Жіночі історії Другої світової війни. Війна не робить винятків.

Понеділок, 09 травня 2016 03:35 Автор 
Оцініть матеріал!
(3 голосів)

Український інститу національної  пам'яті до Дня пам'яті та примирення на згадку про лихоліття війни підготував проект “Війна не робить винятків. Жіночі історії Другої світової”. Це розповідь про надзвичайні долі українських жінок у Другій світовій війні.

Правда про долі жінок у війні у часи СРСР була під забороною – її або замовчували, або спотворювали. Тема мала вписуватися у радянську схему героїчного наративу. З метою комуністичної пропаганди жінку на війні завжди розглядали з позицій уславлення бойового і трудового подвигу, засудження зради, оплакування жертви. Тим часом доля інших залишалася поза науковим, мистецьким, громадським інтересом. І нині питання ролі та місця жіноцтва у Другій світовій війні недостатньо вивчене істориками і переосмислене суспільством Жіночі біографії розкривають різні іпостасі представниць слабкої статі у те лихоліття. Вона – дружина, мати, медсестра­рятівниця, воїн, підпільниця, військовополонена, остарбайтер, свідок Голокосту, хранителька пам’яті і т.д. На фронті жінки оволоділи всіма воєнними спеціальностями: в авіації і на флоті, в піхоті й кавалерії, розвідці, зв’язку, медицині. Навіть виникла мовна проблема, адже слова танкіст, піхотинець, автоматник доти не мали жіночого роду. Слід згадати також, що крім турботи про старих і малих на окупованих територіях, на жіночі плечі ліг тягар підпільної боротьби. Масово жінок використовували для праці в тилу на військових підприємствах, сільськогосподарських роботах, будівництві протитанкових ровів, окопів, бліндажів. Тисячі їх примусово вивезено у Німеччину для виснажливих робіт.

Розмірковування про феномен жінки у війні, вивчення та усвідомлення його учнями під час заходів у загальноосвітніх навчальних закладах дасть змогу інформаційно й емоційно розкрити злочинну природу війни. Тема трагічних і героїчних жіночих доль також допоможе актуалізувати питання участі наших співвітчизниць у протистоянні сучасній збройній агресії Росії проти України як військових, медиків, волонтерів. Тема стане також нагодою згадати про мужність і відвагу льотчиці Надії Савченко, незаконно викраденої та засудженої у Російській Федерації за вигаданим звинуваченням до 22 років колонії загального режиму.

Приклади жіночих історій Другої світової:

Бабінчук Марія (1924–1950/51, псевдо – Калина). Член Організації українських націоналістів, підпільниця.146578

З 1941 року Марія Бабінчук вступила до ОУН, організувала сітку юнацтва в рідному селі. Працювала у шпиталі м. Станіславова, допомагала медикаментами українським повстанцям. Перед поверненням більшовиків Марія пішла в підпілля. 28 серпня 1944 року брала участь у боях біля сіл Богрівки і Яблуньки Богородчанського району. За шестирічний підпільний шлях вона виконала багато завдань; набула спеціальність радистки, добре володіла зброєю. У підпіллі вийшла заміж за надрайонного провідника ОУН Надвірнянщини Вацебу Григорія Васильовича. 28 серпня 1950-го у важких умовах у них народилася донечка, яку назвали Мотрею. Батьки змушені були віддати маля на виховання чужим людям. Дитину на четвертий день після народження батько відніс в село Яблуницю Косівського району. Виховала її Гафія Маланюк, яка не побоялася в ті жорстокі часи взяти повстанську дитину та зберегла листи-заповіти матері і батька.

“Кохана дитино! Прийшовши на четвертому тижні Твого життя, сидячи на стриху в сіні, при світлі крізь щілини, хочу залишити Тобі від мами кілька рядків дрібного рукопису. Кохана Мотренько, коли підростеш і добрі люди дотримають для Тебе цього листа, то прочитай його уважно і зрозумій мамині наболілі серце і душу. Мотренько! В яких тяжких умовах я Тебе носила... то описати годі. Коли ти виростеш і будеш читати історію нашої боротьби з найжорстокішим ворогом українського народу, ти не в одній статті знайдеш подібне. Тоді подумай, що і Твоя матуся разом з Тобою так ішла...”

 

Баташева Геня (1924–1999). Єврейка, що врятувалася під час розстрілів у Бабиному Яру, після війни працювала бухгалтером.

146573На час початку розстрілів у Бабиному Яру Гені Баташевій було 17 років. Усіх її рідних розстріляли, а вона, разом із іншою 14-річною єврейською дівчинкою Марією Пальті, переконала німців, що вони не єврейки. Дівчата місяць переховувалися у подруги Гені – Ольги Лущеєвої. Згодом підпільники з групи Володимира Кудряшова переправили їх до лінії фронту. У тилу дівчата працювали на різних, часом складних, роботах. Після закінчення війни батько Гені Баташевої повернувся з фронту до Києва, згодом сюди ж приїхала й сама Геня. Вона стала одним із небагатьох свідків злочинів нацистів - розстрілів у Бабиному Яру, героїнею фільмів “Бабин Яр – уроки історії” (1981), “Шолом, мир вам!” (1990), “Дорога довжиною в півстоліття” (1991). У середині 1990-х Геня Яківна Баташева виїхала до Ізраїлю.

 

 

261Вітер Олена (1904–1988, відома під іменем ігумені Йосифи). Настоятелька греко-католицького монастиря ордену студитів, член Організації українських націоналістів.

Заарештована НКВД в 1941 році й засуджена до смертної кари. Була однією з небагатьох, хто пережив масові ростріли в’язнів у тюрмі на Лонцького у Львові. В роки німецької окупації у львівському сиротинці, що знаходився під її опікою, ігуменя переховувала від нацистів єврейських дітей. Серед них були Лілі Польман, Натан Левін та ін. Ігуменя і монахині не лише доглядали за дітьми, годували їх та одягали, а також навчали християнським молитвам і звичаям. 12 жовтня 1945 року сестра Йосифа арештована радянськими “органами”. У 1955 році вийшла на волю, але їй заборонили селитися у Львові. До самої смерті Олена Вітер проживала у м. Скалат на Тернопільщині. 11 лютого 1976-го Яд Вашем присвоїв Олені Вітер (першій серед українців) звання “Праведник народів світу”.

3634a51 37Гулей Анастасія (1925 р.н.). Бранка нацистських концтаборів Аушвіц та Берген-Бельзен, голова Української організації борців антифашистського опору, нині мешкає у Києві.

Перед війною закінчила 9 класів. Під час окупації. була примусово вивезена на роботу до Німеччини, двічі втікала, за що була у 1943 році відправлена до концтабору Аушвіц, потім – Берген-Бельзена. Нині, займається активною громадською діяльністю, написала кілька книжок про українських жертв нацизму.

Доліна Марія (1922–2010). Льотчиця, Герой Радянського Союзу.dolina mi

Марія Доліна призвана до Червоної армії у 1941 році. На її рахунку з 1941-го по 1945-й – понад 200 бойових вильотів. За всю вiйну втратила лише одну бойову машину, а рейд, коли до цiлi тягнула на одному двигунi i скинула-таки на неї бомби, увiйшов до iсторiї як взiрець ведення повiтряного бою. Долiна брала участь у 15 повiтряних боях, її екiпаж знищив 3 ворожих лiтаки. 15 разiв вона водила на виконання бойового завдання дев'ятки, 35 разiв – ланку, 22 рази була заступником ведучого групи, 10 разiв – ведучою. Загалом налітала 1700 годин. Останнiй бойовий вилiт – 8 травня 1945 року.

c2 1943g Завалій Євдокія (1924–2010). Єдина жінка – командир взводу морської піхоти в роки німецько-радянської війни 1941–1945 років, гвардії полковник.

Коли розпочалася німецько-радянська війна Євдокії було всього 17. 25 липня 1941 року розпочалися бої за її рідне місто Новий Буг. Під бомбардуванням дівчина перев’язувала поранених бійців і командирів. Коли ж 96-й кавалерійський полк, що захищав місто, став відступати, Євдокія вмовила командира, щоб забрав її з собою. Служила спочатку санітаркою. Під час переправи через Дніпро, в районі Хортиці, отримала поранення і була відправлена до Краснодара в шпиталь. Медики хотіли комісувати дівчину, але та відмовилася. Після лікування її направили в запасний полк, а згодом – сама попросилася на передову, служила в 6-й десантній бригаді. Після того, як Євдокія взяла в полон німецького офіцера, її направили у відділення розвідки, командиром якого згодом стала. В одному з боїв командир взводу, в якому служила Євдокія, був убитий і вона підняла бійців в атаку. В бою отримала поранення. На чолі взводу Євдокія Завалій брала участь у боях за Севастополь, Сапун-гору (за що була нагороджена орденом Вітчизняної війни I ступеня), Балаклаву, Керч та ін. Під час Будапештської наступальної операції Завалій зі своїм взводом, пробравшись завдяки кисневим подушкам через каналізацію, захопила бункер німецького командування. Серед полонених виявився німецький генерал. За цю операцію Євдокію нагородили орденом Червоного Прапора. Після закінчення війни дівчину хотіли направити на навчання у військове училище, але позначилися 4 поранення і 2 контузії, отримані в боях. У 1947 році Євдокія Завалій демобілізувалася, жила в Києві, працювала директором гастроному.

migdal 13864Клемм Євгенія (1898–1952/3). Викладач історії Одеського педінституту, жінка-військовополонена у концтаборі Равенсбрюк.

Під час оборони Севастополя потрапила в полон. Перебувала у Славутському, Рівненському таборах військовополонених. Цю групу жінок перевезли в Зоест, звідки хотіли направити на військові заводи Третього райху. Євгенія Клемм була ініціаторкою й організаторкою протесту. Підготувала листа німецькою мовою, в якому йшлося про порушення німцями Гаазької конвенції щодо військовополонених. За цей протест усіх жінок направили до концтабору Равенсбрюк. Після війни Євгенія Клемм повернулася в рідну Одесу, у 1952 (чи 1953) році повісилася, не витримавши переслідувань радянського режиму.

146575Лисенко Євдокія (1889–1963). Мати-героїня, що виростила 16 дітей.

У сiм'ї Євдокiї Данилiвни i Макара Нестеровича Лисенкiв народилося 11 синiв i 5 доньок. У 1933 році помер один із синів, у 1936-у – батько Макар Нестерович. Євдокiя Данилiвна залишилась одна з 15-ма дiтьми. Нiхто із них не закiнчив середньої школи чи вузу, бо жили дуже бiдно i важко працювали. У роки вiйни мати провела на фронт усіх десятьох синів, і всi десятеро Макаровичiв повернулися живими додому в с. Бровахи Корсунь-Шевченківського району Черкаської області. 1946 року Євдокії Лисенко було присвоєно почесне звання “Мати-героїня”, 1984-го – вiдкрито пам'ятник. Нині у Бровахах біля підніжжя пам’ятника матері-героїні Євдокії Лисенко на обласному рівні відзначається День матері.

5383060Теліга Олена (1906–1942). Українська поетеса, публіцистка, член Організації українських націоналістів.

У міжвоєнний період перебувала на еміграції. Після початку німецько-радянської війни разом із Уласом Самчуком перейшла кордон та дісталася до Києва. Тут очолила редколегію літературного додатку до газети “Українське слово” під назвою “Літаври”, де друкувалися українські патріотичні публікації. На початку 1942 року ґестапо арештувало Олену Телігу разом із її чоловіком Михайлом, 21 лютого цього ж року їх розстріляли у Бабиному Яру. З 1993-го у Києві є вулиця Олени Теліги неподалік Бабиного Яру, місця страти української поетеси.

pzfeiWd4MrwФоя Людмила (1923–1950, псевдо – Оксана, Марко Перелесник). Учасниця ОУН та УПА, співробітниця підпільної преси під псевдонімом “Марко Перелесник”, письменниця.

На початку 1942 року Людмила Фоя – студентка Київського медичного університету, приєдналася до підпілля ОУН. У цей час німці посилюють боротьбу з українським підпіллям. Їй довелося залишити навчання в медінституті, щоб продовжити діяльність в підпіллі – зв'язковою. Працює в пропагандистській референтурі, організовує в Києві збір медикаментів для вояків УПА. 24 січня 1944 року Людмилу заарештувало НКВД. Після кількох місяців допитів, енкаведисти вирішують використати молоду дівчину в боротьбі з українським визвольним рухом. Агент “Апрєльская” мала завдання від імені “київського проводу” налагодити зв'язок із підпіллям ОУН на Волині. Спочатку, операція відбувалася успішно для чекістів – під їхнім контролем створюються озброєні боївки на Київщині, в Сумській та Дніпропетровській областях. Однак у травні 1945 року Людмила Фоя розпочинає власну війну. Потрапивши до відділу УПА, відразу зізнається, що її завербовано НКВД. Служба безпеки ОУН вирішує завдати удар у відповідь. До Києва агент “Апрєльская” повертається як подвійний агент, звітує про свою діяльність в підпіллі. Завдяки Людмилі Фої СБ ОУН вдається викрити та ліквідувати низку агентів НКВД. 6 серпня 1946 року її оголошено у всесоюзний розшук МҐБ та МВС. Тим часом, Людмила під псевдонімом “Перелесник” працює у структурах пропаганди, зокрема як літературний редактор журналу “Молодий революціонер”, видає художні новели про визвольну боротьбу. 19 липня 1950 року чекісти, прочісуючи ліс у Межирічському районі на Рівненщині, виявили групу повстанців. Зав’язався бій, який для Людмили Фої став останнім.

71 tn2Хорошунова Ірина (1913–1993). Художниця, журналістка, авторка щоденника про життя в Києві під час нацистської окупації.

Пiд час окупацiї Києва Iрина Хорошунова була господаркою конспiративної квартири мiської пiдпiльної антинацистської групи пiд керiвництвом Миколи Матеюка. З жовтня 1941 року по вересень 1943-го працювала у Центральнiй бiблiотецi, вiдкритiй окупантами на базi бiблiотеки АН УРСР на бульварi Шевченка, 14. Разом з iншими спiвробiтниками намагалася врятувати книжковi фонди вiд остаточного пограбування та знищення. Із 25 червня 1941-го до квiтня 1944 року Iрина Хорошунова вела щоденник, в якому фіксувала свідчення про життя киян в окупованому мiстi як очевидець, а часто й учасник подій.

hrapliva 0Храплива Анна – канадійка українського походження, що добровільно вступила на службу до Канадського жіночого армійського корпусу. Служила у Великій Британії – з листопада 1942 року, та в Британській зоні окупації Німеччини. Отримала звання підхорунжого в жіночій армії. Нагороджена Медаллю Британської імперії. Була чи не першою з українок, що удостоєна цієї високої відзнаки. Активістка Союзу українських канадських вояків у Лондоні.

shulezhko 1Шулежко Олександра (1903–1994). Вихователька, дружина православного священика, репресованого у 1937 році.

Під час німецької окупації в Черкасах організувала притулок для 70 безхатніх дітей. Із них 25 були євреями, яким пощастило вижити у роки “остаточного вирішення єврейського питання”. Приймала у притулок усіх, без винятку, записуючи їх українцями, греками, татарами залежно від зовнішності. Німецька поліція часто навідувалася до притулку. Завдяки доброму знанню німецької мови Олександрі Максимівні вдалося переконати місцевого гебітскомісара у тому, що підозри поліцаїв безпідставні. Врятувала вихованців від вивезення до Німеччини. Після повернення радянської влади була засуджена за співпрацю з окупантами. 11 червня 1996 року Олександрі Максимівні Шулежко присвоєно почесного звання “Праведник народів світу”.

 

Прокоментувати:

Переконайтесь що ви заповнили усі поля, відмічені зірочкою (*). HTML код не допускається