Як тебе не любити, Києве мій! Екскурсія по Києву. Третій день

Понеділок, 26 вересня 2016 11:28 Автор  МАРІЧКА ГАЛАБУРДА - ЧИГРИН
Оцініть матеріал!
(1 Голосувати)

П'ЯТНИЦЯ 16.9.2016

Погода прекрасна. Сонце не жаліло свого проміння, але коли ти знаходися в тіні - холодновато. Це зрадливе бабине літо! Легко можна застудитися.

Вирушаємо під проводом екскурсовода Тараса по вулихі Михайла Грушевського в напрямок Верховної Ради. І знов під гірку, хоч невеличку, тяжковато йти. Ой, ноги наші ноги !

А з правої сторони біля Міністерства демонстрація. Багатьох в військових уніформах. Що сили кричать «ганьба». Поліції також чимало. Очевидно, що кортіло мене піддійти, послухати про що там мова. Але, як віддірвуся від групи, тоді буду змушена там і залишитися, бо незнала куди ми маємо йти. А вечером читала в новинах, що там був Степан Хмара й ще дехто з моїх знайомих. Проґавила можливість зустрічі.

Скручуємо на ліво до Маріїнського парку. Тарас розповідає про парк, про пам'ятники в ньому. Недалеко від нас пам'ятник Лесі Українки. Проходять групи туристів. Екскурсовод як і туристи говорять російською. Навіть не зупиняються біля Лесі!

Маріїнський палац попри якого йдемо було побудовано в 1750-1755 роках, і він і досі залишається окрасою Києва.

А в 1990-1991 роках тут була маса людей, які приїжджали з усіх міст України на демонстрації, які відбувалися біля Верховної Ради. Там запізнала прекрасних людей. Тепер там лише кілька осіб прохожих. Дивимося знов на краєвиди лівого берега. Маріїнський палац обведений дерев'яною огорожою. Якось збоку залишається Верховна Рада.

Зупиняємося біля пам'ятника Ватутіна, невиразної, радше контроверсійної постатті в історії України. Нібито розповідали, що його вбили бандерівці.

Якщо ви зацікавлені читайте на вікіпедії про нього.

І як в пісні співається:...- «Ми йдем, йдем, йдем по стежинах»...тільки прапора не несемо ! А ноги вже печуть. Десь би сісти, випити холодної води... А київське сонце пече...

На правому боці йдуть розкопки тзв спільної могили - могил німецьких та італійських воїнів, які підчас Другої Світової війни згинули на цих пагорбах.

Збоку будувалася чи поправлялася хата. Я стала та приглянулася. Була певна, що довго хата не вистоїть. Піддійшов один з працівників до мене й Марти й як почув звідки ми, як почав оповідати, проклинати київську і все українську владу. Говорив про страхіття, які відбувалися на площі Незалежності й довколишніх вулиць в часі недавнього Майдану 2013- 2014 років. Зупинити не можна було його, щоби поставити питання. Казала йому що я дивилася щодня передачі на живо про ті події в Сіднеї. Ну й інші люди також...А коли запиталася, - чому в Києві теревенять російською, - він сказав, що «українці себе не шанують, не розуміють, що вбивають свої мозґи де ще панує Совєтьський Союз» !

Та ми вже йшли від віддірвалися від групи, яка доходила до Аскольдової могили. Спішимо доганяти своїх друзів.

АСКОЛЬДОВА МОГИЛА

14446190 10207833009883204 7040169035961585426 n

Нарешті доходимо до Аскольдової могили –розміщена на схилах Дніпра у парку, який є основою садово-паркового мистецтва.

Тарас розповів, що Аскольдова могила виникла на місці Угорського урочища. Це місце здавна пов’язують з легендою про вбивство Аскольда (а іноді, і Діра). Дослідники переконані, що це не лише легенда, але й непорушний факт, адже за літописами, Аскольда було поховано саме на цьому місці.

Тут й поховання хлопців - героїв Бою під Крутами.

14435303 10207833019003432 4104603709869982207 oТам і похований американець українського походження Маркіян Паславський, він був активним учасником Революції Гідності, зокрема брав участь у боях в центрі Києва 20 лютого 2014 року. Марк Паславський загинув під час визволення Іловайська (Донецька область) 19 серпня 2014 року, у віці 55 років і похований біля церкви святого Миколая Чудотворця.

У Львові відкрили реабілітаційний центр імені Маркіяна Паславського. Там проходитимуть реабілітацію вояки АТО, які втратили на війні руку чи ногу.

І з боку ще одна могила бійця, який загинув в боях теперішньої війни.

МЕМОРІЯЛ ЖЕРТВ ГОЛОДОМОРУ

14449977 10207833020963481 979544904194392193 nКоли ми віддйшли від пам'ятника апостола св. Андрія, недалеко від Аскольдової Могили, побачили, що зовсім недалеко знаходиться Меморіял жертв Голодомору. Видніла свічка-пам'ятника Голодомору. Ми йшли в гору на гірку, щоби зупинитися на площаді, звідки був чудесний вид на Дніпро, лівий берег Києва. Рішили піти до Меморіялу..

Там з нами попрощався екскурсовод Тарас.

Пішли ми чорними сходами в низ до комплексу. І там при касі жінку говорять російською мовою. На моє питання чи продаються книжки про Меморіял, вона сказала так. Були лише по англійськи. Платити за їх нетреба.

Книжечки й інформації по інтернеті подають, що Меморіял жертв Голодомору збудований у 2008—2010 роках для увічнення пам'яті мільйонів людей, які загинули від штучно створеного у 1932—1933 рр. керівництвом СССР голоду, що став здійсненням геноциду українського народу.

Музей створено за наказом Кабінету міністрів України 8 липня 2009 року, а фактичне відкриття музею відбулося у серпні 2009 р. Комплекс збудовано за проєктом Народного художника України Анатолія Гайдамаки, архітектор — Юрій Ковальов.

Музей складається з меморіяльної частини (Свіча пам'яті, скульптура дівчинки з колосками в руках «Гірка пам'ять дитинства» на площі «Жорна долі», янголи при вході до меморіялу, Алея «Чорні дошки» та Залі пам'яті, що фактично виконує функцію музею.

На початку алеї, при вході до Меморіяльного комплексу, з обох сторін розміщеніскульптури янголів — охоронців душ померлих у лихоліття Голодомору. Ця композиція є своєрідним вхідним порталом, за яким далі розкривається площа Меморіялу.
В центрі площі розташована скульптура дівчинки «Гірка пам'ять дитинства», яка нагадує про трагічну долю найвразливішої категорії жертв Голодомору — дітей.

У Залі пам'яті представлені предмети домашнього вжитку селянства 20-30-х років ХХ ст., зібрані у селах, що постраждали від Голодомору, 19 томів Національної Книги Пам'яті жертв Голодомору 1932—1933 років — найповніший наразі мартиролог, що містить інформацію про майже
900 000 померлих у 1932—33 роках. Також у Книзі Пам'яті містяться численні документальні матеріяли, що розповідають про Голодомор 1932—1933 років.

В Залі розташовані моноблоки, які наповнені архівними документами, фотографіями, свідченнями очевидців та картами проєкту «Цифровий атлас Голодомору». В галереї експонуються тимчасові плакатні виставки, а також демонструються документальні фільми про Голодомор.
Експозиція побудована так, що дає можливість гостям музею відчути атмосферу 1930-х років, а розміщені предмети побутового вжитку відтворюють атмосферу колективізації.
В майбутньому плянується будівництво 2-ї черги комплексу, що складатиметься з окремої будівлі музею.

Ми відчули якийсь дуже пригнічуючий тиск на собі. Тут представлено, як катували наш нарід, як міліони вмирали...

Але, ця візита також одна з вершин нашого побуту в Києві. Ми мусіли відвідати це місце й раді, що це зробили, хоч воно не було в офіційній програмі назначене.

Підписала книжку з подякою Вікторові Ющенкові і всім причетних до створення меморіялу, якого відвідують, як ми бачили туристи - не всі українці.

ДЕРЖАВНИЙ МУЗЕЙ ІМЕНІ ІВАНА ГОНЧАРА

Український центр народної культури імені Івана Гончара було відкрито в Києві у 1999 році. Основою музею стала особиста колекція Івана Гончара – художника, скульптора та громадського діяча. Свою колекцію він почав збирати наприкінці 1950- х років. З поїздок по Україні художник привозив предмети народного мистецтва, виготовлені в різний час, що відбивають різноманіття культурних традицій країни. За кілька десятиліть грандіозної й кропіткої збірної та народознавчої роботи, Гончар зібрав унікальну колекцію, що поклала початок Українському центру народної творчості ім. Івана Гончара.

У той час, коли державні музеї наголошували на досягненнях культури радянського періоду, Іван Гончар не акцентував увагу на ідеологічних нюансах творчості. Він був зацікавлений у тому, щоб його колекція відбивала традиції української народної творчості. У результаті, цей суспільний музей набув популярності не тільки в Україні, але й за кордоном, а також став одним із центрів руху шестидесятників у Києві.

Зібрання музею нараховує близько 15 000 предметів народної творчості, що мають художню й етнографічну цінність. У колекції музею ім. Івана Гончара широко представлений народний живопис, а також іконопис, текстильні вироби, кераміка, народні музичні інструменти (бандури, кобзи, цимбалы, колісна ліра, - так подає інтернетська сторінка музею.
Відвідувачів в музеї не було крім нас. Нам зокрема подобалися вишиті сорочки, рушники та кераміка.

Довго чекаємо на автобус ч.24, щоби вернутися до готелю, де нас чекали кілька повідомлень зголоситися на телефони кількох друзів.

НА ПЛОЩІ НЕЗАЛЕЖНОСТІ

Йдемо на Площу Незалежності, де проходило вшанування пам'яті Ґеоргія Гонгадзе. Людей не аж так багато, зате преси і телевізійних камер багато.

Зустрічаємо там паню Валентину Шовкун. Пізнає мене письменниця Валентина Козак й друг Володимира Кательницького, якого жорстоко вбили в його кватирі, яку ограбували. Беруть в мене інтервю. Висловила свої думки, своє огірчення про надто зрусифікований Київ...А російська мова й тут навкруги.

Немають пошани до нікого молодики, які пустили голосно російську музики й танцювали тзв «брейк денси»! ( дукі танці). А кілька метрів дальше ще одна група людей тоїж самої й вийшла не симфонія, а какофонія дикунської музики. Немов би перекрикувалися нам на злість...

Прийшла на площу наша подруга журналістка Леся Шовкун. Згадали ми при каві всіх і вся в Австралії, в Києві. Так, час рікою пливе...Деяких осіб важко забути, як все нами пережите в здавалося тоді Києві, який йшов до справді українізації...але не так сталося як гадалося. І ніхто не знає розв'язки до дуже прикрої ситуації, яка може мати неаби які наслідки для України й її столиці...

Так, так «Як тебе не любити, Києве мій !»

Прокоментувати:

Переконайтесь що ви заповнили усі поля, відмічені зірочкою (*). HTML код не допускається