"Україна-Латвія. Від серця до серця"

Понеділок, 18 липня 2016 07:47 Автор 
Оцініть матеріал!
(2 голосів)

14 липня 2016 року у Ризі в приміщенні Малої Гільдії відбувся захід, присвячений латиським офіцерам Петеру Радзиньшу і Карлісу Броже, які служили в лавах Армії Української Народної Республіки в 1918-1920 роках.

Спільний концерт "Україна-Латвія. Від серця до серця" латиського чоловічого гурту VILKI та українців Лесі Горової та Володимира Гонського зібрав патріотів Латвії й України, людей, як створили живий ланцюг Балтійського шляху у 1990, людей, які сьогодні підтримують і допомагають Україні, людей, які знають своє коріння й пам’ятають історію своєї Батьківщини.

В залі була розгорнута виставка про генерала Петеріса Радзиня, який в 1918-1920 рр. служив в армії УНР.

13700204 304991883178288 1006401395487034348 n

Про генерала Радзиня та інших латишів, які разом з українцями боролись за вільну Україну розповів голова товаристваГенерала П. Радзиня Агріс Пурвіньш.

Ось що писав латиш Радзиньш майже сто років тому: Україна є найнеприємнішим ворогом радянської Росії. У нашому колі досить часто доводиться чути думку про те, що Україна є дуже малим фактором в побудові наступної Російської державності, що теперішня незалежна Україна складається тільки з уряду Петлюри і майже не має своєї території. До 1917 року українців майже не знали, були тільки малороси.

Вже в кінці 1917 року більшість населення приєдналась до ідеї самостійної України тільки ради того, щоб позбавитись від більшовиків; так за останні три роки ідея незалежності набрала популярності і серед простого народу, і серед інтелігенції.

З кінця 1917 року українці безперервно борються за незалежность своєї Батьківщини. Що ж веде цю війну, адже уряд силою не може змусити воювати, і воювати в нескінченно тяжких умовах? Українська армія складається не тільки з населення тих районів, які підпорядковані уряду Петлюри, а й з волонтерів усієї України. Україна нічого не отримує ззовні, вона існує , покладаючись виключно на свої сили та на дивовижну витримку: немає одягу, медикаментів, зброї, не вистачає продуктів, люди вмирають від ворожих куль, від безжалісної епідемії тифу й холоду, вони вмирають зціпивши зуби, і на місце загиблих стають нові, щоб захистити Незалежність України.

Бачачи неминуче поширення національної ідеї і зростання національної свідомості серед українців, російські політики посилюють увагу до України,- як військовими атаками, так і величезними сумами грошей для внутрішньої агітації та організації бунтів. Вісім українських губерній з 40 мільйонами населення -то є щось дуже важливе!".

В залі звучали стрілецькі латиські пісні від гурту VILKI, "Солдатику мій" та " Лєнта за лєнтою" від Лесі Горової, українські повстанські пісні від Володимира Гонського,і стоячи, латиші й українці, митці й глядачі заспівали "Ой у лузі червона калина похилилася..." І було багато оплесків, і багато теплих слів виконавцям, і квіти, і подяки, і подарунки.

DSC 7466

DSC 7479

Посольству України в Латвії Агріс Пурвіньш подарував книгу- нещодавно виданих мемуарів Генерала Петеріса Радзиня, керівник української делегації Алла Кендзера вручила подяки та подарунки чоловічому гурту VILKI, товариству П. Радзиня і активістам Еріку Еріксону та Даце Калнині.

Дякуючи за підтримку України, голова Фонду "Душа України" Геннадій Корольов, подарував партії Національного об’єнання світлину "Смолоскипна хода. Рига. 2015." Після концерту ще довго люди не розходились, знайомились з виставкою, спілкувались з артистами, з головою Конгресу українських націоналістів Степаном Брацюном, який перебував з візитом в Ризі.

Зі сльозами на очах до Лесі й Володимира підійшла сива пані-Олександра Динсберга (Кошак) і розказала, що її, студентку 2 курсу Чернівецького медінституту, разом з такими ж студентами, як і вона у 1950 році заарештували саме за виконання " Червоної калини", а вже потім " пришили" ще кілька справ і всю родину Кошаків вислали до Сибіру. Там, під Томськом українська дівчина познайомилась з ссильним латишом, одружились, в Сибіру народились дві доньки, і в 1957 чоловік привіз її в Юрмалу.

Своїми враженнями з редакцією "Стожарів" поділилася Леся Горова:.

"14 липня у Ризі в приміщенні Малої Гільдії відбулася непересічна подія.

Її організував Конгрес Українців Латвії (голова Микола Павлюк) за підтрики Ризької Думи. Керівник проекту - Тетяна Лазда.

Захід був присвячений латиським офіцерам Петеру Радзиньшу і Карлісу Броже, які служили в лавах Армії Української Народної Республіки в 1918-1920 роках.

В рамках заходу відбулось відкриття виставки, присвяченої латиським офіцерам, а також концерт, у якому взяли участь ми з ведучим Майдану, публіцистом, істориком Володимиром Гонським, а також латиський чоловічий гурт "Vilki" (вовки). Вони співали латиські повстанські пісні.

Ми з Володею вивчили одну і заспівали разом з ними, а вони разом з нами співали "Червону калину".

На свято завітав голова Конгресу Українських Націоналістів Степан Брацюнь, лауреат Шевченківської премії Валентин Сперкач і режисер та оператор Борис Бойко, який знімає фільм про цю подію, а голова секретаріату товариства "Україна-світ" Алла Кендзера вручила почесні грамоти від товариства організаторам та співорганізаторам заходу.

Дуже сильні враження від самого приміщення Гільдії, що знаходиться в центрі Риги і прикрашене надзвичайними вітражами, від вишуканої публіки, яка сповідує націоналістично-патріотичні погляди, від усвідомлення того, що латиські офіцери боролись за незалежність України. У своєму виступі я згадала, що бачила в час Майдану серед інших і латиські прапори, а Володя Гонський сказав, що не раз запрошував на сцену Майдану політичних діячів Латвії, які висловлювали підтримку Україні.

Вчора ми відчули єдність у боротьбі проти спільного ворога російського агресора, ми відчули близьких по духу людей, взаємне бажання культурного та економічного співробітництва, зрозуміли, що маємо триматись одне одного і допомагати. "Україна -Латвія: від серця до серця".Назва дійсно спрацювала на всі сто.

DSC 7375  DSC02442

DSC02398

 

Прокоментувати:

Переконайтесь що ви заповнили усі поля, відмічені зірочкою (*). HTML код не допускається