Рани заживуть. Та пережите не забудеться, – кажуть порані учасники Майдану

Четвер, 06 березня 2014 08:36 Автор  Орест
Оцініть матеріал!
(0 голосів)

- Я чув постріли і бачив як люди падали від куль снайперів. Стогнали поранені. Нас, неозброєних, просто розстрілювали. Я прикривався щитом, але кулі пробивали щити. Якоїсь миті відчув страшний біль у нозі. З рани бухнула кров. Підвестися вже не міг, – згадує Олександр.

 

20 лютого на вулиці Інститутській у хлопця поцілив снайпер. Друзі витягли його з небезпечної зони і передали в руки медиків, які надали пораненому першу медичну допомогу. Нині Олександр лікується в університетській лікарні Тернополя. Коли я зайшла в палату, він лежав під крапельницею, тож розмовляли недовго. Розповів, що одужує. Правда, ходити ще не може, але поранена нога вже майже не болить. Сон налагодився. Апетит з’явився. А почуття гумору хлопця, здається, ніколи й не покидало.

Олександр з Дніпропетровська. За фахом будівельник. До Києва на Майдан поїхав 13 січня. 20 лютого був у найгарячіших точках, відтісняв із хлопцями беркутню від барикад. П’ятеро з його сотні загинули.

Анатолія, який лежить в одній палаті з Олександром, поранили того ж таки дня, на Інститутській. Куля снайпера прошила праву ногу. Пройшла навиліт.

- Я з Кіровоградської області, міста Знам’янки. На Майдані був два з половиною місяці. Поїхав радше з цікавості, хотілося самому побачити що там робиться. Побачив – і залишився.

Про те, що довелося пережити, Анатолій розповідає спокійно, наче про щось буденне. А точилася ж справжня війна.

- Я був у Хмельницькій сотні. З 19 на 20 лютого стало трохи спокійніше. А потім почалося знову… Беркутівці під тиском дещо відступили, а ми, затулившись щитами, рушили вперед. Коли почали свою роботу снайпери, я кинувся витягувати поранених. Їх було багато. Хлопчині поруч зі мною куля влучила в руку. Я хотів його відтягти і в цю хвилину снайпер вистрілив у мене. Побратими занесли мене в Жовтневий палац, де медики перев’язали рану. Звідти мене забрали у дванадцяту київську лікарню, де я пролежав дві доби, а потім – у Тернопіль.

Чи було страшно на барикадах? Ні про страх, ні про смерть якось не думалося. Хоча кожен із сотні розумів, що силовики будуть стріляти, адже в них була зброя. Що відчував? Піднесення. Був готовий стояти до кінця.

- А зараз як почуваєтеся? – запитую.

- Психологічно все нормально. І травма не є смертельною. Куля зачепила кістку, але рана заживе. Все, що треба для лікування, є.

Вдома в Анатолія залишилась дружина і 15-річна донька. Рідні телефонують щодня, збираються приїхати.
 Телефонують також друзі.

- Сотник Юра Кравченко тільки що дзвонив. Він у Хмельницьку лікується. Таке ж поранення як і в мене. А троє чоловіків з нашої сотні загинули.

Бажаю хлопцям швидше одужати, а вони у відповідь жартують, що, якби не поранення, вони ще б у Крим поїхали.
 В іншій палаті лежить 20-річний Василь Бойцун зі Збаража. На Майдані був разом із братом Тарасом.

- Василь поїхав трохи раніше від мене, – розповів Тарас. Його і дружину Василя Оксану я зустріла в палаті, обоє чекали, поки Василь повернеться з процедури.

Брати в складі першої сотні стояли в обороні вулиці Грушевського. 18 лютого взяли участь у мирній ході учасників Майдану до будинку Верховної Ради. Люди хотіли закликати нардепів змінити Конституцію, та підступи до парламенту їм перегородили силовики.

- Під час кривавої зачистки силовиками і «тітушками» Маріїнського парку і прилеглих вулиць було багато поранених і загиблих, – згадує Тарас. – У мене потрапили гумові кулі, але на мені були ватяні штани, я був у бронежилеті, тож серйозних травм не отримав. «Беркут» наступав, люди тікали і в якусь хвилину ми з братом загубили одне одного. Василь зник. Я шукав його два дні, ходив по Хрещатику, по Майдану, розпитував, чи не бачив його хто. А потім Василь знайшовся. Мені зателефонували і сказали, що брат у лікарні в Цюрупинську Херсонської області.

- Мене на вулиці схопили «тітушки». Скрутили, побили і заштовхали в автобус, – розповів Василь, що саме повернувся після процедури в палату. Пересуватися йому важко навіть на милицях. Сильно травмоване коліно. Били по голові, ногах, по всьому тілу, та цього «тітушкам» видалось мало – полоснули ножем. Вимагали, щоби зізнався, що стояв на Майдані за гроші, хоча це не так. Але дорогою моїм викрадачам подзвонили і наказали повертатися до Києва, тож вони викинули мене з автобуса і поїхали назад. Була ніч. Дорога вела через поле. Я трохи йшов, а більше повз. Потім побачив щось схоже на станцію технічного обслуговування автомобілів. Вийшов сторож, я попросив у нього води, а він почав кричати, щоб я йшов собі. Я пішов. Далі стояли хати. На той час уже розвиднілося. Якась жінка винесла мені води, проте нічого не питала. Я вийшов до автобусної зупинки. Там люди чекали автобуса до Цюрупинська. Грошей я не мав. Дві жінки дали мені 10 гривень і сказали шоферу, щоб у Цюрупинську зупинив біля райлікарні. Коли зайшов в маршрутку, хтось із пасажирів викликав «швидку». Вона приїхала за 10 хвилин і забрала мене в районну лікарню. А звідти до Тернополя мене вже привезла дружина.

У Василя з Оксаною двоє дітей : донечці 7 років, синочку 8 місяців. Діти нудьгують за батьком, а він – за ними, тож дуже хоче швидше одужати і повернутися додому. Оксана підтвердила, що ліками чоловік забезпечений, хоча лікування його очікує тривале. Били по-звірячому, тож тепер треба час і умови, щоб усе загоїлось.

Через місяць братам-близнюкам – Василю і Тарасу – виповниться 21 рік. Прощаючись, бажаю Василю якнайшвидшого одужання. Підтримка і турбота рідних цьому сприятиме.

Як зазначив головний лікар університетської лікарні Василь Бліхар, наразі на стаціонарному лікуванні перебувають 10 поранених майданівців. Серед них є мешканці Тернопільщини, Києва, Дніпропетровська та Кіровоградської області. Наймолодшому – 19 років, найстаршому 48. У постраждалих – вогнепальні поранення, забої, травми і опіки очей, черепно-мозкові травми. Лікування проводиться за рахунок бюджетних коштів або за кошти, зібрані благодійниками.

Лідія ХМІЛЯР svoboda.te.ua

Прокоментувати:

Переконайтесь що ви заповнили усі поля, відмічені зірочкою (*). HTML код не допускається