Лірика Володимира Сосюри зберегла для нас голос автентично українського, ще не зміненого численними переселенцями з російської глибинки та не занапащеного невпинною пропагандою Донбасу.

Фактично український маніфест радянських часів "Любіть Україну!" написав виходець з Дебальцевого, який воював за Українську народну республіку.

Опубліковано в Цікаво

Попри те, що Україна звільнила 306 осіб, які причетні до війни на Донбасі, в українських тюрмах і надалі перебувають особи, які причетні до конфлікту на Донбасі. В тому числі і російські військові.

Опубліковано в Україна у вогні

У Дніпропетровській області на честь загиблого на Донбасі бійця перейменували село - Червоний Лиман став Добропасове, на честь загиблого на Донбасі бійця Сергія Добропаса - військовослужбовця 25-ї окремої повітряно-десантної бригади, що дислокується в регіоні.

Опубліковано в Колонка подій

З відповідним проханням до офіційної влади Оттави звернулись українці, які проживають в Канаді. Про це виданню The Hill Times повідомив президент Конгресу українців в Канаді Павло Грод

Опубліковано в Українці в світі

Це було дуже давно. Союзу залишилось жити 3 роки. Я викладала російську літературу в одному з технікумів Горлівки і збиралася йти у декрет – до пологів залишалося два місяці. Здається, в програмі ще не було Булгакова, і я дуже часто займалась «самодіяльністю» - розповідала дітям про дисидентів і заборонених письменників. В той день ми обговорювали «Майстра і Маргариту», і мої учні запитали, що автор хотів показати в сцені, коли в приміщенні вар’єте зі стелі посипалися гроші і люди почали навколішках їх збирати і поводитися як свині, навіщо автор так принизив людей. Я пояснила, що люди самі себе принизили, що дуже часто ми видаємо себе правильними, порядними, вихованими, але як тільки потрапляємо в екстремальні чи надзвичайні ситуації, ми не контролюємо свою поведінку і показуємо, які ми є насправді. Я навела учням (а в групі були тільки хлопці) приклад: «Ви бачите, що я вагітна. І тому відкриваєте мені двері, носите важкі стопки зошитів, навіть підтримуєте в аудиторії тишу, бо знаєте, як я не люблю гамір. Але, не приведи Господи, якщо почнеться пожежа і аудиторію вмить охопить вогонь, половина з вас побіжить до виходу по моєму животу». Хлопці почали мене запевняти, що вони не побіжать і врятують мене… Вони були такі щирі і такі прекрасні, мої перші учні, яким я першим в житті колись сказала: «Я ваша нова вчителька…» 

Воєнним літом 2014 мені написав один з моїх учнів. Я не одразу пізнала свого студента в сорокарічному чоловікові, але його слова досі стоять у мене перед очима: «Тетяна Германівна, вони побігли. Як ви тоді і казали. По животам, по головам… це страшно». 

Я дуже часто бачу сон - я в Горлівці, іду містом, і боюся, що мене пізнають і кинуть «на подвал». Я прокидаюся і думаю, як це - жити в окупованому місті, коли тебе кожної хвилини можуть «здати» оркам сусіди і колеги, з якими ще вчора ти відзначала свята і товаришувала. Я уявляю, як було страшно, коли в місто почали приїжджати озброєні гопники, коли підняли голови і арматуру місцеві маргінали і сявки. Тобто наступили саме ті екстремальні обставини, які показали справжнє обличчя людей – виявилося, що одні герої, інші зрадники. 

Але зараз я хочу пригадати героїв, які не побігли по головам і животам! Це мій земляк Андрей Крищенко, у якого сьогодні день народження, з яким я щиро його вітаю і бажаю щастя! Я не знаю, які зірки сяяли в той день, коли він з"явився на світ, але впевнена, якийсь небесний знак і благословіння він таки отримав. Кадри, на яких орки вішають триколор, а пан Андрій зриває його і встановлює прапор, навіки війдуть у нашу історію, як і подвиг наших героїв, які в оточенні озброєного натовпа наркоманів залишились людьми і давали опір. Я безмежно поважаю Андрія Крищенко і його колегу Герман Приступа, які в той страшний день своїм вчинком підтримали дух патріотів і не дали паніці і страхові паралізувати мозок горлівчан - заручників терористів. Дякую, що Андрій і Герман довели, що в країні є справжні офіцери, справжні чоловіки і герої. Бажаю ім і надалі витримки, сили і мужності. На жаль, екстремальні випробування в нашій країні продовжуюються. Інколи вони страшніші за тих озброєних орків, але я вірю, що ви встоєте! З днем народження, пане Андрію!

P.S. Такі люди, як Андрій і Герман, міняють ставлення українців до донбасівців. Місяць тому я була з виступом на Гуцульщині. Мої слухачі після виступу сказали, що сьогодні для них Донбас - це не Яник і К, а Крищенко, Приступа, Ірочка Довгань, Володя Рибак та інші патріоти.

Андрій Крищенко

Герман Приступа

Андрій

Ми плекаємо Донбас у серці,
Споконвіку був він українським. 
Не кажіть на зрадників «донецькі» - 
Україну зрадили чужинці.

Оселившись в Вінниці чи в Бучі,
До нової ми звикаємо землі.
…Ми, донецькі, всім такі незручні – 
Там – бандери, зараз – москалі.

Нас цькували родичі й сусіди, 
Нас тягли за комір «на подвал», 
Нам плювали в очі живоїди…
…Хто нам тільки в душу не плював!

Зграя земляків, як дикі воші,
Що не мають серця і жалю…
Дай їм волю – залюбки на площі
Власноруч наділи б нам петлю!

Ми не стали шістками ДиРи,
Хоч Донбас поплив кудись, як острів. 
За блакитні й жовті кольори
Тричі нас виводили на розстріл.

Натовпи пішли до «ватних» лав, 
Нас було замало - одиниці!!!!
Надівали нам на голову чувал 
За єдиний «злочин» - українці.

Ми поїхали… залякані і босі,
Кинувши незібрані валізи. 
А сусіди-стукачі ще й досі
З наших шаф витягують білизну.

Живемо без даху і образи,
Віримо, що прийде час розплати, 
Коли бачимо сусід з Донбасу
В наших капцях… прущих на Хрещатик.

Оселившись в Хусті чи в Хоролі,
Не лікуємось, як кажуть, часом. 
Як і всі, згинаємось від болю,
Коли воїнів везуть з Донбасу.

Оселившись в Чопі чи в столиці,
Ми боялись докору, осуди…
А сусідка нам принесли паляницю
І заплакала: «Нещасні люди..»

…Ми плекаємо Донбас у серці,
Споконвіку був він українським. 
Не кажіть на зрадників «донецькі» - 
Україну зрадили чужинці.

Їх колись везли й везли на шахти
З Брянську, Омську, Вологди, Ростову..
І зникали рушники і плахти,
Крок за кроком відступала мова…

Їхали в Донбас череповецькі,
Їхали з Калуги, Костроми… 
Не кажіть на зрадників «донецькі»,
Бо донецькі справжні – ми!

Не питають Кравчука і Кучму:
«Що ж ви банді продали Донбас?» 
… Ми, донецькі, може і незручні…
Та незламні… не здолати нас.

Автор: Тетяна Малахова
Розмістила: Оксана Козак

Опубліковано в Скарбниця спогадів

Канада має підтримати розміщення миротворців ООН на Донбасі. Про це заявив президент Конгресу українців Канади Павло Грод під час зустрічі з очільником Міноборони Канади Харджитом Сейджжаном.

Опубліковано в Колонка подій

Виявляється, наприкінці 20-х рр. минулого сторіччя більшість поселень на Донеччині були українськими. Яким саме вони були? Чи мали відмінності від інших українських сіл?  Вражаюча історія на прикладі багатостраждальної Мар'янки.

Опубліковано в Історія

Нова книга "Нерівні брати: росіяни і українці"  професора Віденського університету Андреаса Каппелера (Andreas Kappeler), розповідає про історію відносин Росії й України з Середньовіччя до наших днів. Автор критикує не лише Росію, але і Захід.

Опубліковано в Література

Європейський суд з прав людини, розташований у Страсбурзі, виніс перше рішення за скаргою проти України, пов’язаною із втратою контролю уряду над частиною території Луганської області.

Про це йдеться у рішенні, опублікованому на сайті ЄСПЛ у вівторок 25 липня.

Скарга була подана ув’язненим Олександром Хлебіком, який відбуває покарання за звинуваченням у кількох злочинах, в тому числі бандитизмі та збройних пограбуваннях. Він був засуджений в квітні 2013 року одним із судів Луганської області, та отримав вирок – 8 років та 9 місяців ув’язнення, яке відбуває у в’язниці міста Старобільськ Луганської області.

Невдовзі після засудження Хлебік подав апеляцію до апеляційного суду, розташованого в Луганську. Та оскільки у 2014 році місто було окуповане підтримуваними Росією сепаратистами, за його апеляцією досі не було винесено рішення. Фактично, розгляд апеляції став неможливим, адже матеріали справи залишилися в Луганську.

Ув’язнений Хлебік позивався в Страсбурзі до України – він стверджував, що держава порушила його право на здійснення чесного правосуддя у прийнятний часовий період.

Судді Європейського суду з прав людини одноголосно визнали, що Україна не відповідальна за наслідки втрати контролю над територією Луганської області. Взявши до уваги докази Києва щодо того, що Україна доклала всіх зусиль для отримання матеріалів справи, надала позивачеві можливість зустрітися з омбудсменом, а також аргументи про те, що проведення нового розслідування щодо звинувачень проти Хлебіка без доступу до матеріалів справи не є можливим, ЄСПЛ вирішив, що Україна не порушила конвенцію.

Це рішення стало першим, де ЄСПЛ вивчав скаргу, пов’язану із втратою Україною контролю над територією ОРДЛО. 

Опубліковано в Світ

Про те, як у Грузії переймаються через те, що відбувається на Донбасі, українська журналістка дізналася на особистому досвіді, коли в місті Кутаїсі на неї налетіла літня жінка, прийнявши за росіянку.

Як розповіла Євгенія Подібна на своїй сторінці в Facebook, вона прийшла на ринок купити спецій, коли до неї підбігла старенька й махаючи перед носом кулачками, почала кричати ламаною російською: "Твой Путин - убийца. Надо Путина убить, вы - окуупанты, вы - убийцы. Убить надо твоего Путина". Жінка заспокойся лише тоді, коли Євгенія сказала, що приїхала з України.

Зображення на будівлі у місті Кутаїсі, Грузія. Джерело: сторінка Facebook Євгенії Подобної

"Ринок. Купую нашвидкоруч спеції, бо пора збиратися в дорогу. Підходить бабуся, старенька, і, махаючи в мене перед носом кулачками, верещить ламаною російською: "Твой Путин – убийца. Надо Путина убить, вы – оккупанты, вы – убийцы. Убить надо твоего Путина". На крик прибігають мої друзі, грузинською щось кричить продавець, який пакує вже мою аджику", – написала Подобна.

Вона зазначила, що жінка заспокоїлась лише тоді, коли дізналася, що журналістка саме з України.

"Я не россиянка, а из Украины.." – тихенько так відповідаю. Бабуся змінюється в лиці. Обнімає мене, і зі словами "Украина, Украина, дай" піднімає кулак угору і чимчикує далі, лишивши мене серед ряду з роззявленим від подиву ротом.." – розповіла Подобна.

Журналістка розповіла, що грузини висловлюють колосальну підтримку українцям.

За її словами, через це в неї склалося враження, ніби там  війною на Донбасі цікавляться більше, ніж у самій Україні.

"Кілька разів казали, що пишаються співвітчизниками, які пішли воювати за нас. Мадлоба, Грузіє!" – підсумувала Подобна.

 

Опубліковано в Світ
Сторінка 1 із 3