Коляда, що об'єднала серця

П'ятниця, 13 січня 2017 08:09 Автор  Галина Фесюк
Оцініть матеріал!
(0 голосів)

9 січня 2017 року у Краматорську відбувся Фестиваль Різдвяної коляди, який поєднав чисельні творчі колективи як зі Сходу, так і Заходу України.

Подробицями зі "Стожарами" поділилася керівник чудового колективу із Жовкви Галина Фесюк:

"Цьогоріч, на запрошення начальника управління культури і туризму Донецької ОДА Аліни Певної фольклорний колектив «Джерела Розточчя», прийняв участь в обласному Фестивалі Різдвяної коляди, що відбувався 9 січня у Краматорську. На обласній сцені ми колядували із фольклорними колективами Донеччини із Волновахи, Ясинуватої, Добропілля, Слов'янська, Бахмута.

Окрім цього мали змогу представити колядки перед жителями і військовими м.Миронівське, у Дружківці, Константинівці, в інших місцях неподалік Світлодарська Донецької області, а також колядували перед військовими у Лисичанську і Старобільську.

Виступали для бійців, які обороняють українські землі від російського ворога, та пригощали їх пампушками, іншими зимовими заготовками, теплими речами та шкарпетками за що сердечно дякую голові Жовківської районної ради Роману Горбаню та голові Сокальської районної ради Миколі Пасько, голові Гійченської сільської ради Івану Іванусі, голові Куликівської селищної ради Лілі Бові, жителям сіл Деревня і Замочок, керівнику Народного дому с.Любеля Ользі Клуб, священику с.Смереків о.Володимиру Барану, працівникам культури с.Липник. Одночасно хочу подякувати директору ПП «Рома» Роману Демчині, міському голові м.Жовква Петру Вихопню, завідувачу Народного дому с.Добросин Руслану Рудику, за допомогу у забезпеченні пальним та священику о.Василю Батюку за молитву та окропленням нас свяченою водою в дорогу і надання книжечок з колядками, які ми дарували жителям Донбасу та військовим.

- Планувати подібну поїздку нелегко, є ряд суб’єктивних причин. Але приємно, що учасники колективу із радістю погодилися віддати свій час, який вони могли провести разом із родинами, на користь зустрічі із жителями Донбасу та військовими.

Виїзд запланували на 7 січня, тобто на Різдво. Нам одразу погодились допомогти деякі голови сільських рад, окремі жовківчани.

- Ця поїздка вже третя на Донбас. Цього разу ми їхали знову колядувати, адже коляда возвеличує новонародженого Ісусика, а значить приносить радість в кожну оселю, пропагує добро і любов, розсіює світло у кожне серце. Тому не зважаючи ні на що я мала на меті організувати колектив, який би хотів через колядку сіяти радість у зболені серця людей, що живуть в лапах війни. А вони таки живуть…у чорному мороці війни. А також там є наші захисники, що хочуть вберегти для нас українські землі, не дозволяють ворогу просунутися по всій території України. І за це ми повинні їм заплатити нашою любов’ю та піснею, що возвеличує Бога і наших бійців.

Ми відвідали бійців 24-ї механізованої бригади та прикордонників, побували на передовій та в селах, що межують із окупованими територіями.

Окрім цього, зустрічалися із культпрацівниками будинків культури, освіти та музеїв, які радо приймали наші кантички (книжечки) із колядками Під час зустрічі обговорили майбутні обміни між освітянами та у сфері культури.

Як сказав нам один із командирів «Щоб у бійців і населення не падав дух, потрібно співати, колядувати та підтримувати морально, адже тоді приходить розуміння, що ніхто не залишений без уваги».

Перебуваючи на передовій, розуміла, що ті залпи вогню, які лунали навколо, не можуть бути вічними, тим більше, що серед захисників України так багато молодих хлопців і дівчат, яким потрібно одружуватися, заводити сім’ю. А вони – в окопах. Дехто – не по роках дорослий, інший – вже командир, але жодного нарікання на життя, жодної краплі злості, ввічливі і добрі, із яскравими іскринками в очах.

Для порівняння пригадала молодого чоловіка і молоду жінку, які безцеремонно поводяться із старшими людьми, грубо спілкуються, поводять себе так, наче для них не існує нічого окрім їхнього власного я. Такі паралелі життя потрібно описувати в романах, нарисах, щоб не розплоджувалось зло, наступні війни. Там, на передовій, у наших бійців нема часу для пліток, вони – щохвилинно зазирають у свої другі очі – тепловізори і спокійно та виважено спілкуються один з одним. Там панує дружба і повага один до одного. Після колядки та віншування, нам так не хотілося прощатися з Сергієм та Наташою, Андрієм та Мар’яною, Іриною і Павлом.

- Я повернуся додому тільки тоді, коли ворог піде з моєї України, - сказала Мар’яна із Маріуполя. А побачивши наш прапор, вона вклякнула на коліна і поцілувала. Тому ми з радістю подарували їй синьо-жовте полотнище.

Так, не кожен сьогодні зрозуміє, як нелегко нашим військовим там, серед поля, де щодня обіймає їх молоді тіла вітер, а серця тріпочуть від залпів вогню. Не кожен зрозуміє і ту матір, що чекає сина живого, тому що його дитина в теплі, не голодна, ще й «захищена» від служби в армії. Але маємо пам’ятати, що майбутнє будується з теперішнього. Як сказав один командир «Матір, яка віддала сина на службу Україні, потрібно поважати, а за бійців – молитися, щоб їм вистачило сили та волі відслужити та вистояти перед ворогом».

Ми також колядували у будинку культури м. Миронівське Артемівського району, що розташоване за десять кілометрів від лінії розмежування. 22 січня минулого року місто почали обстрілювати. Саме у бомбосховищі Будинку культури ховалися місцеві жителі під час обстрілів.

Сьогодні, так виходить, директор Будинку культури – героїня, адже вона неподалік лінії розмежування, але гідно проводить українські заходи, любить Україну. А в закладі розмістила краєзнавчу музей-кімнату, в якій знаходиться безліч української вишивки, предметів побуту та одягу.

- Я вперше чую українську колядку, яка звучала із якоюсь магічною мелодією. А ваше вбрання заворожило. Від представленого Різдвяного колориту у мене крутиться голова. А Ваш приїзд на все життя запам’ятається барвистим і яскравим. – так сказала жителька Миронівського, Марія Валер’янівна.

Повертали додому стомлені, але задоволені. Нашому колективу вистачило енергії та сил проїхати три тисячі кілометрів під час Різдвяних свят, щоб серця людські наповнити щирою колядою. Тому закликаю кожного з нас не забувати, що на Сході України йде війна, де ворог йде вбивати українців, а тому ми повинні молитися за наших бійців, щоб верталися додому живими, працювати на благо України, а насамперед не розплоджувати у собі ворога. Маємо бути разом і тоді буде мир, буде перемога, бо ми народжені жити.

Начальник відділу культури і туризму Жовківської РДА Галина Фесюк

(Жовква – Краматорськ – Старобільськ) . У складі фольклорного колективу «Джерела Розточчя»: Галина Фесюк, Тарас Мудрий, Мирослава Мандрик, Марія, Богдан Бовшик, Богдан Брунець, Анісія Лагоцька, Юля Капітан.

16003092 1342618095789262 132894978885626329 n

15940603 1342620162455722 1964113394348602639 n

15941355 1342620622455676 6639187690454128584 n

16002987 1342622959122109 7656236390046741948 n

 

Прокоментувати:

Переконайтесь що ви заповнили усі поля, відмічені зірочкою (*). HTML код не допускається