Професор Степан Вовканич: «Світ має допомогти українцям вистояти»

Четвер, 28 червня 2018 03:08 Автор  Богдан ЗАЛІЗНЯК
Оцініть матеріал!
(1 Голосувати)

Про гібридну війну Росії проти України та наше можливе майбутнє розмовляємо з провідним науковим співробітником відділу регіональної економічної політики ДУ «Інститут регіональних досліджень ім. М. І. Долішнього НАН України» доктором економічних наук, членом-кореспондентом Української академії інформатики, професором Степаном Вовканичем.

  • Пане Степане! Україна вже п’ять років зазнає агресії з боку російських імперіалістів. Що далі? Чи колись це закінчиться? Де Захід, де його відповідь злочинному путінізму? Адже Україна воює з ворогом не тільки з думкою про себе. Ми (українська армія, Україна назагал) захищаємо Європу від московських пазурів, які, здається, вже готові вчергове вчепитися в горло європейських країн. Невже Франція, Німеччина, Великобританія та інші країни цього не розуміють, не відчувають нашого болю і свого можливого?

  • Добре, дам відповідь на таке широко закроєне Ваше запитання. Але почну ось з чого. «Якби мені п’ять років тому сказали, що ми говоритимемо про історичну відповідальність Німеччини, й у бундестазі буде така дискусія, я б не повірила, тому що п’ять-сім років тому в Німеччині важко було говорити навіть про якусь участь або роль України як серйозного гравця під час Другої світової війни», – сказала в Києві посол України в Німеччині (2008-2011) Наталія Зарудна.

  • А чому Ви почали з ролі України в Другій світовій?

  • Та тому, що думка, висловлена Н. Зарудною, була реакцією на промову відомого американського історика Тімоті Снайдера «Історична відповідальність Німеччини перед Україною» в Бундестазі ФРН у липні минулого року. А ще відбулося обговорення започаткованої проблеми у ВР України на міжнародній конференції «Німеччина та Україна в Європі: відповідальність за минуле – обов’язки на майбутнє».

  • А що наштовхнуло зарубіжних вчених на обговорення проблеми відповідальності перед Україною?

  • Річ у тім, що зарубіжні фахівці спробували розглянути категорію відповідальності не з позиції їх претензій, а значно глобальніше. Так, Тімоті Снайдер обмежився лише історичним і німецьким контекстом. Але якщо вести мову про «відповідальність перед Україною» за умов гібридної війни, реальних небезпек її глобалізації, – це стосується не однієї Німеччини. Бо вимагає не тільки донести світу сучасні сенси боротьби українців за свою національну ідею, мову, традиції, етнічну тотожність тощо, а й проектує когнітивиі месиджі збереження світового розмаїття від нівелювання «русскім міром». Так, посол Наталія Зарудна висловила ще надзвичайно вагому думку=побажання: «Я хотіла б дожити до того дня, коли ми говоритимемо про історичну відповідальність не тільки Німеччини, а й Росії за всі ті народи, які вона пригноблювала і продовжує вважати меншовартісними». Тепер – про висловлювання Т. Снайдера. Відштовхуючись від заартикульованої в Берліні ним «універсальної точки зору» з претензіями на комплексне охоплення періоду Другої світової війни і сучасних воєнних дій гібридної війни Росії на сході України, – американський вчений як фахівець з історії Східної Європи, зокрема тоталітарних режимів, мав би акцентувати більше на нинішній боротьбі українців.

  • Адже маємо вкрай небезпечну ситуацію…

  • Та власне. Бо в час ескалації загроз глобалізації гібридної війни – це упущення стає планетарним і може бути критичним в розв’язанні Росією Третьої світової. Успіх боротьби українців на Донбасі залежатиме не тільки від заміни назви АТО на Операцію об’єднаних сил, а й від синергії міжнародних зусиль, мобілізованих для покарання порушника порядку, установленого після Другої світової війни.

  • А чи відгукнувся в українському політикумі виступ відомого історика?

  • Сподіваємося на це. Національна еліта України – інтелектуально чи не найбільше потерпає від гібридної війни та рашистської ідеології «русского міра». Тому вона мала б донести світові нові месиджі справді інтернаціональної боротьби українців «за нашу і вашу свободу». Адже на Донбасі Путін воює не за Донбас.

  • Так, він намагається за будь-яку ціну не відпустити Україну у «вільне плавання», прилучитися до Європи. Його завдання – втримати нас в своїх імперських лабетах.

  • Звичайно. Україна нищиться як джерело історичної правди, що вибиває фундамент з-під Росії як імперії, котра, узурпувавши першокоди Київської Русі, їх європейську цивілізованість, намагається зруйнувати суб’єктність України в системі спадковості України-Русі.

  • Цей концепт свого часу опрацював Михайло Грушевський…

  • Так, цього геніального чоловіка в СРСР традиційно очорнювали як виразника контрреволюційного буржуазного націоналізму. До речі, цього року виповнюється сто років з обрання його президентом Української Народної Республіки (УНР), яку, як і її державних очільників, росіяни знищили. Переписавши історію України-Русі на свій імперський копил, нинішні фюрери Росії не втомлюються не тільки її фальсифікувати, а й пропагувати набіги своїх предків на древній Київ. Тому дещо дивними є тези промови Тімоті Снайдера, в яких українській нації без неї втулюється дуже неоднозначний концепт відповідальності Німеччини не за криваві дії, що ведуться неофюрерами на сході України, а – свідомо чи несвідомо – йде їх підміна аналізом злочинів, вчинених Гітлером у минулому. Гітлер мертвий, однак, небезпечно реанімується злочинне тотально-гібридне мінування України і світу ідеологемами російського традиційного імпершовінізму з додаванням духовних «скрепів русского міра», збагачених новими загрозами, контентом і загарбницьким апетитом.

  • А де гарантії, що Захід більше не віддаватиме без’ядерну Україну в сферу впливу Росії?

  • Рани, спричинені анексією Путіним Криму, агресією на сході України, кровоточать і волають про нагальну радикально-глобальну допомогу. Прийдешні покоління, вважаємо, побачать, що злочинні дії Путіна щодо анексії Криму покарані. Але сучасна молодь бачить, що розширюється ескалація Росії, нищиться схід України, продовжується її «декомпозіцірованіє», творення колабораціоністами псевдодержави Малоросії на очах і німців, і американців. І марно сподіватися, що, акцентуючи на колосальних жертвах Другої Світової війни, в тому числі і українців на всіх її фронтах, можна утаємничити від молодого покоління гірку правду: через безвідповідальність сильних світу цього тяглість українського державотворення далі запікається кров’ю.

Росія далі душить світ, традиційно вимагаючи звичайної данини. Чи не час прокинутися і усвідомити перевірену історією істину: апетити Росії ніколи не закінчаться поглинанням тільки України! Росія хоче стати центром Євразії, покрити весь європейський континент.

  • То, повторюю, збереться зі силами Захід? Зрозуміє плани Росії?

  • Їх, як і п. Снайдера, мали б турбувати дії і плани Росії. Україна нині – сама на передньому краї боротьби з агресором. І не видно руху за позбавлення його права вето, який цим зловживає як постійний член Оонівської Ради Безпеки, аби прикрити свій напад на іншого учасника ООН… Якби Росія зустріла серйозний глобальний опір об’єднаного світу, то нині вона не тільки не воювала б на сході України під прикриттям перефарбованої ідеології «русского міра» і його духовних «скрепов», а й не заохочувала б на побудову відповідних «світів» вождів Північної Кореї, ІДІЛу, підрозділів Аль Каїди і т. ін. Світ має допомогти українцям вистояти на новій «межі» з гібридно-зловісною війною. Прискорення прийому України в європейські безпекові та економічні інституції не лише захистить суверенітет України, збільшить синергію цивілізованого світу, а й глобалізує соціогуманістичну відповідальність колективної безпеки загроженим імпершовіністами націям, захистить їх суб’єктність, правопорядок і транспарентність міждержавних відносин, субсидіарність прав окремої людини та прогресу людства у цілому, сприяючи розвитку культурного розмаїття світу.

  • Будемо сподіватися, пане Степане, що саме так і буде. Що, окрім позичених «джевелінів», матимемо ще й безпеку. І вкраїнську, і загальносвітову. Дякую Вам за розмову.

 

Спілкувався Богдан ЗАЛІЗНЯК,

керівник прес-центру наукової журналістики

Західного наукового центру НАН України і МОН України,

член НСПУ і НСЖУ, м. Львів

 

Прокоментувати:

Переконайтесь що ви заповнили усі поля, відмічені зірочкою (*). HTML код не допускається