро Сенік. 

Фото: Посольства України в республіці Сінгапур.

Опубліковано в Колонка подій

“Двомовна Канада” була і залишається утопією. Двомовними є лише 17% населення – переважно ті, хто в побуті розмовляє французькою. Канадський досвід може стати цікавим уроком для поборників “державної двомовності” в Україні – в ситуації офіційного білінгвізму виживає лише одна мова: сильніша.

Колишній одесит, мій приятель вже кілька років вчиться у Сполучених Штатах. У 2005 він вперше у житті приїхав до Канади – по справах. Я жив тоді у Шербруку – квебекському містечку на 150 тисяч жителів. Друг мав мою адресу. На одній із сусідніх вулиць він зупинив машину, щоб розпитати перехожих, як їхати далі.

Замість передмови: “Я думав, вони якось… двомовні”

  • Слухай, – здивовано розповідав він мені потім. – Вони ледь розмовляли англійською! Все пояснили, але з такими зусиллями!
    – Звісно, – кажу. – Це ж для них чужа мова.
    – Ну, я думав, що вони, вони все ж таки, якось… двомовні…

Це сталося у Квебеку – однією з найбільших за територією і населенням провінцією Канади, заселеній переважно франкомовними квебекуа.

Якби мій приятель приїхав, скажімо, до Торонто, і спробував би розпитати дорогу французькою, відповідь була б більш лаконічною: “І don’t speak French”.

Країна обмежної двомовності

Канада вважається двомовною країною. Ідеально двомовною. У неї дві державні мови – англійська і французька. При цьому у самому Квебеку “державною” є одна мова – французька, її визнають рідною 81% квебекуа.

Дехто наводить канадський білінгвізм, як приклад для України. Можна порівняти, як виглядає офіційна двомовність у Канаді із офіційною франкомовністю у Квебеку.

Федеральні установи не підпадають під дію Хартії. Їхні оголошення – завжди двомовні, навіть у Квебеку.

У нашій народній підсвідомості міцно засіли чотири міфи:

1. Канадці – єдиний народ.
2. Більшість канадців володіє як англійською, так і французькою.
3. Канадський білінгвізм усіх влаштовує.
4. Канадська мовна ситуація нагадує українську

Чи так це насправді? Розглянемо кожне міфічне твердження по черзі.

1. Канадці – єдиний народ?

У 1839 році, розслідуючи причини Повстання Патріотів (першого та останнього в історії повстання за незалежність Канади, 1837-1838 років) британський лорд Джон Дархем писав:

“Я чекав, що знайду протистояння уряду і народу. Я знайшов дві нації, що борються поміж собою у лоні єдиної держави. Я знайшов не боротьбу принципів, а боротьбу народів”.

Саме так. Два народи. Дві нації.

Англо- і франкоканадці, це не просто дві мовні групи. Це – два народи, дві нації, два етноси. Вони зовсім різні за походженням, за культурою, за менталітетом. Квебекці завжди знали, що вони – не “Anglaіs”. Англоканадці пам’ятали, що “French” – це не вони.

Франкомовні складають більшість населення Квебеку, англомовні – решти Канади. Єдине, що їх об’єднує – це канадська держава.

“Ми прийшли сюди триста років тому. Ми підкорили шмат континенту від Гаспе до Монреалю і від Сен-Жан д’Ібервіль до Унгави, промовляючи: тут все, що ми привезли з собою – наша віра, наша мова, наші чесноти і навіть наші слабкості – стають священими, незмінними, і залишаться назавжди.

Навколо нас оселилися чужинці, що називають нас варварами. Вони захопили майже всю владу, взяли майже всі гроші. Але у країні Квебек нічого не змінилося. Нічого не зміниться… І ми збереглися, мабуть, для того, щоб ще багато століть світ… казав: ці люди належать до народу, який не вміє вмирати.”

Це – цитата з роману “Марія Шапделен”, написаного у 1913 році. Саме таким побачив квебекський патріотизм його автор, француз Луї Емон. Емон достатньо пожив серед франкоканадців, і знав, про що пише.

“Я приїхав до Квебеку вивчати французьку частково через почуття патріотизму, – пригадує англоканадський журналіст Ґрем Фрейзер (Graham Fraser) у своїй книзі “Sorry, І Don’t Speak French”, – І я був вражений життям, яке мало дуже мало спільного з країною, де я виріс. Того літа Жіль Віньо співав пісню “Моя країна” (“Mon pays”). Віньо співав не про Канаду…”

Пісня “Моя країна” починається так:

“Моя країна – це не країна, а зима.
Мій сад – це не сад, а поле.
Мій шлях – це не шлях, а сніг.”

Це – пісня саме про Квебек. Такий, як він є – з довгою зимою, сніговими бурями, заметіллю… Людина, яка її склала, дуже любила цю свою країну.

У 2006 році федеральний парламент вперше у історії країни визнав квебекців “нацією”. Деякі англомовні канадці сприйняли це, як “поступку сепаратистам”. У самому ж Квебеку більшість населення не звернула на це увагу. Це якби федеральний парламент визнав, що зимою, зазвичай, холодно, а у морі вода – солона.

Два народи, дві мови, дві культури… Більшість квебекців дуже мало знають про життя “решти Канади”. Більшість англоканадців взагалі не підозрюють про існування квебекської культури (непоганої літератури, чудового кінематографу світового рівня…). Для них, все, що стосується Квебеку, це – “French”.

2. Більшість канадців володіє як англійською, так і французькою?

За даними канадського міністерства статистики на 2006 рік, лише 17% канадців володіють водночас англійською і французькою. Менше, ніж кожен п’ятий. Ось така у Канаді двомовність.

Де ж живуть ці нечисленні білінгви? Може, вони рівномірно розподілені по всій країні? Виявляється, ні.

55% двомовних канадців мешкає у франкомовному Квебеку. Їх там – 40% населення. У решті Канади двомовні складають лише 10% відсотків населення.

Але історія на цьому не закінчується. За межами Квебеку кількість людей із рідною французькою складає майже 4%. Відповідно, лише 6% не-франкоканадців за межами Квебеку спромоглися вивчити мову Мольєра.

Про якість, поки що, не йдеться. Але, якщо чесно, не так вже й багато з “офіційно-двомовних” поза Квебеком можуть вільно підтримати французькою бесіду на повсякденні теми – побут, машини, політика, спорт… Правду кажучи, навіть не всі двомовні квебекці здатні на це.

Місто Квебек. Агітація напередодні виборів до федерального парламенту (осінь 2008).

Федеральні партії не обмежені у виборі мов, але на більшості території Квебеку їхні плакати – виключно франкомовні. Робити інакше – значить, налаштувати проти себе більшість населення.

Нещодавно одна монреальська радіостанція провела експеримент.

Журналіст зателефонував у пересічний готель міста Квебек (франкомовного на 99%) і розмовляв виключно англійською. Він спробував замовити номер. Людина на іншому кінці трохи зам’ялася, але перейшла таки на англійську. Звісно, не ідеально, звісно, з акцентом… але номер таки зарезервували. Потім журналіст зателефонував до готелю в Торонто. Говорив, звісно, тільки французькою. Клерк розгубився і попросив почекати. Після кількох хвилин пошуку, він знайшов-таки якогось “білінгва”. Щоправда, “білінгв” не виправдав довіри, бо нічого, окрім “бонжур” він сказати не зміг.

Збираючись до Квебеку – у відпуску чи у відрядження – пересічний мешканець Торонто чи Ванкуверу не побіжить купувати англо-французький розмовник. Це йому навіть не спаде на думку. Навіщо, якщо майже половина квебекців розуміє “общєпрінятий язик”? Він без проблем зніме номер у готелі, пообідає у ресторані, розпитається, як проїхати до центру міста. І все це – не вимовивши жодного французького слова. Звісно, всі написи навколо будуть французькою, та й не всі перехожі володітимуть мовою Шекспіра. Але так-сяк порозумітися можна. Особливо у сфері обслуговування.

Натомість, збираючись до Калґарі чи Галіфаксу, франкомовний квебекуа має підучити свою англійську. Інакше доведеться спілкуватися жестами. Хоч на вулиці, хоч у магазині. Окрім, може, випадків, коли за прилавком випадково стоятиме інший квебекуа, або ж імігрант із Франції, Конго чи Алжиру. Але ймовірність такого співпадіння наближається якщо не до нуля, то, принаймні, не до одиниці. Чим далі від Квебеку, тим вона менша.

Чесно кажучи, дуже важко назвати таку ситуацію “ідеалом білінгвізму”.

3. Канадський білінгвізм влаштовує всіх?

Білінгвізм обмежується державними програмами. За федеральним Законом про офіційні мови від 1968 року, кожен громадянин має право на вживання та освіту однією чи іншою з офіційних мов незалежно від місця проживання.

Кожен має право отримати державні послуги тією чи іншою мовою. Також – свідчити у суді. Більшість державних публікацій має бути двомовними. Депутати федерального парламенту можуть виступати або англійською, або французькою. Етикетки на продуктах споживання теж мають бути обидвома мовами.

“Щодо решти, – казав П’єр Еліотт Трюдо, “батько” канадського білінгвізму, – хай вирішують економічні та соціальні сили… Хай споживач та інвестор вирішують, що їм робити у рамках цього закону (про офіційні мови)”.

“Споживач та інвестор” вирішили. Добитися франкомовного обслуговування у ресторані Калгарі не легше, аніж україномовного обслуговування у ресторані Сімферополя.

Державні службовці у так званих “двомовних регіонах” – Оттава, Монреаль, Новий Брансвік – мають вільно володіти обидвома мовами.

“На весні 2004, Керолін Едолф, журналістка CBC-Radіo у Оттаві, помітила зростаючи паніку серед декого зі своїх сусідів, – пише Ґрем Фрейзер. – Уряд вирішив, після років мовних вимог вжити нове правило; люди, що не склали іспит з читання, писання та усного спілкування після трьох спроб (!), не мали залишатися на державних посадах”.

Йшлося про англомовних чиновників, що живуть та працюють у “двомовній” столиці Канади, та ще й у федеральному уряді, на посадах, які від самого початку вимагали двомовності.

Коли раптом виявилося, що французьку, все ж таки, треба теж знати, і що іспит не можна завалювати більш, ніж три рази, цих людей охопила паніка.

За задумом теоретиків канадського білінгвізму, Оттава мала би бути двомовною. Щоб, приїхавши туди у справах, кожен громадянин Канади – хоч “англо-“, хоч “франко-” – почував себе, як вдома.

Ця прекрасна ідея так і залишилася утопічною. Двумовними є хіба що вивіски на державних установах та частина дорожніх знаків і табличок з назвами вулиць.

Більшість вивісок приватного сектору – англійські. Майже всі меню у ресторанах – англійською. Майже вся сфера обслуговування – кафе, таксі… – працює тільки англійською. Двомовні вивіски – це, у більшості випадків, ознака того, що бізнес належить франко-онтарійцю. Двомовне обслуговування існує переважно там, де працюють франкоонтарійці, квебекуа, або ж нечисленні імігранти з франкомовних країн…

Чи влаштовує когось такий білінгвізм? Важко сказати.

Квебекуа, що їдуть до Альберти чи до Онтаріо (включаючи “двомовну” Оттаву), почувають себе майже як за кордоном. “Це – не в нас”, – констатують вони.

Англомовним, навпаки, здається, що їм штучно нав’язують французьку.

Коли онтарійський уряд запровадив двомовні знаки на дорогах, 116 тисяч людей підписали петиції, протестуючи проти цього рішення. Проте, їдучи до Квебеку, онтарійці часто скаржаться на недостатню кількість англомовних знаків.

Таке ставлення передається новим імігрантам.

Ось типова скарга на “засилля французької”, яку можна знайти на будь-якому з російськомовних форумів Канади: “Уявляєте собі, я їхав по такому-то гайвею, і побачив дорожній знак з якимось французьким словом! І ці кляті французи ще кажуть, ніби їх дискримінують! Так, своїми очима бачив. Та ні, не на тому гайвеї, а на другому. Що, не можете знайти? Ну то поїдемо разом, я вам покажу! Я це місце добре запам’ятав! Зовсім вже задовбали ці сепаратисти своєю французькою…”

Мабуть, щось подібне кажуть імігранти з Індії, Китаю, Нігерії… Багато з них щиро не розуміють, навіщо у “англомовній” країні якась там французька. Якщо зауважити, що щороку до Канади приїжджає коло 300 тисяч імігрантів, майбутнє французької за умов білінгвізму залишається під сумнівом.

4. Канадська мовна ситуація нагадує українську?

Головна відмінність Канади від України – у мовному аспекті – доволі істотна.

У Канаді – два різні народи, з двома мовами і культурами. Вони ніколи не складали одне ціле. Не складають і тепер.

В Україні – все навпаки. Протягом кількох століть, один народ був розділений поміж різними державами… але залишився єдиним народом.

Навіть якщо чимало східних українців перейшли на російську, вони залишаються українцями і не заперечують цього. Більшість може пригадати, що дідусь чи бабуся розмовляли колись українською.

Та й навіть на сході русифікація торкнулася, переважно, великих міст. У селах та містечках ще й тепер лунає українська. Вона не занесена, не нав’язана – нею тут розмовляли завжди.

А ось – приклад “федеральної” двомовності на Острові Принца Едварда, майже повністю англомовній провінції. Тут – одна з вивісок в місцевому національному парку. Як бачите, змінено лише одне слово. “Перекладено” щось на кшталт “Стежка “Обітаємий Лєс”.

Українізацію можна трактувати, як повернення до коріння і відродження мови предків. Та й просто як захист прав тих, хто ще не забув історичну мову – наприклад, тих самих селян.

У Канаді такого аспекту немає. Примусово францизувати Британську Колумбію було б таким самим злочином, як і англізувати Квебек. Але ніхто й не намагається францизувати Британську Колумбію. І ніколи не намагався. Та й взагалі, англійській мові у Канаді нічого не загрожує.

А ось англізація Квебеку – річ цілком реальна. За часів “двомовності” вона швидко прогресувала. Єдине, що змогло її зупинити – відмова Квебеку від політики білінгвізму. Відтепер французька – єдина офіційна мова провінції. Та й навіть тепер у деяких монреальських готелях та ресторанах можна почути від обслуги: “Sorry, І don’t speak French. Please, speak Englіsh!”

Замість епілогу : Чому французька все-таки зберігалася?

Якщо Квебек (а особливо – Монреаль) залишився франкомовним, то це, власне, завдяки відмові від білінгвізму. У 1977 році уряд провінції прийняв Хартію французької мови (так званий “Закон 101”).

Відтоді французька стала єдиною офіційною мовою Квебеку. Нею мають бути усі вивіски (англійський текст можна додавати за бажанням, за умов, що англійські літери будуть менші від французьких). Французька має бути робочою мовою усіх великих та середніх підприємств (хоча на практиці, численні англомовні компанії ігнорують цю вимогу).

Діти мають ходити до французьких шкіл (але ті, хто самі колись навчалися англійською, можуть відправляти дітей до англомовних шкіл – державних, безкоштовних). Усі магазини, ресторани та готелі мають бути у змозі надати сервіс французькою (на практиці, я був свідком кількох ситуацій, коли на мій “бонжур” відповідали виключно англійською; судячи з того, що я читав у газетах та чув від знайомих, це – лише крапля у морі).

Англомовні громадяни Квебеку щиро вважають “Закон 101” “фашизмом” і “шовінізмом”. Їх не засмучує тй факт, що у провінції діють три університети з виключно англійською мовою навчання. До цього треба додати з десяток англомовних коледжів.

Всі ці установи фінансуються урядом Квебеку, а їхні студенти мають ті ж пільги, що й студенти франкомовних вузів франкомовні. У провінції виходять англійські газети, є англомовні радіостанції та канал телебачення. Навіть податкові декларації для квебекського Міністерства податків можна заповнювати англійською.

Проте Хартія робить свою справу. Принаймні уповільнює англізацію Квебеку…

Довідка: Коротка історія Канади

У XVІІІ сторіччі Франції належали колосальні території у Північній Америці: південь сучасних Квебеку та Онтаріо, Акаді (сучасні Атлантичні провінції Канади), Манітоба, долина ріки Міссісіппі з містом Новий Орлеан, територія сучасних Міссурі, Огайо та Іллінойса з фортецею Детруа (D?troіt – французькою “протока”).

Сучасні географічні назви Detroіt, Chіcago, Іllіnoіs, Mіchіgan – відображають французьку, а не англійську транскрипцію індіанських слів. Так само і з назвою народу сіу (Sіoux).

Проте, Франція так ніколи й не колонізувала більшість із цих територій. Європейське населення нараховувало кілька десятків тисяч і жило, переважно, у долині ріки Святого Лаврентія, у Новому Орлеані та у Акаді (сучасна провінція Нова Шотландія). Перша з цих груп назвалася “канадцями”.

У ті часи, слова “канацець” і “франкомовний” були синонімами…

У 1863 році, внаслідок запеклої війни, Канаду приєднано до британських володінь. У квебекській історії цей період носить назву Завоювання (La Conqu?te).

На початку, англомовне населення Канади (тобто берегів Святого Лаврентія) складалося, переважно, з військових, чиновників та купки комерсантів. Шотландські та ірландські селяни-католики, що переселялися до країни, зливалися з місцевим населенням. Вже у другому поколінні їх не можна було відрізнити від канадців – ані за мовою, ані за звичаями. Ще й сьогодні в багатьох франкоканадців – шотландські та ірландські прізвища.

Але така ідилія продовжувалася не довго. Після Американської революції до країни імігрувало багато лоялістів (тих, хто залишився вірними Британській короні і не визнав незалежність новостворених США).

На відміну від канадців, новоприбулі були протестантами. Їхні культура, звичаї, уяви про суспільство абсолютно відрізнялися від канадських. Вони жили окремо, створивши свій, майже паралельний світ.

Так виникло дві основні групи канадців, які існують до цього часу.

Кількість англомовних збільшувалася за рахунок нових імігрантів з Британії. Кількість франкомовних – виключно завдяки високої народжуваності.

Англомовні канадці займали панівні позиції у економіці країни. Вони були краще освічені. А головне – відчували себе панівною нацією. Англійська стала мовою бізнесу, виробництва, державного апарату, армії…

Іммігранти, що приїхали до Канади у 1950-ті роки, ще можуть пригадати, як у деяких магазинах продавцям забороняли говорити з покупцями французькою (навіть якщо і ті і інші були франкомовними)

Франкомовних канадців виштовхнули на нижчі сходинки суспільства. Вони були бідніші і гірше освічені. Багато хто асимілювався. Але більшість зберігла свою мову та культуру…

У 1960 році у Квебеку почалася так звана Тиха революція. За кілька років провінція повністю модернізувалася. З патріархального, закритого і малоосвічeного франкоканадське суспільство перетворилося на сучасну націю. Відкрилися нові коледжі та університети. Зростала кількість франкомовних підприємців. Квебекці піднімалися з колін.

У 1974 році французьку оголосили єдиною офіційною мовою Квебеку, а у 1977-ому прийняли Хартію, що захистила квебекський народ від асиміляції.

Автор: Євген Лакінський (Квебек)

Джерело: texty.org.ua

Опубліковано в Світ

Приїжджaючи на Закaрпаття, багато кого дивує діaлект місцевих. Чимaло укрaїнців з інших облaстей часто не розумiють закaрпатців.

Тому, аби туристи та місцеві краще знаходили спільну мову, спільнота “Ласкаво просимо до Закарпаття” опублікувала в мережі Фейсбук словничок закарпатських слів.

1. Ай, айно – так / Будеш ниська позирати кіно? – Айно. – Будеш сьогодні дивитися фільм? – Так.

2. Бабоука – лялька.

3. Бавитися – гратися / Діти ся бавлять у дворі – Діти граються у дворі.

4. Балта – сокира / Дай ми балту, жоно! – Жінко, дай сокиру!

5. Берувати – фізично могти / Не берую дихати – не можу (не маю сил) дихати.

6. Біціглі – велосипед / Не миригуйся, поїдеме на біціглях – Не нервуйся, поїдемо на велосипеді.

7. Віган – сукня.

8. Вуйко – дядько / Завтра мій вуйко прийде – Завтра мій дядько прийде.

9. Гарадичі – сходи.

10. Гаті – труси, штани / Стратив ім гаті у річці – Я загубив труси в річці.

11. Гиби – ніби / Такое, гиби сь не відів ня – Ти ніби мене не бачив.

12. Горниць – горщик.

13. Грибінь – гребінець.

14. Гузиця – дупа.

15. Дітвак – малий.

16. Звідати – питати / Не звідай ня нич – не питай нічого.

17. Зелемпаня – нестиглий фрукт.

18. Катран – фартух.

19. Кистимен – платок.

20. Кошар – кошик.

21. Кривуля – поворот
22. Крумплі – картопля / Купила жона крумплі вчора – Купила жінка картоплю вчора.

23. Лаби – ноги / Йой, так ми лаби болять – Ой, так мої ноги болять.

24. Лавор – тазик.

25. Лайбик – безрукавка.

26. Лобда – м’яч / Так ім лобду копнув далеко, што не найшов пак – Я так далеко копнув м’яч, що потім не знайшов.

27. Лем – тільки / Лем через рік полубив ми ся тот дітвак – Лищ через рік мені сподобався той малий.

28. Любитися – подобатися / Нич ми ся штось не любить – Щось мені нічого не подобається.

29. Май – най….. / Май файний – Найкращий.

30. Мачка – кішка / Мачка би тя копнула! – Щоб тебе кіт копнув!.

31. Метати – кидати, але: вержу – кину.

32. Миригувати – нервувати / Не миригуй ня! – Не нервуй мене!

33. Надраги – штани / Файні у тя надраги – Гарні в тебе штани.

34. Невалоушний – незграбний.

35. Нигде – ніколи / Нигде м тя не віділа – Я ніколи тебе не бачила.

36. Никати – дивитися / Што никаш? – Чого дивишся?

37. Нико – ніхто / Нико се не знав – Ніхто не знав цього.

38. Ниська – сьогодні / Ниська має боти файний день – Сьогодні має бути гарний день.

39. Нич не є – нічого немає / Што з ня хоч? Нич у ня не є – Що від мене хочеш?нічого в мене немає.

40. Оболок , визір – вікно / Ко там у оболок позирає? – Хто там дивиться у вікно?

41. Пак – потім / Пак го зазвідаю – Потім його спитаю.

42. Палачінта – млинець.

43. Палачінтоука – сковорода / Як ти дам палачінтоуков по чолови! – Як дам сковорідкою по чолу!

44. Палинка – горілка.

45. Парадички – помідори / Дораз у тя парадичку вержу – Зараз кину в тебе помідор.

46. Паранно – ошатний / Што сь ниська паранний! – Який ти сьогодні гарний ( ошатний)

47. Повісти – сказати / (у)повіш ми правду – Скажи мені правду.

48. Позирати – дивитися / Піздри у визір – Подивися у вікно.

49. Пой лем – йди-но / Пой лем ти сюда! – Ходи-но сюди!

50. Пульки – очі / Што сь ся упулив? – Чого витріщився?

51. Пулло – погано / Уже ми пулло од сього – Вже мені від цього погано.

52. Ревати – плакати /Не реви, ушито то добрі – Не плач, все добре.

53. Се – це.

54. Седивка – Кришка на горщик.

55. Сись / сіся –цей / ця / Сись файний – Цей гарний.

56. Сукман – спідниця.

57. Талпа – підошва.

58. Ушитко – все.

59. Файний – гарний, хороший.

60. Фіглі – жарти / Та не миригуйся, я філлюю – Не нервуйся, я жартую.

61. Хижа – хата, будинок / Така у тя файна хижа! – У тебе така гарна хата!

62. Цімбор – друг / Се мій май файний цім бор – Це мій найкращий друг.

63. Чичка – квітка.

64. Чіня – свиня / Скоро чіньков станеш – Скоро станеш свинкою.

65. Шваблики – сірники / Дай лем шваблика – Дай-но сірника.

66. Шкіритися – сміятися / Што ся шкіриш? – Чого смієшся?

67. Шкребтати – свербіти / Там тя шкребче? – Там тебе свербить?

68. Штрімфлі – шкарпетки / То твої штрімфлі висять? – То твої шкарпетки висять?

Джерело: PMG.ua

Опубліковано в Цікаво
FB